Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/1398/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
23.02.2021 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської обласної прокуратури (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Полтавської обласної прокуратури №18к від 25.01.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Полтавської місцевої прокуратури, Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 25.01.2021;
- поновити ОСОБА_1 в органах Полтавської обласної прокуратури на посаді прокурора Полтавської місцевої прокуратури або на посаді, що є рівнозначною вказаній посаді, з 26.01.2021, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури;
- стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26.01.2021 по дату винесення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її звільнення є незаконним, протиправним та безпідставним; вчиненим з порушенням трудових прав. Наполягала на незаконності вимоги Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019 (далі - "Порядок №221"), надавати заяву про згоду на звільнення в разі неуспішного проходження атестації та погоджуватися на застосування в ході співбесіди з атестаційною комісією інформації анонімного походження без додаткового офіційного підтвердження. Повідомила, що заяву про вищезазначену згоду за формою, що передбачена Порядком проходження прокурорами атестації, позивач не надала, оскільки форму цієї заяви вважала для себе неприйнятною. Додатково зазначила, що можливе застосування щодо себе інформації анонімного походження без додаткового офіційного підтвердження вважає дискримінацією та порушенням конституційних засад трудових прав, необґрунтованим та надмірним втручанням до свого особистого життя.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/1398/21; вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 31.03.2021 /а.с. 72/.
23.03.2021 до суду надано відзив. У наданому відзиві представник відповідача зазначив, що звільнення позивача відбулося на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Зазначав, що пунктом 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №13-ІХ встановлено, що всі прокурори з дня набрання чинності вказаним Законом, вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Цим же Законом передбачено (пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення"), що прокурори мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві має бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Також передбачено, що процедура атестації прокурорів здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, що затверджується Генеральним прокурором, яким, з-поміж іншого, має визначатися форма та порядок подачі заяви про намір пройти атестацію. Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 та цей Порядок передбачав встановлену форму заяви прокурора про намір пройти атестацію. Оскільки позивач не подала заяви про наміри пройти атестацію, всупереч вимогам Закону, її було звільнено правомірно, за доводами відповідача, оскільки таке звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" передбачено пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ /а.с. 79-93/.
Протокольною ухвалою суду від 31.03.2021 підготовче засідання відкладено до 21.04.2021 з огляду на задоволення заяви представника позивача про відкладення підготовчого засідання /а.с. 96/.
21.04.2021 підготовче засідання у справі не відбулося з огляду на перебування судді на лікарняному. Підготовче засідання відкладено на 09.06.2021 /а.с. 99/.
Протокольною ухвалою суду від 09.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 06.07.2021 /а.с. 102/.
У судовомк засідання 06.07.2021 представник позивача підтримала позов, просила задовольнити, представник відповідача заперечував проти позову, просила відмовити у його задоволенні.
Протокольною ухвалою від 06.07.2021 суд перейшов до розгляд справи в письмовому провадженні.
Відповідно до положень пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення адміністративної справи здійснено судом у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури України з 2011 року на різних посадах, зокрема, з 15.12.2015 - прокурор Полтавської місцевої прокуратури, що підтверджується залученою до матеріалів справи копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 /а.с. 39-43/.
У період з 15.03.2018 по 22.01.2021 позивач перебувала у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується копією наказу старшого радника юстиції прокурора області від 05.03.2021 №251к /а.с 27/.
19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ, який, окрім іншого, передбачав обов`язкове проходження атестації діючими працівниками органів прокуратури України.
03.10.2019 Генеральним прокурором України винесено наказ №221, яким затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. Цей Порядок встановив правила та процедуру проведення атестації прокурорів, передбаченої Законом №113. Поряд з іншими нормами, Порядком №221 передбачено, що для проходження атестації працівник прокуратури повинен подати заяву за формою, передбаченою додатком 2 до цього Порядку /а.с. 51/.
Вищезазначена заява, що передбачена додатком 2 до Порядку, передбачала обов`язкову згоду прокурора на те, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, його буде звільнено з посади прокурора. Крім того, форма заяви передбачала згоду прокурора на те, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню /а.с. 64/.
Листом Генерального прокурора України від 04.10.2019 №1/1/1-2048вих-19 було приписано керівникам кадрових підрозділів органів прокуратури України у період часу з 04 по 15 жовтня 2019 року організувати прийом заяв про переведення прокурорів на посаду в обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та про намір пройти атестацію. Зазначено про необхідність прийняти заяви, що подані за формою, наведеною у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації.
Листом в.о. начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби від 09.10.2019 за №11/1/1-2069вих-19 було надано доповнення до згаданого вище листа від 04.10.2019 та приписано у разі подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатку до Порядку проходження прокурорами атестації, - повертати їх відповідним прокурорам для належного оформлення. Зазначено, що заяви прокурорів і слідчих, які не відповідатимуть затвердженим формам, вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками /а.с. 31/.
Листом в.о. начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби від 01.11.2019 повідомлено виконуючого обов`язки прокурора Полтавської області про перелік працівників прокуратури Полтавської області, які не подали Генеральному прокурору у встановлений строк заяви, установленої форми, про переведення до обласної (окружної) прокуратури та про намір пройти атестацію. Серед переліку зазначених осіб, зокрема, ОСОБА_1 /а.с. 29-30/.
Згідно з наказом керівника Полтавської обласної прокуратури від 04.01.2021 №1к, з урахуванням приписів статей 11, 82 Закону України "Про прокуратуру", вважається, що з 23.01.2021 ОСОБА_1 приступила до виконання службових обов`язків на посаді прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області /а.с. 28/.
Водночас, наказом в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури від 25.01.2021 №18к, керуючись статтею 11 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 25.01.2021 /а.с. 26/.
Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
У цій справі суд оцінює оскаржуване рішення відповідача відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, адміністративний суд має з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Частиною першою статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Зазначений конституційний припис закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Відповідно до частин першою та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16.12.1966 Генеральною Асамблеєю ООН (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973), держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Також згідно зі статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною згідно з Законом України від 14.09.2006 № 137-V, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Спеціальні норми права, пов`язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені у Закону України "Про прокуратуру " від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон №1697), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 4 цього Закону).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1697 систему прокуратури України систему прокуратури України становили: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Згідно з частинами першою та другою статті 12 цього Закону у системі прокуратури України діяли місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону; місцеву прокуратуру очолював керівник місцевої прокуратури, який мав першого заступника та не більше двох заступників.
19.09.2019 до Закону №1697-VII внесено зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ (надалі - Закон №113-ІХ). Законом №113-ІХ, зокрема, змінено систему органів прокуратури, яку складають: Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Статтею 16 Закону №1697 передбачено гарантії незалежності прокурора.
Незалежність прокурора забезпечується:
1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;
2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;
3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;
4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;
5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;
6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування;
7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Оскаржуваний наказ відповідач прийняв, керуючись положеннями статті 11 Закону №1697, підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ.
Так, положеннями статті 11 Закону №1697 (у редакції, чинній станом на дату винесення спірного наказу) встановлено, що керівник обласної прокуратури:
1) представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;
2) організовує діяльність обласної прокуратури;
3) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку;
4) затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності обласної прокуратури;
5) (дію пункту 5 частини першої статті 11 зупинено до 01.09.2021) у десятиденний строк з моменту вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у обласній прокуратурі;
6) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів обласної прокуратури;
7) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;
8) у встановленому порядку та на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора окружної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування його на посаді прокурора;
9) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;
10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
Керівник обласної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.
У разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника обласної прокуратури.
Законом №113 статтю 32 Кодексу законів про працю України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус".
Статтю 40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Також були внесені окремі зміни до Закону №1697: зокрема, змінено в тексті Закону № 1697 слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" на відповідно "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Крім того, виключено абзац 2 частини другої статті 9 Закону №1697. У попередній редакції Закону в цьому абзаці було викладено: "накази Генерального прокурора нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів".
Абзац п`ятий цієї ж частини цієї ж статті викладено в такій редакції: "Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення" тобто, було виключено слова "…і пройшли державну реєстрацію".
Статтю 51 Закону № 1697 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
Згідно з пунктами 4, 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113 у редакції, чинній станом на дату винесення спірного наказу) день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України" (пункт 4).
З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Пунктом 10 цього розділу Закону №113 передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Пунктом 11 визначено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 15 надано повноваження кадровим комісіям щодо збору інформації про прокурорів, які проходять процедуру атестації: для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 17 цього розділу кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 18 передбачено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України "Про прокуратуру", не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.
Пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
На виконання норм розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 Генеральною прокуратурою України 03.10.2019 винесено наказ №221 "Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації".
Пунктом 1 Розділу І цього наказу визначено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Пункт 9 Розділу І наказу передбачає, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Пунктом 6 Розділу V наказу встановлено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Отже, за змістом підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у місцевих прокуратурах звільняються керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором місцевої прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
З огляду на викладене та з урахуванням матеріалів справи, підставою звільнення позивача згідно з оскаржуваного наказу відповідача є неподання ОСОБА_1 у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
Таким чином, оскільки позивач не подала заяви про намір пройти атестацію, суд погоджується з тим, що норма, викладена в підпункті 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, повинна бути поширена на позивача.
Водночас, суд звертає увагу на застосування у нормі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697.
Статтею 51 Закону № 1697-VII визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі № №815/1554/17 зазначив, що граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник "або" виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1. ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2. скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Колегія суддів наголосила, що наявність у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.
З огляду на викладене, Верховний Суд зазначив, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму Закону № 1697-VII без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
За висновками Верховного Суду: аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання). Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Також посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697 в нормі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 передбачає наявність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення: 1) неподання заяви про переведення і про намір пройти атестацію та 2) ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури.
При цьому, застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1698 має обов`язковою умовою наявність факту ліквідації, реорганізації, скорочення.
Крім того, суд звертає увагу на вказані вище процедури реформування органів прокуратури, запроваджені Законом №113.
Наведені норми Закону № 113 призводять до висновку, що змінюючи правила переведення прокурорів, попереджаючи їх законом про можливе звільнення, встановлюючи окремі спеціальні норми щодо публічної служби, зазначаючи про зміну структури органів прокуратури, законодавець передбачав однозначну зміну істотних умов праці прокурорів з огляду на майбутню реорганізацію органів прокуратури або ж ліквідацію старих органів прокуратури ("Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури") одночасно зі створенням нових органів прокуратури ("Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури").
У національному законодавстві відсутнє встановлене нормативного визначення терміну "переведення" в контексті трудових відносин та/або публічної служби.
Окремі вказівки на зміст терміну "переведення" містить стаття 32 КЗпП України, частини першої та другої якої передбачають: переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
Таким чином, можна дійти висновку, що переведення може мати місце або ж в межах одного підприємства (установи, організації) в умовах продовження роботи зі зміною спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором; або при зміні підприємства (установи, організації).
З дослідження норм Закону №113 слідує, що зміна функцій чи повноважень прокурорів в органах прокуратури не передбачалася, отже, про зміну умов трудового договору, пов`язану зі зміною роботи по спеціальності, кваліфікації чи посади, не йдеться.
Проаналізувавши норми Закону №113, суд вважає, що у цьому разі законодавцем передбачено переведення прокурорів в разі зміни установи (органу прокуратури) внаслідок реорганізації чи ліквідації.
Однак у відповідному випадку ні реорганізація, ні ліквідація Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, де була працевлаштована позивач станом на дату прийняття наказу Полтавської обласної прокуратури №18к від 25.01.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, не відбувалися.
Окружні прокуратури, створені замість місцевих прокуратур, розпочали роботу 15.03.2021, відповідно до пункту 4 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, №1697-VII, наказу Генерального прокурора "Про день початку роботи окружних прокуратур" №40 від 17.02.2021.
Враховуючи це, суд у цій справі виходить з відсутності факту реорганізації чи ліквідації юридичної особи відповідача. Крім того, цей факт є визнаним і відповідачем, так само як факт відсутності скорочення штату прокурорів на час звільнення позивача з органів прокуратури.
Позивач не могла бути звільнена за цією нормою без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, де вона була працевлаштована.
Крім того, форма заяви про переведення та намір проходження атестації, встановлена додатком до Наказу № 221, містила твердження "я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, мене буде звільнено з посади прокурора. Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню".
Позивач стверджує, що вона була позбавлена можливості подати заяву про переведення за іншою формою, яка б не включала ці твердження.
Як було зазначено вище, листом Генерального прокурора України від 04.10.2019 №11/1/1-2048вих-19 приписано керівникам кадрових підрозділів органів прокуратури України у період часу з 04 по 15 жовтня 2019 року організувати прийом заяв про переведення прокурорів на посаду в обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та про намір прийти атестацію. Зазначено про необхідність прийняти заяви, що подані за формою, наведеною у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації.
Листом в.о. начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби від 09.10.2019 за №11/1/1-2069вих-19 надано доповнення до цього листа від 04.10.2019 та приписано у разі подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатку до Порядку проходження прокурорами атестації, - повертати їх відповідним прокурорам для належного оформлення. Зазначено, що заяви прокурорів і слідчих, які не відповідатимуть затвердженим формам, вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками.
Отже, з огляду на заборону приймати заяви про переведення й намір пройти атестацію за формою, яка б не містила твердження про згоду на звільнення й використання непідтвердженої інформації, позивач не мала передбаченої законом можливості вибору більше ніж як з двох варіантів поведінки: або не написати заяву про переведення, або ж написати її за формою, що визначена в наказі № 221.
При цьому варіант поведінки, на якому наполягав відповідач у цій справі, полягав у написанні заяви, де позивач дала би свою згоду на звільнення, не розуміючи яким чином і у який спосіб, якою датою ця згода може бути використана; дала би згоду на використання щодо себе можливо анонімної інформації, яка б не вимагала додаткового офіційного підтвердження.
Так, Закон № 113 не містив і не містить вимоги для прокурора надати згоду на своє звільнення у разі неуспішного проходження атестації. Натомість Закон № 113 містить норму про право прокурора подати заяву про переведення. Вимога надати згоду на своє майбутнє звільнення, не маючи розуміння того, якими можуть бути підстави та обставини цього звільнення, за висновком суду, є протиправною.
Згідно з частиною першою статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Законодавством не передбачено надання особою згоди на своє звільнення "наперед", на майбутнє. Вимога таку згоду надати суперечить викладеній нормі Конституції України. Вимога надати згоду на своє майбутнє звільнення суперечить частина шостій статті 43 Конституції України, яка гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Вимога надати згоду на використання щодо себе можливо анонімної інформації, яка б не вимагала додаткового офіційного підтвердження, прямо суперечить статті 32 Конституції України, оскільки Законом №113 надання такої згоди з боку прокурора не передбачено.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначає джерела права, які застосовуються судом: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, наказ № 221 Генерального прокурора України суд не може застосувати як джерело права у цій справі, оскільки в частині встановлення форми заяви про переведення та намір пройти атестацію даний наказ не відповідає положенням актів, що мають вищу юридичну силу: Конституції України, Закону №1697, Закону № 113.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1697 організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Серед цього переліку відсутні підзаконні акти, яким є наказ Генеральної прокуратури України.
Таким чином, встановлення нових норм права підзаконним актом, що мало місце у цій справі, порушує імперативний припис частини другої статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, на підставі одного тільки факту відсутності написання заяви про намір пройти переатестацію при явній протиправності форми такої заяви, що вимагалася, відповідачем прийнято рішення про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури взагалі, а звільнення, зазвичай, передбачене національним законодавством як крайній і найбільш суворий вид дисциплінарного покарання.
З огляду на викладене, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, наказ Полтавської обласної прокуратури від 25.01.2021 №18к, у зв`язку з чим у цій частині позов підлягає задоволенню.
Скасування наказу про звільнення позивача, відповідно до вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для її поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області.
У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.
Таким чином, позивача слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто 26.01.2021.
Поновлення на посаді, яку позивач обіймала до звільнення, є достатнім ефективним засобом захисту порушеного права позивача. При цьому позовна вимога про зарахування часу вимушеного прогулу в загальний строк служби в органах прокуратури не підлягає задоволенню, з огляду на її передчасність.
Суд, встановивши неправомірність спірного наказу, надає оцінку позовній вимозі про стягнення з Полтавської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому, вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції обумовлені трудовим договором.
Таким чином, за відсутності вини незаконно звільненої особи у тому, що розгляд справи про поновлення її на посаді триває понад один рік, стягненню підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 у справі № 2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі № 2а-2243/11/1370.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою Полтавської обласної прокуратури від 04.02.2021 №21-58вих.21, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два перед звільненням місяці складала 279,07 грн /а.с. 25/.
Кількість робочих днів відповідно до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільськогосподарського господарства України від 12.08.2020 №3501-06/219 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік" з 26.01.2021 по 02.09.2021 складає 151 (січень 2021 року - 4 робочих дня, лютий 2021 року - 20 днів, березень 2021 року - 22 робочих дня, квітень 2021 року - 22 робочих дня, травень 2021 року - 18 днів, червень 2021 року - 20 робочих днів, липень 2021 року - 22 робочих днів, серпень 2021 року - 21 робочих днів, вересень 2021 року - 2 робочих дня).
Відповідно до кількості робочих днів, що минули за час вимушеного прогулу позивача, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.01.2021 по 02.09.2021 у загальній сумі 42139,57 грн (279, 07 грн (середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два перед звільненням місяці) * 151 (кількість робочих днів).
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Полтавської обласної прокуратури від 25.01.2021 №18к.
Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області з 26.01.2021.
Стягнути з Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.01.2021 по 02.09.2021 у сумі 42139,57 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області з 26.01.2021 та в частині стягнення з Полтавської обласної прокуратури середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна
