ПОСТАНОВА

Іменем України

21 липня 2021 року

Київ

справа №826/15521/16

адміністративне провадження №К/9901/5659/19, К/9901/5872/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Мацедонської В.Е.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Луганської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у справі №826/15521/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Луганської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України та/або відповідач - 1), Луганської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач - 2 та/або Луганська митниця) та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 24.10.2014 №1032-О та визнати незаконним та скасувати наказ Луганської митниці Міндоходів від 24.10.20144 №488-О про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями;

- поновити ОСОБА_1 на посаді в Луганської митниці ДФС відповідно до попередньої роботи з урахуванням організаційно-штатних змін у зв`язку з реорганізацією Луганської митниці Міндоходів шляхом її приєднання до Луганської митниці ДФС;

- стягнути з Луганської митниці Державної фіскальної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.10.2014 до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України та відкликати відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу, а його вина у сприянні узурпації влади ОСОБА_2 не встановлена, а отже і застосування індивідуальної відповідальності, на думку позивача, до нього не можливе. Крім цього, ОСОБА_1 зазначав про порушення відповідачем - 1 міжнародних принципів люстрації. При цьому, позивач стверджував, що згідно даних, які містяться в трудовій книжці останнього, він ніколи не займав посади, які зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону України «Про очищення влади». В той же час, ОСОБА_1 вказував про порушення відповідачами встановленого Кодексом законів про працю України порядку звільнення за ініціативою власника.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 / адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, б. 8, код ЄДРПОУ 39292197) Луганської митниці Державної фіскальної служби (92703, Луганська область, м. Старобільск, вул. Лангемака, б. 76, код ЄДРПОУ 39500819) задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 24.10.2014 №1032-О «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнано протиправним та скасовано наказ Луганської митниці Міндоходів від 24.10.20144 №488-О «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями.

Стягнуто з Луганської митниці Державної фіскальної служби (92703, Луганська область, м. Старобільск, вул. Лангемака, б. 76, код ЄДРПОУ 39500819) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 / адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 233 775 (двісті тридцять три тисячі сімсот сімдесят п`ять) грн. 52 коп.

Зобов`язано Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України шляхом направлення відповідного листа щодо скасування повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць звернуто до негайного виконання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що згідно з довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та трудовій книжці, встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона визначена ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», проте у поданні про звільнення з посади заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями вказано, що підставою для звільнення з посади позивача є ч. 1 п. 9 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», п. 72 ст. 36 КЗпП України. Суд вказав, що ані в довідці, ані в поданні не надано оцінку чи є головний відділ податкової міліції та управління податкової міліції самостійними структурними підрозділами Державної податкової служби України. Крім того, на думку суду, вказані документи не містять в собі оцінки чи є самостійним структурним підрозділом управління боротьби з контрабандою та митним правопорушеннями Луганської митниці Міндоходів. Водночас, суд урахував, що обставини щодо місця роботи позивача викладені в довідці та відповідному поданні не можуть бути підтвердженні належними та достатніми доказами, оскільки особова справа ОСОБА_1 втрачена, що підтверджується листом Луганської митниці ДФС від 22.09.2016 №К25/ц/12-70-04 (т.1, а.с. 102).

Суд вказав, що ст. 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), а ст. 3 цього ж Закону наводить критерії, згідно з якими заборона розповсюджується на осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального ( регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Проте позивач на займаних ним посадах не здійснював формування та реалізацію державної податкової та/або митної політики, оскільки відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» такі повноваження належать відповідним міністерствам, а згідно з Положенням про Державну податкову службу України та Державну митну службу останні утворюються лише для забезпечення реалізації державної податкової політики та політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та реалізації державної політики у сфері митної справи.

Також суд зазначив, що відповідачами не надано жодних доводів та доказів щодо вчинення позивачем дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних наказів, поновлення позивача на займаній посаді зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 946 днів.

Ураховуючи те, що відповідно до п. 5 розділу ХХ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної фіскальної служби України проінформувати Міністерство юстиції України шляхом направлення відповідного листа щодо скасування повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року апеляційні скарги Луганської митниці Державної фіскальної служби, Державної фіскальної служби України задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року змінено та викладено п`ятий абзац його резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з Луганської митниці Державної фіскальної служби (92703, Луганська область, м. Старобільск, вул. Лангемака, б. 76, код ЄДРПОУ 39500819) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 / адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2014 року по 06 серпня 2018 року згідно довідки №75 Державної фіскальної служби України, у розмірі 233528,40 (двохсот тридцяти трьох тисяч п`ятсот двадцяти восьми) гривень 40 копійок без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, за виключенням вже виплаченого середнього заробітку за один місяць.»

У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 2018 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних наказів та наявності підстав для поновлення позивача на займаній посаді, проте вказав, що у період із 08.07.2014 по 07.11.2014 у роботі Луганської митниці Міндоходів було встановлено простій, у зв`язку із обставинами, які створюють загрозу життю та здоров`ю працівників територіальних органів Міндоходів (відповідно до наказів від 08.07.2014 року№381 та від 07.11.2014 року №256). Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 233 528, 40 грн. (247, 12 грн. х 945 р.д.).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

28 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Луганської митниці Державної фіскальної служби (далі - скражник-1) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник-1 зазначає, що сукупний строк перебування позивача на посадах, щодо яких встановлена заборона, становить більше ніж один рік. Вважає, що з положень Закону №1682-VІІ та відомостей про трудову діяльність позивача слідує, що останній відноситься до кола осіб, до яких встановлена заборона. Отже, вважає, що при прийнятті наказу від 20.10.2014 №488-о було дотримано норми законодавства. Також скаржник-1 посилається на те, що нормами законодавства не передбачено обов`язку ДФС України інформувати Міністерство юстиції України про необхідність внесення інших, окрім звільнення, відомостей до Реєстру чи вилучення таких відомостей на підставі рішення суду. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

01 березня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної фіскальної служби (далі - скражник-2) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник-2 зазначено доводи, аналогічні за змістом доводам, вказаним у касаційній скарзі скаржника-1.

Позивачем до Суду надано відзиви на касаційні скарги скаржників, в обґрунтування яких він посилається на безпідставність викладених в них доводів. Вказує, що відповідачами не надано доказів вчинення ним дій та заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 . Просив залишити касаційні скарги без задоволення та виправити помилку в оскаржуваних судових рішеннях в частині зазначення суми середнього заробітку.

Ухвалою Суду від 07 липня 2021 року вказану справу призначено до розгляду в судовому засіданні 21 липня 2021 року.

В судове засідання, призначене на 21 липня 2021 року, учасники справи, належним чином повідомлені про дату час та місце її розгляду, не з`явились.

Від представника Луганської митниці до Суду надійшло клопотання про здійснення розгляду справи без участі її представника.

Також від представника позивача до Суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача.

У зв`язку з неявкою в судове засідання, призначене на 21 липня 2021 року, всіх учасників справи, Суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Суду від 21 липня 2021 року здійснено заміну відповідача у справі - Луганську митницю Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39500819) його правонаступником - Луганською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України (код ЄДРПОУ ВП 44030626).

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом Луганської митниці Міндоходів №408/12-70-72 від 23.10.2014 запропоновано Державній фіскальній службі України розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п. 72 ст. 36 КЗпП України.

До вказаного листа, Луганською митницею додано довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці та подання про звільнення з посади заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями.

В подальшому, наказом Державної фіскальної служби України від 24.10.2014 №1032-О «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено з 24.10.2014 ОСОБА_1 з посади заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п. 72 ст. 36 КЗпП України (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ №1).

Підставою для прийняття вищевказаного наказу був лист Луганської митниці Міндоходів від 23.10.2014.

В подальшому, наказом Луганської митниці Міндоходів від 24.10.20144 №488-О «Про звільнення ОСОБА_1 » наказано вважати ОСОБА_1 , заступника начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями, звільненим з посади 24.10.2014 з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п. 72 ст. 36 КЗпП України (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ №2).

Підставою для прийняття спірного наказу №2 є наказ Державної фіскальної служби України від 24.10.2014 №1032-О «Про звільнення ОСОБА_1 ».

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 займав наступні посади відповідно до копії трудової книжки:

- з 30.11.1999 по 27.05.2013 - проходив службу в органах внутрішніх справ та податкової міліції безперервно в Управлінні податкової міліції Державної податкової служби України Державної податкової адміністрації;

- з 27.08.2013 по 03.10.2013 - головний державний інспектор сектору супроводження митних спорів управління правової роботи;

- з 04.10.2013 по 24.10.2014 - заступник начальника Луганської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).

Згідно з ч. 1 ст. 1 вказаного Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація), в контексті приписів ч. 2 ст. 1 Закону №1682-VII, здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Водночас, п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №1682-VII встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

При цьому, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції (п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону №1682-VII).

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або частиною четвертою статті 1 Закону, є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону, відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Щодо доводів скаржників стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, Суд звертає увагу на таке.

Суди установили, що з позовом до суду першої інстанції позивач звернувся у жовтні 2016 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року задоволено клопотання представників відповідачів, залишено адміністративний позов без розгляду на підставі ст. ст. 99, 100 КАС України. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суд від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Так, судами установлено, що копію наказу про звільнення, а також трудову книжку позивачем було отримано лише 20 вересня 2016 року. Суд критично розцінив посилання відповідачів на лист Луганської митниці Міндоходів від 24.10.2014 року №2240/12-70-72 щодо повідомлення про звільнення позивача та необхідності отримання останнім трудової книжки, оскільки відповідачем, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано жодних доказів відправлення позивачу зазначеного листа, а також копії наказу про звільнення (журнал реєстрації вихідної поштової кореспонденції, список чи реєстр поштових відправлень із відміткою поштового відділення, тощо), а також доказів щодо його отримання чи відмову у отриманні позивачем (зворотнє поштове повідомлення, конверт із відміткою посадової особи про невручення поштового відправлення, тощо). До того ж, у період із 08.07.2014 по 07.11.2014 у роботі Луганської митниці Міндоходів було встановлено простій, у зв`язку із обставинами, які створюють загрозу життю і здоров`ю працівників територіальних органів Міндоходів (відповідно до наказів від 08.07.2014 №381 та від 07.11.2014 №256), що також викликає сумнів у достовірності листа від 24.10.2014 №2240/12-70-72.

Також суд урахував, що м. Луганськ знаходиться на тимчасово неконтрольованій території України, при цьому, поштовий зв`язок м. Луганськ з іншими територіями України відсутній з кінця липня 2014 року. Позивач посилався на те, що протягом жовтня 2014 - 2016 року перебував на тимчасово неконтрольованій території України, зареєстрований у АДРЕСА_3 , яка за наслідками ракетного обстрілу зазнала значного пошкодження.

Таким чином, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Стосовно обставин звільнення позивача колегія суддів звертає увагу на таке.

Суд зазначає, що у контексті частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому ця ж норма визначає, що очищення влади (люстрація) ґрунтується на принципі індивідуальної відповідальності.

Застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», зумовлено тим, що він під час проходження служби у податковій міліції, обіймав посади, які підпадають під критерії Закону України «Про очищення влади», що унеможливлює поновлення позивача в податковій міліції та призначення на посаду.

Частинами першою-третьою статті 8 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача дот суду з цим позовом) передбачалось, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

Парламентська Асамблея Ради Європи у Керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважила таке:

«Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.

a. Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;

b. Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб`єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;

c. Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;

d. Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб`єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура <…>

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалила проміжний висновок щодо Закону «Про очищення влади», згідно з яким:

a) Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.

b) Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан ОСОБА_2 був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.

c) Закон України «Про очищення влади» містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:

- Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.

- Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті;

- Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.

- Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України «Про очищення влади» має прямо передбачати ці гарантії.

- Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.

- Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду.

За змістом статті 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (надалі також Суд, ЄСПЛ).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою ЄСПЛ поняття приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 «C. проти Бельгії» від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі «A. проти Норвегії» від 9 квітня 2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року).

У пунктах 294-300 рішення у справі «Полях та інші проти України» (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17 жовтня 2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявників із посад через обіймання певних посад на підставі Закону України «Про очищення влади», ЄСПЛ зауважив на такому:

«Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. пункт 305).

<…> застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

<…> у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами <…>

Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення «нагальної суспільної потреби», яку мав би переслідувати Закон «Про очищення влади». У зв`язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), пункти 27 - 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі «Жданока проти Латвії» (Ћdanoka v. Latvia), пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.

<…> передбачені Законом «Про очищення влади» заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_2.

Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», є прихід до влади пана ОСОБА_2 (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).

Із вищенаведеного висновується таке.

Застосування до осіб заборон, передбачених частиною третьою статті Закону України «Про очищення влади», може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини другої статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.

Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі №826/1137/16.

Натомість у випадку, що розглядається, відповідачами застосовано заборони до ОСОБА_1 через обіймання ним певних посад.

Під час розгляду цієї справи в судах першої й апеляційної інстанцій відповідач не наводив інших подібних аргументів.

Відтак, у випадку, що розглядається, застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті Закону України «Про очищення влади», не може вважатись ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судами попередніх інстанцій тих обставин, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача, останній з 25.02.2010 по 24.10.2014 проходив службу в органах внутрішніх справ та податкової міліції в Управлінні податкової міліції Державної податкової служби України Державної податкової адміністрації (30.11.1999 по 27.05.2013).

Як випливає з матеріалів справи, відповідачем проводилась перевірка відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача, однак відповідно до листа Луганської митниці ДФС від 22.09.2016 №К25/ц/12-70-04 особова справа ОСОБА_1 втрачена, а відомості в трудовій книжці останнього не містять конкретизації займаних ним посад в період проходження служби в органах внутрішніх справ та податкової міліції.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність спірних у справі наказів про звільнення позивача та наявність підстав для поновлення останнього на займаній посаді.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Державної фіскальної служби України проінформувати Міністерство юстиції України шляхом направлення відповідного листа щодо скасування повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», Суд вважає ці вимоги передчасними з огляду на приписи пункту 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5, у зв`язку з чим Суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Стосовно розміру присудженої на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Суд звертає увагу на таке.

Судами установлено, що згідно з довідкою Луганської митниці ДФС середньоденний заробіток позивача становить становить 247,12 грн. (т.1, а.с. 105).

Водночас, з вказаної довідки вбачається, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 347,12грн.

Ураховуючи наведене, розмір середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , становить 328028,40 грн. (347,12 грн. х 945 днів).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог. В іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 139, 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Луганської митниці задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року в частині позовних вимог про зобов`язання Державної фіскальної служби України проінформувати Міністерство юстиції України та відкликати відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Луганської митниці (92703, Луганська область, м. Старобільск, вул. Лангемака, б. 76, код ЄДРПОУ ВП 44030626) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 / адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2014 року по 06 серпня 2018 року у розмірі 328028,40 (триста двадцять вісім тисяч двадцять вісім) гривень 40 копійок без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, за виключенням вже виплаченого середнього заробітку за один місяць.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.Е. Мацедонська

Н.В. Шевцова