Дата документу 26.08.2021 Справа№ 325/197/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №325/197/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/1129/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який має середню освіту, не працює, не одружений, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

27 листопада 2020 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.1 ст.310 КК України до 1 року обмеження волі; на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 .

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом повного складання покарання за цим вироком із покаранням, призначеним вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік (з урахуванням ухвали Приазовського районного суду Запорізької області від 20 травня 2021 року в порядку ст.379 КПК України).

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2роки.

Згідно з п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, зобов`язано ОСОБА_6 : періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експерта у загальному розмірі 5230,40 грн.

Вирішена питання щодо заходів забезпечення та речових доказів у кримінальному провадженні.

В апеляційнійскарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 , правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом повного складання покарання за цим вироком із покаранням, призначеним вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі строком 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст.75КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного основного покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції незаконно звільнив ОСОБА_6 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Окрім цього, з огляду на обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди (керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння) у суду були всі підстави для призначення більш тривалого іспитового строку та строку застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а саме для застосування максимального строку 3 роки.

Згідно з вироком суду, 25 листопада 2020 року приблизно о 09.00 годині, водій ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем ВАЗ-2108 реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевозивши в якості пасажирів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 рухався по автодорозі М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ зі сторони смт.Приазовське в сторону с.Володимирівка Приазовської ОТГ Мелітопольського району Запорізької області зі швидкістю близько 120 км/год., чим перевищив максимальну дозволену швидкість за межами населеного пункту. На шляху прямування, в районі 486км+400м водій ОСОБА_6 у зв`язку зі зниженням уваги і реакції, а також порушенням координації дій, викликаних вживанням алкогольних напоїв, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки, допустивши злочинну самовпевненість, маючи технічну можливість уникнути ДТП, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, змінив напрямок руху ліворуч з метою виконання маневру обгону невстановленого автомобіля, відхилився від прямолінійного руху, та виїхав на ліве узбіччя, після чого застосував маневр відвороту праворуч, втратив керування автомобілем, допустив його виїзд за межі проїзної частини та перекидання. В результаті дорожньо-транспортної події пасажирам автомобіля ОСОБА_11 та ОСОБА_9 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Своїми діями водій ОСОБА_6 порушив вимоги п.п. 2.9, 12.6, 12.9, 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, відповідно до яких:

-п. 2.9. «Водієві забороняється»:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;

-п. 12.6. «Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю»:

ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах не більше 90 км/год.;

-п. 12.9. «Водієві забороняється»:

б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил;

-п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху».

Порушення пунктів 2.9, 10.1 ПДР України, вчинені водієм ОСОБА_6 , знаходиться в прямому причинному зв`язку з подією ДТП та її наслідками.

Заслухавши доповідь судді; прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; обвинуваченого, який не заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення при обставинах, зазначених у вироку, засновані на доказах, досліджених у судовому засіданні, є обґрунтованими, та ніким з учасників провадження не оспорюються.

Суд дав правильну оцінку дослідженим доказам, належним чином мотивував у вироку свої висновки та вірно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Доведеність вини й кваліфікація дій обвинуваченого ніким з учасників провадження не оспорюється.

Разом з тим, колегія суддів приходить до переконання, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги ст.65 КК України та положення п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, згідно з якими, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання з випробуванням, суд першої інстанції взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є нетяжким, дані про особу обвинуваченого, який є особою з інвалідністю 3 групи, проходить лікування від певної хвороби, не одружений, раніше судимий, на обліках у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 суд визнав щире каяття, обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції статті обвинувачення.

Також, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом повного складання покарань.

Разом з цим, звільняючи обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд не звернув увагу на те, що згідно з вимогами ст.77КК України та роз`ясненнями, які містяться у абз. 5 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", при звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст.77КК може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Відповідно до абз.1 п.9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

Як убачається з резолютивної частини вироку, визнавши ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначивши йому основне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, суд першої інстанції на підставі положень ст.75КК України звільнив обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування призначеного як основного, так і додаткового покарання з випробуванням, що призвело до неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, на думку колегії суддів, суд першої інстанції безпідставно не врахував обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, вчинення останнім злочину у стані алкогольного сп`яніння.

В цій частині свої висновки суд першої інстанції мотивував тим, що постановою Приазовського районного суду Запорізької області від 15 грудня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: за керування автомобілем ВАЗ-2108 р.н. НОМЕР_1 25 листопада 2020 року о 09.00 годині по автодорозі М-14 "Одеса-Мелітополь-Новоазовськ" в стані алкогольного сп`яніння, і йому призначено стягнення у виді штрафу в розмірі 10200,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Разом з цим, відповідно до положень ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

А тому притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, передбаченої санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, поряд із іншим видом юридичної відповідальності - кримінальної, передбаченої санкцією ч.1 ст.286 КК України, не суперечить вищевказаній нормі Конституції України.

Зазначена позиція узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа № 369/15326/18, провадження № 51-3663км19).

В свою чергу вищевказана обставина зазначена в обвинувальному акті як така, що обтяжує покарання, та, згідно з вироком, визнана судом доведеною, отже має бути врахована при призначенні покарання, виходячи з вимог ст.65 КК України.

Враховуючи викладене, оскаржуваний вирок суду в частині призначеного покарання підлягає скасуванню на підставі ст.ст.413, 420 КПК України, з ухваленням в цій частині нового вироку.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, колегія суддів враховує вищевказані відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , ступінь тяжкості та характер вчиненого правопорушення.

Обставинами, що пом`якшують покарання, колегією суддів враховується визнання обвинуваченим своєї вини, його щире каяття; обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Враховуючи всі обставини у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; на підставі ч.4 ст.70 КК України з призначенням ОСОБА_6 остаточного покарання, шляхом повного складання покарання за цим вироком з покаранням, призначеним вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року, - у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст.75КК України колегія суддів вважає за можливе звільнити ОСОБА_6 від призначеного основного покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів, буде сприяти досягненню мети, визначеної у ст.50 КК України.

Керуючись ст.ст.404- 405, 407, 413, 420 КПК України, колегія суддів

ЗАСУДИЛА:

апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_12 задовольнити.

Вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 року щодо ОСОБА_6 за ч.1 ст.286 КК України, в частині призначеного покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом повного складання покарання за цим вироком з покаранням, призначеним вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст.75КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного основного покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України, зазначених у вироку суду першої інстанції.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4