П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17714/20

Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов Сергій Вікторович

Суддя -доповідач: Капустинський М.М.

28 липня 2021 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати відповідача здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, розмір якої визначено законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка підлягає застосуванню без будь-яких обмежень. Однак, відповідач протиправно не відновив нарахування та виплату передбаченої вказаною статтею допомоги.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В підтвердження вимог апеляційної скарги зазначає, що враховуючи, що позивач в період з 10.07.1995 по 24.02.2021 року є працюючим пенсіонером, тому жодного відношення до виплати пенсії непрацюючим пенсіонерам згідно ч. 2 ст. 39 Закону №796 за сказаний період не має.

Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 20.04.2017 року є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується копією трудової книжки, має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням, і проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

На своє звернення до відповідача щодо відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, отримала відповідь про те, що частина 2 статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає та не дає права на нарахування і виплату підвищення до пенсії.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, з урахуванням доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на думку апеляційного суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду зазначив таке.

Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено законом № 1058-IV(зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1(далі - Порядок № 22-1).

Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.

Згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

При цьому, у вказаній постанові Верховний суд наголосив на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Як встановлено з матеріалів справи позивач з 20.04.2017 року є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується копією трудової книжки, має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням, і проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.

При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті 39 Закону №796-ХІІ, суд вважає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987- VIII.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з не проведенням таких виплат з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає, то такий висновок є безпідставним, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

При цьому, відповідно до пункту 43 Постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 слідує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України.

Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Водночас, пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що отримання позивачем інформації відповідача від 15.07.2020 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Так, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, колегія суддів вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак рішення суду слід скасувати з ухваленням нового про залишення вказаних позовних вимог без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо задоволених позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату позивачу за період з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то колегія суддів зазначає наступне.

Частини перша та друга статті 39 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 - згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008), були викладені так:

1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2.Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.

4 лютого 2016 року прийнятий Закон України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону №796-XII статтю 39 наступного змісту: Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4розділу І Закону №76-VІІІ.

При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XIIфактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІу частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІу редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ. В той же час роз`яснення щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ відсутні.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом №987-VIII.

Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, що набула чинності з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція статті 39, що була чинною до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакціїстатті 39 Закону №796-ХІІ, до внесення змін Законом №76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 1 січня 2016 року стаття 39 Закону №796-ХІІ викладена у редакції Закону №987-VIII.

На переконання суду ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІу редакції, що діяла до 1 січня 2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом №987-VIII.

Відтак, з 17 липня 2018 року стаття 39 Закону №796-ХІІ доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення має такий зміст:

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Тобто, в одній частині діє норма Закону №796-ХІІв редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №230/96-ВР від 06.06.1996, яка не суперечить редакції Закону України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII від 04.02.2016, а в іншій - діє норма Закону №987-VIII.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).

Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право особи на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.

Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.

Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин №79-VIII від 28.12.2014, пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20,21,22,23,30,31,37,39,48,50,51,52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону №79-VIII не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.

Водночас, надання Законом №79-VIIIКабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону №796-ХІІ. Оскільки ж стаття 39 Закону№796-ХІІ (в чинній з 17.08.2019 редакції, а саме в редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№230/96-ВР від 06.06.1996) не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма статті 39 Закону №796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою.

Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, з 17 липня 2018 року особа має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Водночас, суд першої інстанції дійшовши правильного висновку, щодо зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, не врахував строки звернення до суду з вказаними позовними вимогами.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач до суду з позовом звернулася 12.10.2020 року, а тому позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплачувати позивачу щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ підлягають задоволенню, з врахуванням шестимісячного строку звернення до суду, з 12.04.2020, а позовні вимоги щодо періоду з 17.07.2018 по 12.04.2020 слід залишити без розгляду.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення адміністративного позову частково, з вищевикладених мотивів.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій за період з 17.07.2018 по 12.04.2020 - залишити без розгляду.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 12 квітня 2020 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 12 квітня 2020 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий

Капустинський М.М.

Судді

Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.