Єдиний державний реєстр судових рішень
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" серпня 2021 р. Справа № 922/4076/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,
за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,
за участю представників:
від позивача: Киричук Р.П., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.12.2018 №21/1831) на підставі довіреності від 29.12.2020;
від відповідача: Петруніна К.О., начальник юридичного відділу на підставі витягу з ЄДРПОУ;
від 3-ї особи: не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" (вх. №1638Х/2), м. Київ,
та апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (вх. №1637Х/2),
на рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 (суддя Аюпова Р.М.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Харківської області в м. Харкові о 12год 48хв, повний текст якого складений 26.04.2021,
у справі №922/4076/20,
за позовом: Акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ,
до відповідача: Акціонерного товарисва "Завод "Електроважмаш", м. Харків,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фонду державного майна України, м. Київ,
про стягнення коштів в розмірі 28473882,89грн,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 у справі №922/4076/20 у позовних вимогах відмовлено частково; стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Акціонерного товариства "Сбербанк" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 6008530,45грн, пеню за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 4385474,46грн та 155910,07грн судового збору (т.2,а.с.169-184).
Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 173, 175, 193, 232, 343 ГК України, статті 6, 509, 549, 611, 612, 625 - 627, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» мотивовано доведеністю матеріалами справи факту наявності у відповідача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ у сумі 6008530,45грн та обґрунтованістю нарахування пені за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 8770948,92грн. При цьому, суд зазначив, що 19.01.2021 за рахунок договірного списання з рахунків відповідача здійснено погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 8991469,55грн, частина з яких - 4096556,52грн направлена банком на погашення процентів за користування кредитною лінією, однак підлягала зарахуванню, як погашення основної суми заборгованості за кредитним договором.
Крім того, судом першої інстанції з посиланням на статтю 551 ЦК України, статтю 233 ГК України зменшено розмір пені 8770948,92грн на 50% до 4385474,46грн, зважаючи на ступень виконання зобов`язань, причини неналежного виконання зобов`язань з боку відповідача, розмір неустойки та поведінку відповідача. Також місцевий господарський суд зазначив, що таке зменшення пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Також суд зазначив, що пеня це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
Відмовляючи у стягненні 159780,67грн процентів за користування кредитною лінією, місцевий господарський суд зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування.
Акціонерне товариство "Сбербанк" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та 21.05.2021 звернулося до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 в частині відмови в задоволені позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, стягнути з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь АТ "Сбербанк" заборгованість за кредитною лінією в розмірі 4096556,52грн, проценти за користування кредитною лінією в сумі 159780,67грн, пеню за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією в сумі 4385474,46грн, пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в сумі 825631,55грн (т.3,а.с.45-103).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що банк свої зобов`язання за кредитним договором щодо надання кредитних коштів у сумі 15000000,00грн позичальнику виконав повністю, тоді як відповідач свої зобов`язання виконав частково щодо повернення кредиту та сплати процентів. Скаржник зазначає, що договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ не встановлювалось терміну «строк кредитування», натомість є термін «невідновлювальна кредитна лінія», під яким розуміється кредитна лінія, за умовами якої після надання позичальнику кредиту в загальній сумі, подальше надання кредиту не здійснюється; сплата процентів в період дії договору та поза його межами встановлена п.6.2 кредитного договору; вказаний пункт договору не визнаний недійсним, а неврахування судом цієї умови договору позбавляє кредитний договір його істотної умови щодо встановлення зобов`язання позичальника сплатити проценти за користування кредитними коштами. Скаржник вважає, що йому фактично відмовлено в отриманні плати за користування відповідачем коштами на підставі кредитного договору. На думку позивача, місцевим господарським судом неправомірно застосовано при вирішенні справи аналогію закону, а саме до кредитних правовідносин застосовані акти цивільного законодавства, що регулюють подібні правовідносини відносини позики. Позивач вважає, що ототожнення кредитних правовідносин з правовідносинами позики є недопустимим, оскільки правова природа різна. Крім того, скаржник вважає, що судом розглянуті вимоги відповідача, які не були заявлені в належний спосіб, щодо зарахування, як погашення основної суми заборгованості за кредитним договором, здійснене 19.01.2021 договірне списання банком заборгованості позичальника за договором в розмірі 4096556,52грн, яке направлено банком на погашення процентів за користування кредитною лінією, як погашення основної суми заборгованості за кредитним договором; тобто відповідач просив розглянути його вимоги до банку за період з 01.03.2019 по 31.01.2020 в сумі 4096556,52грн, при цьому зустрічний позов з відповідними вимогами, поданий не був. Крім того, позивач вважає, що судом першої інстанції при зменшенні пені порушено принцип рівності сторін та не враховано те, що кошти, які були надані в кредит відповідачу є залученими; зобов`язання відповідача не виконуються більше двох років до моменту подачі позову; відсутні дії відповідача щодо використання встановлених цивільним законодавством способів врегулювання спору з банком шляхом реструктуризації заборгованості чи перекредитування. Також зазначає, що посилання місцевого господарського суду на позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 №444/9519/12, є недоречними, оскільки вони містять значні вади, зокрема, через їх помилковість, необґрунтованість, неефективність, незбалансованість та неузгодженість.
Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" також з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та 21.05.2021 звернулося до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 в частині стягнення з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь АТ «Сбербанк» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 6008530,45грн, пені за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 4385474,46 грн, та викласти рішення в цій частині в новій редакції, яким стягнути з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь АТ "Сбербанк" 4272086,06грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №05-Н/14/12/КЛ-КБ від 11.03.2014, 366416,34грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та пропорційно зменшити суму судового збору (т.3, а.с.10-19).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що стягнення процентів за користування кредитом з 19.09.2018 є незаконним, а отже проценти, сплачені відповідачем за період з 19.09.2018 до 2020 року, у сумі 1736444,39грн повинні бути зараховані в рахунок основної заборгованості за тілом кредиту, тобто заборгованість по кредиту, яка визначена судом першої інстанції у розмірі 6008530,45грн, повинна бути зменшена на 1736444,39грн, про що було зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву від 02.02.2021 та у додаткових поясненнях від 13.04.2021. Крім того, вказує на те, що місцевий господарський суд помилково не застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» №691-ІХ в частині нарахування пені за період з 12.03.2020 по 11.02.2021. Також скаржник просить розглянути клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки судом не враховано балансу інтересів сторін; сума пені є завищеною порівняно із збитками позивача, які він міг отримати у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання. За твердженням відповідача, розмір пені становить 7328326,99грн, що при зменшенні на 50% становитиме 3692737,23грн, однак відповідач вважає, що слід зменшити пеню, що нарахована на тіло кредиту, на 95% з урахуванням обґрунтованості клопотання відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Завод «Електроважмаш» просить апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» на рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 у справі №922/4076/20 в частині відмови у задоволенні позову залишити без задоволення (т.2,а.с.122-137).
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» просить апеляційну скаргу ДП "Завод "Електроважмаш" залишити без задоволення (т.3,а.с.140-161).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2021 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Здоровко Л.М. для розгляду справи №922/4076/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Плахова О.В., судді Лакізи В.В.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 в частині відмови у задоволені позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги позивача та підтримав свою апеляційну скаргу, просив стягнути з АТ "Завод "Електроважмаш" на користь АТ "Сбербанк" 4272086,06грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №05-Н/14/12/КЛ-КБ від 11.03.2014, 366416,34грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та пропорційно зменшити суму судового збору.
При висловленні представником позивача своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги відповідача ним заявлені усні клопотання: про залучення до матеріалів справи додаткових доказів та про постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали щодо відповідача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та від 22.06.2021 у цій справі встановлено учасникам справи строк до 30.06.2021 для подання заяв, клопотань тощо (т.3, а.с.30-33, 106-108).
Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
У п.74 постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/19 зазначено, що відповідно до частини другої статті 119 ГПК України за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про продовження строку на подання доказів.
Враховуючи, що клопотання позивача заявлені з пропуском строку, встановленого ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та від 22.06.2021, та без клопотання про його продовження, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 118 ГПК України дійшов висновку про залишення вказаних клопотань позивача без розгляду.
Третя особа належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, проте не скористалася своїм правом на участь у судовому засіданні.
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка сторін не була визнана судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
11.03.2014 між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» (правонаступником якого є АТ «Сбербанк») (банком, кредитором) та ДП Заводом «Електроважмаш» (правонаступником якого є ДП «Завод "Електроважмаш" (позичальником) укладений договір про відкриття кредитної лінії № 05-Н/14/12/КЛ-КБ (текст якого, а саме розділи 1-11 договору викладено в редакції договору від 16.11.2017 про внесення змін та доповнень №5 до договору про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ), п. 1.1 якого (в редакції договору про внесення змін та доповнень №5 до договору про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014) встановлено, що банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в гривнях, що надалі іменується кредитна лінія та надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором, та виконати інші умови цього договору (т.1, а.с.15-20, а.с.37-44).
У цьому договорі під терміном «невідновлювальна кредитна лінія» розуміється кредитна лінія, за умовами якої після надання позичальнику кредиту в загальній сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, подальше надання кредиту не здійснюється, незалежно від того, що зазначений кредит частково або повністю повернено банку до настання останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4 цього договору. Тобто, за цим договором не здійснюється подальше надання банком кредиту після того, як позичальнику був наданий кредит (одноразово або шляхом надання декількох траншів) в сумі, що дорівнює розміру ліміту кредитної лінії, зазначеного в п.1.2 цього договору, незалежно від того чи було здійснено позичальником дострокове часткове або повне повернення кредиту чи ні (т.1, а.с.37-43).
Відповідно до п.1.2 цього договору ліміт кредитної лінії складає: а) з часу укладення цього договору і по 15 листопада 2017 року - 25000000,00грн; б) з 16 листопада 2017 року по 18 вересня 2018 року - 15000000,00грн; г) з 19 вересня 2018 року - 0,00 грн.
Згідно з п. 1.3 цього договору тип процентної ставки, яка застосовується у цьому договорі - змінювана процентна ставка.
Порядок визначення розміру змінюваної процентної ставки визначений у п.п.1.3.1-1.3.9 цього договору.
У пункті 1.4 кредитного договору встановлено, що останній день дії кредитної лінії - 19.09.2018. У цьому договорі терміном «останній день дії кредитної лінії» позначається термін, з настанням якого зобов`язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняються.
Відповідно до п. 4.1, п.4.2 цього договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту. Кредитна лінія відкривається та у банку виникають зобов`язання з надання позичальнику кредиту на умовах та в порядку, визначеному цим договором.
Пунктом 4.3 цього договору встановлено, що кредит надається позичальнику лише до настання останнього дня дії кредитної лінії в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії шляхом одноразового надання кредиту в сумі, що не перевищує ліміт кредитної лінії, або шляхом надання декількох траншів кредиту, але так, щоб в будь-який момент часу загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала ліміту кредитної лінії.
Кредит не надається в останній день дії кредитної лінії, оскільки в такий день позичальник зобов`язаний повернути банку загальну заборгованість за кредитною лінією, а також в разі, якщо в результаті надання позичальнику кредиту в сумі, яку вимагає позичальник, загальна заборгованість за кредитною лінією перевищить відповідний розмір ліміту кредитної лінії, зазначений в п.1.2 цього договору (п.4.4 цього договору).
Згідно з п. 6.1 договору позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Після спливу останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4. цього договору, розмір процентної ставки за користування кредитом залишається в розмірі, що діяв станом на останній день дії кредитної лінії, та перераховується в подальшому (починаючи з дня спливу останнього дня дії кредитної лінії й до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі) в розмірі та порядку, передбаченому цим договором. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів (п.6.2 договору).
У п.6.3 договору зазначено, що проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1-6.2 цього договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під періодом сторони в цій ст. 6 договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору дата, вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в останній календарний день місяця, в якому він почався, а кожен наступний період починається з першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому закінчився попередній період, та закінчується в останній календарний день місяця, в якому він розпочався, окрім останнього періоду. Останній період закінчується в день, коли кредит був повністю повернутий в повному обсязі (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються).
Пунктом 6.4 цього договору встановлено, що проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4 цього договору позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.
Відповідно до п. 8.1 договору позичальник зобов`язується здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2. цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.
Згідно з п.9.1 договору повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюються в валюті, в якій надається кредит, якщо інше не передбачено цим договором.
У п.п. 9.1.1 п.9.1 цього договору встановлено, що пеня за прострочення виконання зобов`язання за цим договором розраховується банком за кожен день прострочення в гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ на день розрахунку, та сплачується в гривнях, відповідно до розрахованої банком суми.
Пунктом 9.2 договору визначено, що надання кредиту здійснюється шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, за реквізитами, зазначеними у заяві позичальника про надання цього кредиту.
Згідно з п.9.4 цього договору кошти, які надійшли в рахунок погашення заборгованості за договором, в тому числі списані в договірному порядку з рахунків позичальника або третіх осіб, а також перераховані третіми особами, направляються в наступній черговості на:
-погашення заборгованості за простроченими процентами (які нараховані та строк сплати яких настав);
-погашення заборгованості по простроченим комісіям (які нараховані та строк сплати яких настав);
-погашення процентів (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими);
-погашення комісій (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими);
-погашення простроченої заборгованості за кредитом;
-погашення чергового платежу за кредитом, якщо договором передбачено погашення кредиту частинами відповідно до зменшення ліміту кредитної лінії (строк сплати якого настав та яка не є простроченою);
-погашення пені за прострочення сплати процентів (які нараховані та не сплачені банку);
-погашення пені за прострочення повернення кредиту;
-погашення пені за прострочення сплати комісій, передбачених договором;
-погашення штрафів, передбачених договором;
-погашення суми витрат банку, пов`язаних з одержанням виконання за цим договором.
Такий порядок черговості застосовується при надходженні коштів в будь-якій сумі та в день їх надходження на рахунок, зазначений в п.9.3 цього договору. Кошти, що залишились на рахунку, зазначеному в п.9.3 цього договору, після їх перерахування на погашення заборгованості за цим договором у вищезазначеному порядку, направляються банком на погашення заборгованості за кредитом.
При цьому банк і позичальник досягли згоди , що банк має право застосувати інший порядок погашення заборгованості позичальника по цьому договору з будь-якою черговістю платежів.
Відповідно до п.9.6 цього договору позичальник доручає банку списувати з будь-яких рахунків позичальника в банку в національній та/або іноземній валюті, у тому числі, але не виключно, зазначених у цьому пункті даного договору нижче, а також з інших рахунків, які відкриті та/або будуть відкриті позичальником в банку в майбутньому протягом дії цього договору, грошові кошти з метою повернення кредиту, нарахованих та несплачених комісій, нарахованих і несплачених процентів, а також пені та штрафів, а також всіх інших платежів, передбачених цим договором, у випадку, якщо позичальник не виконає вчасно свої зобов`язання зі сплати таких платежів у строки, визначені цим договором. Своє право на договірне списання банк може використати необмежену кількість разів. В разі якщо списання виконується з рахунку в валюті, відмінній від валюти заборгованості, то в такому випадку операція з купівлі-продажу/обміну іноземної валюти здійснюється в банку по курсу та на умовах, визначених банком.
Надане банку позичальником за цим пунктом договору право договірного списання виникає та може бути використане банком з наступного робочого дня після останнього дня строку, визначеного для здійснення позичальником платежів за цим договором, а в разі не визначення договором строку починаючи з дня отримання позичальником вимоги банку про сплату відповідних платежів.
Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій, передбачених цим договором. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.
Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь-якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування (п.10.2 договору).
У п. 10.3 цього договору встановлено, що сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов`язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов`язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань по цьому договору.
Пунктом 11.3 цього договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.
За будь-якими вимогами сторін, які випливають за цим договором, встановлюється позовна давність тривалістю у десять років (п.11.6 договору).
На виконання договору про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ АТ «Сбербанк» (позивачем у справі) надано ДП «Завод «Електроважмаш» (відповідачу у справі) кредит, що підтверджується меморіальними ордерами від 03.12.2015 №105710519 на суму 4704017,96грн, №105710170 на суму 183062,88грн, №105709122 на суму 3693076,46грн, №105707990 на суму 1071026,70грн, від 08.12.2015 №107234167 на суму 6000000,00грн та випискою по особовому рахунку за період з 11.03.2014 по 15.11.2020 (т.1,а.с.58-62, 72).
14.12.2020 АТ "Сбербанк" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ДП "Завод "Електроважмаш" про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 28473882,89грн, з яких: заборгованість за кредитною лінією в сумі 15000000,00грн, проценти за користування кредитною лінією в сумі 3877302,42грн, пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 8770948,92грн, пеня за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією в сумі 825631,55грн (т.1,а.с.1-125). З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані за період з 01.03.2019 по 15.11.2021.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що 19.01.2021 позивачем з рахунків відповідача примусово списано 8991469,55грн, за рахунок списання коштів банк здійснив погашення основної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії в сумі 4894913,03грн та 4096913,03грн в рахунок погашення заборгованості в частині сплати процентів за спірним договором. Одночасно зазначив, що відповідачем були належним чином та в повному обсязі сплачені проценти за користування кредитом до березня 2019 року, тоді як за умовами договору останнім днем дії кредитної лінії є 19.09.2018, а отже, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 вважає, що кінцевим строком нарахування процентів є 19.09.2018. Також, відповідач зазначив, що сума неправомірно нарахованих процентів у розмірі 3877302,42грн була списана банком з рахунків відповідача та зарахована ним саме в рахунок погашення процентів за цим договором (т.1, а.с.155-159).
15.02.2021 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 20304046,82грн, з яких: заборгованість за кредитною лінією в сумі 10105086,97грн, проценти за користування кредитною лінією в сумі 159780,67грн, пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 8770948,92грн, пеня за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією в сумі 825631,55грн. У вказаній заяві позивач зазначає, що 19.01.2021 за рахунок здійснення договірного списання з рахунків відповідача здійснено погашення простроченої заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 в сумі 8991469,55грн, з цієї суми на погашення заборгованості за кредитною лінією спрямовано 4894913,03грн, на погашення процентів за користування кредитною лінією - 4096556,52грн (т.1, а.с. 178-180).
Одночасно позивачем надані виписки по особовому рахунку, з яких вбачається, що: 19.01.2021 здійснена сплата траншу за кредитним договором від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ на суму 4894913,03грн; оплата відсотків по траншу за кредитним договором 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ - на загальну суму 4096556,52грн (т.1, а.с.184,185).
У додаткових поясненнях до відзиву на позов відповідач зазначає, що відсотки, нараховані та списані позивачем за період з 12.03.2020 по 16.11.2020 у сумі 1552028,68грн та за період з березня 2019 року по березень 2020 року у сумі 2325273,73грн, повинні бути зараховані в погашення заборгованості, оскільки підстави для їх нарахування відсутні (т.1, а.с.194-197).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2021 у цій справі прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (від 17.02.2021 №3957) та встановлено розглядати справу з урахуванням цієї заяви (т.1,а.с.215,216).
02.03.2021 відповідачем подано місцевому господарському суду відзив на заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він зазначає, що нарахування відсотків після закриття кредитної лінії є неправомірним, оскільки є такими, що нараховуються за неправомірне користування грошовими коштами, тобто штрафною санкцією, позовна давність для стягнення якої становить один рік, а отже, на думку відповідача, кошти у сумі 4096556,52грн, які списані банком в рахунок погашення прострочених відсотків, слід врахувати як погашення основної суми заборгованості. Крім того, відповідач вважає, що пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією не може бути стягнута через сплив позовної давності; пеня, нарахована за період з 12.03.2020 по 28.04.2021, тобто у період дії карантину, також не підлягає стягненню на підставі Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19. Крім того, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій з тих підстав, що: по-перше, відповідач є виробником комплектуючого електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, та виконує замовлення на ринках різних країн світу. Однак, постановою Уряду Російської Федерації від 29.12.2018 №1716-83 Про заходи з реалізації Указу Президента Російської Федерації від 22.10.2018 №592 введено заборону на ввезення до Російської Федерації товарів, країною походження або країною відправлення яких є Україна або які переміщуються через територію України, згідно відповідного переліку, до якого, у тому числі включені товари за кодом ТН ЗЕД ЄАЕС двигуни та генератори електричні, що значною мірою вплинуло на діяльність підприємства; по-друге, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» ДП "Завод "Електроважмаш внесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відповідач зазначає, що задоволення позовних вимог в частині повного стягнення штрафних санкцій фактично призведе до банкрутства підприємства; по-третє, у відповідача існує заборгованість по заробітній платі, станом на 25.02.2021 така заборгованість складала 20,7млн.грн, за грудень 2020 року - 22,4млн.грн; по-четверте, діяльність підприємства також було заблокована через накладення арештів на всі банківські рахунки відповідача. Крім того, вказує на те, що підприємство за наявності можливості здійснює платежі за договором від 11.03.2014, зокрема у 2020 році (під час пандемії) сплачено 870829,32грн процентів за кредитом (т.2, а.с.2-37).
Фонд державного майна України у своїх поясненнях від 25.03.2021 просить відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог АТ «Сбербанк» (т.2,а.с.118-125). При цьому зазначає, що за умовами договору від 11.03.2014 №05-Н/14/12-КЛ-КБ останнім днем кредитної лінії є 19.09.2018, а отже, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 06.02.2019 у справі №175/4753/15-ц, вважає, що при визначенні строку нарахування відсотків слід брати до уваги саме строк кредитування, тобто 19.09.2018. Отже, кінцевим строком нарахування процентів за спірним договором є 19.09.2018, а тому проценти які були сплачені у період з 19.09.2018 підлягають зарахуванню як погашення основної суми заборгованості за кредитним договором. Крім того, вказує на те, що нарахування пені як за основною заборгованістю за кредитною лінією, так і за відсотками, за період дії карантину та до його завершення є необґрунтованим в силу приписів Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» та Постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, від 20.05.2020 №392, від 17.06.2020 №500, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236. Також зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 ДП "Завод "Електроважмаш внесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тоді як задоволення позовних вимог в частині повного стягнення штрафних санкцій фактично призведе до банкрутства підприємства. З кінця 2019 року та протягом 2020 року відповідач періодично перебуває у стані повного блокування господарської діяльності, що не може не вплинути на його неплатоспроможність. Блокування діяльності підприємства фактично відбувається через арешт всіх рахунків, через що неможливо здійснити виплату заробітної плати працівникам, сплатити податки, оплатити матеріали для продовження виробничого циклу та в майбутньому отримати прибуток, з якого можливо здійснити оплату заборгованості за кредитною лінією. Так, зокрема, зазначає, що у межах виконавчого провадження №63763980 постановою від 30.11.2020 накладені арешти на всі кошти боржника, які діяли до 10.12.2020.
14.04.2021 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.2, а.с.169-184).
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ "Сбербанк" не підлягає задоволенню, апеляційна скарга АТ "Завод "Електроважмаш підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 у справі №922/4076/20 виключно у межах доводів та вимог апеляційних скарг АТ "Сбербанк" та АТ "Завод "Електроважмаш.
Предметом позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог є стягнення заборгованості за кредитною лінією в сумі 10105086,97грн, процентів за користування кредитною лінією в сумі 159780,67грн, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 8770948,92грн, пені за прострочення сплати процентів від кожної суми прострочення за кредитною лінією в сумі 825631,55грн.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ є кредитним договором.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ виконав у повному обсязі, надавши ДП «Завод "Електроважмаш" грошові кошти у розмірі 15000000,00грн, що підтверджується меморіальними ордерами: від 03.12.2015 №105710519 на суму 4704017,96грн, №105710170 на суму 183062,88грн, №105709122 на суму 3693076,46грн, №105707990 на суму 1071026,70грн та від 08.12.2015 №107234167 на суму 6000000,00грн і випискою по особовому рахунку за період з 11.03.2014 по 15.11.2020 (т.1,а.с.58-62, 72).
Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За положеннями статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, передбачені договором або законом.
Як зазначалось вище, у п.1.1 договору про відкриття кредитної лінії № 05-Н/14/12/КЛ-КБ встановлено, що банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в гривнях та надає позичальнику кредитні кошти на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується, зокрема, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором, та виконати інші умови цього договору (т.1, а.с.37-44).
У цьому договорі встановлено, що під терміном «невідновлювальна кредитна лінія» розуміється кредитна лінія, за умовами якої після надання позичальнику кредиту в загальній сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, подальше надання кредиту не здійснюється, незалежно від того, що зазначений кредит частково або повністю повернуто банку до настання останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4 цього договору.
У пункті 1.4 кредитного договору встановлено, що останній день дії кредитної лінії - 19.09.2018. У цьому договорі терміном «останній день дії кредитної лінії» позначається термін, з настанням якого зобов`язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняються.
Відповідно до п. 1 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 6 від 16.11.2017) сторони дійшли взаємної згоди, що строк погашення всіх траншів кредиту, наданих позичальнику в рамках кредитного договору та додаткових угод до нього, заборгованість по яких на дату укладання цього договору про внесення змін не погашена, встановлюється до 19.09.2018.
Пунктом 4.3 цього договору встановлено, що кредит надається позичальнику лише до настання останнього дня дії кредитної лінії в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії.
Кредит не надається в останній день дії кредитної лінії, оскільки в такий день позичальник зобов`язаний повернути банку загальну заборгованість за кредитною лінією, а також в разі, якщо в результаті надання позичальнику кредиту в сумі, яку вимагає позичальник, загальна заборгованість за кредитною лінією перевищує відповідний розмір ліміту кредитної лінії, зазначений в п.1.2 цього договору (п.4.4 цього договору).
Пунктом 6.4 цього договору встановлено, що проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4 цього договору позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до частини 3 статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Отже, з системного аналізу умов договору про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 № 05-Н/14/12/КЛ-КБ вбачається, що строк кредитування за спірними правовідносинами встановлений до 19.09.2018.
Доводи позивача про те, що договором не встановлювалось терміну «строк кредитування», натомість є термін «невідновлювальна кредитна лінія», під яким розуміється кредитна лінія, за умовами якої після надання позичальнику кредиту в загальній сумі, подальше надання кредиту не здійснюється, не приймаються, судом апеляційної інстанції оскільки, кредитна лінія - це вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. Тоді як, зі змісту положень п.п.1.1, 1.4. 4.3, 4.4, 6.3 договору від 11.03.2014 № 05-Н/14/12/КЛ-КБ вбачається, що сторонами досягнуто згоди щодо строку кредитування, оскільки кошти, отримані позичальником, мають бути повернуті до 19.09.2018, тобто визначено кінцеву дату кредитування.
Згідно з положеннями статей 599, 629 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №913/21/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, і права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Тобто, у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово і послідовно вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, а відтак за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Відтак, зі спливом строку кредитування припиняється право позикодавця нараховувати проценти за кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 також зазначено, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
У постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Схожі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17, від 16.12.2020 у справі № 912/1433/16 та від 21.07.2021 у справі № 910/14918/20.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин
Отже, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що право позикодавця нараховувати обумовлені в договорі проценти припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування, тобто з 20.09.2018, оскільки строк кредитування встановлений до 19.09.2018.
При цьому, судом першої інстанції правомірно враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Доводи позивача про те, що посилання місцевого господарського суду на позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, є недоречними, оскільки вони містять значні вади, зокрема, через їх помилковість, необґрунтованість, неефективність та неузгодженість, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки застосування місцевим господарським судом правових висновків, викладених у цих справах є релевантним та відповідає вимогам ГПК України.
Крім того, слід зазначити, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Представником позивача не доведено помилковості висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Доводи позивача про те, що сплата процентів в період дії договору та поза його межами встановлена п.6.2 кредитного договору від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ, також не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі №913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 за позовом ПАТ «Ощадбанк» про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості. Так, у п.6.35 постанови від від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Суд зазначив, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України. Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем у розрахунку заборгованості, наданому до позовної заяви, визначено період нарахування процентів з 01.03.2019 по 15.11.2020 у загальному розмірі 3877302,42грн, однак строк кредитування за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ сплив 19.09.2018, а отже нарахування процентів за користування кредитом припинилося з 20.09.2018, за таких обставин вказані проценти у цей період нараховані позивачем неправомірно та без урахування положень чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у позовній заяві позивач визначив розмір заборгованості за кредитом, яка становить 15000000,00грн, та розмір заборгованості за процентами за користування кредитною лінією у сумі 3877302,42грн, у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 17.02.2021 позивач вказав на те, що 19.01.2021 за рахунок здійснення договірного списання з рахунків відповідача було здійснено погашення простроченої заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 8991469,55грн, з яких сума на погашення заборгованості за кредитною лінією 4894913,03грн та сума на погашення процентів за користування кредитною лінією - 4096556,52грн.
Вказані обставини також відображені відповідачем у відзиві на позовну заяву від 02.02.2011 №241-53 (т.1, а.с.155-166), що також підтверджується виписками по особовому рахунку від 11.02.2021 (т.1, а.с.184,185).
Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Факт списання позивачем з рахунків відповідача 8991469,55грн підтверджується сторонами спору, а отже вказана обставина в силу частини 1 статті 75 ГПК України є приюдиційною та не підлягає доказуванню.
За таких обставин, зважаючи на відсутність у відповідача заборгованості за процентами, нарахованими за період з 01.03.2019 по 10.02.2021, та враховуючи вимоги п.9.4 договору про відкриття кредитної лінії від 16.11.2017 позивачем безпідставно віднесена сума 4096556,52грн на погашення процентів за користування кредитною лінією. Загальний розмір заборгованості за кредитом фактично зменшився на суму коштів, списаних 19.01.2021 позивачем з рахунку відповідача у розмірі 8991469,55грн.
Доводи позивача про те, що судом розглянуті вимоги відповідача, які не були заявлені в належний спосіб, щодо зарахування, як погашення основної суми заборгованості за кредитним договором (здійсненого 19.01.2021 договірного списання банком заборгованості позичальника за договором в розмірі 4096556,52грн, яке направлено банком на погашення процентів за користування кредитною лінією), не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки при розгляді справи у межах позовних вимог (стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, пені) суду необхідно встановити розмір заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії з урахуванням нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитними коштами, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, доказів, наявних в матеріалах справи, та здійснених платежів в рахунок погашення заборгованості за цим договором. При цьому, встановлення факту договірного списання та спрямованість цих коштів на погашення заборгованості за тілом кредиту не є окремою самостійною позовною вимогою відповідача, а є доводом відповідача у межах спору щодо розміру заборгованості як за тілом кредиту, так і за відсотками, нарахованими за користування кредитними коштами, а отже для визначення розміру заборгованості необхідно дослідити всі докази, надані сторонами спору та надати їм належну правову оцінку задля встановлення об`єктивної істини щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором. А тому, не може залишитись поза увагою суду факт списання позивачем з рахунку відповідача коштів у сумі 4096556,52грн та спрямування їх на погашення суми заборгованості за процентами за користування кредитом, яка фактично у відповідача відсутня. Зважаючи на те, що фактично ці кошти зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір заборгованості за тілом кредиту зменшився на суму 8991469,55грн, списаних відповідачем 19.01.2021 на підставі умов договору про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ.
Однак, при розгляді справи місцевим господарським судом помилково не взято до уваги та не досліджено доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та у додаткових поясненнях, про те, що з 19.09.2018 по 31.12.2018 відповідачем були сплачені проценти за користування кредитними коштами у розмірі 639612,33грн; протягом 2019 року сплачено процентів у сумі 226002,74грн, протягом 2020 року 870829,32грн.
З виписки по особовому рахунку відповідача, яка сформована 17.11.2020 та надана позивачем до позовної заяви (т.1,а.с.89-123) вбачається, що відповідачем за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ здійснені наступні платежі з оплати процентів по траншу: 02.10.2018 в сумі 82800,00грн, 02.11.2018 в сумі 213900,00грн, 05.12.2018 в сумі 218712,33грн, 05.03.2020 в сумі 208942,62грн, 03.04.2020 в сумі 111676,23грн, всього на загальну суму 836031,18грн.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ним сплачені за вищезазначений період проценти за користування кредитними коштами в загальній сумі 1773644,39грн та на підтвердження вказаних доводів надає платіжні доручення, без клопотання про долучення їх до матеріалів справи в якості додаткових доказів, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не приймає їх до уваги.
За таких обставин, зважаючи на відсутність правових підстав для нарахування та сплати відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, розмір заборгованості відповідача за тілом кредиту фактично зменшився на суму сплачених відповідачем коштів у розмірі 836031,18грн за період з 02.10.2018 по 03.04.2020.
Враховуючи викладене, рішення місцевого господарського суду слід змінити в частині стягнення з АТ «Завод «Електроважмаш» на користь АТ «Сбербанк» суми основної заборгованості за кредитним договором від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ, зазначивши про стягнення з відповідача на користь позивача 5163968,82грн основної заборгованості за кредитним договором.
Щодо обґрунтованості нарахування та стягнення з відповідача пені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом п.п. 9.1.1 п.9.1 договору про відкриття кредитної лінії 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ встановлено, що пеня за прострочення виконання зобов`язання за цим договором розраховується банком за кожен день прострочення в гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ на день розрахунку, та сплачується в гривнях, відповідно до розрахованої банком суми.
Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором та/або додатковими угодами та додатками до нього. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.
За порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 825631,55грн за несвоєчасну сплату процентів за період з 09.01.2019 по 16.11.2020, однак оскільки позивач (кредитодавець) втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти зі спливом визначеного договором строку кредитування, тобто після 19.09.2018, у кредитора відсутні підстави для нарахування та стягнення процентів та пені з 20.09.2018.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 9162370,02грн за несвоєчасну сплату кредиту суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату кредиту за період з 20.09.2018 по 16.11.2020 у сумі 8770948,92грн (т.1, а.с.180).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 732832,02грн за несвоєчасну сплату тіла кредиту за період з 20.09.2018 по 11.03.2020, при цьому зазначає, що розрахунки позивача в цій частині позовних вимог повністю відповідають розрахункам відповідача за вказаний період.
Однак, при ухваленні рішення у цій справі місцевим господарським судом не враховано, положення пункту 1) статті 1 Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» (який набрав чинності 04.07.2020), яким внесено зміни до розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України та доповнено пунктом 8 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення."
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Законом України від 16.06.2020 № 691-20 «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину, що також спростовує доводи позивача про застосування названого Закону щодо заборгованості, що виникла в період карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22.05.2020 до 31.07.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01.08.2020 до 31.12.2020 на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19.12.2020 до 01.10.2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 20 травня 2020 р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 22 липня 2020 р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, з огляду на приписи розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин та який станом на момент ухвалення місцевим господарським судом рішення у цій справі не завершився, нарахування позивачем пені за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту з 12.03.2020 у сумі 1442622,90грн є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування пені у сумі 7328327,00грн за період з 20.09.2018 по 11.03.2020.
Відповідач в судовому засіданні апеляційної інстанції не заперечує розміру та підстав нарахування пені за період з 20.09.2018 по 11.03.2020, при цьому просить просить зменшити розмір штрафних санкцій на 95%.
Частиною 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №904/5610/19.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються ст. ст. 551 ЦК та 233 ГК, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 14.07.2021 у справі 916/878/20).
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
У пунктах 8.24, 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
У п. 35 Постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20 зазначено, що при вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Суд апеляційної інстанції з урахуванням частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 4 статті 236 ГПК України враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин
Так, в обґрунтування наявності підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, відповідач посилався на те, що: по-перше, він є виробником комплектуючого електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, та виконує замовлення на ринках різних країн світу. Однак, постановою Уряду Російської Федерації від 29.12.2018 №1716-83 Про заходи з реалізації Указу Президента Російської Федерації від 22.10.2018 №592 введено заборону на ввезення до Російської Федерації товарів, країною походження або країною відправлення яких є Україна або які переміщуються через територію України, згідно відповідного переліку, до якого, у тому числі включені товари за кодом ТН ЗЕД ЄАЕС двигуни та генератори електричні, що значною мірою вплинуло на діяльність підприємства; по-друге, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» ДП "Завод "Електроважмаш внесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, однак задоволення позовних вимог в частині повного стягнення штрафних санкцій фактично призведе до банкрутства підприємства; по-третє, у відповідача існує заборгованість по заробітній платі, станом на 25.02.2021 така заборгованість складала 20,7млн.грн, за грудень 2020 року - 22,4млн.грн; по-четверте, діяльність підприємства також була заблокована через накладення арештів на всі банківські рахунки відповідача.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши доводи сторін, вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру пені на 50% з огляду на таке.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності АТ "Завод "Електроважмаш є виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого увійшло ДП "Завод "Електроважмаш (діяльність у сфері авіаційна та ракетно-космічна промисловість).
Вказана постанова свідчить про спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс.
З довідки відповідача від 25.02.2021 №261-22/191 вбачається, що станом на 24.02.2021 у підприємства наявна заборгованість з: заробітної плати за грудень 2020 року в сумі 20,7млн.грн; заробітної плати (з відрахуванням) за січень 2021 року на суму 22,4млн.грн; виплат звільненим працівникам в сумі 15,6млн.грн, пільговим пенсіям на суму 3,5млн.грн; земельного податку на суму 1,3млн.грн; оплати за електроенергію на суму 36,0млн.грн, за природний газ на суму 6,0млн.грн, за водовідведення - 0,4млн.грн.
Отже, стягнення пені у повному обсязі може унеможливити виконання АТ "Завод "Електроважмаш, яке внесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, своїх зобов`язань з виплати працівникам заробітної плати, пенсій, а також соціальних платежів, невчасну сплату податків та зборів, що призведе до виникнення нових штрафних санкцій та судових процесів, а відтак, для відповідача є важливим зменшення всіх можливих видатків. Пеня у розмірі 7328327,00грн є надмірно великою, зважаючи на розмір заборгованості за кредитом, статус відповідача, його майновий стан, причини невиконання зобов`язань відповідачем, які в певній мірі залежали від ситуації в державі, основний вид діяльності підприємства, заборону здійснення імпорту основного виду виготовляємої продукції.
Таким чином, у позивача порушуються лише майнові інтереси, а у відповідача майнові та інші інтереси, зокрема, соціальні: виплата заробітної плати працівникам підприємства, пенсій та інших соціальних пільг.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені було враховано специфіку діяльності відповідача, інтереси обох сторін, статус відповідача, який має стратегічне значення для країни, дотримано принципу збалансованості інтересів сторін, а також взято до уваги добросовісну поведінку відповідача, який за наявності заборгованості зі сплати заробітної плати у 2020 році здійснював часткове погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 870829,32грн. Також судом прийнято до уваги, що розмір нарахованої пені - 7328327,00грн перевищує розмір наявної заборгованості за тілом кредиту - 5172499,27грн, а отже така умова для зменшення розміру пені як неспівмірність розміру завданих кредитору збитків із розміром пені, передбачена ч. 1 ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК, є наявною, тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню, на 50%. Отже, з урахуванням визначеної судом апеляційної інстанції суми обґрунтовано нарахованої пені - 7328327,00грн, до стягнення підлягає 3664163,50грн.
Посилання АТ «Сбербанк» на ненадання судом першої інстанції оцінки негативним наслідкам, які спричинені позивачу, у зв`язку з залучення коштів для надання кредиту відповідачеві, не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки позивачем не надано ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували факт залучення коштів для надання кредиту відповідачеві або будь-яких інших доказів, які б підтверджували спричинення негативних наслідків для позивача.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ст.91 ГПК України).
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ «Сбербанк» не підлягає задоволенню, апеляційна скарга АТ "Завод "Електроважмаш підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 у справі №922/4076/20 слід змінити. Абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 у справі №922/4076/20 викласти в такій редакції: "Стягнути з Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" на користь Акціонерного товариства "Сбербанк" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 5172499,27грн; пеню за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 3664163,50грн та 187512,39грн грн витрат по сплаті судового збору".
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, п.2 ч.1 ст. 275, ч.4 ст. 277, ст.ст.282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення.
2.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» задовольнити частково.
3.Рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 у справі №922/4076/20 змінити.
4. Абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 у справі №922/4076/20 викласти в такій редакції:
«Стягнути з Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 11.03.2014 №05-Н/14/12/КЛ-КБ в сумі 5172499,27грн; пеню за прострочення сплати заборгованості за користування кредитною лінією в сумі 3664163,50грн та 187512,39грн витрат по сплаті судового збору за подання позову».
5. В решті рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2021 №922/4076/20 залишити без змін.
6. Стягнути Акціонерного товариства «Сбербанк» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) на користь Акціонерного товариства «Завод Електроважмаш» (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) 35040,20грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 02.09.2021.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.В. Плахов
