ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2021 р. Справа№ 910/16343/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Магратій Я.В.;

від відповідача: Закарлюка Н.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року (дата підписання повного тексту 11.05.2021 року)

у справі №910/16343/20 (суддя: Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"

про зобов`язання усунути перешкоди та стягнення 193 446,04 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (надалі - відповідач) про:

- зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням групи приміщень № 1016, за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55, загальною площею 11,50 кв.м., яке розташоване у цокольному поверсі, літера "А", нижній рівень, шляхом повного демонтування: блоків безперебійного живлення IPS - 1230В-00 в кількості двох штук; приймально-контрольного обладнання системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей: блоків Централь пожежні "Алто 2000 ЦП" в кількості 5 п`ять штук; щита автоматики паркінгу та іншого допоміжного обладнання, яке змонтовано в нежитловому приміщенні для роботи приймально-контрольного обладнання системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей;

- стягнення матеріальної шкоди у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у розмірі 122 400,00 грн, понесених збитків у розмірі 300,00 грн., заборгованості за фактичне користування нежитловим приміщенням без правової підстави у розмірі 40 746,04 грн та моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно використовує нежитлове приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55 без сплати належних платежів за фактичне користування приміщенням. Так, на стінах нежитлового приміщення № 1016, власником якого він є, змонтовано блоки безперебійного живлення IPS-1230B-00, приймально-контрольне обладнання системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей - блоки Централь пожежні "Алто 2000 ЦП", щит автоматики паркінгу та інше допоміжне обладнання, яке, на думку позивача перебуває на утриманні відповідача.

Окрім того, позивач стверджує, що з причин розміщення в нежитловому приміщенні обладнання та необхідності цілодобового доступу до нього, обмежується доступ позивача до цього приміщення, шляхом постійної зміни замків на вхідних дверях.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року у справі №910/16343/20 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" про зобов`язання усунути перешкоди та стягнення 193 446,04 грн - відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі просив витребувати у відповідача технічну документацію на: блоки безперебійного живлення IPS-1230B-00, блоки Централь пожежні "Алто 2000 ЦП", щит автоматики паркінгу, іншого допоміжного обладнання, що змонтовані в нежитловому приміщенні, групи приміщень № 1016, за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55 для роботи приймально - контрольного обладнання системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей.

Також, скаржник просив витребувати у відповідача для огляду ряд документів, наступні документи:

- робочу документацію «Система оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей» 2015-02-СО, 2017;

- акт приймання - передачі житлового комплексу або його частини за адресою вул. Саперне поле, № 14/55 у Печерському районі м. Києва від 01.07.2017 року з додатками: технічний паспорт житлового будинку, проектна та виконавча документація відповідно до реєстрів приймання-передачі;

- план прокладки мережі системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей;

- лист № 03494/0/2-20 від 24.11.2020;

- договір № 02.07 від 02.07.2018;

- статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр»;

- протокол № 14-08/2019 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр»;

- наказ № 336-к.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначив, що у особи, яка представляла інтереси відповідача повноважень не було, а судом першої інстанції, належно цей факт не перевірено.

Також, скаржник наголосив на тому, що заява позивача про відвід судді Стясюка С.В., була повторно розглянута суддею Стасюком С.В., незважаючи на те, що вказана заява була подана до суду за 30 календарних днів до наступного підготовчого засідання.

Крім того, скаржник вказав, що на час прийняття оскаржуваного рішення, виконавцем послуг з управління багатоквартирними будинками є відповідач, від імені співвласників багатоквартирного будинку.

При цьому, скаржник вказав, що ані забудовник, ані генеральний підрядник будівництва за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55 не управляють експлуатацією будинку та не є постачальниками житлово-комунальних послуг, а саме відповідач є утримувачем будинку.

Скаржник додатково звернув увагу суду, що приймально - контрольне обладнання відноситься до рухомого майна, має і може бути демонтовано з нежитлового приміщення і не має перебувати у нежитловому приміщенні, яке є приватною власністю (підтверджується технічним паспортом від 14.07.2019 року), оскільки нежитлове приміщення групи приміщень №1016 не є приміщенням допоміжним, технічним, загального користування - спільною сумісною власністю співвласників будинку, і документи в підтвердження цього відсутні, а отже позивач має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/16343/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року у справі №910/16343/20 своєю ухвалою від 16.06.21021 року.

12.07.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до апеляційного суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року у справі №910/16343/20 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" - без задоволення.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що скаржником не було надано доказів того, що відповідне обладнання було змонтоване саме відповідачем, належить відповідачу або використовується відповідачем в його господарській діяльності. При цьому, до матеріалів справи скаржником не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Також, за твердженням відповідача 27.04.2021 року у судовому засіданні при дослідженні судом першої інстанції доказів, відповідачем було надано для огляду оригінали витребуваних документів. У судовому засіданні як представником апелянта Магратій Я.В. так і судом були оглянуті дані документи. Тому твердження представника скаржника, що оригінали «так і не було надано» не відповідає дійсності.

Представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року у справі 910/16343/20.

Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 20.07.2021 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Колегія суддів розглянувши клопотання скаржника про витребування доказів дійшла висновку про його часткове задоволення з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Нормою ст. 2 Господарського процесуального кодексу України до основних принципів (засад) господарського судочинства віднесено принцип диспозивтивності, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує, що заявлення клопотання , в тому числі, про витребування доказів, не кореспондується з автоматичним обов`язком суду задовольнити таке клопотання.

Апелянтом не обґрунтовано неможливість заявленння клопотання про витребування у відповідача технічної документації до суду першої інстанції їх подання до суду першої інстанції, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цій частині слід відмовити як необґрунтованому.

Водночас, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання скаржника в частині огляду в судовому засіданні оригіналів відповідних документів з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 20.07.2021 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.07.2021 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва - залишити без змін.

Колегія суддів 20.07.2021 року в судовому засіданні оглянув надані відповідачем оригінали витребуваних документів.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 07.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" (покупець) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (компанія) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 20393/РН-Н (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач набув право власності на майнові права на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлове приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень № 1016 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, буд. № 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга").

Відповідно до Акта прийому-передачі майнових прав на об`єкт від 22.02.2019 року, Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" передало, а позивач прийняв майнові права на нежитлове приміщення, будівельна адреса: "Будівництво житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга" (поштова адреса м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, буд.14/55); номер приміщення № 1016, яке розташоване у цоколі, нижній поверх, загальною площею 11,50 кв.м (надалі за текстом також - нежитлове приміщення).

15.05.2019 року здійснено державну реєстрацію права приватної власності позивача на вказане вище нежитлове приміщення, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.05.2019.

19.05.2019 року між позивачем та Приватним підприємством "Дублер-Люкс" було укладено договір оренди частини нежитлового приміщення № ТД0074, предметом якого є оренда частини нежитлового приміщення загальною площею 10 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55, група приміщень № 1016, яке розташоване у цокольному поверсі, літера "А", нижній рівень. Строк оренди за вказаним договором визначений з 01.05.2020 року по 31.12.2021 року.

Так, зокрема, за твердженням позивача він не давав згоди на використання нежитлового приміщення, яке є його приватною власністю, для розміщення у ньому будь-якого приймально-контрольного обладнання, блоків безперебійного живлення, тощо, а купуючи це приміщення був переконаний, що воно не є обслуговуючим, допоміжним, технологічним стосовно житлового комплексу, в якому воно знаходиться, а отже має право вільного володіння, користування та розпорядження цим приміщенням.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 01.07.2017 року на підставі Акта приймання-передачі житлового комплексу або його частини за адресою: вул. Саперне поле, № 14/55 у Печерському районі м. Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖЕК- 2617" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (відповідач) прийняло на обслуговування вказаний вище житловий комплекс.

Позивач, неодноразово, листами: від 17.08.2020 року №б/н; від 25.08.2020 року №б/н, 31.08.2020 року №б/н; 02.09.2020 року №б/н; 25.09.2020 року №б/н; 05.10.2020 року №б/н; 09.10.2020 року №б/н звертався до відповідача з вимогами про надання документів, які є підставою для розміщення обладнання у нежитловому приміщенні, вимогою усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням, а також сплатити грошові кошти за фактичне користування відповідачем цим приміщенням.

Відповідач в свою чергу надсилав листи, в яких вказував, що він ніколи не використовував вищевказане нежитлове приміщення, не має жодного відношення до зміни замків на вхідних дверях та не вчиняв будь-яких інших дій, які перешкоджають чи обмежують позивача у користуванні його приміщенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ст.ст. 317, 318 Цивільного кодексу України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України, передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є власником нежитлового приміщення - групи приміщень №1016, загальною площею 11,5 кв.м., яке розташоване у цоколі, нижній рівень, житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, будинок 14/55, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.05.2019 року.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом, де заявляє основною позовною вимогою до відповідача - усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням, шляхом повного демонтування блоків безперебійного живлення IPS-1230B-00, приймально-контрольного обладнання системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей: блоків Централь пожежні "Алто 2000 ЦП", щита автоматики паркінгу та іншого допоміжного обладнання, яке змонтоване в нежитловому приміщенні.

Суд зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Так, позивач має довести за допомогою належних та допустимих доказів факт вчинення відповідачем протиправних дії у створенні перешкод позивачу щодо здійснення ним правомочностей у користуванні належним йому майном, тобто, що саме відповідач здійснив монтаж розміщеного у нежитловому приміщенні обладнання або те, що саме відповідач є власником такого обладнання.

Як доказ належності обладнання відповідачу, позивач посилається на лист Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.09.2020 року вих. № 105/02-34490/13 та Акт приймання-передачі житлового комплексу від 01.07.2017 року з яких вбачається, що відповідач здійснює управління житловим комплексом за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, № 14/55, в якому розміщене нежитлове приміщення власником якого є позивач.

Крім того, позивач посилається на лист відповідача від 31.07.2020 року вих. № 742, згідно якого, відповідач повідомляє про існування Договору №107-0 від 15.11.2012 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Спутнік-Крим" на здійснення технічного обслуговування систем автоматичної адресної пожежної сигналізації, оповіщення людей при пожежі, систем протидимного захисту, систем автоматичного газового пожежогасіння приміщення ЛТПП, що змонтовані в приміщенні житлового будинку, за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, № 14/55 (третя черга) та про здійснення охорони об`єкта Приватним підприємством "Едельвейс", Приватним підприємством "Авангард-Сервіс", на підставі укладеного договору № 41/20 від 15.02.2020 року.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що згідно листа Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" від 24.11.2020 року вих. №03494/0/2-20, наданого на запит відповідача, повідомляється, що нежитлове приміщення № 1016 за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 14/55 було придбане Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмехбуд 21" за Договором купівлі-продажу майнових прав № 29/01-16 від 29.01.2016 року та реалізоване позивачу на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав № 20393/РН-Н від 07.02.2019 року і передано по Акту прийому-передачі від 22.02.2019 року.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2019 року у справі №826/25276/15, яке набрало законної сили, встановлено той факт, що на об`єкті будівництва житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу, генеральний підрядник Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецмехбуд 21", на вулиці Анрі Барбюса, 52/1 в Печерському районі м. Києва, на підставі наказу від 21.09.2015 року № 12 "Про проведення перевірок" та посвідчення на проведення перевірки від 05.10.2015 року № 98, Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві зафіксовано ряд порушень, серед яких, зокрема: не закінчено роботи з монтажу автоматичної системи пожежної сигналізації з виводом сигналу від приладу приймально-контрольного пожежного на пульт централізованого спостереження пожежної охорони; не закінчені роботи з монтажу систем оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей; не закінчені роботи з монтажу автоматичної установки пожежогасіння підземної автостоянки житлового комплексу.

Крім того, під час судового розгляду справи №826/25276/15 судом було встановлено, що у зв`язку із закінченням будівельних робіт Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікати відповідності закінченого будівництва об`єкта "Будівництво житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва" ІІІ черги від 27.12.2016 року серія ІУ №165163623193, у зв`язку з чим у задоволені позовних вимог про застосування заходів реагування у вигляді часткового зупинення будівельно-монтажних робіт та експлуатації приміщень було відмовлено.

Тобто, суд, у справі № 910/16343/20, встановив, що монтаж приймально-контрольного обладнання системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей здійснювалося ще під час будівництва житлового комплексу генеральним підрядником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецмехбуд 21".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно іншого обладнання, про яке вказує позивач у позові, а саме: блоки безперебійного живлення IPS-1230B-00 та щит автоматики паркінгу, яке змонтоване в нежитловому приміщенні № 1016, за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що це обладнання було змонтовано відповідачем, належить відповідачу або використовується відповідачем в його господарській діяльності.

При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення є спільним майном багатоквартирного будинку.

Згідно ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане позивачем у позові обладнання було змонтоване при будівництві житлово-офісно-торгівельно-розважального комплексу по вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі м. Києва, призначене для обслуговування всього житлового комплексу та є спільним майном багатоквартирного будинку.

Тобто, саме при укладанні договору купівлі-продажу майнових прав та в подальшому приймаючи завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна, позивач повинен був встановити хто є власником цього обладнання, на якій правовій підставі воно було змонтоване генеральним підрядником будівництва у нежитловому приміщенні яке належить позивачу та який можливий порядок та строки його демонтування та перенесення в інше приміщення житлового комплексу.

Передача житлового комплексу на обслуговування до відповідача, згідно акта від 01.07.2017 року, не свідчить про набуття відповідачем будь-якого права власності чи господарського відання на механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", управитель багатоквартирного будинку, це - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним належить до повноважень зборів співвласників багатоквартирного будинку.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що саме відповідач змінював замки до вхідних дверей нежитлового приміщення № 1016, за адресою м. Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55.

Твердження скаржника, що на час прийняття оскаржуваного рішення, виконавцем послуг з управління багатоквартирними будинками є відповідач, від імені співвласників багатоквартирного будинку та, що ані забудовник, ані генеральний підрядник будівництва не управляють експлуатацією будинку та не є постачальниками житлово-комунальних послуг, а саме відповідач є утримувачем будинку не спростовує висновків суду.

З огляду на викладене та враховуючи , що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що саме відповідач здійснив встановлення обладнання у нежитловому приміщенні № 1016, за адресою м. Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55, або те, що відповідач є власником цього обладнання, або використовує обладнання в своїй господарській діяльності і таким чином створює перешкоди позивачу у користуванні його майном, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позову про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням, шляхом повного демонтування зазначеного вище обладнання.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у розмірі 122400,00 грн, понесених збитків у розмірі 300,00 грн, заборгованості за фактичне користування нежитловим приміщенням без правової підстави у розмірі 40746,04 грн та моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн, останні, також не підлягають задоволенню, як похідні від основної вимоги.

Колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що у особи, яка представляла інтереси відповідача в суді першої інстанції повноважень не було, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно п. 7.4.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" надано право дирекції, зокрема, без довіреності здійснювати дії від імені Товариства з питань правового забезпечення та захисту інтересів Товариства, а саме представляти інтереси Товариства в судових органах всіх інстанцій (першої, апеляційної, касаційної інстанції) незалежно від їх спеціалізації, з усіма правами, передбаченими для позивача, відповідача, третьої особи і т.д.

Відповідачем на підтвердження посадового становища Закарлюки Н.С. до матеріалів справи було надано наказ №336-К від 08.11.2019 року про переведення Закарлюки Н.С. на посаду заступника начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр", що в свою чергу спростовує вищенаведені доводи скаржника.

Водночас, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що заява позивача про відвід судді Стясюка С.В., була повторно розглянута суддею Стасюком С.В., незважаючи на те, що вказана заява була подана до суду за 30 календарних днів до наступного підготовчого засідання, оскільки, відвід було залишено без розгляду, а не здійснена будь яка процесуальна дія (задоволення/відмова в задоволенні).

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року у справі №910/16343/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року у справі №910/16343/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/16343/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

О.М. Гаврилюк

Дата складення повного тексту 30.08.2021 року у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. на лікарняному, суддів Суліма В.В., Гаврилюка О.М. у відпустці.