№ 336/2837/21

н/п 2/336/2693/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєва Є.С., за участі секретаря судового засідання Мойсєєвої Г.В., представника позивача - адвоката Іванісова В.С., відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

15.04.2021 АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом, в якому зазначає, що 27.11.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2490, згідно з умовами якого позивач зобов`язується надати на умовах та повернути в передбачені Кредитним договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом. Відповідно до п.п. 1,1, 1.2 Кредитного договору, Банк надав позичальнику кредит в сумі 34 000,00 доларів США на 120 місяців з остаточним терміном повернення не пізніше 27.11.2017 року.

Відповідачем неналежним чином виконуються умови договору щодо погашення кредиту та інших передбачених договором платежів, станом на 24.03.2021 р. у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 38 969 доларів 81 центів США.,яка складається з такого:

- 33 399,34 дол. США заборгованість кредитом;

- 2 367,42 дол. США заборгованість за відсотками;

- 3 005,94 дол. США розмір 3% річних на суму простроченого кредиту;

- 197,11 дол. США розмір 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів

та не сплачена на день звернення позивача до суду.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості, та судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 16 209,19 грн.

Ухвалою від 16.04.2021 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

29.04.2021 ухвалою суду підготовче судове засідання відкладено на 18.05.2021, у зв`язку із неявкою відповідача.

10.06.2021 до канцелярії суду надійшов відзив, за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки банк під час укладання кредитного договору не попередив її у письмовій формі про можливі ризики в разі можливості різкої зміни валютного курсу, також в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитні кошти надавались у іноземній валюті. Крім того, позивачем до суду не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними. АТ «Ощадбанк» було відомо, що кредитні кошти були отримані відповідачем для своїх споживчих цілей, тобто ці кредитні кошти вона повинна була використовувати для розрахунку з іншими резидентами України. Дана вимога зафіксована у ст. 3 Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-95 від 1993 року, а оскільки відповідача не мала індивідуальної ліцензії для використання доларів США як засобу розрахунку з іншими резидентами України, то не мала права отримувати кредитні кошти у іноземній валюті. Зазначила, що заявлені позивачем суми стягнення 3% річних до стягнення не ґрунтуються на умовах кредитного договору і наданому самим позивачем розрахунку, а тому не підлягають задоволенню.

06.07.2021 протокольною ухвалою закрито підготовчий розгляд справи та призначено до судового розгляду.

В судовому засідання представник позивача позовну заяву підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на наявність судового рішення від 25.04.2013 за позовом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до неї про виселення із будинку, заставленого в іпотеку за тим самим договором.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як передбачено ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних правовідносин є, зокрема, правочини.

З матеріалів справи встановлено, що 27.11.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_3 кредитний договір №2490, який містить інформацію про основні умови кредитування, у тому числі щодо розміру плати за користування кредитом, зокрема реальної річної процентної ставки, та умов застосування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язання (а.с.11-14).

За умовами вказаного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 34 000,00 доларів США на строк 120 місяців з остаточним терміном повернення не пізніше 27.11.2017 року, а також п.1.1. Договору передбачено сплата процентів за користування Кредиту в розмірі 14 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором.

Згідно п. 1.2 Кредитного договору позичальник зобов`язується проводити погашення кредиту та сплачувати відсотки, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом щомісячно, до 25 числа місяця, наступного за звітним, ануїтетними платежами в сумі 527,91 дол. США, починаючи з грудня 2007 року.

Відповідно до п.5.2 Кредитного договору, у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов`язань, передбачених Кредитним договором, Банк має право застосувати до позичальника штрафні санкції, з яких, за порушення Позичальником строків виконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,05% від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення платежу, за кожен день прострочення.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором станом на 24.03.2021 р. у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 38 969 доларів 81 центів США, яка складається з такого:

- 33 399,34 дол. США заборгованість кредитом;

- 2 367,42 дол. США заборгованість за відсотками;

- 3 005,94 дол. США розмір 3% річних на суму простроченого кредиту;

- 197,11 дол. США розмір 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів.

Отримання кредитних грошових коштів відповідач не заперечувала, доказів про погашення суми боргу, на спростування розрахунків позивача станом на час розгляду справи відповідач не надала.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на власний розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пункт 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів" визначає, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов`язання (неналежне виконання)

Згідно ст. 611 ЦК України, при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Отже, вказаний договір кредитний договір, є укладеними, про що свідчать підписи кожної із сторін і є обов`язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, згідно вимог якої зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу), інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Загальними вимогами для чинності правочину згідно ст. 203 ЦК Україниє зміст правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, сторони за вказаними договорами на дату укладення Договорів, які є предметом спору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що не заперечується ними.

Зовнішнє волевиявлення відповідало їх внутрішній волі, умови договору є їм зрозумілими, що підтверджується змістом договорів, відповідно до яких, ці договори сторонами прочитані, відповідають їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін.

При оформлені кредитного договору, відповідач була ознайомлена з умовами надання кредиту, про що свідчить її підпис у договорі.

Отже, відповідач до підписання договору мала можливість ознайомитися з умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір було підписано, та кредитний договір виконувався сторонами, а саме позивач надав відповідачу кредитні кошти у сумі 34 000 доларів США та отримання цієї суми не заперечується відповідачем.

Відповідач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона після підписання договору оспорювала або намагалася змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення, навпаки відповідачка отримала кошти та, порушуючи взяти на себе зобов`язання, жодного разу не здійснила платежів в рахунок погашення заборгованості, що свідчить про прийнятність для них умов спірних пунктів кредитного договору на момент укладення.

На думку суду кредитний договір не суперечить загальним принципам цивільного права, положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р. при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.ст. 215, 1048- 1052, 1054- 1055), ст.ст. 18 - 19 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також відповідно до Узагальнення ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07.10.2010р. при вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені ЦК України (ст.ст. 1048-1052, 1054), та ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Як вбачається зі змісту Договору усі істотні умови були виконані.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Як встановлено ч.1 ст. 638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно актів цивільного законодавства.

Даний Кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів, саме ці умови є істотними для договору даного виду згідно норм чинного законодавства (ст.ст. 1046-1048,1054 ЦК України).

При укладені Кредитного договору відповідачу були відомі всі умови Кредитного договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили ОСОБА_3 підписати кредитний договір на вкрай невигідних для неї умовах.

Отже, судом встановлено, що на момент вчинення правочину, тобто укладення кредитного договору, волевиявлення відповідачки було вільним і відповідало її внутрішній волі, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто позивач надав, а відповідач прийняв кредит і зобов`язався повернути його позивачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки.

Щодо тверджень відповідачки про непопередження про наявність валютних ризиків то слід зазначити, що підписуючи договір про надання кредиту ОСОБА_3 була ознайомлена з його умовами та наслідками, погоджувалась з ними, зокрема, з умовами надання кредитних ресурсів в іноземній валюті - доларах США.

Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відповідно до п.3 ст. 3 та ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у ч.4 ст. 5 Закону України «Про валюту та валютні операції», встановлюються Ніціональним Банком України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 10 грудня 2019 року № 148, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

При цьому, слід зауважити, що відповідачка до момента звернення позивача до суду не намагалась розірвати договір, чи визнати його недійсним, або ж встановити його нікчемність, хоча договір підписаний 14 років тому, що свідчить на користь того, що відповідач знала про свої обов`язки і погоджувалась з ними і почала вважати їх недобросовісними після утворення заборгованості перед фінансовою установою та звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості.

За вказаних обставин суд не приймає до уваги посилання відповідача на несправедливість умов договору щодо виконання зобовязань в іноземній валюті без врахування ризику позичальника у разі знецінення національної валюти.

Доводи про те, що ВАТ «Ощадбанк» не мав права укладати кредитний договір в іноземній валюті, є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

За положеннями ст. 99 Конституцій України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Закон України «Про валюту і валютні операції».

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону операції з валютними цінностями здійснюються на підставі банківських ліцензій НБУ.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу Національним банком України на банківські операції та банківських ліцензій встановлюється також Положенням про ліцензування банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 22 грудня 2018 року №149, у п. 11. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Закону, є банківською ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Положенням НБУ.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є банківською ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог п.п. "в" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (який діяв на момент укладання кредитного договору), який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на час укладення кредитного договору законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті .

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 9 Декрету КМУ (яка діяла на момент укладання кредитного договору) є наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов`язані з іноземною валютою.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 березня 2011 року № 6-7 ц11.

Відсутність такої ліцензії у банку на час укладення договору відповідачем не доведена.

Отже, надання укладення кредитного договору та видача кредитних коштів в іноземній валюті не супречило вимогам законодавства.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, укладений між сторонами кредитний договір не суперечить положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали його внутрішній волі; правочини вчинялися у формі, встановленій законом; оспорювані пункти договору узгоджувалися сторонами; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стосовно доводів відповідача про наявність рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.04.2013 у справі № 0827/9876/2012 щодо її виселення із заставленого будинку суд зазначає наступне.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 27 листопада 2007 року між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2490, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 34 000 доларів США. В цей же день в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитування сторони уклали договір іпотеки, предметом якого став будинок АДРЕСА_1 . 2 жовтня 2008 року виконавчим написом приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором звернуто стягнення на будинок АДРЕСА_1 . 29 березня 2010 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції виконавчий напис нотаріуса повернутий стягувачу через ненадання документу на підтвердження правового статусу земельної ділянки. 29 листопада 2011 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 3923 від 02.10.2008 року. 27 липня 2012 року позивачем відповідачам направлені вимоги про добровільне звільнення будинку, які отримані відповідачами 31 липня 2012 року. За встановлених обставин суд дійшов висновку про задоволення позову ПАТ «Державний ощадний банк України в особі філії - Запорізького обласного управління до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та виселення вказаних осіб з будинку АДРЕСА_1 .

Наразі вказане рішення суду не виконано, відповідач продовжує проживати у зазначеному будинку, предмет іпотеки не реалізований, що підтверджується поясненнями сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно зі ст. 33 вказаного закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням.

Оскільки, як встановлено судом, предмет іпотеки не реалізовано, відповідно погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося, а отже, не відбулося завершення позасудового врегулювання, зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишилося дійсним і підлягає судовому захисту.

Суд бере до уваги також положення ст. 432 ЦПК України, відповідно до яких суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, у разі якщо обов`язок боржника буде відсутній у зв`язку з його виконанням, за зверненням боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, а тому рішення суду про стягнення заборгованості та одночасна наявність виконавчого напису, з урахуванням наведених положень ЦПК України, сама по собі не порушить прав відповідача, оскільки не призведе до подвійного стягнення

З огляду на вищевикладене суд вбачає правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 33 399,34 дол. США, заборгованості за відсотками 2 367,42 дол. США, 3% річних на суму простроченого кредиту 3 005,94 дол. США, 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів 197,11 дол. США, що сукупно складає 38 969,81 доларів США.

На підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в повному розмірі, сплаченому позивачем.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 264, 265, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363, р/р НОМЕР_1 ), заборгованість по кредитному договору № 2490 від 27.11.2007 року, у розмірі 38 969,81 доларів США (тридцять вісім тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять доларів 81 цент США), що еквівалентно за курсом НБУ 1 080 613,35 (один мільйон вісімдесят тисяч шістсот тринадцять гривень 35 коп.).

Стягнути із ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363, р/р НОМЕР_1 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 16 209,19 грн.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії -Запорізьке обласне управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 48, ЄДРПОУ 02760363;

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.07.2021.

Суддя Є.С. Боєв

19.07.21