Справа № 496/2104/20

Провадження № 2/496/910/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пендюри Л.О.

за участю секретаря - Богдан Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 10 листопада 2005 року №734 та визнати державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯГ №940158 (кадастровий номер 5121084200:02:003:0352), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0741 га - недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії IV-ОД №062419, їй належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1048 га. Даний державний акт є старого зразка без кадастрового номеру. З часом вона отримала рішення №РВ-5100169252015 про відмову у винесені рішення у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, однією з підстав було те, що існує перетин ділянок з ділянкою 5121084200:02:003:0352, яка належить ОСОБА_2 , тому вона звернулася до суду за захистом своїх прав, шляхом скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним.

Позивачка та її представник, в судове засідання не з`явилися, а представник позивачки подав до суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності та відсутності позивачки (а.с. 35).

Відповідачка - ОСОБА_2 у судові засідання не з`являлася, про дату, час та місце судових засідань повідомлялася шляхом надіслання судової повістки на зареєстровану адресу проживання, однак судова повістка повернулася до суду з відміткою «відсутній за вказаною адресою» (а.с. 25, 29, 34).

Представник відповідача - Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області до судового засідання не з`явився, надіслав заяву, в які справу просив розглянути за його відсутності. Проти задоволення позову не заперечував (а.с. 24).

Приймаючи до уваги заяву представника позивачки та відповідача Нерубайської сільської ради, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії №IV-ОД №062419 від 05.08.2002 року, виданого Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області, ОСОБА_1 належить земельна ділянка, розташована на території АДРЕСА_1 площею 0,1048 га (а.с. 12).

Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ №940158 від 16.11.2006 року, виданого Нерубайською сільською радою, ОСОБА_2 належить земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0741 га, кадастровий номер 5121084200:02:003:0352 (а.с. 13).

Рішенням №РВ-5100169252015 від 30.05.2015 року, ОСОБА_1 було відмовлено у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру крім іншого у зв`язку з перетином ділянок з ділянкою 5121084200:02:003:0352 (а.с. 8).

Згідно протоколу проведення перевірки електронного документа №ПП-5100080172015 від 30.05.2015 року, наявними даними Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним індексних кадастрових карт (планів), відомостям про інші об`єкти Державного земельного кадастру, їх кількісним, якісним характеристикам та відомостям про значення оцінки земельної ділянки; встановленим вимогах до змісту, структури і технічної характеристики електронного документу, а також даним документації із землеустрою або оцінки земель - не відповідає (а.с. 9).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Залежно від установленого, суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю: право приватної власності набувається в порядку визначеному законом: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 40 ЗК України громадяни України за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування житлового будинку у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № № 858-IV)

Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 18.04.2018 року № 346/4408/15-ц.

За заявою ОСОБА_1 від 06.08.2013 р. ТОВ «Екологічні технології ХХІ» було виготовлено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті чого було виявлено відмінності між фактичною межею земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її відображенням у державному акті. На земельній ділянці розташований житловий будинок, що належить гр. ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 06.07.2002 року (зареєстровано у господарській книзі №23/2111 від 08.07.2002 року), та господарські будівлі, що відображені у технічному паспорті, складеного філією ОМБТІ та РОН за станом на 26.06.2002 року. Земельна ділянка використовується за цільовим призначенням. Загальна площа - 0,1048 га. Межі земельної ділянки визначені в присутності землевласника ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів, про що складено відповідний акт. Претензій щодо меж з боку суміжних землекористувачів не має. (а.с. 36-73).

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Згідно п. 2 розділу VII прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи.

У разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом.

Відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2013 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.

У разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Відповідно ч. 8 ст. 79? Земельного кодексу України, у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, розпорядження своїм майном.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За положеннями частини першої-другої статті 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Водночас відповідно до прецедентної практики Європейської суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-33цс13, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином рішення 30 сесії IV скликання Нерубайське сільської ради Біляївського району Одеської області від 10.11.2005 р. № 734 в частині передачі в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) площею 0,0741 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та виданий на підставі рішення - Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯГ № 940158 від 16.11.2006 р. слід визнати незаконним та скасувати.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 21, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 79?, 152, 153, 158 ЗК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним - задовольнити частково.

Скасувати рішення 30 сесії IV скликання Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 10 листопада 2005 року №734 в частині передачі у власність ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ) земельної ділянки площею 0,0741 га. за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯГ №940158 (кадастровий номер 5121084200:02:003:0352), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0741 га - недійсним.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Суддя Л.О. Пендюра