Справа № 761/25657/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2021 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання - Гайдай К.В.

учасники справи:

представник позивача - не з`явився,

відповідач - не з`явився,

представник відповідача - ОСОБА_3. з`явився,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Буд-Інвест» до ОСОБА_1 про захист ділової репутації,

в с т а н о в и в :

у серпні 2020 року ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУД-ІНВЕСТ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації, зокрема, Товариство просило визнати недостовірною інформацію, що була поширена ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 року на його офіційній сторінці в соціальній мережі Facebook (Фейсбук) щодо ТОВ «ТД «Буд-Інвест», та про зобов`язання ОСОБА_1 спростувати поширені недостовірні відомості у той самий спосіб, в який вони були поширені.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року на офіційній сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook була розміщена публікація з долученою таблицею з переліком ніби-то підприємств, задіяних в схемах «скруток», серед яких було відображено і підприємство позивача. Позивач вважає, що поширені заяви народного депутата є недостовірними, такими, що руйнують ділову репутацію позивача перед контрагентами, вищеозначена інформація є неправдивою, не є оціночними судженнями, має на меті довести до відома необмеженої кількості осіб викривлену інформацію про підприємницьку діяльність підприємства позивача, перекрутити її зміст та створити враження про вчинення податкових злочині. ІНФОРМАЦІЯ_3 року, у тому числі у відповідь на публікацію ОСОБА_1 , ДПС України зробила публікацію в соціальній мережі Facebook. На думку позивача, у своїх заявах ОСОБА_1 звинувачує серед інших підприємств і позивача в участі у схемі ухилення від сплати податків на досить велику суму. Зазначає, що ТОВ ТД «Буд-Інвест» є сумлінним платником податків. Звертає увагу, що поширена ОСОБА_1 інформація зашкодила діловій репутації позивача, що в подальшому може вплинути на взаємодію з партнерами та недоодержання прибутку.

Нормативна підстава позову - ст. ст. 32, 34, 62 Конституції України, ст. 302 ЦК України, ст. 30 Закону «Про інформацію».

Представник відповідача з позовними вимогами позивача не згідний та надав до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень на позов, відповідач покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач оприлюднив у соціальній мережі «Фейсбук» публікацію, у якій депутат звертає увагу на проблему ухилення від сплати податків з боку найбільших платників ПДВ, проте під час огляду публікації не було виявлено таблиці з переліком підприємств, про яку згадує позивач в позовній заяві; в заяві відповідача відсутня будь - яка згадка про позивача, позивач не відноситься до великих платників податків; в наданій позивачем таблиці ніде не сказано про те, що позивач є порушником податкового законодавства, всі звинувачення позивача ґрунтуються на його домислах і припущеннях; відповідач ніде не сказав, що позивач вчинив податковий злочин; позивачем не надано жодних доказів виникнення у нього негативних наслідків після заяви відповідача.

Також у відзиві зазначено, що спірні висловлювання відповідача не містять фактичних даних, а є вираженням його суб`єктивних думок і поглядів у вигляді критичної оцінки роботи податкових органів, а відтак такі, як оціночні судження, не підлягають спростуванню.

Позивач 15.03.3021, 02.04.2021, 11.05.2021 подав до суду ідентичні заяви про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив у позові відмовити, покликався на доводи, зазначені у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Згідно із Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позивач у позові зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_1 на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) розмістив публікацію російською мовою за змістом, зазначеним у позовній заяві.

Позивач не заперечує, що у змісті публікації позивач не згадується відповідачем жодним чином.

Доказу розміщення публікації такого змісту, як зазначено у позовній заяві, у вказаній соціальній мережі вказаним автором публікації (відповідачем) - позивачем не надано.

Разом з тим, позивач зазначає, що до публікації відповідачем долучено таблицю з переліком підприємств, серед яких зазначено позивача як ніби-то такого, що задіяний в схемах «скруток» і тому публікація та заяви відповідача у сукупності з таблицею, в якій зазначений позивач, є недостовірними та руйнують ділову репутацію позивача перед контрагентами.

У додатках до позову позивач зазначає, що ним долучено такий додаток як «роздруківка зі сторінки Facebook ОСОБА_1 за ІНФОРМАЦІЯ_2 року».

На підтвердження зазначеного позивач долучив до позовної заяви зображення певного змісту, з зазначеним іменем «ОСОБА_1» та датою ІНФОРМАЦІЯ_3 та з зазначеним посиланням на вебсайт «ІНФОРМАЦІЯ_4», з якого не вбачається, що дане зображення є роздруківкою зі сторінки соціальної мережі під назвою «Facebook», оскільки на зображенні відсутня будь-яка ідентифікація вебсайту.

Суд не зобов`язаний самостійно ідентифіковувати зображення чи відповідність зображення певній вебсторінці чи іншому джерелу.

Надалі, позивачем до позовної заяви долучено копію зображення з написом «ІНФОРМАЦІЯ_5», «информация о канале» та текстом без зазначення дати на зображенні та без зазначення назви вебсайту, інших даних для можливості ідентифікації вебсторінки, на вказаному зображенні відсутня можливість ідентифікації вказаного зображення як інформації з вебсайту «Facebook».

Також позивачем до позовні заяви долучено зображення певної таблиці на кількох аркушах з написом «операція врожай», червень 2020, з назвами (переліком) багатьох юридичних осіб, посиланням на ПДВ, код тощо без можливості ідентифікації джерела поширення такої інформації, без можливості встановлення прив`язки та відношення даної інформації до джерела, автора, вебсайту, контексту, статті тощо.

У свою чергу, представник відповідача не заперечив розміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачем як народним депутатом ІХ скликання політичної заяви («публікації») стосовно критики роботи окремих посадових осіб, проблеми ухилення від сплати податків з боку найбільших платників ПДВ, та не заперечив, що публікація зазначеного позивачем змісту була дійсно розміщена ІНФОРМАЦІЯ_2 в соціальній мережі «Фейсбук» на «сторінці» відповідача. Зазначив, що у вказаній публікації відсутня будь-яка згадка про позивача. Проти неналежності відповідача та неналежності вказаної публікації відповідачу - не заперечував.

Разом з тим, відповідач заперечив проти наявності таблиці з переліком підприємств, про яку згадує позивач в позовній заяві, внаслідок чого неможливо порівняти тексти таблиць і встановити, чи дійсно в оригіналі згадувався позивач.

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати доказ, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи.

Згідно ч.ч. 7, 8 ст. 85 ЦПК України у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Частиною 4 ст. 14 Закону України «Про інформацію» передбачено, що поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Інформація може існувати, як в формі фактичних тверджень, так і в формі оціночних суджень.

Згідно з п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1 під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) . Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Згідно із п.18 зазначеної Постанови, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.

Таким чином, у даній справі позивачем подані докази, які не дозволяють встановити дійсних обставин справи на підтвердження його доводів.

Зокрема, позивачем не надано доказів на підтвердження існування таблиць до публікації та інформації в таблицях до публікації, яка б порушувала ділову репутацію позивача.

Наявність найменування позивача в одній з таблиць, долучених до позову, без прив`язки до будь якої інформації, джерела, контексту не дають можливості встановити достовірності тверджень позивача. Крім того з наведеного не вбачається жодної інформації, відомостей про порушення позивачем податкового законодавства.

Відтак, позивачем не доведено належними, допустимими доказами, яка саме інформація та її конкретний зміст, поширені відповідачем, порушують права позивача. Адже лише встановивши таку інформацію, можливо оцінити таку інформацію за критерієм достовірності чи недостовірності.

Також позивачем не доведено належними та допустимими доказами сам факт поширення відповідачем інформації, про яку зазначає позивач у позовній заяві. Докази, подані позивачем, на підтвердження його доводів (копії зображень та тексту), містять дефекти щодо достовірності та належності, можливості підтверджувати обставини, що стосуються предмету доказування та не підтверджують факту поширення відповідачем інформації саме в мережі «Фейсбук», оскільки докази на підтвердження зазначеного є суперечливими за формою, так і змістом.

Поширення інформації в мережі Інтернет повинно містити конкретне посилання (вебадресу) на вебсайт та вебсторінку (URL), на якій така інформація розміщується, однак позивачем не було зазначено таких ідентифікуючих даних стосовно спірної інформації, яка, на його думку, порушує його права.

Крім того, у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власником вебсайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники веб-сайті та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини.

Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту.

Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Однак позивачем не зазначеного правильного складу відповідачів за заявленими позовними вимогами про поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет, а зокрема не зазначено власника вебсайту, на якому поширена інформація.

При таких обставинах суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Буд-Інвест» до ОСОБА_1 про захист ділової репутації - відмовити.

Судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Буд-Інвест» (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Березинська, будинок 80, код ЄДРПОУ - 43428215);

відповідач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено 12 липня 2021 року.

Суддя О. І. Якимець