1Справа № 335/14283/19 2/335/959/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Якимової О.С.., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Марчевського Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто», третя особа директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» Бойко Олександр Анатолійович про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Юністар-Авто», третя особа директор ТОВ «Юністар-Авто» Бойко Олександр Анатолійович про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати за час роботи.

Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСТАР-АВТО» від 02 грудня 2019 року № 119-к про звільнення за прогул ОСОБА_2 (ст. 40 п. 3 КЗпП України). Поновити ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів категорії «Д» у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЮНІСТАР-АВТО». Стягнути одноразово з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, сума якої буде розрахована на час прийняття рішення судом. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, в порядку ст. 430 ЦПК України; Стягнути одноразово з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 82862,03 грн.

Ухвалою судді від 27.12.2019 позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь). Клопотання про витребування доказів-задоволено.

Ухвалою суду від 29.01.2020 року клопотання про витребування доказів - задоволено. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» належним чином оформлені копії та оригінали для огляду у судовому засіданні: журналів та книг реєстрації наказів, які складались відносно ОСОБА_2 за період роботи з 8.05.2018 по 02.12.2019 року.

11.06.2020 судом постановлено заочне рішення у даній справі яким позов ОСОБА_2 до ТОВ «Юністар-Авто», третя особа директор ТОВ «Юністар-Авто» Бойко Олександр Анатолійович про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати за час роботи, задоволено. Визнано незаконним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 адреса: м. Запоріжжя, вул. 69050, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Оріхівське Шосе, будинок 7) від 02 грудня 2019 року № 119-п про звільнення за прогул ОСОБА_2 на підставі п 3 ст. 40 КЗпП України.Поновлено ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів категорії «Д» у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЮНІСТАР-АВТО». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь ОСОБА_2 ІПН середній заробіток за час вимушеного прогулу, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, за період з 03.12.2019 року по 17.02.2020 року в розмірі 10442,64 грн (десять тисяч чотириста сорок дві грн. 64 коп).Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в порядку ст. 430 ЦПК України. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 82862,03 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь держави судовий збір у розмірі 1783,85 грн.

Ухвалою від 22.12.2020 року поновлено ТОВ «Юністар-Авто» строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2020 року. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Юністар-Авто», третя особа директор ТОВ «Юністар-Авто» Бойко Олександр Анатолійович про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати за час роботи, скасовано. Призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження. Встановлені строк подання заяв по суті справи.

25.01.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ТОВ «Юністар-Авто», в якому відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що позовна вимога про визнання та скасування наказу від 02.12.2019р, № 119-п про звільнення на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України є не обґрунтованою та безпідставною, інші позовні вимоги позивача як то вимога про поновлення ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів категорії «Д» у Товаристві з обмеженою відповідальністю, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, за період з 03.12.2019 року по 17.02.2020 року в розмірі 10442,64 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вимоги позовної вимоги про визнання та скасування наказу про звільнення. Стосовно позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 82862,03 грн., то ці вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки у Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» відсутня заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року перед ОСОБА_2 , що в свою чергу підтверджується відомостями на виплату грошей та звітами 1 ДФ, які долучені до матеріалів даної справи.

26.01.2021 року від позивача надійшла позовна заява, в якій уточнено заявлені вимоги та зазначене таке. На підставі Постанови про відкриття виконавчого провадження № 62393710 від 24.06.2020 року про поновлення ОСОБА_2 , на посаді відповідач видав наказ № 40-п від 20.07.2020 року про скасування наказу № 119-4 від 02.12.2019 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі рішення суду від 11.06.2020 року. Відповідно ВП № 62393710 від 24.06.2020 року було закрито Постановою про закінчення ВП від 21.07.2020 року. 24.07.2020 року ОСОБА_2 звільнився з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, про що відповідачем було видано наказ № 34-к від 24.07.2020 року. Також на підставі виконавчого документу відповідачем сплачено на його рахунок середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10442,64 грн. Таким чином, заочне рішення суду від 11.06.2020 року в частині негайного виконання було виконано та станом на день скасування заочного рішення від 11.06.2020 року у цій справі вже, частково, втратило своєї актуальності. Однак до сьогодні ТОВ «ЮНІСТАР-АВТО» не здійснило повний розрахунок на момент звільнення та не виплатило позивачу заробітну плату за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року, а тому позовні вимоги в частини стягнення заробітної плати залишаються, а також з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати виходячи з наступного. Позивач з 18.01.2018 року працевлаштувався до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСТАР-АВТО» водієм автотранспортних засобів категорії «Д» на підставі наказу № 4-к від 17.01.2018 року. За період роботи він жодного разу не отримував заробітну платню. Також жодного разу не перебував у відпустці. На протязі всього часу роботи на підприємстві він мав конфлікт з директором, ОСОБА_3 . Головними причинами конфліктів були невиплата заробітної плати та вимагання грошових коштів на оплату податків за себе. 03.09.2018 року позивач захворів на серозний менінгіт, цефалічний, вегето-судинний, церебростенічний синдром після чого лікувався у інфекційній лікарні з 08.09.2018 по 28.09.2018 року. Був виданий відкритий лікарняний лист № 765688 з 08.09.2018 по 28.09.2018. Повне одужання відбулось приблизно через місяць після виписки з лікарні. Було виписано 2 лікарняних листа, які після одужання були передані на підприємство відповідача. Однак до сьогодні такі лікарняні лист не оплачені. На вимоги оплатити лікарняний, директор ОСОБА_3 вимагав від нього грошові кошти на сплату податків за нього, а потім повідомив що кошти лікарняного листа пішли на сплату моїх податків. Конфлікт з цього приводу тривав до подання заяви про звільнення 02.12.2019 року. Також наслідки цієї хвороби знову проявились у квітні 2019 року, він знову був госпіталізований до 6-ї міської клінічної лікарні де перебував з 03.04.2019 по 15.04.2019 року, лікарняний лист № 274776, який знову подав до бухгалтерії підприємства відповідача. Однак знову конфлікт між ним та директором, ОСОБА_3 , з приводу оплати лікарняного та оплати податків за себе. Враховуючи всі суперечки та грубе порушення трудового законодавства щодо оплати праці, 02.12.2019 року він написав заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України із датою звільнення 02.12.2019 року. Однак, 03.12.2019 року після отримання трудової книжки побачив, що звільнення було проведено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з формулюванням «Звільнений за прогул», наказ № 119-к від 02.12.2019 року .Однак підприємство відповідача в день звільнення не провело з позивачем повний розрахунок, а також його заява про надання письмового розрахунку при звільненні залишилось без уваги. Тому вважає, що стягненню підлягає сума невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Щодо стягнення невиплаченої заробітної плати за весь період роботи та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При звільнення позивач отримав виплату в розмірі 5150,00 грн., але його вимогу про надання письмового розрахунку про всі суми належні при звільненні, директор грубо відмовив. Сказав, що він такі можу витребувати через суд. Звертає увагу, що він не отримував заробітну плату в продовж періоду роботи, окрім зазначеної (5150,00 грн) суми під час звільнення! Також жодного разу не перебував у відпустці. Бухгалтер неодноразово жалілась позивачу та іншим, що їм вже набридло підробляти їх підписи. Згідно з довідкою Пенсійного фонду України про Індивідуальні відомості про застраховану особу від 23.12.2019 року форми ОК-5 період з січня 2018 по листопад 2019 року мені нараховувалась мінімальна заробітна плата. Що разом складає 88012,03 грн (2018 рік 40056,60, 2019 рік - 47955,43 грн) без урахування відсотків. За відсутності довідки про суми, які нараховані при звільненні, він не може визначити чи сплачені суми компенсації за невикористані дні щорічної відпуски та кількість таких днів та інші належні платежі. Оскільки при звільненні позивач отримав тільки 5150,00 грн., що ніяк не відповідає загальному розміру нарахованого доходу за період роботи, він звертається до суду із вимогою про стягнення невиплаченої заробітної плати за весь період роботи, а саме з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року в сумі 82862,03 (88012,03 сума нарахованої з/п за весь період роботи з 18.01.2018 -02.12.2019 року - 6225,43 грн. (нарахована сума за 11.2019 рік) грн., що буде уточнено після отримання відомостей про належні суми до виплати при звільненні. Станом на день підготовчого засідання 27.01.2021 року, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.12.2019 року до 27.01.2021 року, дорівнює 57709,44 грн ( 288 робочих днів х 200,38 грн/дн). Вважає, що така сума є розумною та справедливою в порівнянні з загальною сумою заборгованості по виплаті заробітної плати. Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати.Згідно розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, за весь період з 18.01.2018 до 02.12.2019 року до дня першого судового засідання 27.01.2021 року сума компенсації складає 7856,469 грн. Позивач просив стягнути одноразово з ТОВ «ЮНІСТАР-АВТО» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 82862,03грн. Стягнути одноразово з ТОВ «ЮНІСТАР-АВТО» на користь ОСОБА_2 ІПН середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.12.2019 до 27.01.2021 року, що в сумі складає 57 709 грн. 44 коп., суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18.01.2018 року до 02.12.2019 року, що в сумі складає 7856.47 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути на користь позивача всі понесені судові витрати.

26.01.2021 року позивачем подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставлено такі питання: 1. Чи виконано від імені ОСОБА_2 підпис у відомостях про виплату заробітної плати за період з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року самим ОСОБА_2 , або виконано іншою особою? Проведення експертизи просив доручити судовим експертам Дніпропетровському науково- дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України.

26.01.2021 року позивачем подано клопотання про витребування доказів з метою забезпечення проведення та призначення почеркознавчої експертизи.

22.02.2021 року від ТОВ «Юністар-Авто» надійшов відзив на уточнену позовну заяву, згідно до якого відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Також подано клопотання про допит в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2

02.03.2021 року позивачем уточнено позовні вимоги, та позивач остаточно просив суд стягнути одноразово з ТОВ «Юністар-Авто» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 81786,60 грн. Стягнути одноразово на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.12.2019 до 25.03.2021 року, що в сумі складає 65724,64грн. Стягнути на користь ОСОБА_2 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18.01.2018 року до 02.12.2019 року, що в сумі складає 7856.47 гри. без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути на користь ОСОБА_2 всі понесені судові витрати.

В іншій частині позовні вимоги залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 30.04.2021 клопотання представника позивача задоволено та витребувано у ТОВ «Юністар-Авто»: Оригінали відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_2 за весь період роботи, а саме з 18.01.2018 року по 02,12.2019 року, або інші документи з підписом про отримання заробітної плати, а також належним чином завірені копії таких документів; Оригінал особової справи в повному обсязі працівника: ОСОБА_2 ; Оригінал Посадової інструкції з підписом ОСОБА_2 та належним чином оформлену копію; Оригінал журналів з проходження ОСОБА_2 інструктажу по техніки безпеки за період з 18.01,2018 до 02.12.2019 року; Оригінали пояснень написаних власноруч ОСОБА_2 на скарги пасажирів; Оригінали журналів перед рейсового медичного обстеження за період з 18.01.2018 до 02.12.2019 року, про проходження медичного перед рейсового обстеження ОСОБА_2 ; Розгорнутий розрахунок про нараховані суми, належні працівникові ОСОБА_2 при звільненні 02.12.2019 року. Розгорнуту Довідку про нарахування сум заробітної плати ОСОБА_2 за весь період роботи з 18.01.2018 по 02.12.2019 року із зазначенням нарахованої заробітної плати, сум індексації, відпускних та інших нарахувань. Належним чином оформлену копію штатного розпису за яким працював ОСОБА_2 з 18.01.2019 року по 02.12.2019 року; Оригінали та належним чином оформлені копії табелю обліку робочого часу за яким працював ОСОБА_2 за період з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року; Належним чином оформлену копію Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «ЮНІСТАР-АВТО» (ЄДРПОУ 41089017)Належним чином завірені копії уставних документи Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» (в повному обсязі).

01.06.2021 року в підготовчому судовому засіданні надано частину витребуваних доказів, при цьому оригінали журналів, які оглянуто в судовому засіданні, повернуто відповідачу за його клопотання для продовження ведення господарської діяльності.

У судовому засіданні представник відповідача та третя особа пояснили, що оригінали та належним чином оформлені копії табелю обліку робочого часу за яким працював ОСОБА_2 за період з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року та оригінал відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_2 за весь період роботи, а саме з 18.01.2018 року по 02,12.2019 року, або інші документи з підписом про отримання заробітної плати, а також належним чином завірені копії таких документів, надати на даний час не представляється можливості, у зв`язку з тим, що при проведенні контролюючими та правоохоронними органами перевірок у зв`язку із скоєнням ДТП за участю нашого працівника 01.02.2021 р., витребовувалася велика кількість документів у підприємства, в тому числі й відомості про виплату заробітної плати працівників підприємства та табелі обліку робочого часу.

Ухвалою від 01 червня 2021 року заяву ОСОБА_2 про залишення без розгляду позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимученого прогулу, стягнення заробітної плати за час роботи, в частині вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, задоволено. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Юністар-Авто», третя особа директор ТОВ «Юністар-Авто» Бойко О. А. про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, залишено без розгляду. В іншій частини позовних вимог продовжити судовий розгляд. Прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_2 .Закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Клопотання відповідача про допит у судовому засідання позивача ОСОБА_2 в якості свідка задоволено.

Окрім того, під час підготовчого провадження до суду позивачем було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для проведення якого подавалося клопотання про витребування оригіналів документів, які мають бути надані на дослідження експерту. Разом із тим, відповідач не надав на ухвалу суду витребувані докази - табелі обліку робочого часу та оригінал відомостей про виплату заробітної плати з посиланням на вилучення цих документів правоохоронними органами, а тому проведення почеркознавчої експертизи по копіям не є можливим. З огляду на вказане, з цих підстав представник позивача клопотання про призначення експертизи не підтримав.

02.03.2021 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив позивача, в якій позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

16.08.2021 року від позивача надійшла заява про визначення суми середнього заробітку за про визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до ст.238 КЗпП України. Остаточно позивач просив стягнути одноразово на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.12.2019 до 16.08.2021 року, що в сумі складає 85595,00 грн. 00 коп., суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18.01.2018 року до 02.12.2019 року станом на 16.08.2021, що в сумі складає 10908,94 грн. В іншій частині вимоги залишено без змін.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка за клопотання відповідача ОСОБА_2 пояснив суду, що 18.01.2018 року він звернувся до ОСОБА_3 , директором ТОВ «Юністар-авто», пройшов з 18.01.18 три дня стажування. Працював до кінця 2019 року. В перший місяць директор сказав, зайди розписатися за зарплату, вона буде нарахована під підпис. Однак з приводу зарплати він не розписувався, бо її не брав, через три місяці пройшов випробувальний термін. На звернення з приводу зарплати та заборгованості, йому директор весь час казав, що це буде пізніше. В вересні 2018 року він потрапив в реанімацію, він взяв лікарняний, однак йому повідомили, що другий лікарняний він може не нести, він повинен вийти на роботу, зарплату отримує пізніше. Повне одужання відбулось приблизно через місяць після виписки з лікарні. Йому було виписано 2 лікарняних листа, які після одужання були передані на підприємство відповідача. Однак до сьогодні такі лікарняні лист не оплачені. Коли він приніс лікарняний, однак йому сказали, що він фальшивий, і вони почали з директором сваритися. На вимоги оплатити лікарняний, директор ОСОБА_3 вимагав від нього грошові кошти на сплату податків за нього, а потім повідомив що кошти лікарняного листа пішли на сплату його податків. Директор ОСОБА_3 сказав, що гроші будуть, скинемо на карту. Відпуску йому підписано не було. На звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП йому повідомили, щоб приходив завтра і вони його розрахують, виплатили відпускні. Однак він так і не отримав заробітної плати за період роботи. Він не розписувався в зарплатних відомостях. Бухгалтер неодноразово жалілась йому та іншим, що їм вже набридло підробляти їх підписи. Він ходив на роботу. В цей період він брав кредити, так як йому не виплачувалася зарплата, дружина народила дитину і була додаткова робота -підробляв в таксі та на будівництві ремонтами, за це вони і жили. На протязі всього часу роботи на підприємстві ОСОБА_2 мав конфлікт з директором, ОСОБА_3 . Головними причинами конфліктів були невиплата заробітної плати та вимагання грошових коштів на оплату податків за себе. Конфлікт з цього приводу тривав до подання заяви про звільнення 02.12.2019 року. Враховуючи всі суперечки та грубе порушення трудового законодавства щодо оплати праці, 02.12.2019 року він написав заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України із датою звільнення 02.12.2019 року. Однак, 03.12.2019 року після отримання трудової книжки він побачив, що його звільнення було проведено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з формулюванням «Звільнений за прогул», наказ № 119-к від 02.12.2019 року. Однак підприємство відповідача в день звільнення не провело повний розрахунок, а також заява про надання письмового розрахунку при звільненні залишилась без уваги. На питання представника відповідача, на які він гроші жив та навіщо працював, ОСОБА_2 повідомив, що ним було взято декілька кредитів, про він надав докази, на ці кошти він утримував родину, також підробляв таксистом, сподівався що все ж таки отримає гроші. ОСОБА_2 позов підтримав та просить його задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі на підставах, викладених у позовній заяві. Вказав, що відповідачем не спростовано жодним доказом обставини, на які посилається позивач про те, що він не підписував відомостей на виплату заробітної плати та не отримував її, навпаки протягом тривалого часу так і не надав суду, незважаючи на неодноразові ухвали суду про витребування доказів оригіналів відомостей для проведення почеркознавчої експертизи, посилаючись на вилучення їх органом досудового розслідування, однак жодного доказу цим обставинам не надано. За відсутністю оригіналів відомостей не є можливим проведення і призначення почеркознавчої експертизи. Отже, роботодавець не спростував вимоги позивача жодним належним доказом, а тому є підстави для задоволення вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказав, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки у Товариства відсутня заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_2 .

У судовому засіданні третя особа -директор ТОВ «Юністар-Авто» Бойко О.В. проти задоволення позову заперечував. Вказав, що ОСОБА_2 отримував зарплату, і не є зрозумілим як він працював цей весь час без доходів. Навіщо тоді він ходив на роботу? Тим паче, він отримував кошти від пасажирів за проїзд, якусь частину лишав як власник автомобіля. Просить у задоволені позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступного висновку.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як встановлено частиною першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

С наданих суду доказів вбачається, що з 18.01.2018 року ОСОБА_2 прийнятий до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСТАР-АВТО» водієм автотранспортних засобів категорії «Д» на підставі наказу № 4-к від 17.01.2018 року, що підтверджується записами в трудовій книжці ,копією заяви та копією наказу №4-к від 17.01.2018 р.

03.09.2018 року ОСОБА_2 захворів, після чого лікувався у інфекційній лікарні з 08.09.2018 по 28.09.2018 року. ОСОБА_2 був госпіталізований до 6-ї міської клінічної лікарні де перебував з 03.04.2019 по 15.04.2019 року

02.12.2019 року на підставі наказу №119-п від 02.12.2019 року ОСОБА_2 звільнений на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України через відсутність на роботі протягом п`яти днів без поважних причин.

Заочним рішенням від 11.06.2020 року у цій справі визнано незаконним та скасовано наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО» від 02 грудня 2019 року № 119-п про звільнення за прогул ОСОБА_2 на підставі п 3 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів категорії «Д» у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЮНІСТАР-АВТО». Стягнуто ТОВ «ЮНІСТАР-АВТО» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, за період з 03.12.2019 року по 17.02.2020 року в розмірі 10442,64 грн, заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 82862,03 грн

На підставі Постанови про відкриття виконавчого провадження № 62393710 від 24.06.2020 року про поновлення ОСОБА_2 , на посаді відповідач видав наказ № 40-п від 20.07.2020 року про скасування наказу № 119-4 від 02.12.2019 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі рішення суду від 11.06.2020 року. Відповідно ВП № 62393710 від 24.06.2020 року закрито Постановою про закінчення виконавчого провадження від 21.07.2020 року.

24.07.2020 року ОСОБА_2 звільнився з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, про що відповідачем було видано наказ № 34-к від 24.07.2020 року.

Також на підставі виконавчого документу відповідачем сплачено на рахунок позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10442,64 грн.

Разом із тим, ТОВ «ЮНІСТАР-АВТО» не здійснило повний розрахунок на момент звільнення та не виплатило ОСОБА_2 заробітну плату за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року, чого не спростовано відповідачем жодним належним доказом з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗПП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При звільнення ОСОБА_2 отримав виплату в розмірі 5150,00 грн., але вимогу про надання письмового розрахунку про всі суми належні при звільненні, директор не задовольнив.

Під час судового засідання відповідачем не спростовані пояснення позивача, допитаного в якості свідка про те, що за період роботи він не отримував заробітну платню і у зарплатних відомостях не розписувався. Третьою особою також не спростовано, що на протязі всього часу роботи на підприємстві ОСОБА_2 мав конфлікт з директором і головними причинами конфліктів були невиплата заробітної плати та вимагання грошових коштів на оплату податків за себе.

Оригінали та належним чином оформлені копії табелю обліку робочого часу за яким працював ОСОБА_2 за період з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року та оригінал відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_2 за весь період роботи, а саме з 18.01.2018 року по 02.12.2019 року, або інші документи з підписом про отримання заробітної плати, а також належним чином завірені копії таких документів, відповідачем так суду надані і не були.

Під час судового засідання з моменту подання позову у грудні 2019 підставою позову було не отримання заробітної плати за весь час роботи. Неодноразово судом задовольнялися клопотання позивача про витребування доказів, у тому числі оригіналів відомостей про виплату заробітної плати, а також позивачем подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи його підпису у відомостях на виплату заробітної плати, однак у підготовчому судовому засіданні воно не підтримано, оскільки оригінали відомостей надані не були, а без них неможливо проведення почеркознавчої експертизи.

При цьому суд зауважує, що суду не надано жодного належного доказу, як то протокол тимчасового доступу до речей і документів з описом вилучених документів, які б підтверджували ті обставини, на які послався відповідач, що при проведенні контролюючими та правоохоронними органами перевірок у зв`язку із скоєнням ДТП 01.02.2021 р., витребовувалась велика кількість документів у підприємства, в тому числі й відомості про виплату заробітної плати працівників підприємства та табелі обліку робочого часу.

Отже суд визнає, що витребувані у відповідача докази неподані відповідачем з неповажних причин, і на думку суду, відповідач ухилився від їх подання.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач не надав суду оригінали відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_2 за весь період роботи, а саме з 18.01.2018 року по 02. 12.2019 року, або інші документи з підписом про отримання заробітної плати, що в свою чергу унеможливило призначення та проведення почеркознавчої експертизи.

Зважаючи на це, викладені вище обставини дають підстави для сумнівів у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав та виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до положень КЗпП України та вимог Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із заробітної плати покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника).

З огляду на ті обставини, що судом встановлено факт ухилення відповідача від подання доказів, які мають суттєве значення для встановлення обставин підписання відомостей про отримання заробітної плати саме позивачем, на підставі ч. 10 ст. 84 ЦПК України суд визнає обставину позову про те, що позивач не розписувався у відомостях про отримання заробітної плати і вважає за необхідне визнати цей факт.

Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до п.2 ч. 3 ст. 21 «персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» частина персональної електронної облікової картки застрахованої особи, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат, повинна містити, зокрема: рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць; суму сплачених страхових внесків за відповідний місяць; страховий стаж; суму заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.

Відповідно до п.2 розділу ІV «Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 року, до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме, зокрема: відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

З врахуванням вказаних вимог законодавства, надана позивачем довідка форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» з січня 2018 по листопад 2019 року, в якій відображена сума заробітку для нарахування пенсії, кількість днів стажу в місяці та позначка про сплату страхових внесків відповідачем, є підтвердженням суми нарахованої заробітної плати позивачу.

Таким чином, з викладеної довідки вбачається, що загальна сума нарахованої заробітної плати за вказаний період становить 88012,03 грн (2018 рік 40056,60, 2019 рік - 47955,43 грн) без урахування податків.

Разом з тим, відповідно до положень Кодексу Законів про Працю України та вимог Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із заробітної плати покладається на роботодавця, а не на позивача (працівника).

Так, відповідно до ст. 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Оскільки при звільненні ОСОБА_2 отримав 5150,00 грн., що не відповідає загальному розміру нарахованого доходу за період роботи, він звернувся до суду із вимогою про стягнення невиплаченої заробітної плати за весь період роботи.

Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог та ненадання доказів тих обставин, що йому не була виплачена заробітна плата за період з січня 2018 по листопад 2019 року, оскільки обов`язок доказування факту виплати заробітної плати покладається на роботодавця, враховуючи встановлену законом необхідність ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці; наявності у роботодавця бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) заробітної плати, та які підтверджують нарахування і виплату заробітної плати.

Суд наголошує, що саме на відповідача, як роботодавця, покладений обов`язок по своєчасній виплаті заробітної плати (ст.115 КЗпП), а також законодавчо закріплений за відповідачем обов`язок виплатити позивачу при звільненні всі належні до виплати суми (ст.116 КЗпП), про що відповідачу роз`яснювалося у судовому засіданні під час вирішення клопотання про витребування доказів.

Оскільки при звільненні позивачем виплату в розмірі 5150,00 грн., про що зазначено у позові, але письмовий розрахунок про всі суми належні при звільненні суми суду надано не було, і оскільки відповідачем вказані обставини не спростовані, як і надано суду лише частину витребуваних доказів, ця сума не відповідає загальному розміру нарахованого доходу за період роботи, з урахуванням наданих відповідачем доказів щодо кінцевого розрахунку під час звільнення та довідки Пенсійного фонду України про Індивідуальні відомості про застраховану особу від 23.12.2019 року форми ОК-5 період з січня 2018 по листопад 2019 року сума невиплаченої заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 02.12.2019 року виходячи із меж заявлених вимог, ця сума складає 81786,60 грн (88012,03 сума нарахованої з/п за весь період роботи з 18.01.2018 -02.12.2019 року - 6225,43 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача.

Така сума заробітної плати визначена відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) Пенсійного фонду України, тобто до утримання податків. Позивач вказує на суму заробітної плати, яка визначена до видачі на руки за певні періоди в розмірі 61037,50 грн, тобто суми після утримання податків. Позовні вимоги в цій частині стосуються нарахованого доходу за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року, який після ухвалення рішення суду має виплачуватись з урахуванням утримання податку.

Сума заробітної плати в розмірі 61037,50 грн, про яку відповідач стверджує що була нарахована та сплачена, не підтверджена жодним належним та допустимим доказом. Не надані докази нарахування заробітної плати та сум належних до виплати, а також не надано підтвердження отримання таких сум працівником.

Згідно до ст. 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_2 за клопотанням відповідача не підтвердив факт виплати заробітної плати, а навпаки спростував ці обставини.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.

Враховуючи позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати, в цій частині відповідач не спростував вимог та належних та допустимих доказів не надав, ухилився від надання доказів за клопотанням позивача, з огляду на вказане виходячи із меж позовних вимог та позиції відповідача, суд дійшов висновку про задоволення цих вимог.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем положень КЗпП України в частині невиплати заробітної плати, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Верховний Суд в справі № 61-23744св18 в постанові від 30 січня 2019 року дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України.

Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі - майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.

Виходячи із меж позовних вимог та визначеного позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.12.2019 до 16.08.2021 року він складає 85595,00 гри. (кількість робочих днів в періоді 425 дн. х 201,4 (25,13x8 год.) грн/денний заробіток).

Слід зазначати, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Разом із тим, з огляду на співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає цей розмір справедливим, співмірним із сумою заборгованості та відповідає розумності та справедливості в порівнянні з загальною сумою заборгованості по виплаті заробітної плати в розмірі 81786,60 грн. і підлягає стягненню на підставі ст. 117 КЗпП України в повному обсязі.

Окрім того, підлягають стягненню з відповідача втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІИ «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

На підставі положень частини шостої ст. 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку , встановленому чинним законодавством.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Також, Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Згідно з пунктами 4, 5 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»,Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

Згідно розрахунку позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, який не спростовано відповідачем, розмір суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18.01.2018 року до 02.12.2019 станом на 16.08.2021 року складає 10908,94 гри. без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з такими вимогами.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд в своїй постанові від 01.04.2020 року у справі N 761/16407/15-ц, про стягнення ненарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку зазначив:

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас колегія суддів враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд в своїй постанові від 15.07.2020 року у справі N 263/14209/17 Про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати зазначив:«..Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Слід погодитися з висновком місцевого суду, що відсутність факту розрахунку з ОСОБА1 у день його звільнення та на день розгляду справи судом, свідчать про відсутність підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України до вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім того, суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем не доведено факт сплати заробітної плати позивачу при звільненні (у день звільнення або ж на наступний) з Ясинуватського загону воєнізованої охорони Державного підприємства "Донецька залізниця", такого розрахунку не проведено і на день ухвалення рішення суду, зробив правильний висновок про задоволення вимоги позивача про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів…»

ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про стягнення невиплаченої йому заробітної плати 26.12.2019 року, в той час коли дата його звільнення 02.12.2019 року. Тобто позивач намагався отримати належну йому суму заробітної плати при звільненні з самого початку порушення його прав.

Враховуючи той факт, що роботодавцем при звільненні не було проведено повний розрахунок з ОСОБА_2 , працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, враховуючи що існує така заборгованість, а тому відсутня підстава для застосування положень статті 233 КЗпП України до вимог позивача про стягнення.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності суд приходить до висновку про те, що позов є обґрунтованим, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору за вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини доходів слід стягнути з відповідача на користь держави згідно ст. 141 ЦПК України у розмірі 1816,00 грн. Також на користь ОСОБА_2 в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути понесені витрати на сплату судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 908,00 грн.(т.2 а.с.143)

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 89, 141, 263-265,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто», третя особа директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» Бойко Олександр Анатолійович про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований: АДРЕСА_1 ) заборгованість із заробітної плати за період з 18.01.2018 року до 01.12.2019 року в сумі нарахованого доходу 81786,60 грн (вісімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят шість грн..60 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.12.2019 до 16.08.2021 року, що в сумі складає 85595,00 грн. (вісімдесят п`ять п`ятсот дев`яносто п`ять грн.) 00 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований: АДРЕСА_1 ) суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 18.01.2018 року до 02.12.2019 року станом на 16.08.2021, що в сумі складає 10908,94 грн. (десять тисяч дев`ятсот вісім грн. 94 коп.) без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» ЄДРПОУ 41089017 на користь держави судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 25.08.2021 року. Повне рішення складено 03.09.2021р.

Повні відомості про сторін згідно п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ),

-відповідач: Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» юридична адреса: 69005 Запорізька область, м.Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 7, код ЄДРПОУ 41089017

-третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальність «ЮНІСТАР-АВТО» Бойко Олександр Анатолійович, юридична адреса: 69005 Запорізька область, м.Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 7, код ЄДРПОУ 41089017.

Суддя: Ю.В. Апаллонова