Провадження № 2/760/8665/21

Справа № 760/17822/21

УХВАЛА

про передачу справи на розгляд іншого суду

19 липня 2021 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «USI» (Ю.Ес.Ай) /далі - ТДВ «СК «USI»/ (код ЄДРПОУ: 32404600; адреса: 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, буд. 4, корпус 6-А), про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

16.06.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом позивача, в якій він просить стягнути з відповідача 28 960,86 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 13.07.2021.

Вказана позовна заява підлягає направленню за підсудністю до належного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач, звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва, посилаючись на ч. 5 ст. 28 ЦПК України (позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору). Зазначає, що позов подає за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Суд враховує, що відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

В п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз`яснено, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено Законом України «Про захист прав споживача», порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов.

У п. 2 вказаної Постанови зазначено, що до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживача», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів страхування.

З урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 1-26/2011р. Верховний Суд України в Узагальненні судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів висловив позицію про те, що оскільки діяльність страховика підпадає під визначення послуги і виконавця, що містяться в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», то у разі, якщо договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої фізичної особи, такі правовідносини регулюються Законом «Про захист прав споживачів» в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Цей висновок стосується й договорів майнового страхування, де страхувальниками є фізичні особи, а відносини спрямовані на захист особистих майнових інтересів страхувальника або іншої особи, що визначена у договорі, шляхом задоволення майнової потреби страхувальника, яка виникає або може виникнути після настання певних подій.

Крім того, в матеріалах аналізу Верховним Судом України судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, вказано про поширеність випадків прямого чи опосередкованого застосування до страхових відносин Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Це стосується насамперед питань про підсудність за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди, виконання договору, звільнення від сплати судового збору, можливості вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

При цьому зазначено наступне:

«Щодо поширення норм Закону № 1023-ХІІ на правовідносини, що регулюються Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), то слід враховувати сферу дії зазначених законів.

У преамбулі Закону № 1023-ХІІ зазначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Закон № 1961-ІV регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У ст. 1 цього Закону визначено, що страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу. Тобто цей Закон направлений на захист життя, здоров`я та майна третіх осіб.

Відповідно, Закон № 1023-ІV, що регулює відносини, які випливають із договорів купівлі-продажу (виконання робіт, надання послуг) та спрямовані на задоволення виключно особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, не може поширюватися на правовідносини, що випливають із Закону № 1961-ІV.

Стосовно поширення Закону № 1023-ІV на добровільне страхування слід зазначити таке.

Суди не вправі керуватися законодавством про захист прав споживачів при вирішенні спорів, що випливають з відносин між фізичними особами,які вступають у договірні відносини між собою з метою задоволення особистих потреб, не пов`язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, а також із відносин, що виникають у зв`язку із придбанням фізичною особою-підприємцем товарів, виконанням для нього робіт чи наданням послуг не для особистих потреб, а для здійснення підприємницької діяльності або у зв`язку із придбанням товарів, виконанням робіт і наданням послуг з метою задоволення потреб юридичних осіб.

Щодо майнового страхування слід зазначити таке. Закон № 1023-ІV регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР), страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. У ст. 4 цього Закону зазначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону, і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Метою страхування при укладенні договору майнового страхування є погашення за рахунок страховика ризику майнової відповідальності перед іншими особами чи ризику виникнення інших збитків у результаті страхового випадку.

Аналіз наведених норм свідчить, що відносини, які виникають з майнового страхування, не підпадають під предмет регулювання Закону № 1023-ІV і положення цього Закону не застосовуються до відносин майнового страхування.

Зазначений Закон може застосовуватися, коли позивач прямо вказує на порушення норм, гарантованих цим Законом, наприклад, права на інформацію при ненаданні для ознайомлення правил страхування тощо».

З матеріалів справи вбачається, що спір щодо виплати страхового відшкодування виник з правовідносин пов`язаних з виконанням договору добровільного страхування наземного транспорту укладеного між страхувальником ОСОБА_2 та страховиком ТДВ «СК «USI», у зв`язку з порушенням умов договору на отримання суми страхового відшкодування внаслідок страхового випадку (ДТП) згідно Закону України «Про страхування», а не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача», оскільки позов не містить жодного посилання на порушення прав та способи їх захисту, передбачених цим Законом.

Отже, в даному випадку предметом спору є не якість страхових послуг, а права та обов`язки сторін згідно умов договору страхування та виконання зобов`язань за договором страхування, тому, правовідносини, що виникли між сторонами за казаним позовом, не є захистом прав споживача.

Як вбачається з позовної заяви, місцезнаходження відповідача ТДВ «СК «USI» (код ЄДРПОУ: 32404600), зареєстровано за адресою: 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, буд. 4, корпус 6-А, що територіально відноситься до Оболонського районного суду міста Києва, тому, суд вважає за можливе застосувати вимоги ч. 2 ст. 27 ЦПК України, щодо визначення підсудності даного спору саме за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, зокрема, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Враховуючи викладене, дослідивши і оцінивши юридичну природу спірних правовідносин, з метою дотримання правил підсудності та додержання як вимог національного процесуального законодавства, так і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на «суд, встановлений законом», суд прийшов висновку про необхідність направлення даної цивільної справи за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

При цьому ч. 3 ст. 31 ЦПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4, 27, 30, 31, 258-261, 352-354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «USI» (Ю.Ес.Ай) про стягнення коштів, передати за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва (адреса: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є).

Передачу справи на розгляд вказаного суду за встановленою підсудністю здійснити не пізніше п`яти днів після закінчення строку на оскарження даної ухвали, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 ЦПК України).

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л. Л. Зуєвич