ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року Справа № 280/4348/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним дії відповідача щодо відмови у зарахуванні позивачу періодів роботи з 10 листопада 1994 року по 09 листопада 1999 року, з 10.11.1999 по 9.11.2004, з 1 липня 2005 року по 30 червня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, з 01 липня 2012 року по 30 червня 2013 року, з 22 жовтня 2013 року по 21 жовтня 2018 року, з 30 жовтня 2018 року по 01 лютого 2021 року, на посаді асистента кафедри дитячих хвороб, до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії по вислузі років у відповідності до п «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати відповідача зарахувати позивачу періоди роботи з 10 листопада 1994 року по 09 листопада 1999 року, з 10.11.1999 року по 9.11.2004 року, з 1 липня 2005 року по 30 червня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, з 01 липня 2012 року по 30 червня 2013 року, з 22 жовтня 2013 року по 21 жовтня 2018 року, з 30 жовтня 2018 року по 01 лютого 2021 року, на посаді асистента кафедри дитячих хвороб, до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії по вислузі років у відповідності до п.«е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначити пенсію по вислузі років починаючи з 15 лютого 2021 року та забезпечити її виплату.

Ухвалою суду від 22.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, а розгляд адміністративної справи призначено без виклику/повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії по вислузі років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте позивачу було відмовлено у призначенні з посилання на недостатність спеціального стажу. Позивач вважає, що їй неправомірно було відмовлено у призначенні пенсії, а також неправомірно відмовлено у зарахуванні до спеціального стажу періодів її роботи на посаді асистента кафедри дитячих хвороб Запорізького медичного інституту. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відповідно до п.«е» статті 55 Закону №1788 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявністю на 11.10.2017 не менше 26 років 06 місяців спеціального страхового стажу, а спеціальний страховий стаж позивача, як працівника охорони здоров`я становить 3 роки 11 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Також, відповідач вказував на те, що відсутні підстави для зарахування до спеціального стажу спірних періодів, оскільки Переліком №909 не передбачено зарахування періодів роботи у вищих навчальних закладах ІІІ - ІV рівня акредитації. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що 15.02.2021 позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

16.02.2021 ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення №083950008600 від 16.02.2021 про відмову в призначенні пенсії, згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В якості підстави для відмови зазначено про те, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку, за наявності вислуги років у період до 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців, проте, на думку відповідача, вислуга років позивача складає лише 3 роки 11 місяців 20 днів.

Позивач, не погодився з правомірністю у призначенні пенсії, звернувся з даними позовом до суду.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Суд зазначає, що спірним між сторонами є те чи зараховується до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи позивача з 10 листопада 1994 року по 09 листопада 1999 року, з 10.11.1999 по 9.11.2004, з 1 липня 2005 року по 30 червня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, з 01 липня 2012 року по 30 червня 2013 року, з 22 жовтня 2013 року по 21 жовтня 2018 року, з 30 жовтня 2018 року по 01 лютого 2021 року, на посаді асистента кафедри дитячих хвороб Запорізького медичного університету.

Відповідно до п.е ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е, ж» статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII - неконституційними.

Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 та від 24.12.2015 №911 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Між сторонами не є спірним та підтверджується матеріалами справи, що з 10 листопада 1994 року по 09 листопада 1999 року, з 10.11.1999 по 9.11.2004, з 1 липня 2005 року по 30 червня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, з 01 липня 2012 року по 30 червня 2013 року, з 22 жовтня 2013 року по 21 жовтня 2018 року, з 30 жовтня 2018 року по 01 лютого 2021 року, позивач працювала на посаді асистента кафедри дитячих хвороб Запорізького медичного університету, після реорганізації з Запорізький державний медичний університет.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909), а саме по розділу «1 Освіта»:

Загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи;

Міжшкільні навчально-виробничі комбінати;

Дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники- розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки;

Вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади;

Дошкільні навчальні заклади всіх типів;

Позашкільні навчальні заклади;

Бібліотеки;

Дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом спірного періоду працювала у вищому навчальному закладі ІІІ-IV рівня акредитації на посаді асистента кафедри пропедевтики дитячих хвороб, що підтверджується Контрактами з науково-педагогічним працівником, які містяться в матеріалах справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що ані посада позивача - асистент кафедри, ані заклад в якому позивач працювала - вищий навчальний заклад ІІІ-IV рівня акредитації, не міститься у Переліку №909, як такий, що надає право на пенсію за вислугу років.

Посилання представника позивача на те, що вчителі й інші працівники освіти заочних навчальних закладів, зазначених у цьому переліку, відносяться до числа осіб, що мають право на одержання пенсії за вислугу років, є безпідставними, оскільки зазначене положення Примітки 1-1 Переліку №909 не розширює коло закладів освіти та посад, які надають право на пенсію за вислугу років, а лише додає до наведених вище посад осіб, які працюють у заочних навчальних закладах.

Проте, посада позивача ані за денною формою навчання, ані за заочною формою навчання не передбачена Переліком №909.

За таких обставин, періоди роботи позивача з 10 листопада 1994 року по 09 листопада 1999 року, з 10.11.1999 по 9.11.2004, з 1 липня 2005 року по 30 червня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 30 червня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, з 01 липня 2012 року по 30 червня 2013 року, з 22 жовтня 2013 року по 21 жовтня 2018 року, з 30 жовтня 2018 року по 01 лютого 2021 року не можуть бути зараховані до спеціального стажу, як працівника освіти/охорони здоров`я, за Переліком №909.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до укладених з позивачем контрактів, позивач не мала обов`язків із викладання якогось з предметів за фахом, в якості викладача, проте, була зобов`язана проводити підготовку методичних розробок, брати участь у проведенні науково-дослідної роботи, захистити дисертацію, тощо.

Відповідно до пункту 25 частини 1 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», науково-педагогічний працівник - вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) в університеті, академії, інституті професійно провадить педагогічну та наукову або науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 55 Закону України «Про вищу освіту», основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти є: старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист.

При цьому, згідно статті 37 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року №257 затверджено Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників установ, організацій, підприємств, вищих навчальних закладів, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Так, відповідно до наведеного переліку право на призначення пенсії мають особи, які працюють у вищих навчальних закладах (університет, академія, інститут), наукових підрозділах у їх складі, Національній школі суддів, зокрема на посадах - старший викладач; викладач, асистент.

Отже, спірний період, протягом якого позивач працювала у вищому навчальному закладі повинен розглядатися в контексті Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року №257, а не Закону України «Про пенсійне забезпечення» та постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909.

В свою чергу, оскільки позивач не зверталась до позивача з питання призначення пенсії, як науково-педагогічному працівнику, доказів протилежного суду не надано, то відповідно відсутні підстави для захисту прав позивача, оскільки таке на даний час не порушено.

В свою чергу, саме в контексті спірних правовідносин, відповідач правомірно вказав на відсутність підстав для зарахування спірного періоду до спеціального стажу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова