Справа № 346/4160/20

Провадження № 2/346/236/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

головуючого судді: П`ятковського В.І.,

секретаря: Матушевської Г.Д.

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача Попадюк О.Я. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Коломиї справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Коломийського управління Державної казначейської служби України, третя особа Матеївецька сільська рада територіальної громади Коломийського району, про стягнення компенсації в розмірі трьох відсотків річних, суми інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення суду та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вказаною позовною заявою в якій зазначила, що є постраждалою від повені, яка мала місце 25 липня 2008 року. Внаслідок стихійного лиха, було підтоплено належні їй житловий будинок та господарські споруди, знищено посіви на сільськогосподарських угіддях площею 0,50 га, тощо.

Після проведення обстеження Семаківською сільською радою Коломийського району їй визначено ІІІ категорію постраждалих від стихійного лиха. Вказане рішення вона оскаржила спершу в досудовому, а згодом і в судовому порядку.

17 травня 2010 року Колегією суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, проголошено постанову, якою апеляційну скаргу задоволено, постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2009 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено, визнано частково недійсним рішення Семаківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області № 413 від 17 серпня 2008 року в частині віднесення її до ІІІ категорії постраждалих від повені; зобов`язано Семаківську сільську раду Коломийського району віднести її до ІІ категорії постраждалих від повені з виплатою недоплаченої допомоги, яка належить до виплати ІІ категорії постраждалих від повені. Постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржувалась.

Виконавчий лист на виконання вказаного рішення суду вона звернула до примусового виконання. Однак, рішення апеляційного суду сільською радою спершу виконано частково. Зокрема, на підставі рішення сесії Семаківської сільської ради № 49-4/2011 від 24.02.2011 року її включено до ІІ категорії постраждалих внаслідок стихійного лиха. Однак, рішення в частині виплати недовиплаченої допомоги, яка належить до виплати II категорії постраждалих від повені, залишалася не виконаною.

З метою виконання даної постанови у зазначеній частині Семаківська сільська рада Коломийського району зверталась до Коломийської районної державної адміністрації (листом № 189/02-25/05 від 22 жовтня 2010 року).

З такою вимогою зверталася і вона, однак, листом управління праці та соціального захисту населення Коломийської РДА № П-450 від 03 травня 2012 року її повідомлено про те, що відповідно до п. 15 Порядку використання у 2008 році субвенції з державного бюджету обласним бюджетам Вінницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей, міському бюджету м. Чернівці для ліквідації наслідків стихійного лиха, що сталося 23-27.07.2008 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2008 року № 689, сума допомоги для ІІ категорії постраждалих сімей повинна становити не менше як 30 000 грн. Крім того, листом управління праці та соціального захисту населення Коломийської РДА № 3025/03-16/04 від 28.09.2012 року направлено лист у фінансове управління Коломийської РДА про виділення коштів у сумі 25 000 грн. для виплати їй вказаної допомоги як постраждалій внаслідок стихійного лиха на виконання рішення суду. Також вказаним управлінням праці та соціального захисту населення 25 грудня 2012 року направлено листи № 4171/03-16/02 в Коломийську РДА, Коломийську районну раду та постійну комісію з питань бюджету, фінансів та податків Коломийської районної ради про те, що потреба в коштах для доплати їй як постраждалій II групи становить 25 000 грн. та надано пропозицію врахувати вказану потребу при формуванні бюджету Коломийського району на 2013 рік. Однак, рішення про виділення даних коштів у 2013 році не прийнято. Надалі планувалось прийняття відповідного рішення про включення даних коштів у бюджет на 2014 рік, однак, вказане питання і тоді позитивно не вирішилось.

Після чергового звернення за здійсненням виплати листом Коломийського управління Державної казначейської служби України Івано-Франківської області її було повідомлено про те, що зазначений виконавчий лист не підлягає до виконання органами казначейства і необхідна зміна способу і порядку виконання судового рішення.

Вона та відділ ДВС зверталися із заявами про зміну способу виконання вказаного рішення суду, однак вони залишені без задоволення.

Вважає, що в період з жовтня 2010 року по листопад 2016 року постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2010 року в частині виплати їй недовиплаченої допомоги, залишалася не виконаною через неправомірні дії Коломийського управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області.

Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2017 року визнано незаконною відмову Коломийського управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області від 03 листопада 2016 року №2-02/866 у прийнятті до виконання виконавчого листа в справі № 2а-449/2009, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області 22.12.2014 року, про виплату ОСОБА_1 недовиплаченої допомоги яка належить до виплати ІІ категорії постраждалих від повені та зобов`язано Коломийське управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області здійснити дії щодо виконання виконавчого листа, в порядку, передбаченому Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

27 вересня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд вказану постанову скасував, а у задоволенні позову відмовив. Однак, 09 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову, якою постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2017 року у справі № 346/6213/16-а залишено в силі.

Після вказаного рішення суду, коли пройшло понад 10 років, 15 вересня 2020 року, Коломийське управління Державної казначейської служби України провело їй виплату допомоги, яка належить до виплати ІІ категорії постраждалих від повені в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень присуджених до виплати постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2010 року.

Внаслідок тривалого не виконання рішення суду, їй спричинено майнову та моральну шкоду, яку просить стягнути з відповідача.

Зокрема це компенсація за прострочення перерахування коштів за рішенням суду та інфляційні витрати, а також моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, пов`язаних з розладом нормального життя, нервовою напругою та переживаннями, що пов`язані з необхідністю захисту порушених прав під час виконання рішення суду, розладом сталого способу життя та необхідністю його відновлення, неможливістю врегулювання питання мирним шляхом. Моральні страждання оцінює в 100000 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги з вказаних підстав підтримали.

Представник відповідача Коломийського управління Державної казначейської служби України в судовому засіданні щодо позову заперечила, та підтримала поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позивачка звернулася до Коломийського управління Державної казначейської служби України Івано-Франківської області 26 жовтня 2016 року із заявою про виконання виконавчого листа від 22 грудня 2014 року з порушенням термінів його пред`явлення, про що була повідомлена листом від 27 жовтня 2016 року.

02 листопада 2016 року позивачка знову звернулася із заявою з приводу виконання виконавчого листа щодо виплати їй компенсації. І листом від 03 листопада 2016 року її повідомлено, що Державна казначейська служба України не є органом примусового виконання, вона в межах своїх повноважень та в межах відповідних бюджетних призначень вправі стягнути з державного органу відповідні призначення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень судів і можливе лише у разі стягнення коштів з боржника-державного органу. Проте, якщо у рішенні суду не постановлено до стягнення визначеної суми коштів на користь стягувача, то відповідно Державна казначейська служба України не має можливості в межах своєї компетенції виконати таке рішення суду.

Щодо відшкодування моральної шкоди представник відповідача також заперечила, оскільки вважає, що позивачем не подано доказів її обґрунтування. Тому, в задоволенні позову просить відмовити.

Представники Державної Казначейської служби України та третьої особи Матеївецька сільська рада територіальної громади в судове засідання не з`явилися, та не повідомили про причини неявки.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду, від 17 травня 2010 року задоволено позов ОСОБА_1 та визнано частково недійсним рішення Семаківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області № 413 від 17 серпня 2008 року в частині віднесення її господарства до ІІІ категорії постраждалих від повені та зобов`язано Семаківську сільську раду Коломийського району віднести ОСОБА_1 до ІІ категорії постраждалих від повені з виплатою недоплаченої допомоги, яка належить до виплати по цій категорії постраждалих.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий документ, який позивачка звернула до примусового виконання.

Однак, вказане рішення виконано з простроченням, а саме 15 вересня 2020 року. Підставою цьому стало прийняття 09 липня 2020 року Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постанови про залишення в силі, постанови Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2017 року у справі № 346/6213/16-а, якою визнано незаконною відмову Коломийського управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області від 03 листопада 2016 року № 2-02/866 у прийнятті до виконання виконавчого листа в справі № 2а-449/2009, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області 22.12.2014 року, про виплату ОСОБА_1 недовиплаченої допомоги яка належить до виплати ІІ категорії постраждалих від повені та зобов`язано Коломийське управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області здійснити дії щодо виконання виконавчого листа, в порядку, передбаченому Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на вищенаведені норми чинного законодавства вимоги позивача про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету матеріальної шкоди за тривале невиконання рішення суду підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд вважає, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, згідно вимог ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичні особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до умов п.3 ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу влади, органу влади Автономної республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб`єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб`єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов`язковий, односторонній).

Відповідно до вимоги чинного законодавства України особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є поставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, позивачкою не надано суду будь яких підтверджуючих документів чи інших доводів перенесених нею моральних страждань та спричинення їй внаслідок дій відповідача моральної шкоди, а отже підстав для відшкодування моральної шкоди не вбачається.

На підставі наведеного та ст.ст. 4, 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» ст.ст. 509, 625, 1167, 1173 ЦК України, керуючись ст.ст. 265, 268, 274-279, 354 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 - 51 553,59 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23 липня 2021 року.

Суддя П`ятковський В. І.