ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/17/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А.

при секретарі судового засідання Кастровій М.С.

розглянувши справу за позовом: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) до Товариства з обмеженою відповідальністю Автоєвропа (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 41, код ЄДРПОУ 25197788)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Усатівська сільська рада Біляївського району Одеської області (67663, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Усатове, пров. Урядовий, буд. 3, код ЄДРПОУ 04377888)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Концерн «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» (65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1, код ЄДРПОУ 35123222)

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію права власності

Представники:

від позивача Добров Ю.І., Корнієнко Н.О. (в порядку самопредставництва юридичної особи);

Від відповідача не з`явився;

Від Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області - не з`явився;

Від Концерну «Військторгсервіс» - не з`явився.

Суть спору:

Міністерство оборони України (далі Позивач, МОУ) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоєвропа» (далі Відповідач, ТОВ «Автоєвропа») з вимогами:

- про витребування з незаконного володіння ТОВ «Автоєвропа» у власність держави в особі Міністерства оборони України об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1885759351101, адміністративний будинок комбінату загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57);

- про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчиненого 26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем з індексним номером 32657451 запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, загальною площею 1 717,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885759351101 за ТОВ «Автоєвропа», код ЄДРПОУ 25197788, країна реєстрації: Україна.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.01.2020.

Ухвалою суду від 30.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача державного реєстратора Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіна Кирила Анатолійовича.

Ухвалою суду від 19.02.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/17/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 11.02.2021 касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/17/20 скасовано. Справу № 916/17/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2021 справу № 916/17/20 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Шаратову Ю.А.

Ухвалою суду від 22.03.2021 прийнято справу № 916/17/20 до свого провадження, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.04.2021.

Протокольною ухвалою від 26.04.2021 відкладено підготовче засідання на 14.05.2021.

Ухвалою суду від 14.05.2021 задоволено Заяву Міністерства оборони України про заміну третьої сторони правонаступником від 12.05.2021 (вх. № 13037/21 від 13.05.2021). Замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача державного реєстратора Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіна Кирила Анатолійовича на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Усатівську сільську раду Біляївського району Одеської області (67633, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Усатове, пров. Урядовий, буд. 3, код ЄДРПОУ 04377888).

Протокольною ухвалою від 14.05.2021 відкладено підготовче засідання на 31.05.2021.

Протокольною ухвалою від 31.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2021.

У судовому засіданні оголошувались перерви протокольними ухвалами від 18.06.2021 до 02.07.2021, від.02.07.2021 до 19.07.2021.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що у незаконному володінні ТОВ «Автоєвропа» перебуває адміністративна будівля загальною площею 1717 кв.м, яка складається з підвальних приміщень, площею 503,9 кв.м, приміщення першого поверху, площею 644,6 кв.м, приміщення другого поверху, площею 568,5 кв.м (приміщення - територія військового містечка № 15), яка належить державі в особі Міністерства оборони України з правом господарського відання Концерну «Військторгсервіс», та зареєстровані за ТОВ «Автоєвропа» на праві приватної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1885759351101 за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

За ствердженнями Позивача, вказане нерухоме майно відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2018 у справі № 916/540/17 підлягало поверненню на користь Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі Концерну «Військторгсервіс».

Позивач зазначає, що відповідно до Реєстру прав власності на нерухоме майно за Міністерством оборони України були зареєстровані нежилі приміщення загальною площею 3344,5 кв.м у складі 6 нежитлових будівель за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45. Згідно технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Бюро технічної інвентаризації та реалізації об`єктів нерухомості» від 06.12.2016, частиною вказаного комплексу є спірна будівля літ. «В» площею 1717 кв.м.

Також згідно Свідоцтва про право власності від 17.12.2002 № 023181 будівля «Будинок військового одягу» загальною площею 1717,0 кв.м належить до державної власності в особі Міністерства оборони України та передана в господарське віддання Концерну «Військторгсервіс». При цьому МОУ вказує, що згідно із бухгалтерською довідкою від 26.11.2019 № 1243 ця будівля «Будинок військового одягу» загальною площею 1717,0 кв.м перебуває на балансі філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Війсьторгсервіс».

Крім того, Позивач вказує, що 01.06.2007 між ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого згідно наказу Міністра оборони України від 05.04.2007 № 125 є Концерн «Війсьторгсервіс», та Приватним підприємством «Берег» було укладено договір № 3/СД про спільну діяльність (простого товариства) строком дії до 30.04.2027.

Згідно з актом прийому-передачі від 01.07.2007 у відповідності до вищевказаного договору спірна будівля від ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» була передана ПП «Берег».

У зв`язку з невиконанням ПП «Берег» істотних умов договору за рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2018 у справі № 916/540/17 цей договір було розірвано, а також зобов`язано ПП «Берег» повернути Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» за актом приймання - передачі двоповерхову будівлю «Будинок військового одягу», загальною площею 1717 кв.м, яка складається з підвальних приміщень площею 503,9 кв.м, приміщення першого поверху площею 644,6 кв.м, приміщення другого поверху площею 568,5 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45. Тобто, як вказує Позивач, рішенням суду у справі № 916/540/17, яке набрало законної сили, підтверджено, що нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська 45, належить до державної власності в особі МОУ.

Також Позивач зазначає, що за актом державного виконавця від 24.01.2019 старшим державним виконавцем Другого Приморського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Майстренюк Т.М. при примусовому виконанні виконавчого документа (судового наказу Господарського суду Одеської області від 09.07.2018 у справі № 916/540/17) будівлю «Будинок військового одягу» загальною площею 1717 кв.м передано філії «Одеське управління військової торгівлі».

Проте, спірна будівля загальною площею 1717 кв.м була зареєстрована 26.07.2019 на праві приватної власності за ТОВ «Автоєвропа» за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, що підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відтак, за ствердженнями позивача, спірне нерухоме майно протиправно вибуло з державної власності та сфери управління МОУ поза його волею.

Позивач, на підтвердження того, що об`єкт, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, є тим самим об`єктом, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, посилається на акт обстеження від 23.10.2019, з якого вбачається, що за адресами по вул. Преображенській, 45 та по вул. Ковальській, 57 в м. Одесі знаходиться одна і та ж будівля. Також Позивач зауважує, що вказаний об`єкт нерухомого майна - будівля будинку військового одягу загальною площею 1717 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, та об`єкт нерухомого майна, що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, загальною площею 1717 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, мають ідентичну площу.

До того ж в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено, що поміж інших підставами державної реєстрації об`єкту за ТОВ «Автоєвропа» за адресою м. Одеса, вул. Ковальська 57, стали наступні документи: акт прийому-передачі б/н від 15.09.2003, видавник ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування»; додаткова угода б/у від 23.12.2002, видавник ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування»; договір про спільну діяльність № 3/СД від 19.12.2002, видавник ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування»; технічний паспорт, серія та номер 57/01/18 від 09.01.2018, видавник: ТОВ «РЄЦ»; статут, серія та номер: б/н, від 16.01.2019, видавник: ТОВ «Автоєвропа»; рішення учасника, серія та номер 1/19, від 16.01.2019, видавник: ТОВ «Автоєвропа»; виписка з ЄДР, серія та номер: б/н, від 21.01.2019, видавник: Приватний нотаріус Кузіна К.В.; довіреність, серія та номер 1/1, від 14.03.2019, видавник ТОВ «Автоєвропа».

При цьому позивач зауважує, що відповідно до повідомлення Концерну «Військторгсервіс» від 23.12.2019 № 02/3285 відомості щодо укладання Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» договору про спільну діяльність № 3/СД від 19.12.2002 відсутні, примірник такого договору також відсутній.

На думку Позивача, вказане свідчить про відсутність документів, які стали підставою реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Автоєвропа». При цьому будь-які відомості про наявність правовідносин між ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» і ТОВ «Автоєвропа» відсутні.

Також, за ствердженнями Позивача, згідно із повідомленням Одеської міської ради № 528/1-мр від 20.11.2019 останньою не приймалось рішення щодо присвоєння адреси: м. Одеса, вул. Ковальська, 57. Як вказує Позивач, відповідно до п. 6 Тимчасового порядку реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна, затвердженого поставою КМУ від 27.03.2019 № 367, рішення про присвоєння або зміну адреси об`єкта будівництва, об`єкта нерухомого майна відповідно до нового Порядку приймає уповноважений орган містобудування та архітектури. Водночас, Позивач зауважує, що уповноваженим органом з присвоєння адреси, зокрема може бути виконавчий орган сільської, селищної, міської ради - якщо об`єкт розташований у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради. Позивач вважає, що з урахуванням згаданого повідомлення уповноваженого органу на присвоєння адрес у встановленому законодавством порядку спірному об`єкту нерухомості адреса: вул. Ковальська, 57 в м. Одесі, не присвоювалася.

Крім того, відповідно до листа Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 30.08.2017 № 01-13/2370СП будівля за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, має поштову адресу: м. Одеса, вул. Преображенська, 45. При цьому Позивач додає, що згідно Реєстру прав власності на нерухоме майно будь-які будівлі саме загальною площею 1717 кв.м по вул. Преображенській, 45, не реєструвалися.

Позивач також зазначає, що з фізичної карти м. Одеси, яка є загальнодоступною в мережі Інтернет, вбачається, що спірний об`єкт, який є частиною комплексу із 6 будівель, розташований саме між вулицями Преображенською та Ковальською. Тобто, на думку Позивача, спірна адміністративна будівля загальною площею 1717 кв.м, з реєстраційним номером 1885759351101, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57, створена шляхом внесення запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та зареєстрована за іншою адресою, тобто є існуючим майном - будівлею будинку військового одягу загальною площею 1717 кв.м, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45.

МОУ, із посиланням на положення 390 Цивільного кодексу України, вказує на недобросовісність набуття ТОВ «Автоєвропа» спірного майна. Адже, договір про спільну діяльність від 19.12.2002 № 3/СД, який згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно став підставою для реєстрації приватної власності об`єкту площею 1717 кв.м в м. Одеса по вул. Ковальській, 57 за ТОВ «Автоєвропа», відсутній у філії «Південна» (колишня «Одеське управління військової торгівлі») Концерну «Військторгсервіс». Також відсутні й відомості про укладення Державним підприємством Міністерства оборони України «Управлінні торгівлі Південного оперативного командування» такого договору про спільну діяльність від 19.12.2002 № 3/СД.

Позивач звертає увагу на строк Договору про спільну діяльність від 19.12.2002 № 3/СД, а саме, до 30.04.2027. А, укладення іншого Договору про спільну діяльність від 01.06.2007 за № 3/СД щодо спірної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, є можливим лише у випадку закінчення дії договору від 19.12.2002, оскільки один і той самий об`єкт в повному обсязі не може бути предметом двох договорів про спільну діяльність.

Отже, Позивач стверджує, що Відповідач при реєстрації права власності на спірну будівлю був обізнаний про належність спірної будівлі до державної власності, оскільки окремі документи, які стали підставою для реєстрації права власності, видавалися державним підприємством, органом управління якого є Міністерство оборони України. При цьому позивач наголошує, що з державної власності у встановленому законодавством порядку нерухоме майно може вибути лише з дозволу (погодження) його органу управління та Фонду державного майна України, у даному випадку це Міністерство оборони України та ФДМУ. А тому, вступаючи у правовідносини з державним підприємством МОУ щодо набуття прав на спірне майно, за ствердженнями Позивача, відповідач мав би переконатись про наявність дозволу (погодження) безпосередньо Міністерство оборони України, як органу управління майном та ФДМУ.

Окрім того, Позивач зазначає, що додатковим фактом недобросовісності набувача, який мав на меті уникнення повернення державного майна до законного володільця (держави в особі Міністерства оборони України) є факт незаконного присвоєння спірному об`єкту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно адреси по вул. Ковальській, 57 в м. Одесі.

Щодо вимоги про скасування запису про державну реєстрацію спірного об`єкта за ТОВ «Автоєвропа», Позивач зазначає, що згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26.07.2019 державним реєстратором Карякіним Кирилом Анатолійович (Усатівська сільська рада Біляївського району Одеської області) за ТОВ «Автоєвропа» було зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1885759351101 за адресою м. Одеса, вул. Ковальська 57.

При цьому, Позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.11.2019 р. у справі № 802/3/18-а, за якою належним способом захисту права або інтересу є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Враховуючи проведення державної реєстрації права власності за ТОВ «Автоєвропа» на спірний об`єкт за неіснуючою адресою, на думку Позивача, такий запис підлягає скасуванню.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника до судового засідання, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою від 06.07.2021.

22.06.2020 ТОВ «Автоєвропа» надані пояснення на позов, в яких із посиланням на статті 387, 388 Цивільного кодексу України, пункт 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, Відповідач зазначає, що у Позивача немає належних та допустимих доказів наявності у нього права власності на спірне нерухоме майно, а додані до позовної заяви документи і документи, які були додані до пояснень концерну «Військторгсервіс», стосуються права власності Позивача на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: вул. Преображенська, 45, договірних відносин позивача з ПП «Берег» і судових справ, пов`язаних із цією юридичною особою; права власності відповідача на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: вул. Ковальська, 57; листування позивача з різними особами; бухгалтерського та кадрового обліку позивача. Проте, як стверджує Відповідач, ні кількість вищезазначених документів, ні їх зміст не підтверджують обґрунтованість позову Міністерства оборони України, а свідчить лише про те, що Позивач звернувся до господарського суду без належних та допустимих доказів щодо наявності у нього прав на майно, яке є предметом позовних вимог. А відповідно за відсутності доказів існування прав, за захистом яких особа звертається до суду, у останнього немає підстав для задоволення позову цієї особи. А відтак, ТОВ «Автоєвропа» вважає, що позовна заява Міністерства оборони України не підлягає задоволенню.

Третя особа Усатівська сільська рада Біляївського району Одеської області не забезпечила явку свого повноважного представника до судового засідання. 01.06.2021 на адресу суду надійшла заява Усатівська сільської ради Біляївського району Одеської області про розгляд справи за відсутністю її представника.

Третя особа - Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» не забезпечила явку свого повноважного представника до судового засідання. Надала Клопотання про розгляд справи без участі третьої особи від 19.07.2021 (вхід. від 19.07.2021 № 19301/21).

03.03.2020 третьою особою - Концерном «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» були подані до господарського суду пояснення, відповідно до яких третя особа підтримує заявлені позовні вимоги.

При цьому, зазначає, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» від 17.12.2002 № 023181, «Будинок військового одягу» літ. «В» перебуває у державній власності в особі Міністерства оборони України. Згідно із наказом Міністра оборони України «Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» від 05.04.2007 № 125 відбулась реорганізація ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування шляхом приєднання до Концерну «Військторгсервіс», та останній визнано правонаступником усіх майнових прав та обов`язків державного підприємства. У зв`язку із реорганізацією ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» за передавальним актом від 19.01.2009 Концерну «Військторгсервіс» передано будівлі та споруди, у тому числі і будинок військового одягу площею 1717 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (Кузнечна, 57).

Також третя особа стверджує, що ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування», а в подальшому Концерном «Військторгсервіс» не укладалось жодних договорів чи актів приймання-передачі будівлі площею 1717 кв.м по вул. Преображенська, 45, з ТОВ «Автоєвропа» чи іншою юридичною особою, окрім як з ПП «Берег» був складений акт від 01.06.2007 на виконання Договору від 01.06.2007 № 3/СД.

Натомість з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається (інформаційна довідка від 02.03.2020), що 26.07.2019 за ТОВ «Автоєвропа» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 1717 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Кузнечна, 57. Підставою виникнення права власності є: акт прийому-передачі серія та номер: б/н, виданий 15.09.2003ДП МОУ «УТПК»; додаткова угода серія та номер: б/н від 23.12.2002 ДП МОУ «УТПК»; договір про спільну діяльність серія та номер: 3/СД, виданий 19.12.2002 ДП МОУ «УТПК»; технічний паспорт серія та номер 57/01/18, виданий 09.01.2018 ТОВ «РЄЦ». Проте, ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» не видавало зазначені документи, на підставі яких було зареєстровано право власності за ТОВ «Автоєвропа», оскільки, станом на 2002 рік будівля «Будинок військового одягу» площею 1717 кв.м використовувалась у господарській діяльності підприємства, яке входили в структуру Міністерства оборони України.

Третя особа вказує на те, що будівля «Будинок військового одягу» має два виходи, перший - на вулицю Преображенську, другий - на вулицю Кузнєчну та вказана будівля площею 1717 кв.м є пам`яткою архітектури місцевого значення (баня Ісаковича), яка складалась з двох будівель, з`єднаних загальним двором - Преображенська, 45 і Ковальська, 57, яку було побудовано в 1902 році за проектом архітектора С.А. Ландесмана, та станом на 2002 рік будівля по вул. Преображенська, 45 (вул. Кузнечна, 57) перебувала у віданні та користуванні філії Одеського торгово-побутового підприємства № 86 державного підприємства «Управління торгівлі Південного оперативного командування».

Третя особа зазначає, що Державним комітетом будівництва, архітектури і житлової політики України відкритим акціонерним товариством «Одесграджанпроект» виконано на замовлення філії Одеського торгово-побутового підприємства № 86 ДП «Управління торгівлі Південного оперативного командування» звіт від 10.04.2002 про вартість нежитлових приміщень двоповерхової будівлі, розташованої в м. Одесі по вул. Кузнечна, 57.

При цьому, як вказує третя особа, у зв`язку з тим, що будівля «Будинок військового одягу» перебувала у неналежному технічному стані, однак використовувалась у господарській діяльності, листом від 29.08.2003 № 397 трудовий колектив працівників «Будинку військового одягу» (як структурний підрозділ філії «Одеського торгово-побутового підприємства № 86») звертався до Управління торгівлі Південного оперативного командування, в якому повідомляв про неможливість використовувати будівлю по вул. Кузнечна, 57 «Будинок військового одягу» у подальшій господарській діяльності підприємства, у зв`язку із загрозою життю працівникам, з урахуванням того, що будівля перебуває у поганому технічному стані та потребує проведення ремонтних робіт.

Також, третя особа зазначає, що згідно із Актом огляду будівлі пам`ятки містобудівництва і архітектури від 28.08.2003, виконаного Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, встановлено, що будівля по вул. Кузнечна, 57, є будівлею бані Ісаковича (споруджена у 1902 році за проектом архітектора С.А. Ландесмана), прийнята під державну охорону рішенням Одеського виконкому від 27.12.1991 № 580 як пам`ятка містобудування і архітектури місцевого значення. Цим же актом встановлено, що будівля використовується під розміщення офісних і виробничих приміщень «Будинок військового одягу».

Третя особа також посилається на лист «Одеського торгово-побутового підприємства № 86» від 19.08.2003 № 88 зазначається, що «Будинок військового одягу» по вул. Кузнечна, 57 перебуває у неналежному технічному стані, однак використовується державним підприємством в господарській діяльності.

Окрім того, третя особа зазначає, що листом від 28.08.2003 № 1710 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю підтвердила, що будівля по вул. Кузнечна, 57 перебуває у віданні та користуванні ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування». А в листі від 07.10.2003 № 190 Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини зазначає про перебування будівлі по вул. Кузнечна, 57 у віданні ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування». Тобто, за ствердженнями третьої особи, у період з 2002 по 2006 рік будівля «Будинок військового одягу» використовувалась у господарській діяльності ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» та не передавалась жодній іншій юридичній особі у користування чи у спільну діяльність.

В подальшому, за ствердженнями третьої особи, у період з 01.06.2007 по 24.01.2019 будівля площею 1717 кв.м перебувала у спільній діяльності на підставі укладеного між ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» та ПП «Берег» договору № 3/СД про спільну діяльність (простого товариства) від 01.06.2007, який розірвано рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2018 у справі № 916/540/17. За актом державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області від 24.01.2019 будівлю передано філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс». При цьому, третя особа зауважує, що після повернення будівлі «Будинок військового одягу із спільної діяльності за актом державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області від 24.01.2019 балансоутримувачу вказаного майна - Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» систематично чиняться перешкоди у використанні будівлі.

03.07.2020 Концерном «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» були подані до господарського суду пояснення, відповідно до яких третя особа додатково зазначає, що жодних договорів про спільну діяльність з ТОВ «Автоєвропа» не укладалось, про наявність договору № 3/СД про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 третя особа дізналася лише з матеріалів даної справи, жодні розрахунки з Відповідачем не здійснювалися.

Третя особа зауважує, що відповідно до наявного у матеріалах справи свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» від 17.12.2002 № 023181 «Будинок військового одягу» літ. «В» перебуває у державній власності в особі Міністерства оборони України та знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, а тому з наведених доказів вбачається, що будівля «Будинок військового одягу» площею 1717 кв.м, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45, є однією і тією ж будівлею, що й Будинок військового одягу площею 1717 кв.м, по вул. Кузнечна, 57.

Крім того, третя особа звертає увагу, що Договір від 19.12.2002 № 3/СД містить умови, які свідчать про те, що фактично він не укладався у 2002 році, оскільки у ньому містяться посилання на положення Цивільного кодексу України, який був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 та вступив в дію з 01.01.2004. Тому, станом на 2002 рік, сторони не могли керуватись та застосовувати положення законодавства, яке ще не існувало.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників Позивача, суд

в с т а н о в и в :

17.12.2002 державі в особі Міністерства оборони України видано свідоцтво № 023181 про право власності на нежитлові будівлі та споруди Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування», що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 та в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. "А", будинку військового одягу літ. "В", будівлі колишньої котельні літ. "Г", майстерні прирізці скла літ. "Д", цеху безалкогольних напоїв літ. "Е" та взуттєвої майстерні літ. "Ж" загальною площею 3344,5 кв.м, які відображені у технічному паспорті від 27.11.2002. /т. І а.с. 65/.

Зазначене свідоцтво видано на підставі рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951 та наказу начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України №33 від 18.07.2002.

01.06.2007 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» (Сторона-1), правонаступником якого відповідно до наказу Міністра оборони України № 125 від 05.04.2007 є Концерн «Військторгсервіс» та Приватним підприємством «Берег» (Сторона-2) укладений договір про спільну діяльність (простого товариства) № 3/СД, умовами якого обумовлено проведення капітального ремонту об`єкта будівлі «Будинок військового одягу» загальною площею 1717 кв.м, розташованої у м. Одесі по вул. Преображенській, 45.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 у справі №916/540/17, зобов`язано Приватне підприємство «Берег» повернути Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» за актом приймання-передачі розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 двоповерхову будівлю «Будинок військового одягу» загальною площею 1717 кв.м, яка складається з підвальних приміщень площею 503,9 кв.м, приміщення першого поверху площею 644,6 кв.м та приміщення другого поверху площею 568,5 кв.м.

На виконання вказаного рішення 09.07.2018 Господарським судом Одеської області були видані відповідні накази, які виконані у примусовому порядку, що підтверджується актом старшого державного виконавця від 24.01.2019.

26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем проведено державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Автоєвропа» на нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Кузнечна (вулиця Ковальська; вулиця Кузнечна (назва нечинна); вулиця Челюскінців), буд. 57 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885759351101). /т. а.с. 31-33/.

Підставами виникнення права власності зазначено: акт прийому-передачі б/н від 15.09.2003; додаткова угода б/н від 23.12.2002; договір про спільну діяльність № 3/СД від 19.12.2002 та технічний паспорт № 57/01/18 від 09.01.2018, виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «РЄЦ».

У реєстраційній справі № 1885759351101 об`єкта нерухомого майна, розташованого у м. Одесі по вул. Кузнечній, 57, знаходиться копія Договору про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 № 3/СД (далі Договір від 19.12.2002), укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» (Сторона-1) та ТОВ «Автоєвропа» (Сторона-2). /т. ІІ а.с. 67-79/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 19.12.2002 сторони з метою проведення капітального ремонту об`єкта будівлі «Будинок військового одягу», розташованої у м. Одесі по вул. Ковальській, 57, що належить Стороні-1, збереження її як пам`ятника архітектури згідно з технічним висновком, виданим Одеською державною академією будівництва та архітектури, і організації на її площах швейного виробництва та офісних приміщень як джерела отримання додаткового доходу (після завершення капітальних робіт) зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, яке належить сторонам на відповідних правових підставах, у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі, спільно діяти (без створення юридичної особи) для досягнення загальної господарської мети здійснення капітального ремонту об`єкта, який становить собою 2-поверхову будівлю загальною площею 1717 кв.м, в тому числі 503,9 кв.м підвального приміщення, в 2 етапи: 1 етап капітальний ремонт (укріплення) несучих стін і фасаду, строки ремонту узгоджуються сторонами після вступу в силу даного договору; 2 етап ремонт всіх приміщень будівлі, включаючи підвальні приміщення.

З метою реалізації завдань спільної діяльності, сторони здійснюють внески в спільну діяльність у вигляді грошових коштів, майна, професійних знань, навичок та умінь, а також ділової репутації та ділових зав`язків, інженерно-технічних можливостей сторін (пункт 2.1 договору).

Згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 Договору від 19.12.2002 вкладом Сторони-1 у спільну діяльність є право володіння об`єктом згідно зі свідоцтвом про право власності № 023181 від 17.12.2002, що є підставою для проведення ремонту та реконструкції об`єкта.

Внеском Сторони-2 у спільну діяльність є грошові внески в розмірі 100 % грошових коштів, необхідних для досягнення мети спільної діяльності відповідно до пункту 1.1 даного договору (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 Договору від 19.12.2002).

Підпунктом 5.1.4 пункту 5.1 Договору від 19.12.2002 визначено, що Сторона-1 зобов`язується після реєстрації цього договору в органі податкової служби і вступу його в законну силу передати Стороні-2 об`єкт під капітальний ремонт і реконструкцію за актом приймання передачі.

Відповідно до пунктів 10.2. та 10.6 Договору від 19.12.2002, він набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін та діє до 30.04.2027 з можливим продовженням його дії на новий строк. Договір припиняє свою дію за згодою обох сторін. Договір не є безстроковим. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу в разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін та скріплені печатками сторін.

У матеріалах справи наявна копія Додаткової угоди від 23.12.2002 до Договору від 19.12.2002 № 3/СД. Згідно із пунктом 1 цієї додаткової угоди після завершення капітального ремонту, реконструкції та введення в експлуатацію нежитлового приміщення, що є предметом договору № 3/СД від 19.12.2002, керуючись пунктом 3.2 цього договору, сторони дійшли згоди про те, що Сторона-1 передає Стороні-2 нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

За умовами пунктів 2, 3 Додаткової угоди від 23.12.2002 Сторона-2 передає ТОВ «Автоєвропа» у власність нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

Також, у матеріалах справи наявна копія Акти приймання-передачі від 15.09.2003 б/н, у якому зазначено, що Державне підприємство Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» передало, а ТОВ «Автоєвропа» прийняло новостворене майно, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57. /т. ІІ а.с. 82/

23.10.2019 комісією у складі посадових осіб Позивача та Третьої особи було проведено обстеження об`єкта будівлі «Будинок військового одягу» загальною площею 1717 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45.

Відповідно до складеного акта обстеження вказана будівля перебуває в аварійному стані, в частині приміщень відсутні міжповерхові перекриття, частково відсутній дах, пошкоджені та частково зруйновані стіни, аварійний стан об`єкта є наслідком діяльності Приватного підприємства "Берег", яке отримало будівлю в тимчасове користування для проведення робіт з капітального ремонту за договором №3/СД від 01.06.2007, при цьому директор вказаного підприємства чинить перешкоди у користуванні будівлею шляхом встановлення своїх замків та передачі окремих приміщень у користування третім особам.

У даному акті також зазначено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будь-які будівлі загальною площею 1717 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Преображенській, 45, не зареєстровано. При цьому, 26.07.2019 за ТОВ «Автоєвропа» проведено державну реєстрацію права власності на будівлю вищезазначеної площі за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі №904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вбачається з позовної заяви Міністерство звернулося з позовом про витребування з незаконного володіння Відповідача об`єкту нерухомого майна, зазначивши в якості позовних вимог норми статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача, а саме визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому, пред`явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України щодо майна, яке було неодноразово відчужене до останнього його набувача, забезпечує можливість захисту порушених прав особи, яка вважає себе власником такого майна.

В такий спосіб, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/18.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

При цьому, для такого витребування оспорювання договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

Отже, оскільки метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений, то, у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №88/5027/14-ц.

В свою чергу, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.

Отже є можливим розгляд позову про витребування майна без скасування спірної державної реєстрації та без наявності судового рішення про визнання недійсним правочину, за яким Відповідач набув право власності на спірне майно.

У цій справі задоволення позову про витребування майна на підставі статей 387 і 388 Цивільного кодексу України з урахуванням предмету та підстав позову передбачає необхідність встановлення судами на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються судами з урахуванням їх достовірності та вірогідності обставин, обставин пов`язаних з наявністю у Позивача права власності на спірне майно, повноважень щодо його передачі іншим особам та дотримання порядку встановленого законодавством, реєстрацією права власності за Відповідачем, наявністю відповідних правовстановлюючих документів тощо.

Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У пункті 5.29 постанови від 11.02.2021 № 916/17/20 Верховний Суд вказав на необхідність надати оцінку доводам Позивача стосовно сумнівності укладення договору від 19.12.2002 № 3/СД про спільну діяльність з огляду на відсутність у філії «Південна» (колишня «Одеське управління військової торгівлі») Концерну «Військторгсервіс» вказаного договору та відомостей про його укладення Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування».

Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність надання оцінки змісту самого Договору від 19.12.2002, який містить посилання на положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003, що не був діючим на момент його укладення.

Верховний Суд також зазначив про необхідність дослідження питання чи не був створений цей договір з метою формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення у спорі (наявність між сторонами зобов`язально-правових відносин) поза межами встановленого правового порядку.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції під час повторного розгляду цієї справи судом ставилося питання щодо можливості проведення технічної експертизи документів. Однак, у підготовчому засіданні представник Відповідача усно повідомив суд про те, що примірник оригіналу Договору про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 не зберігся у ТОВ «Автоєвропа».

Щодо змісту Договору від 19.12.2002 слід зазначити наступне.

Станом на 19.12.2002 спільна діяльність була врегульована нормами глави 38 «Сумісна діяльність» (статті 430-434) Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963. При цьому, у статті 430 цього кодексу найменування договору визначено як «про сумісну діяльність».

З набранням з 01.01.2004 чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV відносини зі спільної діяльності були врегульовані його главою 77 «Спільна діяльність», зокрема, у параграфі 2 (статті 1132 1143) щодо її здійснення у формі простого товариства.

Тобто, договір спільної діяльності почав найменуватися як «договір простого товариства» лише з 01.01.2004. Однак це найменування вже використано до цієї дати у Договорі про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 № № 3/СД.

Крім того, у пункті 10.4 Договору від 19.12.2002 зазначено, що дію договору може бути припинено за рішенням господарського суду в випадках, визначених статтею 1141 Цивільного кодексу України для договорів укладених на невизначений строк. При цьому, Сторони дійшли згоди вважати поважною причину для розірвання цього Договору відповідно до ч. 2 ст. 1142 ЦК України, настання обставин, коли досягнення мети цього Договору стало неможливим з причин, що не залежать від Сторін або з вини Сторін.

Отже, Договір від 19.12.2002 містить посилання на статтю 1141 та частину другу статті 1142 Цивільного кодексу України, який був прийнятий 16.01.2003, а набрав чинності лише 01.01.2004.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами Позивача та Концерну «Військторгсервіс» про те, що сторони Договору про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 № № 3/СД не могли керуватись та застосовувати положення законодавства, яке ще не існувало станом на 2002 рік.

Щодо укладення Договору від 19.12.2002 поза межами встановленого правового порядку, слід зазначити наступне.

У суду відсутні підстави вважати Договір від 19.12.2002 та Додаткову угоду від 23.12.2002 неукладеними лише через відсутність їх оригіналів у філії «Південна» (колишня «Одеське управління військової торгівлі») Концерну «Військторгсервіс». При цьому, суд позбавлений можливості й застосувати норми частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України щодо не прийняття до уваги поданої копії письмового доказу за наявності сумнів у відповідності поданої копії (електронної копії) оригіналу. Адже, наслідки, передбачені частиною шостою статті 91 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути застосовані лише у випадку неподання оригіналу письмового доказу після його витребування судом за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи. У даному випадку Позивачем не заявлялося клопотання про витребування оригіналу Договору про спільну діяльність (простого товариства) від 19.12.2002 № № 3/СД, а судом не було постановлено відповідної ухвали.

У матеріалах справи також відсутні й докази визнання недійсними Договору від 19.12.2002 та Додаткової угоди від 23.12.2002.

Слід звернути увагу, що відповідно до підпункту 2.2.1 пункт 2.2. Договору від 19.12.2002 вкладом Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» є право володіння об`єктом згідно зі свідоцтвом про право власності № 023181 від 17.12.2002, що є підставою для проведення ремонту та реконструкції об`єкта.

Отже, за вказаними умовами Договору від 19.12.2002 передавалось лише майнове право - володіння, а не право власності на об`єкт нерухомості. При цьому, посилання в самому договорі на Свідоцтво про право власності № 023181 від 17.12.2002, доводить той факт, що будівля «Будинок військового одягу», розташованої у м. Одесі по вул. Ковальській, 57, загальною площею 1717 кв.м, є зазначеною в цьому свідоцтві будинком військового одягу літ. «В», право власності на який належить державі в собі МОУ.

Слід також зазначити, що відповідно до підпункту 5.1.4 пункту 5.1 Договору від 19.12.2002 Сторона-1 зобов`язалася після реєстрації договору в органі податкової служби та набрання ним законної сили передати Стороні-2 Об`єкт під капітальний ремонт і реконструкцію по Акту приймання-передачі. Тобто відповідно до умов договору планувався капітальний ремонт будівлі.

Натомість, вже через кілька днів після укладення Договору від 19.12.2002, укладається Додаткова угода від 23.12.2002 за умовами пункту 1 якої, після закінчення капітального ремонту, реконструкції і введення в експлуатацію нежитлового приміщення, яке є предметом Договору № 3/СД про спільну діяльність від 19.12.2002 і керуючись пунктом 3.2 договору, що сторони дійшли до угоди про наступне: «Сторона-1 передає Стороні-2 нежитлову будівлю загальною площею 1 717 кв.м., розташовану за адресою; м. Одеса, вул. Кузнечна, 57».

У пункті 2 Додаткової угоди від 23.12.2002 вказано «Сторона-2 передає Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОЄВРОПА» у власність нежитлову будівлю загальною площею 1717 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Кузнечна, 57». При цьому, «Стороною-2» в самій Додатковій угоді від 23.12.2002 зазначено саме ТОВ «АВТОЄВРОПА». Тобто, у цьому пункті буквально зазначено, що Відповідач передав сам собі право власності на об`єкт.

Однак, не зважаючи на цю описку, з огляду на наведений зміст пункту 1 Додаткової угоди від 23.12.2002, зміст цієї угоди зводиться до передачі Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» у власність ТОВ «Автоєвропа» нежитлової будівлі загальною площею 1717 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57.

При цьому, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору від 19.12.2002 вклади Сторін, вказані в статті 2 цього Договору, а також майно, створене або набуте ними в результаті спільної діяльності, складає їх спільну часткову власність. Використання спільного майна Сторін здійснюється за їх спільною згодою, а при недосягненні згоди за рішенням господарського суду.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження передачі об`єкту Відповідачу для капітального ремонту, проведення цього ремонту, реконструкції і введення в експлуатацію новоствореного об`єкта нерухомості.

Тобто, на четвертий день після укладення Договору від 19.12.2002 було укладено Додаткову угоду від 23.12.2002 щодо передачі Відповідачу за згодою сторін права власності на об`єкт нерухомості як спільне майно, у той час коли він не був таким майном, а вкладом у спільну діяльність відповідно до умов самого договору було лише право володіння цім майном.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частин першої, другої, статті 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV, у редакції, яка діяла станом на 23.12.2002, відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

У матеріалах справи відсутні докази прийняття Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України рішення про відчуження військового майна об`єкта нерухомості, вказаного у Додатковій угоді від 23.12.2002.

А відтак, Державне підприємство Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» не мало права відчужувати будинок загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57).

Відповідно до частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У даному випадку, Додаткова угода від 23.12.2002 до Договору від 19.12.2002 не містить ознак відплатного договору.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимоги про витребування з незаконного володіння ТОВ «Автоєвропа» у власність держави в особі Міністерства оборони України об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1885759351101, адміністративний будинок комбінату загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57).

Не підлягає задоволенню вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчиненого 26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем з індексним номером 32657451 запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, загальною площею 1 717,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885759351101 за ТОВ «Автоєвропа», код ЄДРПОУ 25197788, країна реєстрації: Україна, з огляду на наступне.

Згідно із частиною третю статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, у редакції Закону України від 05.12.2019 № 340-IX, який набув чинності 16.01.2020, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Отже, вимога про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суперечить вказаній нормі закону.

Окрім того, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.11.2018 у справі №88/5027/14-ц, згідно із яким, рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, статтею 15, частиною першою статті 16, статями 387, 388 Цивільного кодексу України, частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV, частиною третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, статтями 2, 5, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Автоєвропа (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 41, код ЄДРПОУ 25197788) у власність держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1885759351101, адміністративний будинок комбінату загальною площею 1 717 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 45 (на даний час згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: м. Одеса, вул. Ковальська, 57).

3. Відмовити в задоволенні позову Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю Автоєвропа в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчиненого 26.07.2019 державним реєстратором Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області Карякіним Кирилом Анатолійовичем з індексним номером 32657451 запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, загальною площею 1 717,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ковальська, 57; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1885759351101 за ТОВ Автоєвропа, код ЄДРПОУ 25197788, країна реєстрації: Україна.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автоєвропа (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 41, код ЄДРПОУ 25197788) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) витрати на сплату судового збору в розмірі 11 016,36 грн. (одинадцять тисяч шістнадцять гривень 36 коп.).

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги через господарський суд Одеської області відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України, в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 29 липня 2021 р.

Суддя Ю.А. Шаратов