Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/4545/20 пров. № А/857/10978/21Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Гром І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 260/4545/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції Гаврилко С.Є.,
час ухвалення рішення 14.04.2021 року,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення 26.04.2021 року,
В С Т А Н О В И В :
22 грудня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, яким просить суд:
1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо Нарахування та виплати мені - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік.
2. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України В Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди мені - ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працює на посаді судді Виноградівського районного суду Закарпатської області. За період з 01 січня 2020 року по 18 квітня 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням доплат. 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі по тексту Закон України № 553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено, зокрема, статтею 29 наступного змісту: "Стаття 29 Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).". Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, що ухвалене у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік") (далі по тексту рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): - частина перша, третя статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами; - абзац дев`ятий пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX. Відповідно, з 18 квітня 2020 року і по 28 серпня 2020 року позивач отримав суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення, оскільки право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 260/4545/20 позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 260/4545/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом спірного періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Однак це не заперечує того, що виплата позивачеві протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону України № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.
Вказане свідчить про відсутність протиправних дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження, що встановлені статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до довідки про нараховану та фактично виплачену позивачеві суддівську винагороду за період з 01 січня 2020 року по 28 серпня 2020 року, позивач отримав суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с. 19).
Порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині, з наступних підстав.
Як встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач працює суддею Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 21 травня 2015 року № 479- VIII ОСОБА_1 , обрано безстроково на посаду судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, що також підтверджується наказом від 28 травня 2015 року № 42/2.5.1 (а.с. 10).
Наказом голови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області №18/08-07 від 30 березня 2017 року "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 , ОСОБА_2 " позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 60 відсотків посадового окладу, копія з якого додається до позову (а.с. 12).
Окрім нього, відповідно до наказів голови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області № 24/08-07 від 01 червня 2020 року, № 38/08-07 від 31 травня 2017 року та № 182-К від 19 грудня 2013 року, позивачу встановлено доплати за перебування на адміністративній посаді у розмірі 5% від посадового окладу (заступник голови суду) та щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 5% від посадового окладу (а.с.а.с. 9, 11, 13).
Відповідно до довідки про нараховану та фактично виплачену позивачеві суддівську винагороду за період з 01 січня 2020 року по 28 серпня 2020 року, позивач отримав суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с. 19).
Відповідачем не заперечується виплата позивачеві суддівської винагороди в обмеженому розмірі.
Не погоджуючись з обмеженням у виплаті суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII, визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
З 18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-IX від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX від 14.11.2019 «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 29).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті; ч. 3 ст. 29).
З аналізу наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що Закон № 553-IX від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як і Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є законами про судоустрій, в розумінні ст. 130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди), з цих підстав Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч. 2 ст. 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Цей правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 № 340/1916/20.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону № 1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.
Відтак, суд першої інстанції правильно застосував норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачці суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ)
Разом з цим задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що порушення прав позивача допустило Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
На думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постанові від 22.07.2021 у справі № 260/3598/20, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Зважаючи на наведені положення статтей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім цього, суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суди і зробили.
Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (ч. 3 ст. 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (ч.4 статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди попередніх інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення суду першої інстанції в частині щодо зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати і виплатити заборгованість є помилковими.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 та від 22.07.2021 у справі № 260/3598/20.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.
За змістом ч. 3 ст. 48 КАС якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача (ч. 4 ст. 48 КАС).
При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 48 КАС заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається висновку про те, що допустити заміну належної сторони або залучити до участі співвідповідача у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, а можливості залучити до участі співвідповідача судом апеляційної інстанції КАС не передбачено.
Відтак, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатcькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів, є передчасними, та є підстави для відмови в задоволенні позову, оскільки правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування обставин, що стосуються ДСА України, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідача.
А тому не вірний обраний спосіб захисту позивачем та не залучення у число відповідачів ДАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 139, 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 260/4545/20 - скасувати в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 04.08.2021 року
