Рішенням Конституційного Суду по справі від 27.01.2004 №1-рп/2004 по справі №1-9/2004 надано офіційне тлумачення словосполучення "шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності", а саме: «Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов`язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог частини третьої статті 34 Закону №1105. Отже, під шкодою, заподіяною умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, треба розуміти таку шкоду, за якої не втрачається здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією або за іншою адекватною їй професією (фахом)».

Пунктом 3.5. Порядку №212 передбачено, що у випадках, коли внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання настає значне зниження можливостей соціальної адаптації з урахуванням соціального фактору та наявності робочих місць встановлюється 40-30 відсотків якщо потерпілого можливо використовувати на роботі за своєю професією, але при змінах умов праці та зниженні заробітної плати.

Оскільки Позивачці встановлено 30% втрати професійної працездатності вона може виконувати роботу за своєю професією, а зниження заробітної плати відділення Фонду компенсує їй виплачуючи щомісячну страхову виплату (довідка додається).

Відповідач вважає, що позивачка не надала доказів, що підтверджують втрату життєвого часу, зниження життєвої активності, глибини, характеру та тривалості душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок отриманої травми, зміни звичного способу життя тощо, а обмежилася лише підтвердженням травми (акт розслідування нещасного випадку за формою Н-1, що підтверджує обставини нещасного випадку і встановлення у зв`язку з цим стійкої втрати професійної працездатності (довідка ЛТЕК) і для відшкодування частини втраченого заробітку.

Крім того, з 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ, згідно ст. 36 якого відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Виходячи з викладеного, законодавством України остаточно припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим за будь-якими випадками незалежно від часу настання страхового випадку без зазначення будь-яких додаткових умов або обмежень. Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність законодавчих підстав відшкодування моральної шкоди управлінням Фонду, позивачці необхідно відмовити в задоволені позовних вимог.

У вступному слові представник позивачки - адвокат Гузєв І.Г. стисло виклав зміст та підстави своїх позовних вимог щодо предмету позову, просив позов задовольнити та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. На питання представника відповідача відповів, що позивачка не скористалася своїм правом на безкоштовне санітарно-курортне лікування, на відшкодування витрат на лікування, на соціальну допомогу, що могло б привести до відновлення працездатності. Огляд ЛТЕК вона також більше не проходила. Позивачка немає доказів на підтвердження її подальшого лікування, яке вона отримувала за власні кошти.

Представник відповідача - Галіцина О.О. у вступному слові заперечувала проти позову, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, просила відмовити в задоволенні позову. Також пояснила суду, що позивачка не зверталася до Фонду для оплати лікування, відшкодування витрат на ліки та інші витрати, пов`язані з втратою працездатності. На момент отримання травми позивачці було 54 роки і вона вже була пенсіонеркою, отримувала пенсію, тому їй, як пенсіонеру було встановлено втрату працездатності безстроково. З 2015 року із Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV виключено положення про відшкодування Фондом моральної шкоди. Вважає, що позивачкою значно завищена сума моральної шкоди, яку вона просить стягнути з Фонду.

Представник відповідача - Малєтова Н.О. у вступному слові заперечувала проти позову, зазначила, що всі пояснення на обґрунтування заперечень проти позовних вимог, викладені у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши представника позивачки, представників відповідача, дослідивши письмові докази у справі та встановивши фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що згідно трудової книжки, виданої 18 червня 1964 року, ОСОБА_3 , 1946 року народження, ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі розпорядження № 58 від 16 червня 2000 року була прийнята на роботу муляром-штукатуром Дочірнього підприємства «Дніпродзержинського спеціалізованого управління № 2» Відкритого акціонерного товариства «Дніпродомнаремонт» (а.с. 28).

09 листопада 2000 року із ОСОБА_3 стався нещасний випадок на виробництві.

В акті № 1 форми Н-1 про нещасний випадок від 10 листопада 2020 року, який затверджений директором ДП « Дніпрозержинське СУ-2» ВАТ «Дніпродомнаремонт» Андрейченком О.О. (а.с. 14-17), підтверджено, що 09 листопада 2000 року о 12 годині 20 хвилин із ОСОБА_3 стався нещасний випадок на виробництві за наступних обставин: «09 листопада 2000 року майстер будівельної групи ОСОБА_4 у зміні з 07.00 години дав завдання мулярам-штукатурам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на фарбування гаражних дверей відділу головного механіка управління. При виконанні фарбування нижньої частини дверей о 12 годині 20 хвилин ОСОБА_3 оступилася та впала на дерев`яну лавку, отримавши забій нижньої частини хребта.

Згідно вказаного акту ОСОБА_3 на момент нещасного випадку мала загальний стаж роботи 35 років, причинами нещасного випадку є незадовільна організація робіт зі сторони майстра будівельної групи ОСОБА_4 , яке виразилося в тому, що на робочому місці знаходилися сторонні предмети; незадовільний контроль за безпекою праці зі сторони майстра ОСОБА_4 .

Згідно епікризу № 9737 (а.с. 19) ОСОБА_3 знаходилася на стаціонарному лікуванні з 16 листопада 2001 року по 29 грудня 2001 року з діагнозом: поєднана травма: ЗЧМТ,СГМ, ЗПСМГ, компресійний перелом тіла компресією І ст., нижній монопарез праворуч.

Після стаціонарного лікування 21 лютого 2001 року ОСОБА_3 була направлена на медико-санітарну експертну комісію для визначення групи інвалідності та проценту втрати працездатності (професіональної) у зв`язку з виробничою травмою (а.с. 18).

Відповідно довідки Дніпропетровської травматологічної МСЕК №1 від 06 серпня 2001 року серії ДНА-01 № 256790 ОСОБА_3 , яка пройшла огляд 01 серпня 2001 року, було встановлено 30% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково (а.с. 10-13).

Зазначеними вище доказами підтверджено факт заподіяння позивачці моральної шкоди, оскільки внаслідок отриманої нею травми вона зазнала значного фізичного болю, тривалий час лікувалася стаціонарно, частково втратила професійну працездатність та їй було встановлено інвалідність третьої групи. В подальшому вона не могла працювати за фахом муляра-штукатура, була переведена на роботу кур`єра, а потім звільнилася з роботи за власним бажанням.

В пункті 1 частини 2 статті 23 ЦК України передбачено, що мральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Судом не приймаються заперечення представників відповідача щодо відсутності у позивачки права на відшкодування немайнової (моральної) шкоди з наступних підстав.

Згідно статей 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (в редакції, що діяла на момент первісного встановлення стійкої втрати працездатності) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов`язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди; відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат; сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку; при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Відповідно до зазначених норм Закону позивачка має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року N 1-рп/2004 у справі N1-9/2004 було роз`яснено, що поряд із відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової шкоди передбачено статтею 1 Закону і є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника. Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку відповідно до абзацу третього статті 5 Закону є своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком. До страхових виплат належить, зокрема, грошова сума, яка виплачується застрахованому за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової суми за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер. Встановлення Законом обов`язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року №-3235-ІV зупинено на 2006 рік дію абзацу 4 ст. 1 Закону № 1105-ХІV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей, підпункту «е» пункту 1 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28 та частини 3 ст. 34 Закону № 1105-ХІV, а також згідно п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №-489-У, який набрав чинності з 1 січня 2007 року, з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинено на 2007 рік дію абзацу 4 ст.1 в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку, підпункту «е» пункту 1 частини 1 ст.21, частини 3 ст.34 Закону № 1105-ХІУ.

Проте, право позивачки на відшкодування моральної шкоди виникло ще до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік».

Згідно рішень Конституційного Суду України №6-рп/2007р. від 09 липня 2007 року, № 10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію, чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина».

В ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отде право застахованої особи на отримання страхових виплат (в тому числі відшкодування моральної шкоди) виникає під час дії законодавчих актів, які встановлювали право на отримання цих виплат.

Виходячи з того, що право на відшкодування моральної шкоди у позивачки виникло з 01 серпня 2001 року (перший огляд МСЕК), дія Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік», яким внесені зміни в Закон України № 1105-ХІV щодо припинення відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку з 1 січня 2008 року» на дані правовідносини не поширюється.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати моральну шкоду позивачці.

При ухваленні рішення суд не приймає до уваги посилання представників відповідача на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №717-16 від 23 лютого 2007 року виключено положення статей 1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» про відшкодування моральної шкоди потерпілим Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, оскільки право на відшкодування моральної шкоди у позивачки виникло 01 серпня 2001 року.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю не поширюється.

Зазначене вище узгоджується із правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 375/2051/18.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно якої розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги те, що позивачка, незважаючи на призначення їй з 30 вересня 1998 року пільгової пенсії, продовжувала працювати муляром-штукатуром для покращення якості свого життя, а в зв`язку з виробничою травмою зазнала значного фізичного болю, тривалий час лікувалася стаціонарно, частково втратила професійну працездатність та їй було встановлено інвалідність третьої групи.

Вказане свідчить про заподіяння позивачці моральної шкоди.

Проте, суд вважає не доведеними твердження викладені в позові стосовно того, що незважаючи на час, який минув з моменту травмування, наслідки травми до теперішнього часу завдають позивачці фізичних страждань, вона відчуває біль у поперековому відділі хребта, загальну слабкість, періодично німіють нижні кінцівки, турбує головний біль та порушення функції ходи. Ці наслідки травми завдають позивачці страждань, вона відчуває дискомфорт, що негативно відображається на її повсякденному житті та житті її родини. Внаслідок отриманої травми позивачка потребує систематичного лікарського спостереження, придбання лікувальних засобів, а через те, що функції рухового-опорного апарату значно погіршені, вона відчуває складнощі при тривалому переїзді в транспорті, відвідуванні магазинів. У зв`язку з ушкодженням здоров`я позивачка до теперішнього часу вимушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, вона не змогла повноцінно працювати, приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу своїм рідним. Зазначені негативні зміни призвели до зниження якості життя позивачки та зменшення благ, які позивачка мала до моменту отриманого трудового каліцтва та втрати професійної працездатності. Розуміння безстроковості негативних наслідків викликає у позивачки негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу, тривоги.

Позивачкою та її представником не було надано суду будь-яких доказів того, що після встановленння інвалідності ОСОБА_3 вона ще будь-коли лікувлася від наслідків отриманої травми. Являючись пенсіонером, вона продовжувала працювати кур`єром, а потім звільнилася з роботи за власним бажанням. Вона не зверталася до Фонду соціального страхування України з заявами про оплату ліків чи з заявами про саторно-курортне лікування. З урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки 30000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Оскільки позивачка, згідно п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі, встановленому за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 93, на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, 30000,00 грн. (тридцять тисяч грн.).

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 93, судовий збір в сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106).

Повне рішення складено до 26 липня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.