ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 липня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 732/168/21

Головуючий у першій інстанції Карпинська Н. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/915/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого судді Губар В.С.,

суддів Євстафіїва О.К., Скрипки А.А.,

Позивач ОСОБА_1

Відповідач Дочірнє підприємство «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

місце ухвалення судового рішення м. Городня Чернігівської області

дата складання повного тексту судового рішення 15 квітня 2021 року

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ДП «Чернігівський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.05.2020 року по 12.10.2020 року у розмірі 22138,82 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що наказом філії «Городнянський райавтодор» ДП «Чернігівський облавтодор ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» № 7 від 15.05.2020 року його звільнено з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 18 травня 2020 року.

Вказує, що всупереч положенням ст. 116 КЗпП України роботодавець не здійснив з ним повний розрахунок при звільненні у зв`язку з відсутністю коштів.

Зазначає, що письмово звертався до філії «Городнянський райавтодор» із заявою про проведення з ним повного розрахунку і 13 жовтня 2020 року він отримав письмову відповідь про те, що розмір заборгованості по заробітній платі складає 9625,81 грн. і станом на 13 жовтня 2020 року така заборгованість погашена.

Наголошує, що днем фактичного розрахунку є 12 жовтня 2020 року, а згідно довідки про середню заробітну плату його середній заробіток складає 214,94 грн. Кількість робочих днів за період з 18.05.2020 року по 12.10.2020 року становить 103 робочі дні, тому до стягнення підлягає середній заробіток в сумі 22138,82 грн (103 х214,94). Посилається, що середній заробіток ним обчислений на підставі ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Окрім того, позивач просить поновити строк звернення з позовом до суду, оскільки 27 листопада 2020 року він вже звертався до суду з аналогічними позовними вимогами, проте рішенням Горднянського районного суду Чернігівської області від 22 січня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено з тих пістав, що він предявлений до відокремленого підрозділу, а не до юридичної особи.

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку та відмовлено в задоволенні його позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким поновити строк звернення до суду та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку прп звільненні у сумі 22138,82 грн., посилаючись на його необґрунтованість.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що відповідачем не заперечується факт остаточного розрахунку саме 12 жовтня 2020 року.

Вказує, що оскільки він юридично не обізнаний, звернувся за безкоштовною правовою допомогою для складення позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява складена фахівцем відділу Городнянського бюро правничої допомоги Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги і відповідачем у позові було зазначено філію «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Як зазначає апелянт, в межат тримісячного строку з дня остаточного розрахунку він подав до суду позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначена справа в суді розглядалась без повідомлення учасників справи та перебувла в провадженні суду досить тривалий час, а саме півтора місяці і за цей час відповідачем не була надана інформація щодо відсутності у філії статусу юридичної особи, що позбавило його можливості заявити клопотання про залучення належного відповідача у справі. Тому рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 січня 2021 року в задоволенні його позовних вимог було відмовлено.

Наголошує, що після отримання копії рішення суду, він 05 лютого 2021 року звернувся до суду з позовом до юридичної особи Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні, а тому вважає, що він систематично та своєчасно намагався захистити свої порушені трудові права та звенувся до суду з позовом із пропуском строку з поважних причин, який підлягає поновленню.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постанова від 30 вересня 2020 року у справі № 569/19623/19 та від 08 липня 2020 року у справі № 569/13794/18, а також на практику Європейського суду з прав людини.

Окрім того, вказує, що всупереч положенням п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судом першої інстанції не вказано про обґрунтованість або безпідставність позовних вимог.

Також зазначає, що в день звільнення 18 травня 2020 року отримав трудову книжку, проте в порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідачем не був проведений з ним повний розрахунок у зв`язку з відсутністю коштів і лише 12 жовтня 2020 року був проведений остаточний розрахунок.

Посилається, що середній заробіток ним обчислений на підставі ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У встановлений апеляційним судом строк відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подавався.

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та матеріали справи №732/1771/20 за позовом ОСОБА_1 до філії «Городнянський райавтодор» дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Перевіряючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, апеляційним судом встановлено таке.

З 01.11.2010 року ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з Філією «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на посаді дорожнього робітника 3 розряду, що підтверджується копією трудової книжки та корпією наказу № 20 від 01.11.2010 року ( а.с. 6, 9).

Наказом філії «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» № 7 від 15 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України з 18 травня 2020 року.

Як встановлено судом та не заперечувалось учасниками справи, остаточний розрахунок із ОСОБА_1 у день його звільнення відповідачем проведений не був.

09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Філії «Городнянський райавтодор» із заявою, в якій просив надати довідку про наявну заборгованість по заробітній платі до його звільнення та провести з ним остаточний розрахунок після звільнення на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України. До заяви доданий розрахунок заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 10-11).

З листа Філії «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від 13 жовтня 2020 року, наданого у відповідь на заяву ОСОБА_1 , убачається, що на момент звільнення заборгованість по виплаті заробітної плати складає 9625,81 грн. і станом на 13 жовтня 2020 року розрахунок проведений повністю, і заборгованість по виплаті заробітної плати відсутня (а.с. 64).

Згідно довідки Філії «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від 24.12.2020 року остаточний розрахунок із ОСОБА_1 з погашення заборгованості по заробітній платі проведений 12 жовтня 2020 року (а.с. 7).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, просив поновити строк звернення до суду і стягнути середній заробток за час затримки розрахунку при звільненні у визначеному розмірі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України, є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

За висновком суду, позов ОСОБА_1 вперше був поданий із недоліками, тобто до філії, яка не може бути відповідачем, а Верховний Суд однозначно підкреслює, якщо особа неправильно подала позовну заяву, або подала цю заяву з недодержанням правил підсудності, то варіантів щодо строку давності немає. В такому випадку цей строк не переривається, не зупиняється та не поновлюється, оскільки неправильне подання позовної заяви не є поважною причиною.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 до звернення до суду з позовом звертався до відповідача із письмовою вимогою про здійснення повного розрахугку з ним після звільнення, що підтверджується відповідною заявою від 09 жовтня 2020 року (а.с. 10).

Матеріалами справи підтверджується і не заперечується відповідачем, що повний розрахунок по заробітній платі відповідачем з позивачем в день звільнення не проведено, а проведений лише 12 жовтня 2020 року, тобто через пять місяців після його звільнення.

Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звертався до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Із матеріалів цивільної справи № 732/1771/20, наданої на запит апеляційного суду, убачається, що позов ОСОБА_1 поданий 27 листопада 2020 року і рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, оскільки позов поданий до відокремленого підрозділу, а не до юридичної особи.

Апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 є юридично необізнаною особою. На підставі виданої ним довіреності позовна заява у справі № 732/1771/20 складена фахівцем відділу «Городнянське бюро правової допомоги» Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та позов було заявлено до неналежного відповідача.

За матеріалами цивільної справи № 731771/20, розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому ОСОБА_1 був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання про заміну неналежного відповідача.

Копію вказаного рішення суду від 22 січня 2021 року позивачем ОСОБА_1 отримано 04 лютого 2021 року і вже 05 лютого 2021 року ним поданий повторний позов до Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Городнянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказаним обставинам щодо намагання позивача ОСОБА_1 систематично, послідовно та своєчасно захистити свої порушені трудові права, суд першої інстанції не надав належну правову оцінку та не врахував клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, не перевірив вказані причини пропуску строку звернення до суду та обставини, за яких процесуальний строк був пропущений, що призвело до помилкового вирішення справи.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної вимоги у позові такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Законодавчі обмеження матеріально правових спорів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо пропуску строку звернення до суду може спричинити порушення права на справедливий судовий захист.

З огляду на викладене, та ураховуючи обставини цієї конкретної справи, апеляційний суд приходить до переконання, що тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущений з поважних причин і підлягає поновленню на підставі ст. 234 КЗпП України, тому і порушені трудові права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту.

Зважаючи на сукупність обставин та наявних у справі доказів, апеляційний суд визнає, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з пропуском строку звернення до суду є необгрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06 листопада 1992 року, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_1 в позовній заяві просив стягнути середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2020 року по 12.10.2020 року у розмірі 22138,82 грн. На спростування наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем не надано доказів суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду. Неправильність цього розрахунку відповідачем в апеляційному суді також не доведено.

Вказані вимоги позивачем ОСОБА_1 в ході розгляду справи у суді першої інстанції не змінювались.

За таких обставин, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, такий обов`язок роботодавець виконав лише 12 жовтня 2020 року, апеляційний суд приходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період із 18 травня 2020 року по 12 жовтня 2020 року у розмірі 22138,82 грн, який розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням судом апеляційної інстанції рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у визначеному позивачем розмірі.

Беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції скасовується, а ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до вимог ст.141 ЦПК України сума судового збору у розмірі 1362 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 15 квітня 2021 року скасувати.

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду як такий, що пропущений з поважних причин.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Городнянський райавтодор» (вул. 1 Травня, 125, м. Городня Чернігівської області, ЄДРПОУ 26226995) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільннні за період з 18 травня 2020 року по 12 жовтня 2020 року у розмірі 22138,82 грн.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Городнянський райавтодор» на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 1362 грн. у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: