Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 175/2734/19

провадження № 61-5742св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

позивач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Департамента патрульної поліції Національної поліції України Лукіної Анни Аркадіївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізавенко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі Департамент патрульної поліції) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування заборгованості за надмірно використану частину відпустки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював на посаді інспектора роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції в період з 21 січня 2016 року до 12 березня 2018 року.

Зазначав, що відповідач використав відпустку за 2018 рік терміном з 01 лютого 2018 року до 02 березня 2018 року, тобто 30 календарних днів.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 06 березня 2018 року № 206 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби в органах поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) із відрахуванням грошового забезпечення за 25 діб використаної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час в календарному році. Сума надмірно виплачених коштів ОСОБА_1 становить 4 325,48 грн, яку відповідач не сплатив.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 4 235,48 грн у відшкодування за надмірно використану частину чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2020 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виплати по щорічній черговій відпустці прирівнюються до платежів по заробітній платі, а виплата вказаних платежів проведена позивачем добровільно, за відсутності рахункової помилки з його боку і за відсутності недобросовісності з боку відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2020 року скасовано.

Провадження у цивільній справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування заборгованості за надмірно використану частину відпустки закрито.

Роз`яснено Департаменту патрульної поліції право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що даний спір стосується стягнення сплаченої суми за надмірно використану відпустку, право на яку у відповідача виникло у зв`язку із виконанням ним професійних обов`язків на посаді інспектора роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Дніпропетровську Департамента патрульної поліції та припиненням виконання цих обов`язків. Спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний із вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 07 квітня 2021 року, Департамент патрульної поліції просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу № 175/2734/19 із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі пов`язаний із перебуванням відповідача на публічній службі, та є публічно-правовим, а тому має вирішуватись у порядку адміністративного судочинства.

Вважає, що спір у справі виник із трудових відносин, а тому має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Крім того, як на підставу касаційного оскарження Департамент патрульної поліції посилався на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі 825/730/16 та у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі 760/15085/18.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом Департамента патрульної поліції від 21 січня 2016 року № 9 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду інспектора роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в м. Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції (в подальшому перейменовано на управління патрульної поліції вДніпропетровській області Департаменту патрульної поліції).

Відповідно до частини другої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалістьщорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Наказом Департамента патрульної поліції від 31 січня 2018 року № 71 ОСОБА_1 на підставі рапорту останнього від 04 січня 2018 року, надано щорічну чергову основну оплачувану відпустку за 2018 рік тривалістю 30 діб з 01 лютого 2018 року до 02 березня 2018 року.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 06 березня 2018 року № 206 о/с відповідач з 12 березня 2018року звільнений зі служби в поліції за власним бажанням з відрахуванням грошового забезпечення за 25 діб надмірно використаної щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за невідпрацьовану частину календарного року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції впорядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним інаціональним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист єосновною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, якправило, фізична особа.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають упорядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, щовиникають із приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, їїпроходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, законодавством врегульовано питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави.

Аналіз вищевказаних норм матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що служба в поліції є публічною службою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 760/31553/18 (провадження № 61-18843св19).

Предметом спору у даній справі є стягнення суми за надмірно використану відпустку, право на яку у відповідача виникло у зв`язку із виконанням ним професійних обов`язків на посаді інспектора роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в м. Дніпропетровську Департаменту патрульної поліції та припиненням виконання цих обов`язків. Спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у справі за позовом Департамент патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надмірно використану частину відпустки.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі 825/730/16, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на власній оцінці доказів самим позивачем, а вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

У даній справі військовою частиною було пред`явлено позов до Особи про відшкодування збитків державі, спричинених нестачею майна.

Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що до компетенції адміністративних судів належать спори з приводу прийняття громадян на військову службу, її проходження, звільнення з військової служби. Під час визначення предметної юрисдикції справи суд повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У даній справі Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу військової частини, ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасувала, а справу передала до суду першої інстанціїдля продовження розгляду. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково не віднесли такий публічно-правовий спір до юрисдикції адміністративних судів.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18 є неприйнятними.

У зазначеній справі предметом позовних вимог Департаменту патрульної поліції було відшкодування майнової шкоди в порядку регресу з особи, засудженої вироком суду, та визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що звертаючись до суду з позовом, Департамент патрульної поліції посилався Закон України «Про Національну поліцію», в апеляційній скарзі на Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, який регулює питання відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року при звільненні публічного службовця з посади, а отже, стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263264, 362, 382 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у даній цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені згідно із вимогами процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Решта доводів касаційної скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи, переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Департамента патрульної поліції Національної поліції України Лукіної Анни Аркадіївни залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська