ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/5817/20 Головуючий суддя І інстанції Колесник С.А.

Провадження № 33/818/19/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Щит І.А., а також представника митниці Тупікової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ :

Цією постановою

ОСОБА_1 , 1978 року народження, громадянин Республіки Узбекистан, мешканець м. Харкова, -

- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.481 МК України та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн.

Також з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави судовий збір у сумі 420 грн. 40 коп.

Постановою встановлено, що 06.12.2019 року до зщони митного контролю МАПП «Гоптівка» у напрямку руху з Російської Федерації до України в`їхав транспортний засіб комерційного призначення - автобус «Setrs S 315 GT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В якості пасажира в автобусі слідував гр. Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ). При проведенні митного контролю було з`ясовано, що за даними ЦБД ЄАІС ДФС гр. ОСОБА_1 06.05.2018 року ввіз на територію України в зоні діяльності Волинської митниці ДФС транспортний засіб «Mercedes- Benz E200», VIN: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 (країна реєстрації - Польща), в режимі тимчасового ввезення строком до одного року.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 380 МК України, тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на тстрок о одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин тнепереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більше як на 60 днів. Тобто автомобіль мав бути вивезений у строк до 06.05.2019 року. По даному факту у відношенні громадянина Республіки Узбекистану ОСОБА_1 був складений протокол про ПМП № 2696/80700/19 від 06.12.2019 року за ознаками ч.6 ст. 481 МК України. Вищазазначений автомобіль у зв`язку з його відсутністю не вилучався.

Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що автомобіль він придбав у 2015 році та впродовж 3 років добросовісно виконував вимоги закону щодо вивезення цього автомобіля. Зазначав, що у жовтні 2018 року автомобіль у нього викрали, а суд не звернув увагу на цю обставину. Вказує, що до митниці не звертався, оскільки в нього не було доказів викрадення автомобіля. Зазначає, що про викрадення автомобілю відразу не звертався до органів поліції, оскільки намагався самостійно встановити викрадача та знайти свій автомобіль. Зазначає, що має 2 групу інвалідності, двох дітей та не має постійного місця роботи. Вважає, що транспортний засіб не є товаром, як зазначено в статті закону. Вказує, що в резолютивній частині оскаржуваної постанови міститься помилка у його анкетних даних, а саме у по-батькові.

В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справ повідомлений належним чином, причин не явки в судове засідання суду не повідомив.

В судове засідання з`явився захисник ОСОБА_1 - адвокат Щит А.І., який повідомив, що ОСОБА_1 дійсно повідомлений про час та місце розгляду справи, однак на теперішній час перебуває за межами України та довірив саме Щиту І.А. захищати його в суді. Також зазначив, що процесуальна позиція між ним та ОСОБА_1 узгоджена.

Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268 та 294 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку щодо можливості розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 без його участі, а лише за участю його захисника Щит І.А.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи захисника - Щит І.А., який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, а також пояснення представника митниці, яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги та вважала постанову суду законною та обґрунтованою, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, суд не порушив вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 в порушенні ч.6 ст. 481 МК України.

З огляду на відомості, які містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 481 МК України пославшись на те, що вина останнього підтверджується, зокрема, відомостями протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 3), відомостями висновку в.о. начальника митниці Нікулеску М. (арк. 1-2), відомостями доповідної записки (арк. 4-6), відомостями витягу з АСМО «Інспектор» (арк. 13-15), відомостями витягу з ЄАІС ДФС України (арк. 16-17).

Належить взяти до уваги те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії службової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися.

Поряд з цим в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що 06.05.2018 року дійсно ввіз на митну територію України, як громадянин-нерезидент України, транспортний засіб особистого користування на строк до одного року. У зазначений строк автомобіль не вивіз з митної території України, оскільки його в нього викрали. До митних органів не звертався із заявою, оскільки у нього не було документів, які підтверджують викрадення автомобіля.

Аналізуючи такі апеляційні доводи ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній достовірно знав про те, що він повинен вивезти свій автомобіль з митної території України до 06.05.2019 року, або повідомити митницю про не можливість вивезти у встановлений строк свій автомобіль з митної території України, однак не зробив цього саме до 06.05.2019 року.

Під час складання протоколу стосовно ОСОБА_1 , останній надав письмові пояснення (арк. 9), в яких зазначив, що автомобіль в нього викрали та він не вивіз його з митної території України у строк, передбачений законом. Також зазначив, що направив звернення до митниці.

Проте, відповідно до відомостей копії звернення ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС (арк. 11) об`єктивно вбачається, що це звернення було направлено до митниці лише 07.11.2019 року.

Відповідно до відомостей заяви ОСОБА_1 до Харківської обласної митниці (арк. 24) також вбачається, що ця заява була підписана ОСОБА_1 лише 23.01.2020 року.

Тобто із зверненням до митниці та із заявою до митниці ОСОБА_1 звернувся вже після спливу строку для вивезення автомобіля з митної території України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд, з огляду на відомості, які є в матеріалах цієї справи, дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 481 МК України.

Також, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Апеляційний суд дійшов висновку, що визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, які походять з офіційних джерел та надав ним належну правову оцінку.

Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, а матеріали справи їх не містять. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо скоєння ОСОБА_5 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 188-31 КУпАП.

Між тим, відповідно до вимог п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до відомостей виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії ВТЭ99А № 008478 (арк. 91), ОСОБА_1 має другу групу інвалідності з дитинства та ця інвалідність встановлена безстроково.

Отже, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, як інвалід ІІ групи, що обумовлює часткове задоволення його апеляційної скарги та зміну оскаржуваної постанови в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 481 МК України змінити.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частин постанови судді Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2020 року висновки та рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 420 грн. 40 коп.

В решті постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков