ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 280/2456/19

адміністративне провадження № К/9901/1824/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/2456/19

за позовом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області

до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро)

про визнання протиправними і скасування постанов про накладення штрафу,

за касаційною скаргою Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро)

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (головуюча суддя: Божко Л.А., судді: Дурасова Ю.В., Баранник Н.П.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Головне управління Національної поліції в Запорізькій області (далі також - «ГУ НП в Запорізькій області») пред`явило позов до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі також - «Управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області»), у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 10 травня 2019 року у виконавчому провадженні №56702271, прийняту головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області Фесенко Ю.В.;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 4 червня 2019 року у виконавчому провадженні №56702271, прийняту головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області Фесенко Ю.В.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2017 року у справі №808/433/16 зобов`язав ГУ НП в Запорізькій області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про його прийняття на службу до Національної поліції в порядку і спосіб, встановлений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», з винесенням наказу.

Також зазначає, що після цього ГУ НП в Запорізькій області повторно розглянуло заяву (рапорт) ОСОБА_1 й видало наказ від 7 серпня 2017 року №2518, згідно з яким вказану заяву залишено без розгляду у зв`язку зі спливом тримісячного строку для її подання. ОСОБА_1 , не погодившись з таким результатом, звернувся до суду у порядку статті 383 КАС України, внаслідок чого 24 жовтня 2018 року суд постановив окрему ухвалу, якою зобов`язав ГУ НП в Запорізькій області протягом одного місяця належним чином виконати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року в адміністративній справі №808/433/16, а саме: повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про його прийняття на службу до Національної поліції в порядку і спосіб, встановлений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» з винесенням наказу, вживши при цьому заходів для недопущення залишення відповідної заяви (рапорту) ОСОБА_1 без розгляду, зокрема з причин спливу тримісячного строку, встановленого пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію».

Позивач зазначає, що ним повторно було розглянуло заяву (рапорт) ОСОБА_1 з винесенням наказу від 3 січня 2019 року №3 і за результатами цього розгляду прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту. З огляду на це вважає, що ним було виконано судове рішення у повному обсязі.

Однак державний виконавець дійшов висновку, що ГУ НП в Запорізькій області не виконало рішення суду у спосіб та порядку, встановленому виконавчим документом, тому 10 травня 2019 року на підставі статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі: 5100,00 грн. Невдовзі після цього, 4 червня 2019 року, трактуючи як повторне невиконання рішення боржником без поважних причин, державний виконавець виніс постанову про накладення на ГУ НП в Запорізькій області штрафу у подвійному розмірі: 10200,00 грн.

З огляду на це, ГУ НП в Запорізькій області, наполягаючи на повному виконанні ним судового рішення і вважаючи протиправними обидві постанови державного виконавця, звернулося до адміністративного суду з метою їхнього оскарження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

24 червня 2019 року Запорізький окружний адміністративний суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

Місцевий суд зауважив, що попередньо окремою ухвалою вже було встановлене неналежне виконання позивачем постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року у справі №808/433/16 шляхом видання наказу про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 , який звівся до надання останньому відповіді про залишення цієї заяви без розгляду, хоча приписи пункту 9 Розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» вимагають прийняття наказу лише по суті заявленого в заяві (рапорті) питання.

Також місцевий суд вказав, що прийнятий позивачем наказ №3 від 3 січня 2019 року, на підставі якого було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 з посиланням на можливість його участі у конкурсі, не відповідає сутності судового рішення, прийнятого у справі №808/433/16, оскільки повністю ігнорує його мотиви й висновки.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ НП в Запорізькій області не виконало постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року у справі №808/433/16 у спосіб та порядку, визначеному виконавчим документом, та у строки, встановлені державним виконавцем. Тому відхилив доводи позивача про незаконність оскаржуваних постанов та відмовив у позові.

ГУ НП в Запорізькій області оскаржило це рішення до апеляційного суду.

17 жовтня 2019 року Третій апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення місцевого суду й ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційний суд виходив з того, що ГУ НП в Запорізькій області виконало рішення та окрему ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду, позаяк повторно розглянуло заяву (рапорт) ОСОБА_1 й видало наказ №3 від 3 січня 2019 року, за результатами розгляду якого прийнято рішення про відмову у задоволенні вказаного заяви (рапорту), про що повідомлено ОСОБА_1 .

З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ГУ НП в Запорізькій області виконало зобов`язання повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про його прийняття на службу до Національної поліції в порядку і спосіб, встановлений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», а тому відсутні підстав вважати, що боржник не виконав судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У січні 2020 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) як правонаступник відповідача подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник покликається на необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції та наполягає на законності оскаржуваних постанов. Стверджує, що боржник, намагаючись уникнути прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції, не виконав рішення суду. Запевняє, що у державного виконавця були правові підстави для накладення штрафів, позаяк закон не встановлює інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру. Вважає, що апеляційний суд помилково скасував законне рішення місцевого суду.

ГУ НП в Запорізькій області відзиву на касаційну скаргу не подало, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримало 10 березня 2020 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

27 квітня 2017 року Запорізький окружний адміністративний суд ухвалив постанову в адміністративній справі №808/433/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Запорізькій області, третя особа: Управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки МВС України в Запорізькій області, про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, якою позов задовольнив частково.

Предметом спору у справі №808/433/16 було визнання безпідставною відмови у прийнятті ОСОБА_1 на службу до Національної поліції, звільненого зі служби в Ленінському районному відділі Запорізького міського управління Головного управління МВС України в Запорізькій області у зв`язку зі скороченням штату на підставі наказу Головного управління МВС України в Запорізькій області від 5 листопада 2015 року №434 о/с «По особовому складу».

Підставою для відмови у переведенні до Національної поліції стало те, що ОСОБА_1 у встановлений строк до ГУ НП в Запорізькій області заяву про бажання проходити службу в поліції не подавав.

Суд першої інстанції при винесенні постанови від 27 квітня 2017 року у справі №808/433/16 встановив факт звернення ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Запорізькій області із заявою про прийняття на службу до поліції та рапортом, у встановлений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» строк.

Водночас суд встановив, що відповідач не надав доказів пропонування ОСОБА_1 будь-яких посад, а також не довів, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію», і не довів того, що ним розглядалась можливість подальшого використання ОСОБА_1 на службі.

Судом також було встановлено, що Головне управління МВС України в Запорізькій області не вжило належних заходів щодо інформування позивача про перехід з міліції до поліції, у зв`язку з чим, останній був позбавлений можливості участі у процесі прийняття рішень про перехід з міліції до поліції.

Зрештою суд дійшов висновку, що ГУ НП України в Запорізькій області неправомірно, не у порядок і спосіб, визначений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», листом №26/5-5473 від 6 листопада 2015 року відмовило ОСОБА_1 у прийнятті до Національної поліції та не видало відповідного наказу з цього приводу.

Вказаною постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року було зобов`язано ГУ НП в Запорізькій області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про прийняття на службу до Національної поліції в порядку і спосіб, встановлений пунктом 9 Розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» з винесенням наказу; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

11 липня 2017 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою залишив без змін вказану постанову місцевого суду.

21 серпня 2017 року у справі №808/433/18 видано виконавчий лист.

5 липня 2018 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області (далі також - «державний виконавець») виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №56702271.

15 серпня 2018 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), оскільки на адресу Відділу примусового виконання рішень надійшло повідомлення від боржника №236/15/01-2018 від 10 липня 2018 року про повне виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду.

До заяви боржником надано копію наказу №2518 від 7 серпня 2017 року про розгляд заяви (рапорту) ОСОБА_1 та повідомлення №3038/02/3-17 від 7 серпня 2017 року, адресоване останньому про повторний розгляд його заяви (рапорту).

ОСОБА_1 не погодився із закінченням виконавчого провадження і оскаржив відповідну постанову державного виконавця до суду.

7 листопада 2018 року Запорізький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №0840/4084/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ГУ НП в Запорізькій області, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 15 серпня 2018 року №5670227.

Місцевий суд дійшов висновку, що ГУ НП в Запорізькій області протиправно прийняло наказ №2518 від 7 серпня 2017 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про прийняття до Національної поліції, оскільки діяло не у порядок і спосіб, визначений пунктом 9 Розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», тобто в розріз із постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року в адміністративній справі №808/433/16, а отже вона залишилась не виконаною.

З огляду на це місцевий суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є передчасною, оскільки не підтверджено фактичне виконання постанови суду у повному обсязі та у спосіб, визначений таким судовим рішенням.

5 лютого 2019 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою залишив без змін вказане рішення місцевого суду.

18 лютого 2019 року державний виконавець виніс постанову про відновлення виконавчого провадження.

Окремо від цього, ОСОБА_1 у порядку статті 383 КАС України звернувся до місцевого суду із заявою про визнання протиправними дій ГУ НП в Запорізькій області при виконанні судового рішення у справі №808/433/16.

24 жовтня 2018 року Запорізький окружний адміністративний суд постановив окрему ухвалу, якою частково задовольнив вказану заяву ОСОБА_1 та зобов`язав ГУ НП в Запорізькій області протягом одного місяця з дня отримання копії окремої ухвали належним чином виконати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року в адміністративній справі №808/433/16, а саме: повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про його прийняття на службу до Національної поліції у порядку і спосіб, встановлений пунктом 9 Розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», з винесенням наказу, вживши при цьому заходів для недопущення залишення відповідної заяви (рапорту) ОСОБА_1 без розгляду, зокрема з причин спливу трьохмісячного строку, встановленого пунктом 9 Розділу XI Закону України «Про національну поліцію».

На виконання окремої ухвали Запорізького окружного адміністративного суду ГУ НП в Запорізькій області повторно розглянуло заяву (рапорт) ОСОБА_1 та видало наказ №3 від 3 січня 2019 року, яким наказано за результатами розгляду заяви (рапорту) надати ОСОБА_1 відповідь.

Листом від 4 січня 2019 року ГУ НП повідомило ОСОБА_1 про відмову в задоволенні заяви (рапорту) з посиланням на те, що процедура прийому на службу до поліції регламентована Законом України «Про національну поліцію» та Типовим порядком проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади, затвердженим наказом МВС України від 25 грудня 2015 року №1631, і передбачає здійснення її виключно на конкурсній основі. Також ОСОБА_1 запропоновано взяти участь у конкурсі.

16 квітня 2019 року державний виконавець виніс та направив боржнику вимогу в порядку статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою зобов`язано начальника ГУ НП в Запорізькій області або особу, яка виконує його обов`язки, виконати рішення суду в повному обсязі.

24 квітня 2019 року листом №147/15/01-2019 ГУ НП в Запорізькій області повідомило державного виконавця про те, що ним самостійно виконано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року, з урахуванням окремої ухвали суду від 28 жовтня 2019 року, та видано наказ №3 від 3 січня 2019 року.

10 травня 2019 року державний виконавець на підставі статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про накладення штрафу на ГУ НП в Запорізькій області за невиконання рішення суду у розмірі: 5100,00 грн.

Постанова державного виконавця обґрунтована тим, що рішення суду не виконано боржником в спосіб і порядок, встановлений виконавчим документом. Пунктом 2 цієї постанови державний виконавець зобов`язав боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів.

Не погодившись з вказаною постановою, ГУ НП в Запорізькій області оскаржило її до суду, подавши 24 травня 2019 року адміністративний позов у цій справі.

4 червня 2019 року державний виконавець направив вимогу в порядку статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою зобов`язав начальника ГУ НП в Запорізькій області або особу, яка виконує його обов`язки, виконати рішення суду в повному обсязі.

Також 4 червня 2019 року державний виконавець виніс постанову про накладення на ГУ НП в Запорізькій області штрафу в розмірі: 10200,00 грн за повторне невиконання судового рішення.

Зазначене зумовило звернення ГУ НП в Запорізькій області до суду з уточненим позовних вимог, у якому останній просив також визнати протиправною й скасувати постанову про накладення штрафу від 4 червня 2019 року.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктами 1, 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (частина шоста статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ» (далі також - «Закон №460-IX»).

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Проаналізувавши доводи касаційного скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України (у редакції до 8 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС (у редакції до 8 лютого 2020 року) України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи наведені у попередньому розділі положення законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин.

Водночас, притягуючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, державний виконавець зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

З аналізу наведених норм також можна дійти висновку, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати примусове виконання рішень у відповідності до встановленого таким рішенням способу та порядку, для виконання покладених на нього обов`язків виконавець проводить перевірку виконання рішень. Рішення про закінчення виконавчого провадження приймається виконавцем лише в разі фактичного виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

У цій справі, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи ГУ НП в Запорізькій області про самостійне виконання судового рішення у справі №808/433/16 не знайшли підтвердження належними та допустимими доказами.

Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про задоволення позову, дійшов висновку, що ГУ НП в Запорізькій області виконало зобов`язання повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про його прийняття на службу до Національної поліції в порядку і спосіб, встановлений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», а тому відсутні підстав вважати, що боржник не виконав судове рішення.

З огляду на висновки судів попередніх інстанцій та аргументи скаржника, у цій справі спірним є питання наявності у державного виконавця підстав для винесення двох постанов про накладення штрафів на боржника за невиконання судового рішення.

Суди попередніх інстанцій та учасники спору мають розбіжні погляди стосовно трактування дій і рішень боржника у контексті того, чи виконав він постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року у справі №808/433/16.

З огляду на викладене необхідно зважати на зміст порушеного права ОСОБА_1 , яке було захищене адміністративним судом при розгляді справи №808/433/16, а також поведінку боржника у виконавчому провадженні.

Так, під час розгляду справи №808/433/16 Запорізький окружний адміністративний суд встановив факт звернення ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Запорізькій області із заявою про прийняття на службу до поліції та рапортом, у встановлений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» строк.

Водночас суд встановив, що відповідач не надав доказів пропонування ОСОБА_1 будь-яких посад, а також не довів, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію», і не довів того, що ним розглядалась можливість подальшого використання ОСОБА_1 на службі.

Зрештою місцевий суд дійшов висновку, що ГУ НП України в Запорізькій області неправомірно, не у порядок і спосіб, визначений пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», листом №26/5-5473 від 6 листопада 2015 року відмовило ОСОБА_1 у прийнятті до Національної поліції та не видало відповідного наказу з цього приводу.

Тому вказаною постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року було зобов`язано ГУ НП в Запорізькій області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про прийняття на службу до Національної поліції в порядку і спосіб, встановлений пунктом 9 Розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» з винесенням наказу.

Згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Окремою ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2018 року встановлено факт неналежного виконання боржником постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року у справі №808/433/16, оскільки видача наказу №2518 від 7 серпня 2017 року та повторний розгляд заяви ОСОБА_1 загалом звелися до надання відповіді про залишення такої заяви без розгляду, попри те, що закон вимагає прийняття наказу лише по суті заявленого у заяві (рапорті) питання.

На виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року та окремої ухвали цього ж суду від 28 жовтня 2018 року ГУ НП в Запорізькій області повторно розглянуло заяву (рапорт) ОСОБА_1 та видало наказ №3 від 3 січня 2019 року, яким наказано за результатами розгляду заяви (рапорту) надати ОСОБА_1 відповідь.

Листом від 4 січня 2019 року ГУ НП повідомило ОСОБА_1 про відмову в задоволенні заяви (рапорту) з посиланням на те, що процедура прийому на службу до поліції регламентована Законом України «Про національну поліцію» та Типовим порядком проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади, затвердженим наказом МВС України від 25 грудня 2015 року №1631, і передбачає здійснення її виключно на конкурсній основі. Також ОСОБА_1 запропоновано взяти участь у конкурсі.

З огляду на викладене, підстави, предмет спору і зміст постанови місцевого суду у справі №808/433/16, на основі якої було відкрите виконавче провадження, дають підстави вважати, шо прийнятий позивачем наказ №3 від 3 січня 2019 року, внаслідок якого повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та відповідно відмовлено у її задоволенні з посиланням на можливість участі у конкурсі, - не відповідає сутності судового рішення, прийнятого у справі №808/433/16, оскільки ігнорує його мотиви й висновки. Тому твердження позивача про самостійне виконання судового рішення не відповідають дійсності.

Отже, на час прийняття державним виконавцем оскаржуваних рішень боржник не виконав судове рішення.

Європейський суд з прав людини зазначав, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного процесу (рішення у справі «Крутько проти України»). Виконання судових рішень є невід`ємною частиною «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»).

Також Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справах «Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Висновок суду першої інстанції про те, що державний виконавець правомірно наклав два штрафи на боржника за невиконання судового рішення, є правильними.

Висновки ж апеляційного суду стосовно спірного питання є необґрунтованими й формальними і всупереч вимог частини четвертої статті 242 КАС України не відповідають завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, викладене дає підстави вважати, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків та скасував рішення місцевого суду, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 352 КАС України (у редакції до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на приписи статті 352 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити і скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року скасувати.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

В.М. Соколов

С.А. Уханенко,

Судді Верховного Суду