ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3504/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Берестюк Б. П.,

позивача - Гасан Н. О.,

відповідачів - Міщенко О. В., Максюта Е. А., Лисий М. І., Очкас Ю. А.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 (судді: Коробенко Г. П. - головуючий, Кравчук Г. А., Козир Т. П.) та рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 (суддя Балац С. В.) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі позивача Міністерства аграрної політики та продовольства України

до Фонду державного майна України, Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "ППМГ"

третя особа: Державне підприємство "АГРОІНВЕСТ"

про визнання незаконними та скасування наказів, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2018 року заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України) до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ); Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по місту Києву) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ППМГ" (далі - ТОВ "ППМГ"), третя особа - державне підприємство "Агроінвест" (далі - ДП "Агроінвест") про:

- визнання незаконними та скасування наказу ФДМУ від 24.10.2012 № 3714 "Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації";

- визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по м. Києву від 09.11.2012 № 1612 "Рішення про приватизацію нежитлових приміщень (вул. Хрещатик, 24, Літ. "А")";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між РВ ФДМУ по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "КПШ" (далі - ТОВ "КПШ") про продаж нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. "А") загальною площею 516 м2, які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24;

- витребування приміщень у ТОВ "ППМГ" на користь Мінагрополітики України.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на встановлення прокурором факту проведення приватизації спірного об`єкта з порушеннями вимог чинного законодавства, оскільки об`єкт було відчужено за заниженою ціною, вартість невід`ємних поліпшень з урахуванням дійсної вартості об`єкту приватизації становила менше 25 %, що не надавало ТОВ "КПШ" права на приватизацію нерухомого майна шляхом викупу в порядку положень статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

В обґрунтування позовних вимог прокурор також акцентував увагу на тому, що в ході проведення розслідування у кримінальному провадженні № 42013000000000273 висновками судових експертиз встановлено, що вартість нежитлових приміщень, що були об`єктом приватизації станом на момент передачі в оренду становила 13 774 650 грн, а не 8 243 000 грн (за якою передано майно в оренду), у зв`язку з чим невід`ємні поліпшення, здійснені орендарем становили 18,34 % від ринкової вартості майна, відповідно, частка поліпшень становила менше 25 % необхідних для приватизації державного майна шляхом викупу, тому у ТОВ "КПШ" не виникло права на викуп спірного нерухомого майна. Крім того висновками експертів було встановлено, що станом на момент проведення оцінки об`єкта приватизації його ціна становила 15 125 200 грн (без ПДВ), проте продаж було здійснено за 10 879 000 грн, що свідчить про заниження вартості об`єкта приватизації при його продажу. Також прокурор вказав на те, що в ході проведення розслідувань в межах кримінального провадження висновками експертизи встановлено, що факт проведення ремонтних робіт та здійснення невід`ємних поліпшень у спірному приміщенні не підтверджується, а ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва встановлено внесення завідомо неправдивих відомостей про виконання ремонтних робіт у спірному приміщенні керівниками підприємств - підрядників та звільнено зазначених осіб від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, у задоволенні позову відмовлено, з посиланням на те, що позивач не довів обставин порушення процедури приватизації спірного майна шляхом викупу.

2.2. Постановою Верховного Суду від 29.07.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.3. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, інстанції, зокрема, дійшов висновку, що прокурор при зверненні до господарського суду з цим позовом невірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у розумінні приписів частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, оскільки належним органом, який здійснює право державної власності в процесі приватизації та виступає продавцем державного майна є ФДМУ та РВ ФДМУ по м. Києву. Крім того, вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" виконані прокурором формально, оскільки позов прокурора та повідомлення позивачеві в порядку зазначеної норми датовані 19.03.2018 за одним і тим самим номером (№ 05/2-10111-18), проте повідомлення надіслано позивачеві 20.03.2018, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення, а позовні заява подана до суду 23.03.2018.

Суди звернули увагу на те, що саме РВ ФДМУ по м. Києву видано свідоцтво про право власності від 07.12.2012 серія 777325, відповідно до якого власником спірного майна є держава в особі РВ ФДМУ по м. Києву.

З посиланням на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 826/4509/17, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, суди зазначили, що оспорювані накази належать до ненормативних актів індивідуальної дії, які вичерпали свою дію фактом їхнього виконання шляхом укладення правочину (договору купівлі-продажу), скасування такого акта не породжує наслідків для власника спірного об`єкту, оскільки у такої особи виникло право власності і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний прокурором спосіб захисту порушеного права (оскарження наказів від 24.10.2012 № 3714 та від 09.11.2012 № 1612) не забезпечує його реального захисту, отже вимоги про визнання незаконними та скасування таких наказів є неналежним способом захисту порушеного права.

Посилання прокурора на висновки експертиз визнані безпідставними, оскільки зазначені висновки не відповідають вимогам статей 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України щодо належності, допустимості та достовірності доказів, а посилання прокурора на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2018 у справі № 761/44915/17 (провадження № 1-кп/761/1047/2018) та від 08.02.2018 у справі № 761/44914/17 (провадження № 1-кп/761/1046/2018) визнані такими, що не можуть вважатися достатніми доказами нездійснення ТОВ "КПШ" невід`ємних поліпшень орендованого майна, необхідних для набуття права на викуп такого майна і ці обставини підлягають доказуванню прокурором в загальному порядку.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, установили, що ФДМУ доведено здійснення приватизації спірного майна в порядку та у спосіб, передбачений приватизаційним законодавством, в той час, як прокурором не доведено належними та допустимими доказами наявності порушень приватизаційного законодавства при здійсненні приватизації спірного майна.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовна давність про застосування якої заявлено ТОВ "ППМГ", у цьому випадку не застосовується у зв`язку із встановленням обставин щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог через їх недоведеність та необґрунтованість.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021, прокурор у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із неправильним застосуванням судом норм матеріального права, застосування норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також порушенням судами норм процесуального права (статей 73-77, 80, 86, 98, 104, 263, 316 Господарського процесуального кодексу України).

Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- суд застосував статті 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19 та від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 стосовно загального порядку приватизації об`єктів малої приватизації шляхом проведення аукціону або конкурсу, а також можливості викупу орендарем орендованого ним приміщення виключно у разі передбачення такого права у договорі оренди та підтвердження здійснення ним невід`ємних поліпшень цього майна у розмірі менше ніж 25 % його ринкової вартості, за яким воно було передано в оренду;

- судом застосовано статті 75-79, 86, 98 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 27.06.2018 у справі № 907/651/17, від 08.08.2018 у справі № 907/679/17, від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17, від 11.03.2021 у справі № 923/188/20 та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 щодо допустимості як доказу висновку експертизи, призначеної в межах кримінального провадження на підставі постанови слідчого, необхідності його оцінки та дослідження в сукупності з іншими доказами на загальних підставах;

- суд, застосовуючи положення статті 388 Цивільного кодексу України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16, постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 904/9652/16, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 05.02.2020 у справі № 297/616/17, від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 щодо вираження волі держави як власника майна лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави, а також можливості власника витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.

3.1.1. Прокурор зазначає, що суди попередніх інстанцій, в порушення статті 316 Господарського процесуального кодексу України, не взяли до уваги вказівки Верховного Суду щодо необхідності врахування обов`язкових вимог законодавства для виникнення права на приватизацію державного майна, зокрема щодо визначення умов продажу/викупу об`єкта оренди в договорі оренди нерухомого майна з огляду на положення частини 1 статті 289 Господарського кодексу України, згідно з якою орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Порядок та умови реалізації такого права, в тому числі умови прийняття рішення власником майна про застосування такого способу приватизації, визначаються Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19).

Однак, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій до спірних правовідносин не застосували частину 1 статті 289 Господарського кодексу України та не врахували, що орендар відповідно до умов договору оренди нерухомого майна не мав права на викуп спірного об`єкта оренди, що свідчить про порушення судами вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.2. Заявник касаційної скарги не погоджується з висновками судів стосовно того, що належним органом, який здійснює право державної власності в процесі приватизації і виступає продавцем державного майна є ФДМУ та РВ ФДМУ по м. Києву, а тому прокурор неправильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, з посиланням на статтю 326 Цивільного кодексу України, статтю 141 Господарського кодексу України, положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а також на розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 16.08.1991 № 187-р, згідно з яким державне нерухоме майно - нежитлову будівлю, розташовану в м. Києві на вул. Хрещатик, 24 передано Міністерству сільськогосподарської політики Української РСР, правонаступником якого є Мінагрополітики України, прокурор акцентував увагу на тому, що органом, уповноваженим державою на управління спірним державним майном є саме Мінагрополітики України, що також підтверджується наказом ФДМУ віл 24.10.2012 № 3714 "Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації".

Отже, прокурор зазначає, що Мінагрополітики України ним правильно визначено у позові як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а ФДМУ, у свою чергу, згідно із Законом України "Про Фонд державного майна України" є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації державного майна.

3.1.3. Заявник касаційної скарги вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про обрання прокурором неефективного способу захисту, зроблені судами з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 11.09.2019 у справі № 826/4509/17 та від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.

Так, прокурор акцентує увагу на тому, що у справі № 826/4509/17 вимоги стосувалися визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки у власність фізичній особі, однак не заявлялося вимог щодо оскарження правовстановлюючих документів, виданих на виконання рішення суб`єкта владних повноважень, а у справі № 520/13067/17 розглядалися вимоги фізичної особи про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на житлове приміщення.

Водночас у спірних правовідносинах оскаржуються акти органів державної влади та укладений на їх підставі договір купівлі-продажу у процедурі приватизації державного майна - нежитлового приміщення, яке у подальшому було відчужено на користь ТОВ "ППМГ" (відповідача у справі).

Таким чином, правовідносини у зазначених судами справах та у справі, яка розглядається, не є подібними, а висновки Верховного Суду судами застосовано безпідставно.

Оскаржувані прокурором накази ФДМУ, згідно з якими прийнято рішення про приватизацію спірного об`єкта державної власності, є обов`язковою передумовою укладення договору купівлі-продажу майна і оскільки такі накази не відповідають приписам приватизаційного законодавства та порушують права Мінагрополітики України як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, такі накази можуть бути визнані незаконними та скасовані в судовому порядку.

При цьому самостійний позов про визнання незаконними наказів та їх скасування не виконує функції захисту прав особи, однак оскарження таких наказів у поєднанні з вимогами про визнання недійсним правовстановлюючого документу, виданого на підставі оскаржуваних наказів та витребування майна з незаконного володіння призведе до реального поновлення порушеного права держави на спірний об`єкт.

3.1.4. Прокурор у касаційній скарзі наголошує, що з урахуванням положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" органи державної влади мають право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, а уповноважені органи приватизації - укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж) і лише у виключних випадках такий продаж може бути здійснений шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшено майно, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше ніж 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

В іншому випадку приватизація мала здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 2.01.2021 у справі № 922/623/20.

Проте, всупереч нормам законодавства спірне приміщення було відчужено поза межами приватизації майна на аукціоні, право на викуп майна в орендаря не виникало, що підтверджується доказами, наданими прокурором, зокрема, ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 08.02.2018 у справі № 761/44914/17 та від 31.01.2018 у справі № 761/44915/17 та судовими експертизами, проведеними в межах кримінального провадження, якими підтверджено факт внесення завідомо неправдивих відомостей в акти приймання виконаних будівельних робіт та нездійснення невід`ємних поліпшень спірного майна.

Зазначені ухвали Шевченківського районного суду міста Києва набрали законної сили, є чинними, ними підтверджуються обставини, які стосується спірних правовідносин, отже встановлені Шевченківським районним судом міста Києва створюють преюдицію, однак, в порушення положень статей 75 та 316 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій не врахували преюдиціальні юридичні факти та вказівки Верховного Суду щодо необхідності дослідження зазначених ухвал.

3.1.5. Прокурор, посилаючись на положення статей 73, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 27.06.2018 у справі № 907/651/17, від 08.08.2018 у справі № 907/679/17, від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17, від 11.03.2021 у справі № 923/188/20, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, зазначив, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили наявні у справі докази, зокрема, висновки судово-економічної та будівельно-технічної експертиз від 10.11.2017 № 21764/17-45, від 25.10.2017 № 17 та від 30.10.2015 № 3086/3087/15-4, взявши до уваги лише доводи відповідачів щодо вартості майна та проведення ТОВ "КПШ" невід`ємних поліпшень, а також рецензії, які надані з порушенням Порядку проведення рецензування висновків судових експертиз та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 № 775/5.

Належних доказів того, що висновки судових експертиз не відповідають вимогам законодавства, а дії експертів при їх складанні визнано незаконними, матеріали справи не містять.

3.1.6. Щодо висновків судів про неможливість витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України, прокурор зазначив, що Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц вказували, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Отже, прийняття органом державної влади рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю держави як власника майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірне майно вибуло із власності держави всупереч чинному законодавству, в тому числі внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а згода органу управління державним майно - Мінагрополітики України не є належним вираження волі держави на відчуження такого майна, оскільки на час проведення приватизаційної процедури міністерству не було відомо про порушення законодавства та його прав.

Крім того, суди не врахували, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, яка є подібною позиції, викладеній у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, стосовно того, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. При цьому, для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.

3.1.7. Не погоджується прокурор також з висновком судів попередніх інстанцій стосовно пропуску строку позовної давності, наголошуючи на тому, що Мінагрополітики України не було стороною договору оренди спірного нерухомого майна, тому не володіло інформацією про умови його виконання, а приватизацію спірного майна проводило РВ ФДМУ, отже Мінагрополітики України не знало та не могло знати про те, що приватизацію проведено з порушення вимог чинного законодавства та інтересів держави.

Висновки щодо необхідності чіткого встановлення часу початку перебігу строку позовної давності викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, однак не взято судами до уваги.

3.2. У відзивах на касаційну скаргу ТОВ "ППМГ" та ФДМУ, заперечуючи проти її задоволення, просять залишити судові рішення без змін, акцентуючи увагу на правомірності висновків судів та недоведеності доводів прокурора.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

4.3. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.4. Під час розгляду справи суди установили такі обставини:

- згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 16.11.1957 № 1280-р Міністерству сільського господарства УРСР наказано відселити підвідомчі йому організації з будинку по вул. Чекістів, 7 в новобудову Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР по вул. Хрещатик, 24-28 у місті Києві;

- відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів УРСР від 16.09.1991 № 187-р нежитлову будівлю у місті Києві по вул. Хрещатик, 24 передано Міністерству сільськогосподарської політики УРСР, правонаступником якого є Міністерство аграрної політики та продовольства України, для розміщення центрального апарату міністерства;

- наказом від 08.02.2011 Міністерство аграрної політики та продовольства, яке було уповноваженим органом управління державним майном - нежитловою будівлею по вул. Хрещатик, 24, вказану нежитлову будівлю площею 11 646 м2 передано на баланс ДП "Агроінвест", про що складено акт приймання-передачі 01.03.2011;

- у серпні 2011 року ТОВ "КПШ" звернулося до РВ ФДМ України по місту Києву з листом про передачу ТОВ "КПШ" в оренду нежитлових приміщень загальною площею 516,6 м2 за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 24, які перебувають на балансі ДП "Агроінвест" з метою використання під приміщення закладу громадського харчування;

- згідно з листами ДП "Агроінвест" від 19.08.2011 № 414/54-19 та Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.08.2011 № 37-11-1-15/13122, міністерство та державне підприємство не заперечували щодо надання в оренду нежитлових приміщень, площею 516,6 м2 у будівлі по вул. Хрещатик, 24 у місті Києві;

- 13.10.2011 між РВ ФДМ України по місту Києву (орендодавець) та ТОВ "КПШ" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 5978, що належить до державної власності, за умовами якого (з урахуванням внесених відповідними договорами змін від 27.10.2011, 09.07.2012, 26.07.2012) орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 516,60 м2 (на 1-му поверсі 113,70 м2, антресолі 1- 94,50 м2, антресолі 2 - 308,40 м2), розміщене за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А" в будівлі, що перебуває на балансі ДП "Агроінвест", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2011 та становить 8 243 000 грн;

- на підставі акта приймання-передачі орендованого майна від 13.10.2011 РВ ФДМУ передало, а ТОВ "КПШ" прийняло в строкове платне користування зазначене майно;

- ТОВ "КПШ" зверталось до РВ ФДМУ по місту Києву, Мінагрополітики України та ДП "Агроінвест" з листами про надання дозволу на здійснення ТОВ "КПШ" у орендованих приміщень невід`ємних поліпшень, у відповідь на які листами від 24.11.2011 № 37-31-15/18043 та від 25.11.2011 № 510/15-54 Мінагрополітики України та ДП "Агроінвест" повідомили, що не заперечують проти здійснення орендарем невід`ємних поліпшень згідно поданого переліку будівельних робіт з метою підтримання об`єкту оренди в належному стані;

- РВ ФДМУ по м. Києву листами від 13.03.2012 № 30-09/2266 та від 26.09.2012 № 30-09/8808 надав згоду ТОВ "КПШ" на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого нерухомого майна відповідно до наданого опису передбачуваних поліпшень та кошторисною документацією, виконаною ТОВ "Фіброліт 7". Загальна вартість робіт яких згідно кошторису витрат становить 2 649 161,00 грн з ПДВ, а також додатковий дозвіл на здійснення додаткових невід`ємних поліпшень, відповідно до документації, виконаної ТОВ "САНА ЮГ", вартість яких згідно з кошторисом становить 15 611,00 грн з ПДВ. 19.04.2012 ТОВ "КПШ" було надано РВ ФДМУ по місту Києву акти виконаних робіт та документів на підтвердження здійснення оплати виконаних робіт;

- 28.04.2012 ТОВ "КПШ" надіслало РВ ФДМУ по місту Києву лист № 45-1/04 щодо здійснення приватизації шляхом викупу орендованого нерухомого майна відповідно до статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", вказуючи на здійснення ним невід`ємних поліпшень на загальну суму 2 649 160,99 грн з ПДВ;

- РВ ФДМУ по місту Києву 03.05.2012 звернулося з листами до Мінагрополітики України (органу, уповноваженого на розпорядження майном) та ДП "Агроінвест" (балансоутримувач майна) з метою отримання пропозицій щодо можливості приватизації майна та включення його до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації;

- у листах від 10.05.2012 № 37-31-7/7870 та від 14.05.2012 № 284/54-10 Мінагрополітики України та ДП "Агроінвест" зазначили, що не заперечують проти приватизації орендованих ТОВ "КПШ" приміщень загальною площею 516,6 м2 за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 24 літ. "А";

- на підставі заяви ТОВ "КПШ" від 07.07.2012 про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації нежилих приміщень площею 516,60 м2 у місті Києві по вул. Хрещатик, 24, літ. "А" шляхом викупу, надіслало на адресу ФДМУ лист від 22.10.2012 № 30-03/9935 з проханням включити зазначений об`єкт до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу;

- згідно з переліком додатків до листа від 22.10.2012 № 30-03/9935 ФДМУ надіслано всю документацію по зазначеному об`єкту нерухомості, у тому числі і щодо здійснення невід`ємних поліпшень, зокрема, листування щодо можливості здійснення поліпшень, кошториси, акти обстеження, договори про виконання ремонтних робіт, акти приймання-передачі виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів, платіжні доручення, аудиторський висновок та інші;

- відповідно до наказу ФДМУ від 24.10.2012 № 3714 прийнято рішення про приватизацію об`єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень, загальною площею 516,6 м2, що орендуються ТОВ "КПШ" за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А" та знаходяться на балансі ДП "Агроінвест", а також включено зазначений об`єкт до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу;

- зі змісту наказу РВ ФДМ України від 09.11.2012 № 1612 вбачається, що органом приватизації вирішено на підставі наказу ФДМУ від 24.10.2012 № 3714 та положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вирішено здійснити приватизацію шляхом викупу об`єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень, загальною площею 516,6 м2., що орендуються ТОВ "КПШ", за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. "А" та знаходяться на балансі ДП "Агроінвест";

- з метою встановлення ціни продажу об`єкта приватизації РВ ФДМУ по м. Києву замовлено у ТОВ "Консалтинговий центр "Маркон" здійснення оцінки вартості спірних нежитлових приміщень, за результатами якої ТОВ "Консалтинговий центр "Маркон" складено звіт, згідно з яким вартість майна з поліпшеннями станом на 30.11.2012 становить 12 985 000 грн (15 582 000 грн з ПДВ), частка орендаря 2 106 000,00 (2 527 200,00 грн з ПДВ), частка державного майна - 10 879 000,00 грн (13 054 800 грн з ПДВ);

- у лютому 2013 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі листа директора ТОВ "Консалтинговий центр "Маркон" було проведено рецензування звіту про оцінку вартості нежитлових приміщень, виконаного ТОВ "Консалтинговий центр "Маркон", за результатами якого складено висновок експертного дослідження від 08.02.2013 № 745/13-43. Згідно цього висновку, звіт про оцінку вартості нежитлових приміщень загальною площею 516,6 м2, за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 24 літ "А" в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, щодо описання характеристики об`єкта оцінки, що не вплинули на достовірність оцінки та може використовуватись з метою, зазначеною у звіті;

- на замовлення РВ ФДМУ по м. Києву експертною радою Українського товариства оцінювачів у січні 2013 року було проведено рецензування звіту про оцінку вартості нежитлових приміщень, виконаного ТОВ "Консалтинговий центр "Маркон", за результатами якого складено рецензію на звіт від 29.01.2013 № 4-ЕР, згідно з якою зазначений звіт відповідає нормативним вимогам, проте має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки;

- 06.02.2013 між РВ ФДМУ по м. Києву (продавець) і ТОВ "КПШ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності шляхом викупу за ціною 13 054 800,00 грн (з ПДВ);

- 19.02.2013 покупцем сплачено повну вартість об`єкта приватизації у розмірі 13 054 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.02.2013 № 218;

- згідно з актом приймання-передачі нежилих приміщень державної власності від 20.02.2013 № 1380 нерухоме майно було передано ТОВ "КПШ";

- 28.02.2013 між ТОВ "КПШ" (продавець) і ТОВ "ППМГ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ТОВ "КПШ" передало у власність, а ТОВ "ППМГ" прийняло нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 516,6 м2 по вул. Хрещатик, 24, літ. "А" у місті Києві. Проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "ППМГ" на нерухоме майно.

4.5. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Мінагрополітики України до ФДМУ,РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "ППМГ" про визнання незаконними та скасування наказу ФДМУ від 24.10.2012 № 3714 "Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації"; визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по м. Києву від 09.11.2012 № 1612 "Рішення про приватизацію нежитлових приміщень (вул. Хрещатик, 24, Літ. "А")"; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "КПШ" про продаж нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. "А") загальною площею 516 м2, які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24; витребування приміщень у ТОВ "ППМГ" на користь Міністерства аграрної політики та продовольства, з посиланням на порушення законодавства під час проведення приватизації державного нерухомого майна.

4.6. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (у редакції, що була чинною на час прийняття спірного наказу про приватизацію) управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об`єктами управління державної власності є, зокрема державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію (частина 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" у відповідній редакції).

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук (частина 1 статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення про приватизацію).

Згідно з частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (який втратив чинність з 07.03.2018, у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних у справі наказів) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 зазначеної норми об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Частиною 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно із статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (який втратив чинність з 07.03.2018, у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних у справі наказів), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації, зокрема, шляхом викупу з урахуванням результатів оцінки об`єкта, публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчинені інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

У частинах 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначено, що викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

4.7. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Відповідно до частини 1 статті 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Отже, статтею 289 Господарського кодексу України передбачено положення про те, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Водночас порядок та умови реалізації такого права, в тому числі умови прийняття рішення власником майна про застосування такого способу приватизації визначаються Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19).

Проте, здійснюючи повторний розгляд справи суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 29.07.2020 щодо необхідності дослідження умов договору оренди № 5978 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 13.10.2011 між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "КПШ", стосовно наявності в договорі умов продажу/викупу об`єкта оренди не виконали, відповідні обставини не встановили.

4.8. При цьому, порядок викупу встановлений ФДМУ, який наказом від 02.04.2012 № 439 відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України від 13 січня 2012 року N 4336-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 - 2014 роки" розробив та затвердив Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - Порядок № 439).

За змістом пункту 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Пунктом 8.2 Порядку № 439 передбачено, що ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Наказом ФДМУ від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377), згідно з пунктом 2.2 якого цей порядок визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.

4.9. Прокурор звертаючись до суду зазначав, що приватизація спірного об`єкта проведена з порушеннями вимог чинного законодавства, оскільки об`єкт було відчужено за заниженою ціною, вартість невід`ємних поліпшень з урахуванням дійсної вартості об`єкту приватизації становила менше 25 %, що не надавало ТОВ "КПШ" права на приватизацію нерухомого майна шляхом викупу в порядку положень статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Прокурор зазначав, що в ході проведення розслідування у кримінальному провадженні № 42013000000000273 висновками судових експертиз встановлено, що вартість нежитлових приміщень, що були об`єктом приватизації станом на момент передачі в оренду становила 13 774 650 грн, а не 8 243 000 грн (за якою передано майно в оренду), у зв`язку з чим невід`ємні поліпшення, здійснені орендарем становили 18,34 % від ринкової вартості майна, відповідно, частка поліпшень становила менше 25 % необхідних для приватизації державного майна шляхом викупу, тому у ТОВ "КПШ" не виникло права на викуп спірного нерухомого майна. Крім того висновками експертів було встановлено, що станом на момент проведення оцінки об`єкта приватизації його ціна становила 15 125 200 грн (без ПДВ), проте продаж було здійснено за 10 879 000 грн, що свідчить про заниження вартості об`єкта приватизації при його продажу. Також прокурор вказав на те, що в ході проведення розслідувань в межах кримінального провадження висновками експертизи встановлено, що факт проведення ремонтних робіт та здійснення невід`ємних поліпшень у спірному приміщенні не підтверджується, а ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва встановлено внесення завідомо неправдивих відомостей про виконання ремонтних робіт у спірному приміщенні керівниками підприємств - підрядників та звільнено зазначених осіб від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності.

Верховний Суд у постанові від 29.07.2020. направляючи справу № 910/3504/18 на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що суди передчасно відхилили посилання прокурора на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 1-кп/761/1047/2018 та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08.02.2018 у справі № 761/1046/2018 якими, на думку прокуратури, встановлено факт невиконання робіт ТОВ "Фіброліт 7" і ТОВ "Сана Юг" з поліпшення орендованого ТОВ "КПШ" майна, питання проведення будівельних робіт та їх обсяг не досліджувалося, оцінка зазначеним обставинам не надавалася. Зазначені обставини підлягають оцінці в сукупності з дотриманням вимог приватизаційного законодавства та всіх наявних у справі висновків експертів з належним мотивуванням прийняття чи відхилення кожного з них.

Проте, суди попередніх інстанцій під час нового розгляду відхили посилання прокурора на ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у справах № 1-кп/761/1047/2018 та № 761/1046/2018 зазначивши, що ці ухвали не можуть вважатися достатніми доказами нездійснення ТОВ "КПШ" невід`ємних поліпшень орендованого майна, необхідних для набуття права на викуп такого майна і ці обставини підлягають доказуванню прокурором в загальному порядку.

Суди не взяли до уваги посилання прокурора на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42, експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 25.10.2017 № 17, висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи від 10.11.2017 № 21764/17-45 зазначивши про неповноту зазначених висновків.

Водночас вказівки суду касаційної інстанції стосовно необхідності неналежним чином дослідили доводи прокуратури, які стосуються основного предмету доказування у даній справі, а саме, чи дійсно мало місце порушення приватизаційного законодавства, яке регулювало спірні правовідносини, при прийнятті оскаржуваних наказів ФДМУ і РВ ФДМУ по м. Києву та укладенні на їх підставі спірного договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013 суди попередніх інстанцій не виконали.

У той же час, загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

4.10. Суди попередніх інстанцій зазначили, що у цьому випадку прокурор пропустив строк позовної давності при зверненні до суду, оскільки як позивачу так і прокурору було відомо про здійснення приватизації спірного майна та подальше його відчуження саме з моменту прийняття оспорюваних наказів та оспорюваного договору, однак дійшли висновку, що правила про позовну давність судом не застосовуються з тих підстав, що застосування наслідків спливу строку позовної давності мало б місце при наявності порушеного права, яке підлягало б захисту в судовому порядку.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 256 зазначеного Кодексу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

І в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, зокрема, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц).

Водночас суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи прокурора про те, що ні прокурор, ні позивач не були обізнані про порушення законодавства під час проведення спірної приватизації нерухомого майна, а отже не надали належної оцінки наявності/відсутності пропуску позовної давності.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеного цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, а доводи скаржника про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного, зокрема, у постановах у справі № 922/3472/19, № 922/623/20 щодо застосування статті 289 Господарського кодексу України та статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", знайшли підтвердження, тому постанову суду апеляційної інстанції у справі належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/3504/18 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак