ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Харків

Справа № 638/2053/20

Провадження № 22-ц/818/1851/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В..,

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2 , Державне підприємство «Південна залізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Південна залізниця» про зобов`язання надати попередню роботу та поновлення на роботі, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року, ухвалене суддею Шишкіним О.В., -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (директор Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця»), Державне підприємство «Південна залізниця» про зобов`язання надати попередню роботу та поновлення на роботі.

В обгрунтування позову зазначає, що 23 грудня 2005 року його було призначено на посаду начальника «Південної залізниці» на підставі Постанови КМУ від 21 грудня 2005 року№1227 та наказу Укрзалізниці №920/ос від 26 грудня 2005 року. 27 листопада 2012 року його було звільнено у зв`язку з переходом на виборчу посаду Народного депутата України (п.5 ст.36 КЗпП України), на підставі розпорядження КМУ від 19 листопада 2012 року №914-р, наказу Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року №216-О, наказу Генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) від 27 листопада 2012 року №837/ос, наказу Державного підприємства «Південна залізниця» від 27 листопада 2012 року №460/ос. 12 грудня 2012 року ОСОБА_1 був зарахований на роботу до Верховної Ради України 7-го скликання, а 27 листопада 2014 року - 8-го скликання для здійснення депутатських повноважень на постійній основі (ст.78 Конституції України). 29 серпня 2019 року його було звільнено з посади у зв`язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України 8-го скликання (ч.3 ст.81 Конституції України та ч.3 ст.5 Закону України «Про статус народного депутата України»), розпорядження Голови Верховної Ради України № 834-к від 29 серпня 2019 року. Вважає, що відповідач зобов`язаний надати йому попередню його роботу (посаду) - директора Регіональної філії «Південна залізниця», яка є відокремленим структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» та є підстави для поновлення його на вказаній роботі (посаді), згідно ст.118 КЗпП України, ч.4, ч.7 ст.20 Закону України «Про статус народного депутата України», п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Просить суд зобов`язати відповідача АТ «Українська залізниця» надати йому попередню роботу (посаду) директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та поновити його на роботі (посаді) директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця".

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено.

Зобов`язано відповідача АТ «Українська залізниця» надати ОСОБА_1 попередню роботу (посаду) - директора Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі (посаді) директора Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Допущено негайне виконання судового рішення по даній справі.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80грн.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач жодного дня не працював на посаді директора регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Південна залізниця», а також взагалі не мав з товариством жодних трудових відносин з дати його створення та початку господарської діяльності. Крім того, відповідні позовні вимоги позивачем не заявлялись, а отже і не були предметом розгляду судом першої інстанції.

Також вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правонаступництва АТ «Укрзалізниця» рівноцінності роботи (посад) начальника ДП «Південна залізниця» та директора регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Спірні правовідносини виникли між позивачем, як працівником та роботодавцем ДП «Південна залізниця, яка є іншою юридичною особою та наразі не ліквідована, а відтак позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із обгрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог.

Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 23 грудня 2005 року ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника «Південної залізниці» на підставі Постанови КМУ від 21 грудня 2005 року №1227 та наказу Укрзалізниці №920/ос від 26 грудня 2005 року, про що було зроблено відповідний запис у його трудовій книжці. (том 1 а.с.7-12)

Наказом Міністерства інфраструктури України від 10 квітня 2012 року №212 Статутне територіально-галузеве об`єднання «Південна залізниця» було перейменовано в Державне підприємство «Південна залізниця», де позивач продовжував працювати на тій же посаді начальника.

27 листопада 2012 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку з переходом на виборчу посаду Народного депутата України (п.5 ст.36 КЗпП України), на підставі розпорядження КМУ від 19 листопада 2012 року №914-р, наказу Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року №216-О, наказу Генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) від 27 листопада 2012 року №837/ос, наказу Державного підприємства «Південна залізниця» від 27 листопада 2012 року №460/ос, про що було зроблено відповідний запис у його трудовій книжці.

12 грудня 2012 року ОСОБА_1 був зарахований на роботу до Верховної Ради України 7-го скликання, а 27 листопада 2014 року 8-го скликання для здійснення депутатських повноважень на постійній основі (ст.78 Конституції України) розпорядження №1548 від 13 грудня 2012 року, №1210 від 01 грудня 2014 року.

29 серпня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України 8-го скликання (ч.3 ст.81 Конституції України та ч.3 ст.5 Закону України «Про статус народного депутата України», розпорядження Голови Верховної Ради України № 834-к від 29 серпня 2019 року.

15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Прем`єр-міністра України із заявою про поновлення його на посаді директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», посилаючись на те, що він був звільнений у зв`язку з переходом на виборчу посаду народного депутата України (за п.5 ст.36 КЗпП України) на підставі Розпорядження КМУ від 19 листопада 2012 р. № 914-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 23.11.2012р. № 216-О (том 2, а.с.34).

Вказана заява ОСОБА_1 була направлена на розгляд до Міністерства інфраструктури України, яке направило позивачу лист від 04 грудня 2019 року (том 1 а.с.17,18), де вказано, що оскільки призначення керівника філії належить до компетенції АТ «Українська залізниця», то його заява від 15 жовтня 2019 року надсилається за належністю для розгляду та надання відповіді.

Згідно відповіді АТ «Українська залізниця" від 21 грудня 2019 року (том 1, а.с.19) відмовлено ОСОБА_1 у наданні попередньої посади, з посиланням на те, що АТ «Укрзалізниця» ще не набуло статусу правонаступника ДП «Південна залізниця», яке перебуває у стані припинення та призначення позивача на посаду директора регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» не вбачається можливим, оскільки дана посада не є вакантною.

Ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач працював в ДП «Південна залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», за безстроковим трудовим договором, тому він на підставі положень ст.118 КЗпП має право на надання йому попередньої роботи.

Проте, такий висновок суду не відповідає наявним у матеріалах справах доказам та вимогам Закону.

Так, матеріали справи свідчать, що АТ "Українська залізниця" дійсно є правонаступником ряду підприємств залізничного транспорту, в тому числі і Державного підприємства «Південна залізниця», що підтверджується витягом (том 1 а.с.13-16) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), яким станом на 05 лютого 2020 року надана інформація з ЄДР відносно відповідача, згідно якої юридична особа АТ "Українська залізниця" (державна реєстрація якої здійснена 21.10.2015 р.) є правонаступником ряду підприємств залізничного транспорту, в т.ч. і Державного підприємства «Південна залізниця» код ЄДРПОУ: 01072609;

Крім того, той факт, що АТ «Українська залізниця» є правонаступником Державного підприємства «Південна залізниця» вбачається із змісту пунктів 6, 7 статті 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», в яких вказано, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту; оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання.

Згідно ч.2 ст.7 вказаного Закону трудові відносини працівників Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту продовжуються з Товариством.

25 червня 2014 року Кабінет Міністрів України виніс постанову № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»», якою постановив утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - товариство), 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (далі - Укрзалізниця), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Як вбачається із змісту п.п.4 пункту 5-го вказаної Постанови на Міністерство інфраструктури покладено вжити до 31 грудня 2015 р. заходів для припинення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у Додатку 1», у якому міститься «Перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» та серед таких підприємств вказано і Державне підприємство «Південна залізниця» з кодом згідно з ЄДРПОУ 01072609.

Відповідно до п.п.1, 2, 26, 27 Статуту АТ «Українська залізниця», затвердженого Постановою КМУ від 02 вересня 2015 року № 735 (в редакції постанови КМУ від 31 жовтня 2018 р. № 938) Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови КМУ від 25 червня 2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - підприємства залізничного транспорту).

Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту ».

Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Кабінет Міністрів України.

Єдиним акціонером товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України, тощо.

Згідно п.п.1, 2 Постанови КМУ від 31 жовтня 2018 р. № 938, було змінено тип Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та воно було перейменовано в Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Положенням про регіональну філію «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 19.02.2018 р. № 112 (у редакції наказу АТ «Українська залізниця» від 27.12.2018 р. № 785 «Про деякі питання діяльності АТ «Українська залізниця») у п. 2.1 визначено, що Філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства. Згідно п. 2.2 Положення Філія не підлягає державній реєстрації. У п. 7.1 Положення визначено, що Філія володіє та користується майном, яким наділило її Товариство для досягнення мети Філії. У п. 7.2 Положення встановлено, що Філія не є власником майна. Майно, яким наділена Філія належить Товариству на праві власності або закріплене за Товариством на праві господарського відання.

Положенням статті 118 КЗпП передбачено, що працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає та встановлює Закон України «Про статус народного депутата України».

Так, згідно положень частин 4 та 7 статті 20 вказаного Закону народному депутату після закінчення строку його повноважень, а також у разі дострокового їх припинення за особистою заявою про складення ним депутатських повноважень надається попередня робота (посада), а в разі неможливості цього - він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України.

З працівником, якого в порядку заміщення взято на посаду, що її займав народний депутат, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається при поверненні народного депутата на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень народного депутата.

Разом, з тим, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно положень статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Таким чином, прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом, громадянином (надалі - роботодавець) може здійснюватись у випадках, прямо передбачених законами.

Відповідно до положень статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно ро розділу І та Положення «Про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. №203 контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін.

Наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту.

Наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади (надалі - органи управління майном).

Контракт з керівником підприємства укладається за попереднім погодженням з органом, до номенклатурної групи якого належить ця посада, згідно з пунктом 2 цієї постанови.

З керівником підприємства, раніше обраним чи призначеним на посаду, також укладається або переукладається контракт.

У разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України

Згідно з Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.2001 № 750 «Про забезпечення контролю за виконанням умов контактів керівниками підприємств транспортно-дорожнього комплексу» до переліку підприємств транспортно-дорожнього комплексу, з керівниками яких контракт укладає Міністерство транспорту України, включено Південну залізницю.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.09.2004 № 684-р Південна залізниця була включена до Переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв`язку.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 23.04.2003 р. № 06/1-4/66 надано роз`яснення, що для керівників державних підприємств контракт є обов`язковою формою трудового договору.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника Південної залізниці на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1227 та наказу Укрзалізниці від 26 грудня 2005 року № 920/ос.

На підставі наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 10 квітня 2006 року № 332 між уповноваженим органом управління та ОСОБА_1 як начальником Південної залізниці, укладено Контракт №4-ІУ від 10 квітня 2006 року.

Як вбачається із змісту вказаного контракту, останній укладено на строк з 10 квітня 2006 року до 09 квітня 2009 року включно (т.ІІІ, а.с.160-161).

18 квітня 2008 року між Міністерством транспорту та зв`язку України та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до контракту від 10 квітня 2006 року №4-ІV, відповідно до якої контракт від 10 квітня 2006 року викладений у новій редакції, зокрема в п.30 сторони визначили строк дії контракту з 10 квітня 2006 року по 14 лютого 2010 року.

12 лютого 2010 року між Міністерством транспорту та зв`язку України та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до контракту від 10 квітня 2006 року №4-ІV, відповідно до якої строк дії контракту від 10 квітня 2006 року продовжено до 14 лютого 2011 року.

25 липня 2011 року, відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 25 липня 2011 року №96-о контракт з позивачем був переукладений.

Згідно п.30 контракту від 25 липня 2011 року, останній укладено на строк з 25 липня 2011 року до 25 липня 2014 року.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №914-р ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Південної залізниці у зв`язку з обранням його народним депутатом України (п.5 ст.36 КЗпП України).

Наказом Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року №216-О було припинено з 27 листопада 2012 року дію Контракту, укладеного з ОСОБА_1

27 листопада 2012 року ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку з переходом на виборну посаду Народного депутата України (п.5, ст.36 КЗпП України), на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №914-р, про що було зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

Як було вже встановлено апеляційним судом, 12 грудня 2012 року ОСОБА_1 був зарахований на роботу до Верховної Ради України 7-го скликання, а 27 листопада 2014 року 8-го скликання для здійснення депутатських повноважень на постійній основі (ст.78 Конституції України) розпорядження №1548 від 13 грудня 2012 року, №1210 від 01 грудня 2014 року.

29 серпня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України 8-го скликання (ч.3 ст.81 Конституції України та ч.3 ст.5 Закону України «Про статус народного депутата України», розпорядження Голови Верховної Ради України № 834-к від 29 серпня 2019 року.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що правовідносини між ОСОБА_1 та роботодавцем були врегульовані на підставі контракту.

Висновків про те, що між сторонами трудовий договір був укладений на невизначений строк суд першої інстанції дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи.

Належних та допустимих доказів того, що контракти та додаткові угоди були підписані не ОСОБА_1 - матеріали справи не місять.

Представник позивача звертає увагу на те, що позивач продовжував працювати після закінчення строку первісного контракту та до укладення останнього.

Між тим, такі доводи не свідчать про те, що між сторонами склалися трудові правовідносини на невизначений строк, оскільки як було зазначено вище, для посади, яку займав позивач, контракт є обов`язковою формою трудового договору.

Враховуючи той факт, що позивач працював начальником ДП «Південна залізниця» саме за контрактом строк якого сплив 25 липня 2014 року, підстав для застосування положень ст.118 КЗпП України колегією суддів не вбачається.

Про наявність підстав для задоволення позову суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з`ясуванні обставин справи.

Згідно п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволення позову.

Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Південна залізниця» про зобов`язання надати попередню роботу та поновлення на роботі - залишити без задоволення.

Компенсувати за рахунок держави Акціонерному товариству «Українська залізниця» (місцезнаходження: вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, код ЄДРПОУ 40075815) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20грн. (одну тисячу двісті шістдесят одну гривню 20коп.) в порядку передбаченому Кабінетом міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова