Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2021 р. Справа№200/7711/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_2 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною.

ОСОБА _1 в інтересах малолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, яка полягає у ненаданні обґрунтованої відповіді на звернення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_2 неодноразово звертався до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини зі скаргами на протизаконні відмови Донецької обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної Державної адміністрації у запитуваній інформації, у організації особистого прийому тощо. У відповідях на скарги жодних дій стосовно порушення конституційних прав вчинено не було. Змістовних відповідей по суті скарг отримано не було. Цією бездіяльністю не було забезпечено поновлення порушеного права, гарантованого законом, а також не була досягнута мета парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що на всі звернення позивача були надані обґрунтовані відповіді. Рішення Уповноваженого має відповідати меті контролю та прийматись в межах компетенції, визначеної Законом. Діяльність Уповноваженого доповнює діяльність інших державних правозахисних та правоохоронних інститутів та не може виходити за межі своєї компетенції. З отриманої від Департаменту інформації вбачається, що дитину позивача ОСОБА_2 забезпечено лікарським засобом «Альдуразим» у межах 100% річної потреби протягом 2020 року. З метою отримання актуальної інформації щодо стану забезпечення лікарським засобом «Альдуразим» ОСОБА_2 , Секретаріатом Уповноваженого було скеровано додатковий запит до Департаменту. Секретаріат Уповноваженого було повідомлено, що ОСОБА_2 забезпечена вказаним лікарським засобом у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету у кількості 230 флаконів та внаслідок здійснення перерозподілу 50 флаконів з Івано-Франківської області, 12 флаконів з Чернівецької та 20 флаконів із Львівської областей. З метою забезпечення ключової мети парламентського контролю Уповноваженого, до Донецької обласної державної адміністрації направлено додатковий запит та у разі наявності підстав відповідно до положень статей 212, 252, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення буде складено протокол про адміністративне правопорушення.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповіді на скаргу були не об`єктивні, без додержання вимог діючого законодавства. Просив задовольнити позовні вимоги викладені в адміністративному позові.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, відповідно до паспорту серії НОМЕР_2 .

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження від 23.01.2013 серія НОМЕР_3 , ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 .

Відповідно до медичного висновку Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Слов`янської районної ради Донецької області № 330/4 від 14.06.2016 ОСОБА_2 має захворювання мукополісахаридоз І типу. Також зазначено, що наявне захворювання відповідає розділу ХХ пункту 3 підпункту 330 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 № 454/471/516.

04.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини зі скаргою на надання неповної відповіді на його запит та неправомірну відмову у задоволенні запиту Департаментом охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації, через що були порушені його права, в якій просив застосувати заходи впливу для поновлення прав та притягнення винних до відповідальності.

Листом відповідача від 21.12.2020 № 35008.4/Г-18622.3/20/30.1, ОСОБА_1 повідомлено, що підстав для вжиття заходів реагування за його зверненням не вбачається.

18.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини зі скаргою яка стосувалась, зокрема порушення посадовими особами Донецької обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації права дитини позивача на неналежне медичне забезпечення.

Відповідачем на скаргу від 18.12.2020, ОСОБА_1 був наданий лист від 21.10.2021 № 1569.4/Г-20210.3/20/30.2 та повідомлено, що з метою всебічного з`ясування обставин справи, до Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства охорони здоров`я України надіслано відповідні листи з вимогами поінформувати Секретаріат Уповноваженого про результати розгляду порушених у скарзі питань та повідомити про результати розгляду вказаних листів.

23.12.2020 та 25.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини зі скаргами які стосувались, зокрема зобов`язати голову Донецької обласної державної адміністрації та Департамент охорони здоров`я Донецької обласної організувати особистий прийом громадянина.

На зазначені скарги, відповідач листами від 28.12.2020 №35747.4/Г-20520.4/20/35.2 та від30.12.2020 №36250.4/Г-20613.4/20/35.2 повідомив ОСОБА_1 про порядок проведення особистого прийому громадян в органах місцевого самоврядування в період дії карантину.

ОСОБА_1 вважаючи таку бездіяльність щодо необґрунтованих відповідей відповідача протиправною, чим не досягнута мета парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, звернувся до суду з даним позовом.

Суд зауважує, що в межах даного адміністративного позову судом надається оцінка обґрунтованості відповідям Уповноваженого Верховної ради України на звернення ОСОБА_1 .

Крім того, суд вважає за важливе зауважити, що ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецької обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними рішень, визнання інформації недостовірною, зобов`язати вчинити певні дії, визнання незаконним і скасування рішення, стягнення коштів.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2021 по справі 200/1666/21 позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Донецької обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними рішень, визнання інформації недостовірною, зобов`язати вчинити певні дії, визнання незаконним і скасування рішення, стягнення коштів – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації, що полягає в незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , лікарським засобом «Альдуразим» у період з 19.10.2019 року по 15.01.2020.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам даної справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Суд зазначає, що в першу чергу звернення позивача були спрямовані до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини для сприяння забезпечення малолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_2 життєво необхідним лікарським засобом «Альдуразим».

Статтею 40 Конституції України передбачено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 60 Конституції України ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Статтею 6 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91, установлено, що Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід`ємне право на життя.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Пунктами 1 і 2 ст. 24 вказаної Конвенції передбачено, що Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров`я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров`я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров`я.

Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема, вживають заходів щодо: а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності; b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров`я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги; с) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступної технології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища; d) надання матерям належних послуг по охороні здоров`я у допологовий і післяпологовий періоди; е) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров`я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини і запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань; f) розробки превентивних заходів з охорони здоров`я, керівництва для батьків та навчання і послуг з планування сім`ї.

Згідно з п. 10 Конвенції про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована Законом №1767-VI від 16.12.2009, Держави-учасниці знову підтверджують невід`ємне право кожної людини на життя й уживають усіх необхідних заходів для забезпечення його ефективного здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими.

Відповідно до ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 № 2801-XII (далі – Закон 2801-XII), державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною 6 статті 14 Закону 2801-XII передбачено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

При цьому, ч. 2 ст. 13 Закону 2801-XII передбачено, що складовою частиною державної політики охорони здоров`я в Україні є політика охорони здоров`я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров`я населення, яке проживає на відповідних територіях.

Статтею 53-1 Закону 2801-XII встановлено, що Держава забезпечує заходи з профілактики рідкісних (орфанних) захворювань та організацію надання громадянам, які страждають на такі захворювання, відповідної медичної допомоги. З цією метою центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я: визначає та затверджує перелік рідкісних (орфанних) захворювань та забезпечує офіційну публікацію цього переліку; в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, забезпечує створення та ведення державного реєстру громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання; визначає заходи, необхідні для забезпечення профілактики рідкісних (орфанних) захворювань, та встановлює порядок надання медичної допомоги громадянам, які страждають на ці захворювання.

Громадяни, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, безперебійно та безоплатно забезпечуються необхідними для лікування цих захворювань лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до їх переліку та обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» (далі – Постанова № 333) передбачено, що з 01.09.2017 лікарські засоби, що в установленому законом порядку зареєстровані в Україні та включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого цією постановою, підлягають закупівлі закладами і установами охорони здоров`я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Обсяги потреби в закупівлі лікарських засобів визначаються за видами медичної допомоги в порядку, встановленому Міністерством охорони здоров`я.

За наявності бюджетних асигнувань, що залишаються після визначення повного обсягу потреби в лікарських засобах, включених до Національного переліку основних лікарських засобів, замовники можуть також здійснювати закупівлі лікарських засобів, що в установленому законом порядку зареєстровані в Україні та не включені до зазначеного Національного переліку. При цьому закупівля лікарських засобів здійснюється за принципом максимальної економії та ефективності із застосуванням галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 160 затверджено Порядок забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання (далі – Порядок № 160). Міністерству охорони здоров`я разом з Міністерством фінансів під час підготовки проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік передбачати видатки на здійснення заходів щодо безперебійного і безоплатного забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання з урахуванням фінансових можливостей державного бюджету. Обласним та Київській міській державним адміністраціям: у шестимісячний строк розробити та затвердити заходи щодо забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання, що закуповуються за рахунок коштів місцевого бюджету; під час підготовки проектів місцевих бюджетів передбачати видатки на фінансування зазначених заходів з урахуванням фінансових можливостей бюджетів.

Пунктами 2-7 Порядку № 160 установлено, що громадяни, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, забезпечуються лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання (далі - лікарські засоби та харчові продукти) відповідно до медичних показань.

Прийняття рішення щодо необхідності у забезпеченні, продовженні або припиненні забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, що закуповуються за рахунок коштів: державного бюджету, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі гуманітарної допомоги, здійснюється утвореною МОЗ комісією; місцевих бюджетів а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі гуманітарної допомоги - комісіями, утвореними обласними та Київською міською держадміністраціями.

Забезпечення, продовження або припинення забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами здійснюється на підставі відповідного рішення однієї із зазначених у пункті 3 цього Порядку комісії після інформування нею громадянина про таке рішення та отримання його письмової згоди, а для дітей до 14 років та осіб, які в установленому порядку визнані судом недієздатними, - згоди їх законних представників.

Забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами здійснюється закладами охорони здоров`я відповідного профілю за місцем проживання або лікування таких громадян.

Безперебійне і безоплатне забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, закупленими за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, здійснюється в межах бюджетних призначень.

Контроль за забезпеченням громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами здійснюється МОЗ. Правовідносини в сфері звернення до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон № 776), Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393), Законом України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон 2939-УІ).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-VI встановлено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Статтею 1 Закону № 776 регламентовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 2 Закону № 776, сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Дія цього Закону також поширюється на відносини, що виникають між юридичними особами публічного та приватного права, а також фізичними особами, які перебувають на території України, у випадках, передбачених окремим законом.

Статтею 28 Закону № 393 встановлено, що Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

Відповідно до ст. 3 Закону № 776, метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб`єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Частиною 1 статті 1 Закону 393 передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ст. 4 Закону 393, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Приписами ст.ст. 14-16 Закону № 393/96-ВР установлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Відповідно до статті 17 Закону № 776, Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Так зі змістовного аналізу наданих позивачу відповідей на його численні скарги вбачається, що Уповноваженим Верховної ради України з прав людини в зазначених листах надавав розгорнуті відповіді з посиланням на законодавчі акти щодо оскаржуваних питань.

Крім того, стосовно порушення права дитини позивача на належне медичне забезпечення посадовими особами Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 було повідомлено, що з метою всебічного з`ясування обставин справи до Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства охорони здоров`я України було надіслано відповідні листи з вимогами поінформувати Секретаріат Уповноваженого про результати розгляду порушених у скарзі питань та повідомити про результати розгляду вказаних листів.

Як вже зазначалось, на переконання суду в першу чергу звернення позивача були спрямовані до Уповноважено Верховної ради України з прав людини для сприяння забезпечення малолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_2 життєво необхідним лікарським засобом «Альдуразим».

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи Уповноваженим Верховної ради України з прав людини щодо забезпечення дитини позивача лікарським засобом направлено лист від 06.01.2021 № 319.4/Г-20210.3/20/32.2 до першого заступника Міністра охорони здоров`я України.

У відповідь на зазначене звернення, листом Міністерства охорони здоров`я України проінформовано Секретаріат Уповноваженого про направлення звернення позивача до Департаменту охорони здоров`я Донецької області для перевірки фактів, вжиття відповідних заходів, направлених на недопущення порушень чинного законодавства та погіршення надання медичної допомоги населенню, забезпечення необхідними лікарськими засобами і медичною допомогою відповідно до законодавства.

З отриманої від Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної Державної адміністрації інформації, викладеної у листі від 07.07.2021 № Т-1292-3.3-1.4-1336 вбачається, що дитину позивача забезпечено лікарським засобом «Альдуразим» у межах 100% річної потреби протягом 2020 та 2021 року.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту ч. 1 ст. 5 КАС України випливає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, відповідно до приписів КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

При цьому, ОСОБА_1 звертаючись з позовом в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , діє як законний представник малолітньої особи в розумінні частини першої статті 56 КАС України.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Ураховуючи вимоги КАС України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Крім того, бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

Тобто, з вказаного можна зробити висновок, що відповідач вчиняв дія які в повній мірі вказують на контроль та спонукання відповідних органів щодо заходів для забезпечення лікарським засобом дитини позивача.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Уповноваженого від 14.07.2021 до Голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації, щодо забезпечення ключової мети парламентського контролю на порушення права на інформацію та права на звернення ОСОБА_1 та у разі наявності підстав порушення, відповідно до положень ст.ст. 188-40 та 212-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідачем буде складено протокол про адміністративне правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх дій, тому суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) в інтересах малолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини (м. Київ, вул. Інститутська, буд. 21/8) про визнання бездіяльності протиправною – відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01 вересня 2021 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець