П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11457/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов С.В.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

04 серпня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області) в якому просила:

-визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, і пенсії, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області нарахувати та виплатити доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію як інваліду, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права, що на думку останнього призвело до неправильного вирішення питання.

Крім того, апелянт зазначив про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи І категорії, є інвалідом І групи внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Позивач зверталася до ГУ ПФУ у Житомирській області із заявою про нарахування та виплату їй пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 в розмірі, встановленому ст. ст.39 та 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Проте, листом №4031-4953/П-02/8-0600/20 від 03.04.2020 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку її пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з огляду на те, що вказані виплати виплачувалися відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210. З 01 січня 2015 року Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VII статтю 39 Закону №796-XII вилучено.

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, умови соціального захисту потерпілого населення визначеноЗаконом України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон №796).

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно ст. 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення", особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно із п. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 9 липня 2007 року згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 4 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції ‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".

Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.

При цьому, Законом України від 16.01.2014 №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (який набрав чинності з 01.01.2014) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів державної та додаткової пенсій, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 1210 від 23.11.2011.

Згідно із ч.3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Враховуючи принцип пріоритетності Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" над підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 01.01.2014 нарахування та виплата державної та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинні були здійснюватись у розмірах, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Законом України від 31.07.2014 №1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (який набрав чинності 03.08.2014) розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.

Відтак, лише з 03.08.2014 Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу пенсію як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Висновок аналогічного характеру міститься у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 619/2262/17 та від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17.

Щодо дотримання строків звернення до суду, на що звертає увагу апелянт, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо з листа відповідача від 03.04.2020 року, а даний позов подано 22.07.2020 року, тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України. У зв`язку з цим, суд вважає безпідставними доводи пенсійного органу про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а про те, що: "... визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку."

Також слід зазначити, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.