ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 360/2687/20

адміністративне провадження № К/9901/34631/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Блажівської Н.Є., Олендера І.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Міронова Г.М., судді - Геращенко І.В., Гайдар А.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Управління Державної казначейської служби України в місті Сєвєродонецьку Луганської області, про зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - ГУ ПФУ в Луганській області), в якому просила зобов`язати відповідача сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у місті Сєвєродонецьку Луганської області щодо повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7568,25 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у місті Сєвєродонецьку Луганської області (далі - УДКС України у м. Сєвєродонецьку Луганської області).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ Луганській області щодо ненаправлення подання до УДКС України у м. Сєвєродонецьку Луганської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 7568,25 грн за її заявою від 15 червня 2020 року; зобов`язано ГУ ПФУ в Луганській області сформувати та звернутись з поданням до УДКС України у м. Сєвєродонецьку Луганської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7568,25 грн згідно з її заявою від 15 червня 2020 року та квитанцією №100 від 25 травня 2012 року; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року, прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позивач, ОСОБА_1 , звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі №816/1498/17, від 31 січня 2018 року у справі №819/1667/17, від 20 березня 2018 року у справі №819/1249/17, від 3 липня 2018 року у справі №819/33/17, відповідно до яких за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме Держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень, зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу; а також правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №813/1126/17, згідно з якою оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки суду апеляційної інстанції, з яких він виходив при вирішенні справи. Відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про право на повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7568,25 грн вона повинна була дізнатись ще у 2012 році під час його сплати. Втім, заяви про поновлення строку позивач до суду не подавала.

Третя особа, УДКС України у м. Сєвєродонецьку Луганської області, також подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить виключити його зі складу учасників судового процесу, оскільки жодних процесуальних взаємовідносин із позивачем у нього було, її прав чи інтересів Казначейство не порушувало.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року задоволено заяви суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Берназюка Я.О., Бевзенка В.М. та Коваленко Н.В. про самовідвід, відведено означених суддів від участі у розгляді адміністративної справи №360/2687/20.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2021 року визначено склад суду для розгляду справи: головуюча суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Блажівська Н.Є., Пасічник С.С.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 18 серпня 2021 року визначено склад суду для розгляду справи: головуюча суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Блажівська Н.Є., Олендер І.Я.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження, а тому, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 345 КАС України, касаційний перегляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького нотаріального округу, відповідно до якого продавець передав домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , а покупець прийняв домоволодіння і сплатив за нього обумовлену грошову суму 300000 грн. Відповідно до договору загальна вартість домоволодіння згідно з Витягом з реєтру прав власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», становить 756825,00 грн.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №212378966 від 12 червня 2020 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу домоволодіння №542 від 25 травня 2012 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час укладання договору ОСОБА_1 було сплачено 7568,25 грн збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується квитанцією №100 від 25 травня 2012 року.

15 червня 2020 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, в якій зазначила, що домоволодіння, яке вона придбала відповідно до договору купівлі-продажу від 25 травня 2012 року, є першим придбаним нею нерухомим майном, тому, відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вона звільнена від сплати збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. У зв`язку з чим позивач просила повернути грошові кошти, сплачені нею як збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 7565,28 грн відповідно до квитанції від 25 травня 2012 року №100, шляхом складання подання до УДКС України у м. Сєвєродонецьку Луганської області про повернення коштів у готівковій форм.

До заяви ОСОБА_1 було додано: копію паспорта та ідентифікаційного номера, копію договору купівлі-продажу домоволодіння, копію квитанції про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Листом від 25 червня 2020 року ГУ ПФУ в Луганській області відмовило позивачу у повернені збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з тим, що надані нею документи не підтверджують придбання житла вперше. Також відповідач зазначив, що згідно з Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 року №41, який діяв на час сплати збору, термін зберігання документів про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування 3 роки. Відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, який набрав чинності з 1 січня 2013 року, строк зберігання таких документів становить 5 років. У зв`язку з цим, ГУ ПФУ в Луганській області повідомило про неможливість проведення звірки сплати збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та надати подання до органів ДКС про повернення коштів у Пенсійного фонду України немає можливості.

Не погоджуючись із відмовою відповідача вжити дії щодо повернення сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що нею вперше придбано нерухоме майно. Тобто при укладенні договору купівлі-продажу позивач помилково сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 7568,25 грн, а тому, за висновком суду, такий підлягає поверненню.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції не погодився та, приймаючи протилежне рішення, виходив з того, що ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в його задоволенні. Судом також враховано, що термін зберігання документів про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування становив лише 3 роки, що унеможливлює проведення відповідної звірки сплати цього збору та надати подання до органів Державної казначейської служби про повернення коштів.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Положеннями частин першої та другої статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 43.3 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час сплати позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування) обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла (повинна була) дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов`язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки, встановлені законом, в даному випадку - статтею 123 КАС України.

Не вирішуючи наперед правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині наявності/відсутності у ОСОБА_1 права на повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, колегія суддів зазначає, що при вирішенні прийнятності будь-якого адміністративного позову першочерговим обов`язком суду є перевірка дотримання позивачем строків звернення до суду.

Так, за встановленими судами в цій справі обставинами збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, через помилковість сплати якого виник цей спір, сплачений ОСОБА_1 25 травня 2012 року під час операції з купівлі-продажу нерухомого майна. З даним адміністративним позовом позивач звернулась у липні 2020 року, тобто через 8 років після того, як повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом суд першої інстанції у своєму рішенні по суті спору дійшов висновку, що з огляду на предмет позову встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду позивачем дотриманий. Суд, пославшись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №813/2874/17, вважав неприйнятним відлік відповідачем шестимісячного строку з 25 травня 2012 року, тобто з дати сплати збору позивачем, виходячи з того, що сплачені кошти зараховуються до загального фонду Державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет, про що зазначено частиною третьою статті 3 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування».

Втім, зазначений висновок ВС є нерелевантним до спірних правовідносин і, на переконання колегії суддів КАС ВС, наведені вище мотиви суду першої інстанції не свідчать про надання належної оцінки аргументам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом. Більш того, суд першої інстанції не встановив, з якого моменту починає свій відлік строк для звернення до суду для позивача. Апеляційний суд такого процесуального упущення теж не виправив й дотримання позивачем строку звернення до суду не досліджував взагалі.

Своєю чергою, відлік строків для звернення до суду (в тому числі, у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду відповідної заяви з метою спонукання до вчинення певних дій) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Саме по собі звернення позивача із заявою до суб`єкта владних повноважень не робить вказані правовідносини триваючими, і не поновлює пропущеного строку на звернення до суду.