Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 227/1044/20
провадження № 61-15632св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Добропільська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство «Добропільська служба єдиного замовника»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Добропільської міської ради на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2020 року у складі судді Любчик В. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Азевича В. Б., Канурної О. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року Добропільська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство «Добропільська служба єдиного замовника» (далі - КП «Добропільська служба єдиного замовника»), про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Позов обґрунтований тим, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказана квартира надана ОСОБА_1 на підставі ордеру від 20 березня 1995 року № 26. Квартира однокімнатна, не приватизована, розташована на першому поверсі двоповерхового будинку. Будинок знаходиться на балансі КП «Добропільська служба єдиного замовника».
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживають більше п`яти років, обов`язків щодо схоронності житлового фонду та оплати комунальних послуг не виконують.
Отже, обов`язки, передбачені договором найму житла, ніхто не виконує, житло для проживання не використовується, не утримується, плата за комунальні послуги не здійснюється, квартира залишена без поважних причин усіма членами родини, що свідчить про відсутність зацікавленості у її збереженні для проживання.
Позивач просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2020 року, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності відповідачів у спірній квартирі понад встановлений статтею 71 ЖК Української РСРстрок саме без поважних причин, отже, не довів підстави для визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що у відповідачів існує інше постійне місце проживання, крім спірного. Лише факт несплати комунальних платежів за квартиру, на який посилається позивач, не є підставоюпозбавлення особиправа користування квартирою.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що акти житлової організації від 19 лютого 2020 року, від 10 червня 2020 року (а. с. 9, 54), на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджують лише факт відсутності відповідачів у спірному жилому приміщенні більше шести місяців. Інших доказів, які б підтверджували факт відсутності відповідачів понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року Добропільська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особа, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.
Позивач довів, що відповідачі не користуються квартирою та не проживають у ній більше шести місяців. Відповідачі правом бронювання жилого приміщення або правом приватизації не скористалися, що свідчить про незацікавленість їх у збереженні за ними права користування квартирою. Посилання судів на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод в частині позбавлення права власності є необґрунтованими, Конвенція не може бути використана як джерело права у цій справі, оскільки стосується права власності на житло, а відповідачі є користувачами жилого приміщення. Доводи суду щодо підтвердження наявності іншого постійного місця проживання у відповідачів, крім спірного, у цій справі, є необґрунтованими.
Суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18.
Аргументи інших учасників справи
Відзив КП «Добропільська служба єдиного замовника» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки суди не надали оцінку обставинам справи на підтвердження позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з книгою реєстрації ордерів, службових посвідчень та охоронних свідоцтв 1992-1994 років ОСОБА_1 видано ордер від 20 березня 1995 року № 26 про надання житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційними довідками, виданими відділом реєстрації Добропільської міської ради Донецької області, від 20 березня 2020 року № 16-23/221 та від 20 березня 2020 року № 16-23/220, за адресою: АДРЕСА_1 , з 14 лютого 1995 року зареєстрований ОСОБА_1 , 1959 року народження, а з 05 червня 2007 року - ОСОБА_2 , 1983 року народження.
Відповідно до довідки Товариства з обмеденою відповідальністю «Добропільське БТІ» від 26 лютого 2020 року № 129 станом на 31 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстроване. В інвентаризаційній справі правоустановчі документи відсутні.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 203163685, сформованої 05 березня 2020 року, відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.
Відповідно до акта Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське експлуатаційне підприємство № 2» від 19 лютого 2020 року, який складений комісією у складі майстрів технічних дільниць (техніків-доглядачів) та в присутності мешканки квартири АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою однокімнатна, державна, розташована на першому поверсі двоповерхового житлового будинку. В квартирі не мешкають більше п`яти років, вхідні двері старі, закриті на навісний замок, квартира знаходиться у зруйнованому стані. Заборгованість за квартирною платою станом на 01 лютого 2020 року становить 3 568, 27 грн.
Згідно з актом ТОВ «Добропільське експлуатаційне підприємство № 2» від 10 червня 2020 року відповідачі у квартирі АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою не мешкають з 2012 року, вхідні двері старі, закриті на навісний замок, квартира знаходиться у зруйнованому стані. Заборгованість за квартирною платою станом на 01 червня 2020 року становить 3 755, 99 грн.
Відповідно до листа комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради від 26 лютого 2020 року № 158 за адресою: АДРЕСА_1 послуга постачання теплової енергії відсутня.
Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» «Соцсервис» від 26 лютого 2020 року № 37 у липні 2016 року котельні передані з балансу філії «УКК» Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» в комунальну власність міста Добропілля. Послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не надавалися, то заборгованість відсутня.
Відповідно до інформації Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства від 10 березня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито особистий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , нарахування за послуги водопостачання і водовідведення не провадиться з січня 2017 року у зв`язку з тим, що в квартирі ніхто не проживає згідно з актом інвентаризації. Оплата з 2017 року не здійснюється, заборгованість станом на 01 березня 2020 року становить 717, 66 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Верховний Суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частина третя статті77 ЦПК України).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття81 ЦПК України).
Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.
У цій справі суд має взяти до уваги, що відповідачі у судові засідання не з`являлися, будь-які заперечення на спростування доводів позивача суду не надали, то Верховний Суд зазначає, що за правилами статей 77 - 80 ЦПК України суд мав оцінити подані позивачем докази щодо належності, допустимості, достовірності та достатності.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Верховний Суд виходить з того, щоу справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.
Відмовивши у позові суди дійшли висновку, що позовні вимоги про відсутність відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин не підтверджені належними та допустимими доказами, тому передбачені статтею 71 ЖК Української РСР підстави для задоволення позову відсутні.
Вирішуючи спір, суди виходили із того, що надані позивачем документи не підтверджують достовірно відсутність ОСОБА_1 й ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців. Факт непроживання відповідачів у спірній квартирі не є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до статті 71 ЖК Української РСР підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є непроживання понад шість місяців в житловому приміщенні без поважних причин.
Суди виходили з того, що позивач не надав доказів, які б підтверджували факт відсутності відповідачів у житлі без повжних причин понад строки, встановлені статтею 71 ЖК Української РСР.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, провадження № 61-46621св18.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Згідно з матеріалами справи квартира АДРЕСА_1 перебуває у переліку покинутих квартир (а. с. 54) та у зруйнованому стані (а. с. 9), комнальні послуги не надавалися ( а .с. 9-10).
Вирішуючи спір, суди застосували практику Європейського суду з прав людини, проте Верховний Суд зазначає, що застосовуючи відповідну практику, суди мали належним чином з`ясувати обставини справи та надати їм правову оцінку, з урахуванням встановлених обставин справи за допомогою «трискладового тесту» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами ради як власника житла та фізичних осіб, які зареєстровані в житловому приміщенні, проте протягом п`яти років не виявляють до нього жодного інтересу.
Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Верховний Суд зауважує, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
З урахуванням підстав позову та наданих доказів позивачем, оскільки як випливає із матеріалів справи відповідачі в судові засідання не з`являлися, суди мали надати належну оцінку твердженням позивача, що протягом п`яти років позивачі будь-якого інтересу до квартири, яка була їхнім житлом не виявляють, статусу житла - покинуте, з`ясувати, чи з урахуванням встановлених обставин справи визнання відповідачів такими, що втратили право користуваття жилим приміщеням буде відповідати легітимній меті та бути необхідним у демократичному сусупільстві.
З огляду на викладене, судові рішення не відповідають вимогам частин першої-третьої статті 263 ЦПК України, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування заочного рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з березня 2020 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Добропільської міської ради задовольнити частково.
Заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
