ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 140/2233/19

адміністративне провадження № К/9901/6298/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.

за участю:

секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,

представника відповідача - Ярошика Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року, додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року (головуючий суддя Дмитрук В.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Онишкевич Т.В., судді - Іщук Л.П., Обрізко І.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Панхім» до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

установив:

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Панхім» (далі за текстом - ТОВ «Компанія Панхім», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (далі за текстом - ГУ ДПС у Волинській області), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 липня 2019 року №007391405, яким до Товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 50824796,20 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ТОВ «Компанія Панхім» судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 31 жовтня 2019 року залишені без змін.

Не погоджуючись з означеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що дія Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) не поширюється на позивача, оскільки вважає, що означений закон застосовується до усіх суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій або безготівковій формі. Також вважає безпідставним стягнення судом першої інстанції на користь позивача витрат на правничу допомогу, оскільки присуджена судом сума не є співмірною до розміру понесених представником підприємства витрат.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (від 8 травня 2018 року у справі №809/1853/16, від 25 вересня 2018 року у справі №809/18969/13-а, від 21 жовтня 2019 року у справі №804/4143/18).

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

3 серпня 2021 року ГУ ДПС у Волинській області скерувало до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що за КВЕД позивач має право здійснювати не лише оптову торгівлю пальним, але й роздрібну. Більш того, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тій обставині, що за юридичною та фактичною адресою підприємства ведеться його бухгалтерський облік, знаходиться каса й проводяться розрахунки. Відтак, контролюючий орган під час проведення фактичної перевірки обґрунтовано констатував порушення позивачем порядку обліку товарних запасів саме за місцем їх реалізації.

Представник позивача, ТОВ «Компанія Панхім», в судові засідання, призначені на 21 липня та 4 серпня 2021 року, не прибув, причин неможливості неявки до суду не повідомив, що, втім, не перешкоджає касаційному перегляду справи.

В судовому засіданні, яке відбулось 4 серпня 2021 року, колегією суддів задоволено клопотання Голови комісії з припинення ГУ ДПС у Волинській області та ухвалено допустити заміну відповідача у справі - ГУ ДПС у Волинській області (код ЄДРПОУ 43143484), його правонаступником, - ГУ ДПС у Волинській області (код ЄДРПОУ 44106679).

Представник відповідача, ГУ ДПС у Волинській області, в судовому засіданні 4 серпня 2021 року підтримав аргументи й доводи, викладені ним у касаційній скарзі та у додаткових поясненнях до неї.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що контролюючим органом у період з 15 травня по 24 травня 2019 року проведено фактичну перевірку нафтобази ТОВ «Компанія Панхім», що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 17, за наслідками якої складено акт №03/124/40-03/42114337 від 24 травня 2019 року.

У ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Компанія Панхім» порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, що проявилося у непред`явленні журналу обліку надходження нафтопродуктів (за формою № 6-НП) у порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, підпунктів 14.4, 14.5 пункту14 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за №805/15496 (далі- Інструкція), пункту 1 статті 2, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні», статті 44 Податкового кодексу України.

Загальна вартість паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ), що зберігаються ТОВ «Компанія Панхім» станом на час проведення інвентаризації (зняття залишків ПММ) 24 травня 2019 року, становила 25412398,10 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень 2 липня 2019 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0007391405, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 50824796,20 грн.

Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що, оскільки ТОВ «Компанія Панхім» не проводить розрахункових операцій за місцем реалізації товару із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, а здійснює оптову торгівлю нафтопродуктами безготівковими розрахунками шляхом здійснення банківського переказу, то вимоги Закону №265/95-ВР на позивача не поширюються, що, відповідно, робить застосування до нього штрафних санкцій на підставі статті 20 вказаного Закону безпідставним.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Законом №265/95-ВР регламентовано правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Згідно з преамбулою цього Закону його дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

У статті 2 Закону №265/95-ВР містяться наступні положення:

реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з приймання готівки для подальшого переказу;

розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

місце проведення розрахунків - це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Згідно з пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані, серед іншого, вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Статтею 9 Закону №265/95-ВР обумовлено випадки, коли реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, зокрема, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо) (пункт 12).

Перевіряючи наявність складу правопорушення, за які до Товариства застосовано штрафні санкції, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного.

7 вересня 2018 року між ТОВ «Компанія Панхім» (Постачальник) та ТОВ «НОВАКОЙЛ» і ТОВ «Нафта Панхім» (Покупці) укладено договори поставки нафтопродуктів №3/18 та №4/18 відповідно. Згідно з видатковими накладними від 20 травня 2019 року ТОВ «Компанія Панхім» поставило ТОВ «НОВАКОЙЛ» дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 226514 кг на загальну суму з ПДВ 6195157,90 грн, а ТОВ «Нафта Панхім» - у кількості 277955 кг на загальну суму з ПДВ 7560376 грн.

Позивачем надано контролюючому органу складені за наслідками означених вище господарських операцій акцизні накладні від 20 травня 2019 року №149 та №150, а також надано докази реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідних податкових накладних на суму поставки №16 та №17 від 20 травня 2019 року.

Як з`ясували суди попередніх інстанцій розрахунки за товар проведено у безготівковій формі та підтверджено наявними у матеріалах справи банківськими документами.

Також, судами встановлено, що 2 січня 2019 року між ТОВ «Компанія Панхім» (зберігач) та ТОВ «НОВАКОЙЛ» і ТОВ «Нафта Панхім» (поклажодавці) укладено договори зберігання №1 та №2, за умовами яких зберігач зобов`язується зберігати нафтопродукти (майно), передане йому поклажодавцями, і повернути це майно в цілості на умовах, визначених умовами договорів. Майно, що передається зберігачу, є власністю поклажодавця і вважається переданим на зберігання з моменту підписання акту приймання-передачі майна або прихідно-розхідної накладної.

У ході проведення фактичної перевірки позивача контролюючим органом встановлено, що на відповідальному зберіганні ТОВ «Компанія Панхім» у сталевих вертикальних резервуарах ємністю 400 м3 за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 17 знаходиться пальне, що належить позивачу, а також ТОВ «НОВАКОЙЛ» та ТОВ «Нафта Панхім» відповідно до договорів зберігання №1 та №2 від 2 січня 2019 року.

24 травня 2019 року у присутності працівників відповідача було проведено інвентаризацію фактичних залишків пального, результати якої оформлено актами інвентаризації, де відображено фактичні залишки пального, що перебувають на зберіганні у позивача, а саме: акт форми 30-НП інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать ТОВ «НОВАКОЙЛ» і перебувають на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 2 січня 2019 року №2 у кількості 88181 кг дизельного палива Євро5-ВО; акт форми 30-НП інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать ТОВ «Нафта Панхім» і перебувають на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 2 січня 2019 року №1 у кількості 170901 кг дизельного палива Євро5-ВО; акт форми 24-НП інвентаризації №24-05-19/1 від 24 травня 2019 року, відповідно до якого встановлена наявність 1055023 кг дизельного палива Євро 5-ВО, 40988 кг бензину А-92, 75130 кг бензину А-95.

При цьому, як з`ясували суди попередніх інстанцій, розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичними даними залишків дизельного палива в актах форми 30-НП не встановлено, а в акті №24-05-19/1 форми №24-НП встановлено нестачу 29 кг дизельного палива, 16 кг бензину А-95 та надлишок бензину А-92 - 59 кг.

На підставі з`ясованих вище обставин суди встановили, що станом на 24 травня 2019 року на зберіганні у ТОВ «Компанія Панхім» перебувало належне ТОВ «НОВАКОЙЛ» дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 88181,15 кг та належне ТОВ «Нафта Панхім» дизельне пальне Євро 5-ВО в кількості 170901,82 кг, що підтверджується актами звірки руху нафтопродуктів на зберіганні на ТОВ «Компанія Панхім» за період з 15 травня по 23 травня 2019 року, а також оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 023 за цей же період.

Окрім того, залишок нафтопродуктів, які перебувають на відповідальному зберіганні у ТОВ «Компанія Панхім» та належать ТОВ «НОВАКОЙЛ» і ТОВ «Нафта Панхім», станом на 24 травня 2019 року у кількості 88181 кг та 170901 кг, відповідно, додатково підтверджено актами інвентаризації, проведеної у ході фактичної перевірки.

Своєю чергою факт придбання та зберігання ТОВ «Компанія Панхім» власних нафтопродуктів із подальшою реалізацією оптом було підтверджено актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю, реєстром виданих акцизних накладних тощо.

Судами попередніх інстанцій також враховано, що факт здійснення позивачем саме оптової торгівлі нафтопродуктами не заперечувався представником відповідача у ході розгляду справи як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Здійснюючи правовий аналіз наведених вище положень Закону №265/95-ВР суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що його дія поширюється на суб`єктів господарювання, які використовують реєстратори розрахункових операцій при здійсненні таких операцій в готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), а, отже, відповідальність за порушення вимог Закону №265/95-ВР покладається саме на таких суб`єктів господарювання.

Враховуючи, що за з`ясованими у справі обставинами ТОВ «Компанія Панхім» провадить оптову торгівлю нафтопродуктами, причому не проводить розрахункові операції за місцем реалізації товару із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, а здійснює лише безготівкові розрахунки шляхом здійснення банківського переказу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги Закону №265/95-ВР на позивача не поширюються, що унеможливлює застосування до нього штрафних санкцій на підставі статті 20 означеного Закону.

Аналогічне правозастосування викладене й у постанові Верховного Суду від 8 вересня 2020 року у справі №140/2131/19 за подібних правовідносин.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що контролюючим органом не доведено складу правопорушення, за яке до Товариства застосовано штрафні санкції згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням.

Таким чином, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду за подібних, на переконання відповідача, правовідносин.

Однак, постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, ухвалені за відмінних фактичних обставин та не є релевантними до обставин цієї справи. Наведені відповідачем правові позиції Верховного Суду пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування відповідного висновку, викладеного у постановах Верховного Суду.

Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені позивачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи та надані адвокатом послуги, а також наявні у справі докази з цього приводу, суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що заявлені витрати на правничу допомогу адвоката є частково співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), у зв`язку з чим вважав за можливе стягнути на користь позивача 7000 грн витрат на правову допомогу (із заявлених до стягнення 101649,59 грн). При цьому суд першої інстанції навів свої мотиви та міркування щодо обґрунтованості присудженої до стягнення на користь суми правничої допомоги.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року, додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська

Повний текст судового рішення виготовлено 6 серпня 2021 року.