Постанова

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 201/7236/17

провадження № 61-22771св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Поліщука Анатолія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що 21 квітня 2011 року ним до Кіпрської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» було подано заяву про відкриття рахунку в іноземній валюті (євро), на підставі якої на його ім`я було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (євро).

Зазначав, що 22 грудня 2016 року він звернувся до Кіпрської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про видачу готівки з поточного рахунку у розмірі 154 551,27 євро, проте його вимоги про перерахунок коштів банком виконані не були. Того ж дня він письмово звернувся до філії з вимогою щодо підтвердження можливості отримання ним 23 грудня 2016 року до 10:00 години належних йому грошових коштів, проте у визначений строк кошти не було видано банком, а натомість надано лише довідку щодо залишку коштів на рахунку.

27 грудня 2016 року він повторно з`явився до банку для отримання коштів зі свого поточного рахунку або отримання письмової відповіді на його запит від 22 грудня 2016 року, проте відповіді від банку не отримав, кошти видано не було, а надано лише довідку про залишок коштів на рахунку станом на 27 грудня 2016 року.

За період з 09 січня до 13 лютого 2017 року банк почав частково видавати йому готівкові кошти у межах самостійно встановленого ліміту спочатку 500,00 євро у день, а потім 300,00 євро у день. У період з 22 грудня 2016 року до 02 лютого 2017 року Кіпрська філія ПАТ КБ «ПриватБанк» не приймала його платіжні доручення на безготівковий переказ коштів в іншій банк, посилаючись на відсутність такої технічної можливості після націоналізації.

02 лютого 2017 року йому повідомлено про можливість здійснити безготівковий переказ коштів в інший банк, після чого, того ж дня ним надано платіжне доручення на переказ 147 500,00 євро на його рахунок в іншому банку, проте банком відповідний платіж виконано не було, а з поточного рахунку здійснено списання комісії.

13 лютого 2017 року позивачем подано нове платіжне доручення на перерахування 147 500,00 євро на його рахунок в іншому банку, оскільки закінчився термін дії платіжного доручення від 02 лютого 2017 року, та 13 лютого 2017 року грошові кошти у розмірі 147 500,00 євро перераховано на його поточний рахунок, відкритий в іншому банку.

Позивач вважав такі дії відповідача неправомірними та такими, що порушили його право на розпорядження належними йому грошовими коштами, а, отже, у зв`язку з простроченням виконання розпорядження власника рахунку, згідно з вимогами статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у відповідача виник обов`язок сплатити йому пеню за неналежне виконання зобов`язання за договором банківського рахунку у розмірі 7 784,78 євро, що станом на дату її утворення еквівалентно 225 991,30 грн.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь пеню за прострочення здійснення переказу з поточного рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 225 991,30 грн.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення здійснення переказу з поточного рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 225 991,30 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 259,91 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 безпідставно обмежено у можливості розпорядження грошовими коштами, які знаходились на його поточному рахунку, а Кіпрська філія ПАТ КБ «ПриватБанк» не мала обмежень для здійснення видаткових операцій щодо повернення коштів, розміщених на рахунку позивача, а тому з відповідача на користь позивача стягнуто пеню за прострочення переказу у розмірі 225 991,30 грн, згідно з наданим позивачем розрахунком, який не спростований банком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо того, що з 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 безпідставно обмежено у можливості розпоряджатися своїми грошовими коштами, які знаходились на його поточному рахунку, а Кіпрська філія ПАТ КБ «ПриватБанк» не мала обмежень для здійснення видаткових операцій щодо повернення коштів, розміщених на рахунку позивача, є законними та обґрунтованими. Згідно з наданим позивачем розрахунком, який банком спростовано не було, заборгованість за пенею склала 225 991,30 грн, яка була розрахована у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, з урахуванням здійснених відповідачем часткових виплат у період з 23 грудня 2016 року до 13 лютого 2017 року, та становить 7 784,78 євро, що еквівалентно 225 991,30 грн.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не взяв до уваги те, що 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про видачу готівки з поточного рахунку, тобто під час дії обмежень на видачу готівки, передбачених постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 13 грудня 2016 року № 410 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому суд також не врахував лист на адресу банку від 22 грудня 2016 року, відповідно до якого позивач просив дозволити видачу грошових коштів у розмірі 154 551,27 євро, що значно перевищує встановлені НБУ обмеження у межах до 250 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. За період з 09 січня до 13 лютого 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» видавав ОСОБА_1 готівкові кошти у межах лімітів, 300-500 євро у день.

Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам про те, що ОСОБА_1 повідомлено про те, що видати усю суму з рахунка готівкою через касу відділення банк не має можливості з огляду на обмеження з видачі готівки через касу банку, встановлені НБУ. Також підтвердженням відсутності обмеження позивача у користуванні власними коштами у межах лімітів, встановлених НБУ, є та обставина, що у період з січня до лютого позивач здійснював часткове зняття коштів з рахунка. Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що з 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 був безпідставно обмежений у можливості розпорядження грошовими коштами, які знаходились на його поточному рахунку, а Кіпрська філія ПАТ КБ «ПриватБанк» не мала обмежень для здійснення видаткових операцій щодо повернення коштів, розміщених на рахунку позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 3 389,86 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що враховуючи наявність обмеження на продаж іноземної валюти у спірний період та відсутність обмеження ОСОБА_1 у користуванні власними коштами в межах лімітів встановлених НБУ, Кіпрська філія ПАТ КБ «ПриватБанк» діяла в межах вимог чинного законодавства, а тому підстав для стягнення пені за прострочення здійснення переказу немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,адвокат Поліщук А. І. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в справі відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про обмеження на видачу готівки в іноземній валюті, на наявність у позивача можливості на зняття готівки у межах ліміту, відповідач ігнорував звернення позивача, відповідач не зазначав причину повернення платіжного документу; відповідач прострочив здійснення безготівкового платежу на 10 календарних днів.

У лютому 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ КБ «ПриватБанк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 21 квітня 2011 року ОСОБА_1 подав до Кіпрської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про відкриття рахунка в іноземній валюті - євро, на підставі указаної заяви було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та розміщено на ньому грошові кошти належні позивачеві.

22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до філії із заявою про видачу готівки з поточного рахунка у розмірі 154 551,27 євро.

22 грудня 2016 року ОСОБА_1 було надано платіжне доручення про видачу коштів з рахунка, грошові кошти за відповідним розрахунковим документом позивачем отримані не були.

Після 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до Кіпрської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про отримання готівкових коштів зі свого поточного рахунку або отримання письмової відповіді на його запит. На відповідні заяви позивача банком надавалися довідки про залишок коштів на рахунку позивача.

За період з 09 січня до 13 лютого 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» почав частково видавати ОСОБА_1 готівкові кошти у межах лімітів, спочатку 500,00 євро у день, а потім 300,00 євро у день, при цьому платіжне доручення позивача від 02 лютого 2017 року про видачу всієї суми залишку коштів, розміщених на поточному рахунку, банком виконано не було.

Остаточний переказ суми залишку коштів ОСОБА_1 на рахунок у іншому банку здійснено ПАТ КБ «ПриватБанк» 13 лютого 2017 року на підставі платіжного доручення позивача (а. с. 48).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про видачу готівки з поточного рахунку, тобто під час дії обмежень на видачу готівки, передбачених постановою Правління НБУ від 13 грудня 2016 року № 410 (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії), позивач просив дозволити видачу грошових коштів у розмірі, що значно перевищує встановлені НБУ обмеження та не надав належної правової оцінки доводам про те, що ОСОБА_1 повідомлено про те, що видати усю суму з рахунка готівкою через касу відділення банк не має можливості з огляду на обмеження з видачі готівки через касу банку.

При новому апеляційному перегляді цієї справи апеляційним судом враховано вказівки, викладені у постанові суду касаційної інстанції та встановлено, що з2014 року в Україні НБУ з метою врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України, введено обмеження на продаж іноземної валюти.

Позивач, не погодившись із вказаними обмеженнями, наполягав на задоволенні його вимог, про що свідчить лист на адресу банку від 22 грудня 2018 року із прохання дозволити видачу грошових коштів у зазначеній позивачем сумі 154 551,27 євро, що значно перевищує встановлені НБУ обмеження у межах до 250 000,00 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

При цьому, позивача ОСОБА_1 повідомлено про те, що видати усю суму з рахунка готівкою через касу відділення банк не має можливості з огляду на обмеження з видачі готівки через касу банку, встановлені НБУ.

Так, у період з 09 січня до 13 лютого 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» видавав ОСОБА_1 готівкові кошти у межах лімітів, 300 - 500 євро у день, тобто позивач здійснював часткове зняття коштів з рахунку, що свідчить про відсутність обмеження ОСОБА_1 у користуванні власними коштами в межах лімітів встановлених НБУ.

Окрім того, 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 надав банку платіжну вимогу на здійснення валютного переказу коштів на власний рахунок в іншому банку, який в повному обсязі виконано ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною третьою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з пунктом 21.1 статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Згідно з підпунктом 9 пункту 6 постанови Правління НБУ від 13 грудня 2016 року № 410 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних і депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 250 000,00 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України. Зазначена в цьому підпункті вимога поширюється на видачу (отримання) готівкових коштів як у межах України, так і за її межами незалежно від кількості рахунків клієнта в одному банку. Вимога цього підпункту не поширюється на: дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні, міжнародні організації (у тому числі фінансові), представництва міжнародних (у тому числі фінансових) організацій та їх працівників, якщо вони не є громадянами України або не проживають у ній постійно та акредитовані Міністерством закордонних справ України; операції із забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон резидентами - юридичними особами і фізичними особами-підприємцями та іноземними представництвами.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з пунктом 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до частини першої статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно із вимогами статті 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти НБУ є обов`язковими для виконання для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб`єкт та об`єкт правопорушення, а також суб`єктивна та об`єктивна сторони.

Суб`єктом цивільного правопорушення є боржник, а об`єктом правопорушення - зобов`язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб`єктивну сторону становить вина боржника, а об`єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов`язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У Цивільному кодексі прямо не надає визначення вини, підкреслюючи лише, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Звідси можна надати визначення вини як невжиття особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції, встановивши наявність обмеження на продаж іноземної валюти у спірний період та відсутність обмеження ОСОБА_1 у користуванні власними коштами в межах лімітів встановлених НБУ, дійшов обґрунтованого висновку про те, що Кіпрська філія ПАТ КБ «ПриватБанк» діяла в межах вимог чинного законодавства, а тому підстав для стягнення пені за прострочення здійснення переказу немає.

Доводи касаційної скарги про те, що в справі відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про обмеження на видачу готівки в іноземній валюті на наявність у позивача можливості на зняття готівки у межах ліміту, відповідач ігнорував звернення позивача, відповідач не зазначав причину повернення платіжного документу; відповідач прострочив здійснення безготівкового платежу на 10 календарних днів, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Поліщука Анатолія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська