-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 2011/14568/12 Номер провадження 11/814/15/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
підсудного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляції підсудного ОСОБА_7 та захисника в його інтересах адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою суду у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 13, 14 ч. 2 ст. 115, п.п. 4, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_9 та продовжено відносно підсудного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою терміном на 60 днів до 26 вересня 2021 року.
Мотивуючи своє рішення про продовження строку тримання під вартою підсудному, районний суд послався на те, що раніше заявлені ризики, які виправдовують тримання підсудного під вартою, не зменшились. При цьому судом враховано, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кількох особливо тяжких злочинів, а з урахуванням міри покарання, яка може загрожувати у разі доведеності винуватості підсудного, останній з великою ймовірністю та вірогідністю може вчинити дії з метою переховування від суду та уникнення покарання. З огляду на це, дійшов висновку про відсутність законних підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу на даній стадії судового провадження.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Підсудний ОСОБА_7 в своїй апеляції просить скасувати ухвалу районного суду та звільнити його з під варти, оскільки ним відбуто максимальний строк покарання за ч. 5 ст. 72 КК України.
Посилається також на те, що продовження строку тримання під вартою проводилося без його участі в залі судових засідань, а прокурором заявлене усне клопотання без наведення доводів та ризиків. В матеріалах справи таке клопотання відсутнє.
Зауважує, що загальний строк тримання під вартою становить 9 років 3 місяці, оскільки під вартою він перебуває з 20.05.2012 року.
На переконання ОСОБА_7 положення ч. 5 ст. 72 КК України свідчать про відбутий максимальний строк покарання, передбаченого ст. 63 КК України, а тому він незаконно утримується під вартою.
Захисник ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати та звільнити ОСОБА_7 з під варти.
Посилається на те, що прокурор в усному клопотанні про продовження строків тримання під вартою, вказала ризики по стандартним шаблонам, недостатньо їх вмотивував та обґрунтував, не надала відповідні докази.
Поміж тим суд не звернув увагу на тривалість перебування ОСОБА_7 під вартою в умовах тюремної ізоляції на протязі 9 років без визначення вини.
Вказує, що строк тримання під вартою щодо ОСОБА_7 неодноразово продовжувався на підставі одних і тих же обставин, жодних нових підстав суд не наводив, чим порушив п.п. 1, 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суд не оцінив конкретні факти, не розглянув можливості застосування інших запобіжних заходів.
Крім того, з моменту фактичного затримання з 20.05.2012 ОСОБА_7 протягом більше 9 років залишається під вартою, а максимально допустимий строк тримання під вартою закінчився.
Вважає, що відповідно до ч. 5 ст. 72 КК Українив ред. Закону України від 26.11.2015 року № 838-VII, якщо буде ухвалений вирок з застосуванням ст. 63 КК України, цей термін визначається строком більше 18 років.
Таким чином на переконання захисника строк тримання під вартою як запобіжна міра не може проводитися більше 15 років або довічно.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 апеляції підтримали та просили їх задовольнити з підстав у них наведених. Прокурор заперечила проти доводів апеляцій, просила ухвалу суду залишити без змін, вважає, що ризики не зменшилися і саме такий запобіжний захід забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 .
Мотиви суду.
Так, за положеннями ст. 274 КПК України (в ред. 1960 року) під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного.
Відповідно до ч. 2 ст. 148 КПК України (в ред. 1960 року) запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений (підсудний) буде намагатися ухилитися від слідства та суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Згідно зі ст. 150 КПК України (в ред. 1960 року) при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров`я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.
В силу ч. 1 ст. 155 КПК України (в ред. 1960 року) взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 165 КПК України (в ред. 1960 року) запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше застосованому запобіжному заході.
Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підсудного ОСОБА_7 суд першої інстанції послався на те, що продовжують існувати раніше встановлені ризики, зокрема переховування від суду.
Судом враховано тяжкість вчинених злочинів, які є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, за які передбачено покарання, зокрема у виді довічного позбавлення волі.
Згідно з практикою ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави, в зв`язку з наявністю яких був обраний підсудному даний запобіжний захід не відпали, а ризики, передбачені ст. 148 КПК України (в ред. 1960 року) не зменшилися, та бере до уваги кількість епізодів злочинної діяльності, виклад обставин сторони обвинувачення в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_7 скоїв кілька умисних, особливо тяжких злочинів проти життя та здоров`я людини з мотивів расової та національної нетерпимості, що переконує колегію суддів у необхідності продовження строку тримання під вартою, оскільки лише такий запобіжний захід зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підсудного та буде відповідати суспільному інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Щодо посилань підсудного на здійснення розгляду питання про продовження йому строку тримання під вартою без його участі, слід звернути увагу на той факт, що відповідно до ухвали районного суду ОСОБА_7 видалився із зали судового засідання за власним бажанням, не бажаючи бути присутнім під час судового розгляду.
Доводи апеляцій підсудного та його захисника про тривале перебування під вартою ОСОБА_7 не спростовують висновків суду про наявність ризиків та необхідності продовження строку тримання під вартою.
Поміж тим, безпідставними є твердження про те, що ОСОБА_7 вже відбув максимально можливий строк покарання.
Так положення ч. 5 ст. 72 КК України (ред.Закону Українивід 26.11.2015року №838-VII) можуть бути застосовані до особи стосовно якої ухвалено обвинувальний вирок та призначено відповідне покарання.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення районного суду не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Керуючись Гл. 25-28, ст. 375КПК України (в ред.1960 року), колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляції підсудного ОСОБА_7 та захисника в його інтересах адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року щодо підсудного ОСОБА_7 без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
скопійовано
-
скопійовано
-
