ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________ Справа №:643/11186/17 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №: 11-кп/818/2313/21 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія : ст.121 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченої ОСОБА_7 , її захисника ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_9 та його представника ОСОБА_10 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові дану справу за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої та прокурора на вирок Московського районного суду м. Харкова від 16 04 2021 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Харкова, громадянку України, незаміжню, маючу малолітню доньку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючу експертом оцінювачем ломбард «Без штрафів», раніше не судиму, з середньою освітою, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,-

визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначено їй покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Визначено, що строк відбування покарання ОСОБА_7 слід обчислювати, починаючи з дня її фактичного затримання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково та стягнуто з останньої на користь на користь потерпілого в рахунок відшкодування майнової шкоди у розмірі 5987 грн. 97коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів в порядку ст.100 КПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 умисно заподіяла потерпілому ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння при наступних обставинах.

18 06 2017 року, приблизно о 18 год. 45хв., ОСОБА_7 , повертаючись за місцем свого мешкання у дворі буд. АДРЕСА_2 зустріла ОСОБА_9 . При зустрічі між ними виник короткочасний словесний конфлікт, в ході якого неприязні відносини до ОСОБА_9 загострились та в результаті чого у ОСОБА_7 раптово виник злочинний умисел, спрямований на спричинення колишньому співмешканцю тілесних ушкоджень, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень. Усвідомлюючи небезпеку своїх дій для життя і здоров`я останнього, утримуючи ніж в правій руці, на якій висіла її куртка, зі значною силою, спереду назад, знизу догори нанесла ОСОБА_9 один удар в область черевної порожнини. Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, за вищевказаних обставин, та бажаючи діяти саме так, заподіяла потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження.

18 06 2017 року з отриманими тілесними ушкодженнями потерпілий ОСОБА_9 бригадою екстреної швидкої медичної допомоги був доставлений до ХМКЛШНМД ім. Мещанінова, де йому була надана своєчасна медична допомога та збережене життя. Згідно висновку судово-медичної експертизи №687-А/17 від 12 07 2017 року у ОСОБА_9 мало місце наступне ушкодження: колото-різане поранення передньої черевної стінки, що проникає до черевної порожнини, з ушкодженням бріжі товстої кишки, яке утворилося від одноразової дії гострого колюче-ріжучого предмету, індивідуальні особливості якого не відобразилися. По ступеню тяжкості це тяжке тілесне ушкодження по критерію небезпеки для життя (п.2.1.3 Правил «судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень»).

Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковано судом за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння (т.2 а.с.180-185).

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченої подала апеляційну скаргу, в якій просила дослідити в судовому засіданні досудову доповідь про обвинувачену у кримінальному провадження, а також вимогу УІПКП «102» ГУ НП в Харківській області.

Оскаржуваний вирок просила змінити та призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.121 КК України, у виді 5 років позбавлення волі, та із застосуванням до неї положень ст.75 КК України, звільнити від відбування покарання з випробуванням.

Такі вимоги захисник обґрунтувала тим, що суд першої інстанції безпідставно не визнав щире каяття обставиною, що пом`якшує покарання, та не застосував жодних інших пом`якшуючих покарання обставин, які передбачені ст.66 КК України.

Разом з тим, вказала на те, що в досудовій доповіді було допущено помилку психологом з приводу притягнення обвинуваченої до адміністративної та кримінальної відповідальності, тому вона є недопустимим доказом.

Також захисник вказала про те, що ОСОБА_7 працює офіційно на мінімальну заробітну плату, має на утриманні малолітню доньку, а також має захворювання, деякі з яких потребують оперативного втручання.

При цьому навела характеризуючі особу обвинуваченої відомості та вказала, що остання добровільно відшкодувала потерпілому завдані збитки (т.2. а.с.216-218).

Крім того, на вказане рішення подав апеляційну скаргу прокурор, в якій просив оскаржуваний вирок скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченої, у зв`язку з його м`якістю. Просив постановити новий вирок, яким призначити покарання обвинуваченій за ч.1 ст.121 КК України у виді 7 років позбавлення волі.

В обґрунтування таких вимог послався на характер та тяжкість скоєного кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченої та її посткримінальну поведінку (т.2 а.с.228-230).

Позиції учасників судового апеляційного провадження.

Захисник обвинуваченої підтримала подану нею апеляційну скаргу та просила задовольнити її вимоги у повному обсязі.

Обвинувачена підтримала позицію захисника, просила звільнити її від відбування покарання з випробуванням.

Прокурор заперечувала проти задоволення вимог захисника обвинуваченої, вважала рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Потерпілий та його представник категорично заперечували проти задоволення апеляційних вимог захисника обвинуваченої, вказали, що обвинуваченою взагалі не відшкодовано моральну шкоду потерпілому.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченої та її захисника, думку прокурора, потерпілого та його представника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Фактичні обставини кримінального правопорушення в апеляційній скарзі обвинуваченим не оспорюються, тому згідно положень ч.1 ст.404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку не перевіряються.

Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Надаючи оцінку апеляційним вимогам захисника обвинуваченої щодо необхідності звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, то колегія суддів вважає їх непереконливими та такими, що не є підставою для зміни вироку.

В ході детального аналізу оскаржуваного вироку в частині призначеного обвинуваченій покарання, колегією суддів встановлено, що воно в повній мірі відповідає вимогам ст.65 КК України, оскільки призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував: характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів проти здоров`я людини; наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння; спосіб вчинення злочину та знаряддя вчинення злочину ніж, особу винної, відсутність обставин, які б пом`якшували або обтяжували покарання.

При цьому, судом було надано оцінку усім характеризуючим обвинувачену ОСОБА_7 відомостям, які містяться у матеріалах справи, враховано, що вона не заміжня, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_11 , 2012 року народження, має зареєстроване місце проживання, де мешкає разом із дитиною і матір`ю ОСОБА_12 , працює експертом оцінювачем ломбард «Без штрафів», за місцем роботи характеризується позитивно, раніше не судима, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має захворювання.

Разом з тим, судом враховано висновок судово-психологічної експертизи №6422 від 30 10 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_7 у період часу, що відноситься до скоєння інкримінованого їй діяння перебувала у стані емоційного збудження, який виник у ОСОБА_7 на фоні раніше сформованих неприязних відносин між нею та потерпілим. Стан емоційного збудження, який виник у ОСОБА_7 , за своєю динамікою та ознаками інтенсивності не набув ступеня, що міг би суттєво деструктивно вплинути на свідомість та поведінку ОСОБА_7 в ситуації, що розглядається за справою. ОСОБА_7 у період часу, що відноситься до скоєння інкримінованого їй діяння в стані вираженого емоційного збудження (фрустрації) або емоційного напруження (стресу), що можуть розглядатися, як психологічна підстава стану сильного душевного хвилювання, не перебувала.

Також судом взято до уваги досудову доповідь, надану органом пробації, з інформацією про соціально-психологічну характеристику ОСОБА_7 , відповідно до якої ризики вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченою та її небезпеки для суспільства оцінюються як середні.

Крім того, надано оцінку ставленню обвинуваченої до скоєного та її посткримінальну поведінку, враховано, що ОСОБА_7 частково визнала вину у скоєному злочині, не відшкодувала потерпілому заподіяну матеріальну та моральну шкоду.

Проаналізувавши та надавши оцінку усім вищезазначеним обставинам, суд призначив обвинуваченій ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, в мінімальних межах санкції ч.1 ст.121 КК України, яке їй належить відбувати реально.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, обставин, за яких вчинено кримінальне правопорушення, даних про особу винної, зважаючи на категорію скоєного злочину проти життя та здоров`я особи, які є основною соціальною цінністю, найважливішим людським благом, у відповідності до вимог ст.65 КК України, з урахуванням положень ст.50 КК України, призначив ОСОБА_7 покарання, яке є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення останньої та попередження вчинення нею в подальшому нових кримінальних правопорушень.

Доводи захисника обвинуваченої щодо наявності достатніх підстав для застосування ст.75 КК України є непереконливими, оскільки спростовуються врахуванням судом першої інстанції встановлених законом критеріїв при призначенні покарання та не є безумовною підставою, в даному випадку, для звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України та можливості виправлення і перевиховання обвинуваченої без ізоляції від суспільства.

Характеризуючі особу обвинуваченої відомості, її стан здоров`я та місце працевлаштування, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, - були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання. Підстав для повторного врахування зазначених обставин колегія суддів не вбачає.

В апеляційній скарзі захисник також вказала про те, що в досудовій доповіді було допущено помилку психологом з приводу притягнення обвинуваченої до адміністративної та кримінальної відповідальності, тому вона є недопустимим доказом.

Таке твердження захисника є недоречним з огляду на те, що досудова доповідь не є доказом винуватості обвинуваченої. Досудова доповідь органу пробації складається лише з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує особу обвинуваченої особи та не має для суду наперед встановленої сили.

За клопотанням захисника, колегією суддів було досліджено досудову доповідь органу пробації, в якій, поміж іншим, зазначено, що ОСОБА_7 раніше не судима, до адміністративної відповідальності не притягувалася (т.1 а.с.64).

Орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченої та її спосіб життя, дійшов висновку, що її виправлення без позбавлення або обмеження волі не може становити небезпеку для суспільства. На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливо за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

Зважаючи на наведене, доводи захисника про те, що в досудовій доповіді помилково вказано про притягнення раніше ОСОБА_7 до адміністративної та кримінальної відповідальності є безпідставними.

Посилання захисника на ту обставину, що потерпілий ОСОБА_9 продовжує спілкуватися з донькою, піклуватись про неї та надавати ОСОБА_7 кошти на її утримання доньки не впливають на вид та обсяг призначеного обвинуваченій покарання, оскільки не стосуються події кримінального правопорушення, не знижують ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, не свідчать про щире каяття обвинуваченої у скоєному, а лише вказують на належне виконання потерпілим своїх батьківських обов`язків.

Разом з тим, колегія суддів враховує позицію потерпілого, яку він висловив у судовому засіданні апеляційного суду, зазначивши, що заперечує проти звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням.

Доводи захисника про те, що помилково та безпідставно не визнав щире каяття обставиною, що пом`якшує покарання, та не застосував жодних інших пом`якшуючих покарання обставин, які передбачені ст.66 КК України, - не заслуговують на увагу.

З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції, при ухваленні вироку, аналізував можливість визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, однак дійшов висновку, що ОСОБА_7 не вчинила жодних активних дій, які б свідчили про її щире каяття. З таким висновком погоджується і суд апеляційної інстанції.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що згідно висновку судово-медичного експерта № 783-А/17 від 13 07017 року, механізм утворення ушкодження, яке мало місце у ОСОБА_9 суперечить засобу його спричинення на який вказує ОСОБА_7 в ході проведення слідчого експерименту. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_7 в ході досудового розслідування надавала неправдиві відомості щодо механізму нанесення удару.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої вказала, що ОСОБА_7 добровільно відшкодувала завдані збитки.

В судовому засіданні апеляційного суду сторони підтвердили, що ОСОБА_7 відшкодувала потерпілому матеріальну шкоду, визначену у вироку, яка становить 5987 грн. 97 коп.

Щодо моральної шкоди сторона захисту вказала, що у зв`язку із низькою заробітною платою ОСОБА_7 , її витратами на проживання, лікування та утримання доньки, вона наразі не має можливості відшкодувати моральну шкоду.

Зважаючи на наведене, колегія суддів позбавлення можливості врахувати добровільне відшкодування завданої шкоди як обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченої.

Вказуючи про незастосування жодної іншої пом`якшуючої обставини, передбаченої ст.66 КК України, захисник не конкретизує, у чому ж вони полягають, з огляду на що колегія суддів позбавлена можливості надати об`єктивну оцінку та врахувати будь-які інші обставини як такі, що пом`якшують покарання.

Всупереч твердженням сторони захисту про надмірну суворість призначеного судом першої інстанції покарання, апеляційний суд звертає увагу на те, що з урахуванням, ступеню тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, а саме посягання на передбачене законом невід`ємне природне право людини на життя, обставин його скоєння, зокрема, умисного нанесення зокрема, умисного нанесення колишньому співмешканцю, який являється батьком її дитини, ножем удару в область черевної порожнини, яке виразилося в колото-різаному пораненні передньої черевної стінки, що проникає до черевної порожнини, з ушкодженням бріжі товстої кишки, та відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, відсутності обставин, які б обтяжували або пом`якшували покарання, позиції потерпілого, а також вищевикладеної характеристики особи обвинуваченої, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо того, що виправлення ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства та необхідності призначення обвинуваченій покарання в мінімальних межах санкції ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, якого буде достатньо для виправлення останньої та попередження вчинення нею нових злочинів.

За конкретних обставин скоєння кримінального правопорушення, на думку колегії суддів, застосування інституту звільнення від відбування покарання суперечило б загальним засадам застосування покарання та не забезпечило б досягнення його мети

Зважаючи на наведене, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційних вимог захисника обвинуваченої та зміни вироку суду в частині призначеного покарання, зокрема, звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України. На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку, обране судом покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його суспільній небезпечності, характеру протиправних дій та особі обвинуваченої, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423,424-426 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 16 04 2021 року по справі щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , - залишити без змін.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої, - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

____________ ________________ ____________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4