ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2021м. ДніпроСправа № 904/4889/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф., розглянув спір

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Трейд", м. Підгородне, Дніпропетровська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма Промінь", с. Бородаївські Хутори, Верхньоднпровський р-н, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 159 100,00 грн.

Без участі представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафто-Трейд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 159 100,00 грн., що складають заборгованість за видатковими накладними №№ РН-0004414, РН-0004413 від 30.10.2020.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем за поставлений товар за видатковими накладними № РН-0004414 та № РН-0004413 від 30.10.2020.

Крім того, позивачем подано клопотання про витребування доказів.

Обґрунтовуючи подане клопотання позивач зазначає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Трейд" відсутні документи, що опосередковують операцію постачання товару, у зв`язку з тим, що останні були надані на підпис відповідачеві, який їх не повернув.

Ухвалою суду від 24.05.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Трейд" про витребування доказів відмовлено.

14.06.2021 до канцелярії суду надійшов відзивна позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідач заперечує про наявність господарських відносин між сторонами.

Щодо видаткових та товаротранспортних накладних, які долучені позивачем до позову, вказує, що вони не містять жодної інформаціє щодо особи, яка була присутня та відповідальна за прийняття товару.

Також відповідач звертає увагу на те, що надану квитанцію про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не можна вважати достатнім доказом оскільки ними підтверджуються лише податкові обов`язки, а не факт поставки товару.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку

З огляду на викладене та згідно з частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.

За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо виконання зобов`язань з поставки та оплати товару за видатковими накладними № РН-0004414 та № РН-0004413 від 30.10.2020.

Позивач стверджує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Трейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма Промінь" укладено договір у спрощений спосіб, на підставі якого позивач здійснив на адресу відповідача поставку товару на загальну суму 159 100,00 грн., на підтвердження чого надав видаткові накладні № РН-0004414 та № РН-0004413 від 30.10.2020, товарно-транспортні накладні №000004203, №000004202, податкову накладну та квитанцію про реєстрацію цієї податкової накладної Єдиному реєстрі податкових накладних, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.5-7, 10-11).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів, правочинів, інших юридичних фактів.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частиною першою статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою - третьою статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Водночас, згідно з частиною першою статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Враховуючи правову природу взаємовідносин сторін, останні регулюються нормами, характерними для договору поставки.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 Цивільного кодексу України).

За змістом частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач заперечує факт укладення з позивачем договору та отримання від останнього товару.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції Закону України № 1669-VII від 02.09.2014, чинній з 15.10.2014) бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ч.1 ст.1 Закону).

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства (ч.1 ст. 3 Закону).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч.1 ст.9 Закону).

За змістом частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз положень статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дозволяє дійти висновку про те, що бухгалтерський облік ведеться підприємством з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; на даних бухгалтерського обліку ґрунтується податкова звітність підприємства. Бухгалтерському обліку підлягають господарські операції - дії (події), що викликають зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а також їх результати, що полягають у реальній зміні майнового стану суб`єкта господарювання. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення господарських операцій.

Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують надання послуг з утримання житлових будинків.

У спірних правовідносинах належним і допустимим доказом поставки товару є видаткові та/або товарно-транспортні накладні.

Нормативні приписи передбачені також у пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення), згідно з яким:

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів;

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший та другий пункту 2.1 Положення).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (абзац перший пункту 2.4 Положення).

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Видаткові накладні № РН-0004414 та № РН-0004413 від 30.10.2020 мітять підпис невідомої особи, без зазначення її посади, при цьому не містять як і товарно-транспортні накладні печатки товариства відповідача.

При цьому, видаткові накладні містять посилання на договір №1510720 від 02.07.2020 та рахунки-фактури, однак їх позивачем не надано до суду.

Також, видаткові накладні містять лише найменування товариства відповідача, без зазначення обов`язкових реквізитів, а саме ідентифікаційного номеру, місцезнаходження товариства тощо.

Крім того, в матеріалах справи відсутні довіреності на підтвердження повноважень особи, яка від імені відповідача отримала спірний товар.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Проте, в супереч вимогам частини першої статті 181 Господарського кодексу України доказів на підтвердження укладення договору, а саме обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, надання відповідачем заявки на поставку товару позивачем до суду не надано.

Таким чином, з огляду на відсутність доказів, які б свідчили про укладення між сторонами у будь-який спосіб договору поставки товару та істотні недоліки видаткових та товарно-транспортних накладних, як обов`язкових первинних документів на підтвердження поставки товару суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту поставки відповідачу товару на загальну суму 159 100,00 грн. за видатковими накладними № РН-0004414 та № РН-0004413 від 30.10.2020.

Суд звертає увагу також на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій за спірними накладними позивачем надано до суду податкову накладну та квитанцію про реєстрацію цієї податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Господарський суд звертає увагу, що податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого останній встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 530, 625, 626, 712 Цивільного кодексу України, статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство агрофірма Промінь" про стягнення заборгованості у сумі 159 100,00 грн. - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 23.07.2021.

Суддя І.Ф. Мельниченко