П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/11931/20

Головуючий в І інстанції: Стефанов С.О.

Дата та місце ухвалення рішення: 26.03.2021 р.

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року по справі за позовом Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), третя особа - Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація), про визнання рішення незаконним, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року Компанія Marino Shipping Co Pte Ltd. звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація), в якому позивач просив:

- визнати неправомірними дії Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речовин із судна «STAVANGER» 30.04.2020 року;

- визнати неправомірними дії Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо виставлення претензії №100005 від 05.05.2020 року на суму 2 416 557 доларів США;

- визнати незаконним Рішення Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року № 1;

- стягнути на користь компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. (56 Nell Road, Singapore 088830) суму сплаченого судового збору та суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Компанія Marino Shipping Co Pte Ltd. є зареєстрованим власником та комерційним менеджером судна «STAVANGER» № ІМО 9278507, прапор Тувалу. 30.04.2020 року у акваторії порту «Південний» під час розвантажувальних операцій із судна, яке перебувало біля причалу № 4 в акваторії Південної філії ДП «АМПУ» відбувся аварійний розлив вантажу. Після чого, 05.05.2020 року Державною екологічною інспекцією Кримсько-Чорноморського округу було направлено судновласнику Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. претензію № 100005 про відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та у той же день Державною екологічною інспекцією України прийнято рішення № 1 про відмову у видачі дозволу на вихід судна STAVANGER з морського порту на підставі ст. 91 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 110 Водного кодексу України, ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». На підставі вказаного рішення 06.05.2020 року капітаном порту «Південний» було прийнято розпорядження № 15-3-18/07 про заборону виходу судна «STAVANGER» із акваторії порту «Південний».

В обґрунтування протиправності дій Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо порядку здійснення розрахунку завданої шкоди, позивач посилався на те, що застосований відповідачем при розрахунку нормативно-правовий акт «Такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних підприємствами, установами, організаціями і громадянами України, іноземними юридичними особам та громадянами внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів, територіальних та внутрішніх морських вод України», затверджений постановою КМУ № 484 від 03.07.1995 року встановлює базу для обчислення розмірів збитків у вигляді скинутих з судна речовин, тоді як Державною екологічною інспекцією Кримсько-Чорноморського округу здійснено розрахунок збитків на підставі даних про «зібрані» речовини біля борту судна. Позивач посилався також на те, що розрахунок здійснено на підставі документів, які містять неточні та протирічливі дані.

В обґрунтування протиправності дій Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року позивач посилався на відсутність у вказаного суб`єкта повноважень на пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В свою чергу, вважаючи незаконним рішення Державної екологічної інспекції України № 1 від 05.05.2020 року, позивач посилався на те, що воно прийнято на підставі розрахунку та претензії № 100005 від 05.05.2020 року, що була, на думку позивача, протиправно видана Державною екологічною інспекцією Кримсько-Чорноморського округу.

Також позивач посилався на те, що в рамках розгляду господарської справи № 916/1287/20 судновласник довів належними та допустимими доказами відсутність наміру ухилятись від виконання рішення суду та наявність добросовісних намірів щодо сплати суми претензії, що було відображено в ухвалі господарського суду Одеської області від 15.05.2020 року, проте дію рішення № 1 від 05.05.2020 року, підставою прийняття якого і була несплата судновласником збитків, визначених у претензії, було зупинено лише 04.06.2020 року, що підтверджується листом вих. № 4362/6/6-20 від 04.06.2020 року.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято Державною екологічною інспекцією України незаконно, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, із порушенням принципу пропорційності, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 року, було закрито провадження в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо порядку здійснення розрахунку обчислення розмірів відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх вод України внаслідок скиду забруднюючих речових із судна STAVANGER 30.04.2020 року та дій щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року на суму 2416557 доларів США. В свою чергу, в задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про закриття провадження (реєстраційний № 1053/1.1 від 02.03.2021 року) по справі № 420/11931/20 в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення № 1 Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року (вхід. № 10803/21 від 03.03.2021 року) було відмовлено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 року у задоволенні позову Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Компанія Marino Shipping Co Pte Ltd. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на неповноту дослідження судом першої інстанції доказів та ненадання належної оцінки всім доводам та аргументам позивача. Апелянт вказував на те, що при прийнятті рішення суб`єкт владних повноважень повинен не тільки сумлінно дотримуватись передбаченої законодавством процедури, а й діяти у рамках наданих повноважень, чого не було здійснено відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача та просили залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на надання пояснень у справі та відсутність додаткових пояснень, сторони в судовому засіданні зазначили, що не заперечують проти продовження апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання, вирішила продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.04.2020 року на адресу Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу надійшла телефонограма №27-06-01-30/17, відповідно до якої о 02 год. 20 хв. 30.04.2020 року сталось ймовірне забруднення з судна «STAVANGER» ІМО 9278507, яке ошвартоване на причалі №4 морського порту Південний. Представниками Південної філії ДП «АМПУ» за результатами візуального обстеження встановлено наявність на поверхні морської води забруднюючої речовини (ймовірно пальмової олії) загальною площею приблизно 900 кв.м. (т.3 а.с.82).

У той же день, 30.04.2020 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Кримсько-Чорноморського округу спільно з представниками ПФ ДП «АМПУ» проведено обстеження акваторії та відбір проб вод в місці забруднення, за результатом якого складено Акт №72 обстеження акваторії та відбору проб вод в місці забруднення від 30.04.2020 року. Згідно опису виявленого забруднення в районі причалу №4 Південної філії ДП «АМПУ», в районі якого було ошвартоване судно «STAVANGER» ІМО 9278507, і з якого здійснювалось вивантаження пальмової олії, було зафіксовано, що на водній поверхні Адмадинського лиману спостерігається масляна пляма та плавучі частки біло-жовтого кольору (т.3 а.с.84-85).

За фактом забруднення територіальних та внутрішніх морських вод України внаслідок скиду з судна «STAVANGER» IМО № 9278507, посадовими особами Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу складено протокол про адміністративне правопорушення №000196 від 30.04.2020 року за ч.1 ст.59-1 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №000196 від 30.04.2020 року, якою капітана т/х «STAVANGER» ІМО № 9278507 Kyaw Zin Latt визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 59-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1190,00 грн.

В подальшому, Державною екологічною інспекцією Кримсько-Чорноморського округу з метою відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, проведено обчислення розміру відшкодування збитків внаслідок забруднення та виставлено Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. претензію №100005 від 05.05.2020 року на суму 2 416 557 доларів США.

05.05.2020 року Державною екологічною інспекцією України було прийнято рішення про відмову у видачі дозволу на вихід судна «STAVANGER» ІМО 9278507 з морського порту «Південний» № 1.

На підставі вказаного вище рішення 06.05.2020 року капітаном морського порту «Южний» прийнято розпорядження №15-3-18/07 про заборону на вихід судна «STAVANGER», прапор «Тувалу», ІМО № 9278507 з акваторії порту Южний (Південний).

Не погоджуючись з рішенням Державної екологічної інспекції України №1 від 05.05.2020 року, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач оскаржив його до суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що з аналізу норм Положення про Державну екологічну інспекцію Кримсько-Чорноморського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 27.11.2018 року №256, із змінами, внесеними 19.07.2019 року Наказом №192 вбачається, що Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, та пред`являти претензії. З огляду на позицію Верховного Суду, висловлену при розгляді справи №816/2185/16, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів позивача стосовно того, що Державна екологічна інспекція Кримсько-Чорноморського округу не мала повноважень на пред`явлення претензій про відшкодування шкоди, збитків і витрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з охорони навколишнього природного середовища.

Посилаючись на положення ст. 100, 102, 110, 111 Водного кодексу України, ст. 78, 91, 304 Кодексу торговельного мореплавства України, п.п.«а»-«в» ч.1 ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також статті 40, 68, 72 цього Закону, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Державної екологічної інспекції України №1 про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року, зважаючи на факт завдання збитків, заподіяних державі внаслідок забруднення внутрішніх морських вод України, причетність Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. до якого позивачем не заперечується, було прийняте у визначений законодавством спосіб, відповідно до повноважень та за достатніх для його прийняття підстав, а отже є пропорційним, з урахуванням наслідків події, а тому є правомірним та законним.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Вирішуючи справу в апеляційному порядку, в першу чергу колегія суддів звертає увагу на те, що надаючи у рішенні оцінку факту наявності у Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу повноважень на пред`явлення претензій про відшкодування шкоди, збитків і витрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з охорони навколишнього природного середовища, а також зазначаючи про те, що Державною екологічною інспекцією Кримсько-Чорноморського округу відповідно до наданих законодавством повноважень проведено обчислення розміру відшкодування збитків, внаслідок забруднення судном «STAVANGER» ІМО9278507 внутрішніх морських вод України, що сталося 30.04.2020 року, суд першої інстанції фактично вийшов за межі предмету спору у даній справі та надав правову оцінку правовідносинам, які визнано ухвалою цього ж суду від 15 березня 2021 року такими, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Звертаючись з позовом до суду, позивач саме в обґрунтування протиправності дій Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо виставлення претензії № 100005 від 05.05.2020 року посилався на відсутність у вказаного суб`єкта повноважень на пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Однак, як вже зазначалось вище, в частині вказаних позовних вимог провадження у справі було закрито згідно ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 року. Таким чином в даному випадку предметом розгляду цієї адміністративної справи є виключно правомірність прийняття Державною екологічною інспекцією України рішення від 05.05.2020 року №1 про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту, що не враховано судом першої інстанції, внаслідок чого призвело до викладення судом у рішенні висновків щодо правовідносин, вирішення яких не належить до компетенції цього суду.

Що стосується суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст.18 Водного кодексу України контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Відповідно до ст. 100 Водного кодексу України підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами.

Положеннями ст. 101 Водного кодексу України передбачено, що власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об`єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

Статтею 102 Водного кодексу України заборонено скидати у внутрішні морські води та територіальне море з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

Згідно ст.110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у забрудненні та засміченні вод, порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Статтею 111 Водного Кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

В свою чергу, державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється, згідно ст. 19 Водного кодексу України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, іншими державними органами відповідно до законодавства України.

Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. № 275 (далі Положення № 275) (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів є Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція).

Основними завданнями Держекоінспекції згідно п. 3 Положення є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів; стану навколишнього природного середовища.

Відповідно до покладених на неї завдань, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема щодо: використання, відтворення і охорони морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України та континентального шельфу України (п. 4 Положення № 275).

Крім того, згідно п.п. 8 та 9 п. 4 Положення № 275 Держекоінспекція має право пред`являти претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховувати їх розмір, звертатися до суду з відповідними позовами; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Згідно пункту 9 Положення № 275, Держекоінспекція в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України і наказів Мінекоенерго видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог Держекоінспекція посилалась на те, що оскаржуване позивачем рішення було прийнято на виконання наданих ДЕІ повноважень, у відповідності та на підставі вимог чинного законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що завданням адміністративного судочинства відповідно до частин першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До компетенції адміністративних судів віднесено, згідно ст. 19 КАС України, вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Слід зазначити, що згідно ст.91 Кодексу торговельного мореплавства України, капітан морського порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі:

а) непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження, постачання, комплектування екіпажу і наявності інших недоліків, що становлять загрозу безпеці плавання або здоров`ю людей, які перебувають на судні, або загрозу заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу;

б) порушення вимог до суднових документів;

в) несплати встановлених зборів, штрафів та інших платежів;

г) рішення уповноважених законодавством державних органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, органів рибоохорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, та прикордонної служби).

Капітан морського порту може затримати судно на підставах, зазначених у частині другій цієї статті, до усунення виявлених за результатами контролю недоліків або до моменту сплати належних зборів, штрафів чи інших платежів.

Якщо недоліки не можуть бути усунуті на місці, судну надається можливість пройти на найближчу судноремонтну верф.

В даному випадку оскаржуване позивачем рішення Держекоінспекції стало підставою для прийняття капітаном морського порту розпорядження № 15-3-18/07 від 06.05.2020 року про заборону виходу судна «STAVANGER» ІМО 9278507 з морського порту «Південний» № 1. Вказане рішення відповідача має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, а тому має відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Невиконання уповноваженим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Слід зазначити, що рішення суб`єкта владних повноважень можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення питання, є оцінка наявності підстав для прийняття відповідного рішення, а також є посилання на норми права, якими керувався суб`єкт владних повноважень та якими передбачено підстави прийняття такого рішення.

Обґрунтованість посилань на відповідні правові норми є важливою ознакою мотивованості рішення.

Слід також зазначити, що мотивованість рішення забезпечує: реалізацію принципу верховенства права; можливість здійснення судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішення суб`єкта владних повноважень; захист особи, стосовно якої прийнято рішення від свавілля органів державної влади.

У п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Надаючи оцінку доводам позивача та відповідача у справі щодо правомірності прийняття спірного рішення, колегія суддів встановила, що приймаючи рішення від 05.05.2020 року про відмову у видачі дозволу на вихід судна «STAVANGER» ІМО 9278507 з морського порту «Південний», Державна екологічна інспекція України, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, керувалась Положенням № 275, дорученням Державної екологічної інспекції України від 18.12.2019 року № 285 «Про порядок внесення капітанам морських портів рішень про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту», а також положеннями ст. 91 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 110 Водного кодексу України, ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

При цьому, колегією суддів встановлено, що рішення Державної екологічної інспекції України № 1 від 05.05.2020 року не містить деталізації підстав його прийняття, не містить оцінки обставинам необхідності його прийняття, не містить посилань на положення нормативно-правових актів, які регламентують порядок та підстави прийняття такого рішення.

Оскаржуване рішення містить лише посилання на загальні положення нормативно-правових актів, зміст яких не визначає повноваження ДЕІ на прийняття такого роду рішень, не встановлює конкретних підстав, за наявності яких може бути ухвалене таке рішення.

Так, ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає загальну компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, однак не містить положення щодо наявності у ДЕІ права на прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту. Аналогічно і Положення № 275 не визначає такого права ДЕІ.

Стаття 110 Водного кодексу України встановлює відповідальність за порушення водного законодавства, а стаття 91 Кодексу торговельного мореплавства України визначає повноваження капітана морського порту щодо відмови у видачі дозволу на вихід суден з порту.

Таким чином, жоден з нормативно-правових актів, на які посилалась ДЕІ в оскаржуваному рішенні в якості нормативного обґрунтування його прийняття не регламентує порядок та підстави прийняття такого рішення, не визначає права відповідача на прийняття такого рішення.

В оскаржуваному рішенні вказані: назва судна та найменування судновласника, дата встановлення факту порушення природоохоронного законодавства, місце порушення, розмір заподіяної шкоди. Також у рішенні вказано, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу не відшкодована, що є порушенням ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

З огляду на зазначене, логічним є висновок, що прийняття спірного рішення пов`язано саме з наявністю у судновласника Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. обов`язку відшкодувати шкоду у визначеному розмірі, заподіяну навколишньому природному середовищу внаслідок інциденту з розливом пальмової олії, який стався 30.04.2020 року. Однак, належного обґрунтування підставам його прийняття спірне рішення не містить. Крім того, як вже зазначалось вище, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право ДЕІ приймати рішення щодо відмови у видачі дозволу на вихід суден з порту, в тому числі, за вказаних обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу зазначеної норми Основного Закону України вбачається, що діяльність органів державної влади (у цьому випадку ДЕІ) здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом». Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Отже, можливість прийняття відповідачем відповідного рішення має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на прийняття такого рішення прямо передбачене законом.

Вказаних умов при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.

Відповідач правомірність прийняття спірного рішення обґрунтовував, в тому числі, положеннями ст. 91 Кодексу торговельного мореплавства України, в якій визначено обов`язок капітана порту відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі наявності рішення уповноважених законодавством державних органів, зокрема, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Необхідними складовими верховенства права є: законність, правова визначеність, заборона сваволі, рівність перед законом.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява № 23372/94, п. 40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява № 45701/99 п. 109).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171), характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46).

Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51) «… якість законодавства … доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Отже, відповідними критеріями, за якими визначається якість норми національного права, є такі: доступність норми права, що визначається можливістю фізичних та юридичних осіб, до яких вона звернена, ознайомитись зі змістом норми права; передбачуваність її застосування має місце, якщо її формулювання є достатньо чіткими з урахуванням специфіки відповідних суспільних відносин, зокрема статусів їхніх учасників, щоб дати змогу учасникам суспільних відносин передбачити в розумних межах у світлі особливостей конкретних обставин наслідки, що може потягти за собою те чи інше їх діяння; наявність гарантій проти її свавільного застосування, тобто національне законодавство повинно давати приватним особам належне уявлення про обставини та умови, за яких представники влади мають повноваження вдатись до заходів, що зачіпають права приватних осіб.

Норми права, що не відповідають критерію «якості закону» (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення та правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може призвести до порушення конституційних прав особи та неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб`єктів владних повноважень у права такої особи.

В контексті охарактеризованого критерію «якості закону» встановлення судом невідповідності окремих положень закону критерію «якість закону», зобов`язують такий суд застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №911/1521/18 Верховний Суд наголосив на тому, що відповідно до вимог принципу правової визначеності, правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

У постанові від 29 квітня 2020 р. у справі № 826/2338/17 Верховний Суд нагадав, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Він має різні прояви, зокрема, є одним із визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказання у ст. 91 Кодексу торговельного мореплавства України положення щодо можливості відмови капітаном порту у видачі дозволу на вихід з порту за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, яким в даному випадку є Державна екологічна інспекція України, за відсутності будь-якого іншого нормативного врегулювання питання щодо порядку та підстав прийняття таким державним органом відповідного рішення, безумовно свідчить про недотримання принципу «якості закону» та «законності» як такого.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказання у ст. 91 Кодексу торговельного мореплавства України серед підстав для відмови саме капітаном порту у видачі дозволу на вихід судна з порту такої підстави як наявність рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, яким в даному випадку є Державна екологічна інспекція України, за відсутності будь-якого іншого нормативного врегулювання питання щодо порядку та підстав прийняття таким центральним органом відповідного рішення, безумовно свідчить про недотримання принципу «якості закону» та «законності» як такого.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Державної екологічної інспекції України від 05.05.2020 року № 1 прийнято відповідачем з порушенням вимог частини 2 статті 19 Конституції України, не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення, про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 6306 грн. за три вимоги немайнового характеру, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 05.11.2020 року № 48, 49, 50 (на суму 2102 кожне).

При зверненні з апеляційною скаргою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3153 грн. (за одну вимогу немайнового характеру), що підтверджується платіжним дорученням № 693 від 30.04.2021 року.

З огляду на постановлення судом першої інстанції ухвали від 15.03.2021 року про закриття провадження в частині двох з трьох заявлених позивачем позовних вимог, та зважаючи на висновок колегії суддів про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним Рішення Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року № 1, відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню на користь Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції України підлягають судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 5 255 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної екологічної інспекції України про відмову у видачі дозволу на вихід судна з морського порту від 05.05.2020 року № 1.

Стягнути на користь Компанії Marino Shipping Co Pte Ltd. (місцезнаходження: 56 Nell Road, Singapore 088830, код ЄДРПОУ відсутній,) за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції України (місцезнаходження: 01042, місто Київ, Новопечерський провулок, 3 корп. 2, код ЄДРПОУ 37508533) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 5 255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 12.08.2021 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька