-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 351/2195/20
Провадження № 11-кп/4808/405/21
Категорія ст. 199 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20.08.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього в кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 121 КК України з визначенням розміру застави,
за участю: прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду й обрати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешт або звільнити його з-під варти з зали суду. Наголошує на тому, що за весь час судового засідання прокурором не надано доказів, що це саме він вчинив кримінальне правопорушення. Стверджує, що жодного кримінального правопорушення він не вчиняв, що підтвердили безпосередньо під час судового розгляду свідки. Вказує на те, що він не має наміру переховуватись, він самостійно з`являвся за вимогами слідчого й суду. Стверджує, що жодних доказів його причетності немає, а тому ризик їх знищити, сховати або спотворити, на його думку, є безпідставним, як й ризик впливу на потерпілого, який помер. Жодного наміру перешкоджати провадженню будь-яким іншим чином він також немає, так само як й немає наміру впливати на експерта, який вже надав експертний висновок. Просить суд апеляційної інстанції прийняти до уваги чисельні порушення закону на стадії досудового слідства, де захисника було залучено після його допиту.
Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20.08.2021 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Свої висновки суддя мотивував існуванням ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, таких як переховування від суду та незаконного впливу на потерпілого та свідка у цьому ж кримінальному провадженні, а також тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. При цьому суддею було враховано, що обвинувачений офіційно не працює, не має постійного джерела доходу, неодружений, що, на думку суду, свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, та підтверджує ризик того, що обвинувачений може у будь-який момент покинути місце свого проживання з метою уникнення від кримінальної відповідальності, а тому заявлені стороною обвинувачення на час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ризики, продовжують існувати, що виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Під час апеляційного провадження:
- обвинувачений підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати як незаконну, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора;
- прокурор просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, з`ясувавши обставини справи, обговоривши доводи й мотиви апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, з таких підстав.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується в спричиненні умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинили смерть потерпілого ОСОБА_8 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (а.п. 1-6).
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах апеляційних вимог.
Вбачається, що питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 вирішувалось на стадії судового розгляду, де вирішальним є з`ясування питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1ст. 177 КПК України.
В апеляційній скарзі апелянт наголошував на безпідставності його обвинувачення, на відсутності доказів його вини, та на спростуванні пред`явленого обвинувачення показаннями свідків, проте, на даній стадії судового розгляду колегія суддів позбавлена можливості вирішувати наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованому йому кримінального правопорушення.
В межах даного провадження на стадії апеляційного перегляду, перевіряється виключно питання щодо обґрунтованості продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Обґрунтованістьвисунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апелянта щодо відсутності доказів, які б давали підстави вважати про існування заявлених прокурором ризиків, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та навів мотиви прийнятого рішення, зокрема те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_6 , характеру та тяжкості інкримінованому йому злочину.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя та здоров`я особи, що має значний ступінь суспільної небезпеки.
На переконання колегії суддів, інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, наслідком якого є смерть особи, можуть викликати таку реакцію суспільства, які виправдовують продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки серйозність пред`явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26.07.2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, й є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Отже, практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи із самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що судовий розгляд наразі триває, а оскільки обвинуваченому можуть бути відомі анкетні дані свідків, зокрема адреси їх проживання чи роботи, він може здійснювати на них певний вплив з метою зміни ними показань або відмови від їх надання, тим самим перешкоджати встановленню істини по кримінальному провадженню для уникнення кримінальної відповідальності, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1ст. 177 КПК України.
Також, колегія суддів вважає доведеним існування ризику можливого вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, який обумовлений тим, що ОСОБА_6 раніше судимий, та маючи непогашену судимість знов обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, що свідчить про наявність високого ризику можливості вчинення інших аналогічних умисних злочинів.
Встановлені ризики є надзвичайно високими, що в сукупності з тяжкістю можливого покарання, яке відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків, свідчать про недостатність застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, адже більш м`який запобіжний захід не здатний забезпечити виконання ОСОБА_6 процесуальних обов`язків, а також запобігти спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Апелянт наголошував на безпідставності заявленого прокурором ризику такого як вплив на потерпілого, який помер, проте, колегія суддів звертає увагу на те, що по даній справі потерпілим також визнано ОСОБА_9 - сина померлого.
При встановлені наявності ризику впливу на свідків та потерпілого, колегія суддів враховує встановленуКПК Українипроцедуру отримання показань від осіб, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні, й оскільки суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК України), то не виключається можливість незаконного впливу.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема "Харченко проти України", "Єлоев проти України", "Фельдман проти України") неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на даному етапі прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, та навів в ухвалі обґрунтовані мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи апелянта про те, що він не має наміру переховуватися від суду або вчиняти інше кримінальне правопорушення не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки дані обставини були предметом дослідження та не спростовують висновків суду про ризики неналежної процесуальної поведінки останнього.
У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особистості обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбаченіст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити виконання останнім процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5ст. 194 КПК України.
Доводи апелянта про те, що на стадії досудового слідства відбувались чисельні порушення закону, зокрема й порушення його права на захист внаслідок надання захисника після допиту, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З урахуванням викладеного, колегії суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20.08.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4
скопійовано
-
скопійовано
-
