П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/979/18

Провадження № 11-427заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача - Філатова-Білоус Н. Ю.,

представник відповідача - Нарольська Т. С.,

розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року (судді Смокович М. І., Данилевич Н. А., Кашпур О. В., Уханенко С. А., Шевцова Н. В.) у справі № 9901/979/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС і ВРП, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення колегії ВККС від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18;

- зобов`язати ВККС допустити ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, а саме «Дослідження досьє та проведення співбесіди»;

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 20 листопада 2018 року № 3539/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувані рішення ВККС і ВРП не відповідають критеріям незалежності і безсторонності, оскільки:

- під час кваліфікаційного оцінювання Комісія допустила очевидну маніпуляцію з визначенням мінімального бала для допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, що проявилося в рішенні Комісії від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 (за яким умовою проходження етапу іспиту є набрання 50 і більше відсотків балів як за виконання анонімного тестування, так і за виконання практичного завдання);

- ВККС безпідставно і передчасно встановила невідповідність позивача займаній посаді за критерієм професійної компетентності, позаяк цей критерій оцінюється за чотирма показниками, з яких тільки «рівень знань у сфері права, у тому числі рівень практичних навичок та умінь у сфері правозастосування» оцінюється на етапі «Іспит», а решта - за наслідками дослідження досьє та проведення співбесіди, тобто самого лише результату виконання практичного завдання недостатньо для висновку про невідповідність критерію професійної компетентності загалом;

- спірні рішення ВККС і ВРП невмотивовані, адже у них зазначено лише загальні посилання на положення нормативно-правових актів без жодних аргументів, на яких ґрунтуються ці рішення;

- рішення Комісії ухвалено без участі позивача і без належного його повідомлення про дату і місце розгляду питання щодо його подальшого проходження кваліфікаційного оцінювання;

- не забезпечено права позивача на належний перегляд рішення ВККС за наслідками оцінювання практичного завдання, оскільки переглянути рішення ВККС може тільки Комісія, яка, ухваливши рішення від 05 листопада 2018 року № 1937/ко-19 (за результатами оскарження позивачем результатів оцінки виконаного ним практичного завдання), обмежилася лише формальними питаннями, не вдаючись до розгляду по суті порушених у скарзі питань.

3. На думку ОСОБА_1 , оскаржувані рішення ВККС і ВРП у розумінні правозастосовної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), порушили його право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), адже внаслідок їх ухвалення його позбавлено можливості працювати та отримувати матеріальне забезпечення, що своєю чергою позначилося на його взаємовідносинах професійного характеру з іншими людьми, а також вплинуло на професійну репутацію.

4. На переконання ОСОБА_1 , втручання у приватне життя з боку держави може здійснюватися лише на підставі закону і таке втручання має бути необхідним у демократичному суспільстві. У цьому зв`язку позивач указав, що закон, на підставі якого його звільнили, не відповідав критерію якості в інтерпретації ЄСПЛ (суть якого розкрито, приміром, у рішеннях у справах «Олександр Волков проти України», «C. Дж. та інші проти Болгарії», «Копп проти Швейцарії»).

5. Позивач також зазначив, що порушено вимогу Конституції України про те, що порядок оцінювання має бути визначений саме законом, а не будь-яким іншим (підзаконним) нормативно-правовим актом.

6. Крім того, оскаржуване рішення ВРП ухвалено під час перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною, що є порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 10 листопада 2020 року відмовив у задоволенні позову.

8. Судове рішення мотивовано тим, що:

- проходження позивачем як професійним суддею процедури кваліфікаційного оцінювання за тими вимогами, правилами та умовами, які визначив парламент та ВККС (остання - у межах повноважень, визначених законами, та на виконання вимог цих законів), не може вважатися протиправним;

- адміністративний суд при вирішенні спору не може керуватися принципом доцільності й надавати оцінку якості закону чи ставити під сумнів або заперечувати визначену законодавцем (у контексті обставин цієї справи) організацію (процедуру, порядок) кваліфікаційного оцінювання суддів;

- правильним є висновок Комісії про те, що оскільки позивач не набрав мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, він вважається таким, що не підтвердив своєї професійної компетентності на етапі іспиту, а тому не може бути допущений до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання;

- спірне рішення ВККС ухвалила на основі затверджених її рішенням від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 результатів складення позивачем анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання у кодованому і декодованому форматі. Обов`язкової участі судді, стосовно якого ухвалюється рішення на цій стадії, як умови, без дотримання / виконання якої результат розгляду Комісією питання щодо допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання можна вважати неприйнятним, не передбачено;

- ВРП мала передбачувані законні підстави для ухвалення спірного рішення. Це рішення є вмотивованим і містить підстави його ухвалення;

- ВРП мала достатні підстави для ухвалення спірного рішення без участі позивача.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

9. Не погодившись із постановленим судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що воно не відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки не ґрунтується на засадах верховенства права, а також не може бути визнано законним і аргументованим. На думку скаржника, рішення суду першої інстанції не відповідає завданням адміністративного судочинства, наведеним у статті 2 КАС України.

10. ОСОБА_1 зазначив, що: попри вимогу Конституції України про те, що порядок звільнення судді повинен регулюватися саме законом, насправді це питання здебільшого регулюється на рівні підзаконних нормативних актів, а саме актів ВККС; Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) не визначає порядок прийняття ВРП рішення про звільнення судді з підстав, передбачених підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України; між положеннями Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та Закону № 1798-VIII, які визначають, хто саме (ВККС у цілому чи відповідна її колегія) повинен звертатися з поданням до ВРП про звільнення суддів, наявна колізія.

11. Скаржник зауважив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд не наділений правом надавати оцінку якості закону та повинен сфокусуватися передусім на тому, що є правовою основою (підставою) для прийняття рішення / вчинення дій, тобто чи передбачено це законом та відповідає його меті. На переконання позивача, адміністративний суд керується не принципом верховенства закону, а саме принципом верховенства права, що проявляється, зокрема, в обов`язку суду застосовувати правові позиції, сформульовані в рішеннях ЄСПЛ. Отже, у разі невідповідності положень законів України нормам міжнародних договорів, перевагу мають саме положення міжнародних договорів, відтак суд повинен був захистити порушене право позивача, скасувавши відповідні рішення і відновивши його права, які існували до відповідного порушення.

12. ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 8 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення), вважає, що вінмав бути допущений до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання. При цьому рішення ВККС від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 про призначення кваліфікаційного оцінювання в частині встановлення мінімальної суми балів за анонімне письмове тестування і за практичне завдання окремо не відповідає нормативно-правовим актам, прийнятим ВККС, а тому не могло бути застосоване.

13. Скаржник також указав, що під час прийняття оскаржуваного рішення ВККС порушила прямі вимоги законодавства щодо права позивача на участь у прийнятті рішень щодо нього. Однак суд першої інстанції цій обставині не надав належної правової оцінки, що свідчить про порушення вимог пункту 9 частини другої статті 2 КАС України, згідно з яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

14. На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції безпідставно послався у своєму рішенні на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/978/18 як на джерела доказування тих обставин, які мають значення для вирішення спору в цій справі, оскільки предметом спору у справі № 9901/978/18 були інші рішення ВККС.

15. Скаржник також зауважив, що оскільки член ВККС ОСОБА_2 був звільнений з посади у зв`язку з тими обставинами, які існували не лише на момент його звільнення, а й протягом усього часу перебування його на посаді члена ВККС, він не мав права брати участь у засіданнях щодо прийняття рішень стосовно позивача, у тому числі й оскаржуваного рішення, а тому це рішення вважається таким, що не прийнято.

16. Крім того, незупинення членом Комісії ОСОБА_3 адвокатської діяльності свідчить про порушення Закону № 1402-VIII та викликає серйозні сумніви в неупередженості та безсторонності цього члена ВККС. ОСОБА_3 хоча й не входив до складу колегії, яка приймала оскаржуване рішення ВККС стосовно позивача, але брав участь у прийнятті інших рішень стосовно позивача, зокрема в ухваленні рішення від 02 березня 2018 року № 33/зп-18.

17. ОСОБА_1 звертає увагу на те, що, розглядаючи питання щодо звільнення інших суддів у зв`язку з отриманням ними меншої, ніж потрібно, кількості балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, ВРП неодноразово доходила висновку про невмотивованість рішень Комісії про рекомендацію щодо звільнення. Водночас рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18, яким позивача рекомендовано звільнити з посади судді, є явно невмотивованим, на що ВРП уваги очевидно не звернула, відтак рішення ВРП є невмотивованим, необґрунтованим, а також таким, що не відповідає принципу рівності всіх перед законом. До того ж рішення ВРП як таке, що прийняте у період перебування позивача у відпустці, грубо порушує положення статті 40 КЗпП України.

18. На думку скаржника, ВРП порушила частину другу статті 56 та частину другу статті 41 Закону № 1798-VIII, оскільки член ВРП ОСОБА_4 , визначений доповідачем у цій справі, брав участь у голосуванні з приводу прийняття рішення про звільнення позивача.

19. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Рух апеляційної скарги

20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 грудня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 9901/979/18, а ухвалою від 11 січня 2021 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 КАС України.

Позиція інших учасників справи

21. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , натомість вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції цілком відповідає критеріям обґрунтованості та законності, а також завданням адміністративного судочинства.

22. ВРП зауважила, що Конституцією України безпосередньо передбачено як підставу для звільнення судді із займаної посади виявлення за результатами оцінювання його невідповідності цій посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмову судді від такого оцінювання.

23. На думку ВРП, суд першої інстанції правильно послався в оскаржуваному рішенні на судову практику у справах щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема, у постанові від 09 липня 2020 року (справа № 9901/308/19) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що підпункт 4 пункту 161 розділу XV«Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критерієм компетентності.

24. На переконання ВРП, її рішення від 20 листопада 2018 року № 3539/0/15-18 ухвалено у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті) повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. Це рішення також містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, а тому немає підстав для визнання цього рішення протиправним і скасування.

25. ВРП також зазначила, що стаття 40 КЗпП України не може застосовуватися при звільнення судді з посади, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться в спеціальному законі.

26. Крім того, повноваження ВРП стосовно звільнення позивача з посади судді є дискреційними у зв`язку з виключною компетенцією ВРП як уповноваженого органу, постійно діючого у системі судоустрою України. При цьому прийнятим ВРП рішенням жодним чином не було допущено порушень вимог статті 8 Конвенції, оскільки таке рішення в повній мірі відповідає критеріям «якості закону».

27. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року - без змін.

28. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

29. Представник відповідача просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

30. Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 ОСОБА_1 призначено суддею Московського районного суду міста Харкова строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 2009 року № 1735-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді цього суду безстроково.

31. Рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1 .

32. Комісія рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 визначила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного згідно з рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18, та визначила, що мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання (пункт 2 рішення).

33. 28 березня 2018 року ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування та виконав практичне завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

34. Рішенням від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 ВККС затвердила кодовані та декодовані результати складеного суддями 28 березня 2018 року анонімного письмового тестування та письмового практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, у тому числі судді ОСОБА_1 . За результатами анонімного письмового тестування суддя ОСОБА_1 отримав 75,375 бала, за результатами виконання практичного завдання - 43,5 бала.

35. Комісія рішенням від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 визначила, що суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів. Цим же рішенням Комісія відмовила судді ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнала його таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести подання до ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова.

У спірному рішенні Комісія зазначила, що відповідно до вимог підпунктів 5.1.1.1 та 5.1.1.2 пункту 5 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення максимально можливий бал за показником рівня знань у сфері права становить 90 балів, за показником рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів. Суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, отже, не склав іспиту і не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

На підставі зазначеного Комісія дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку із чим рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення цього судді із займаної посади.

36. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 у вересні 2018 року на підставі абзацу четвертого частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII звернувся до ВККС із заявою про перегляд рішення Комісії від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 щодо результатів виконаного ним 28 березня 2018 року практичного завдання в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів.

37. За наслідками розгляду цієї заяви ВККС ухвалила рішення від 05 листопада 2018 року № 1937/ко-18, яким відмовила судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 17 травня 2018 року № 107/зп-18. Зазначене рішення ВККС суддя ОСОБА_1.оскаржив у судовому порядку.

38. 22 серпня 2018 року до ВРП надійшло подання ВККС від 22 серпня 2018 року № 21-4664/18 з рекомендацією від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова.

39. За наслідками розгляду цього подання ВРП з покликанням на статтю 131, підпункт 4 пункту 161розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, пункт 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII ухвалила рішення від 20 листопада 2018 року № 3539/0/15-18, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова.

За текстом рішення ВРП, суддя ОСОБА_1 повідомлений про дату, час і місце розгляду питання про його звільнення з посади судді; зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП. На засідання ВРП 20 листопада 2018 року суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не з`явився, однак за правилами статті 56 Закону № 1798-VIII це не перешкоджало розгляду питання щодо його звільнення з посади судді. У цьому зв`язку в рішенні зазначено, що 11 і 27 вересня та 08 листопада 2018 року ВРП уже відкладала розгляд питання про звільнення судді ОСОБА_1 через його неявку.

40. Не погодившись із указаними рішеннями ВККС та ВРП, позивач звернулася до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

41. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

42. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

43. Відповідно до підпункту 4 пункту 161розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

44. Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

45. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

46. На виконання вимог Закону № 1402-VІІІ рішеннями Комісії від 03 та 04 листопада 2016 року № 143/зп-16 та № 144/зп-16 відповідно затверджено Положення та Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок).

47. Однією з підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Комісії про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом (пункт 2 частини четвертої статті 83 Закону № 1402-VIII).

48. Суд першої інстанції встановив, що рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1 .

49. Рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 Комісія призначила проведення 28 березня 2018 року іспиту для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема, ОСОБА_1 , та встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

50. На підставі частин першої та другої статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.

51. Відповідно до пункту 1 Порядку іспит - це встановлений законом етап кваліфікаційного оцінювання, який є основним засобом виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону судді та/або кандидата на посаду судді.

52. Іспит проводиться Комісією з метою визначення здатності учасника іспиту здійснювати правосуддя у відповідному суді або для оцінювання відповідності учасника іспиту займаній посаді судді за критерієм професійної компетентності. Іспит відбувається шляхом складення учасником іспиту анонімного письмового тестування та виконання письмового практичного завдання (пункт 2 Порядку).

53. Відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня. Показники «рівень знань у сфері права» та «рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні» оцінюються під час іспиту на підставі відповідно анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання (пункти 1 - 3 глави 2 розділу ІІ Положення).

54. За змістом пунктів 1 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

55. У підпункті 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення визначено, що критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права - 90 балів; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів; ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів; діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів; особиста компетентність - 100 балів; соціальна компетентність - 100 балів.

56. За правилами підпунктів 6.1 - 6.4 пункту 6 глави 6 розділу ІІ Положення мінімально допустимим є бал, отриманий за результатами оцінки критерію кваліфікаційного оцінювання, який дозволяє судді (кандидату на посаду судді) продовжувати участь у кваліфікаційному оцінюванні. Мінімально допустимий бал визначається для: анонімного письмового тестування; виконання практичного завдання; іспиту. Мінімально допустимі бали при складенні анонімного письмового тестування та виконанні практичного завдання визначаються рішенням Комісії за критеріальним методом відповідно до Порядку. Мінімально допустимий бал при виконанні практичного завдання встановлюється для визначення мінімально допустимого бала іспиту. Мінімально допустимий бал іспиту визначається рішенням Комісії за сумою мінімально допустимих балів анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.

57. Пунктами 7 - 8 глави 6 розділу ІІ Положення передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами складення анонімного письмового тестування набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до виконання практичного завдання, припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту.

58. Як установлено матеріалами справи, рішенням від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 ВККС затвердила кодовані та декодовані результати складеного суддями 28 березня 2018 року анонімного письмового тестування та письмового практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, в тому числі судді ОСОБА_1 . За результатами анонімного письмового тестування суддя ОСОБА_1 отримав 75,375 бала, за результатами виконання практичного завдання - 43,5 бала.

59. За наслідками визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за підсумками іспиту суддів місцевих та апеляційних судів та вирішення питання щодо допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» ВККС прийняла рішення від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18, яким: визначила, що суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмовила судді ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»; визнала суддю Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; внесла подання до ВРП про звільнення з посади судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 .

60. Відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

61. На переконання ОСОБА_1 , оцінка результатів за підсумками іспиту має визначатися виходячи із загальної суми балів, які суддя набрав за виконання анонімного письмового тестування та практичного завдання. Позивач вважає, що набрання ним загалом за іспит 118,875 бала не позбавляло його права на участь у наступному етапі оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», оскільки пункт 8 глави 6 Положення передбачає, що суддя, який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімального допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту.

62. Разом з цим рівень знань у сфері права та рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні є самостійними (самодостатніми) показниками визначення рівня професійної компетентності судді, кожен з яких відповідно до пунктів 2, 3 глави 2 розділу ІІ Положення має на меті проявити й оцінити різні аспекти професійної підготовки і кваліфікації судді (які хоч і взаємопов`язані між собою з огляду на сферу професійної діяльності, втім відмінні один від одного за своєю суттю).

63. При цьому оцінюючи рівень знань у сфері права (за показниками, визначеними у пункті 2 глави 2 розділу ІІ Положення) шляхом анонімного письмового тестування, не вдасться з`ясувати рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, і хоч указаний критерій професійної компетентності (рівень знань у сфері права) теж має істотне значення, однак він не може замінити чи частково збалансувати загальний результат іспиту (шляхом додавання балів). Позаяк ідеться про оцінювання відповідності судді займаній посаді, то така особа повинна підтвердити свою відповідність за усіма критеріями та відповідними їм показниками у тій послідовності, яку встановила Комісія.

64. Критерії, за яких суддя визнається таким, що набрав мінімально допустимий бал іспиту, визначені у рішенні ВККС від 02 березня 2018 року № 33/зп-18.

65. Згідно з пунктом 2 згаданого рішення суддя вважається таким, що набрав мінімально допустимий бал іспиту, у разі набрання ним: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

66. Таким чином, Комісія для цілей проведення іспиту встановила як мінімально допустимий бал для іспиту загалом, так і для анонімного письмового тестування і практичного завдання зокрема як дві необхідні умови набрання мінімально допустимого бала в межах цього іспиту.

67. За правилами пункту 9 глави 6 розділу ІІ Положення суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами етапу «Іспит» набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до етапу «Дослідження досьє та співбесіда», припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідність займаній посаді.

68. Оскільки за виконання практичного завдання позивач набрав 43,5 бала (з максимально можливих 120), тобто менше 50 відсотків від максимально можливого бала, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 не підтвердив своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, а тому правомірно не був допущений Комісією до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

69. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 9901/580/18 (провадження № 11-902заі18) та від 19 березня 2019 року у справі 9901/585/18 (провадження № 11-1473заі18).

70. При цьому всупереч доводам ОСОБА_1 , викладеним в апеляційній скарзі, оскаржуване рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 мотивоване тим, що суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, а отже, не склав іспиту й не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

71. Ураховуючи наведене, правильним є висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що оскільки позивач не набрав мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, він вважається таким, що не підтвердив своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, а тому не може бути допущений до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

72. Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що обов`язкової участі судді, стосовно якого ухвалюється рішення на цій стадії, як умови, без дотримання / виконання якої результат розгляду Комісією питання щодо допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання можна вважати неприйнятним, не передбачено.

73. Не є слушними й наведені в апеляційній скарзі посилання скаржника на неможливість участі членів Комісії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у прийнятті її рішень, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, на момент ухвалення оскаржуваного в цій справі рішення Комісії від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були повноправними членами ВККС і мали право брати участь у прийнятті рішень у складі Комісії.

74. Отже, ураховуючи встановлені обставини справи, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень ВККС процедури прийняття рішення від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18, а також порушень прав судді чи інших ознак протиправності вказаного рішення Комісії з огляду на вимоги частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, відтак оскаржуване рішення Комісії прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

75. На підставі пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП у пленарному складі на підставі подання ВККС у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

76. Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

77. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

78. Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

79. Частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

80. Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя вказаної статті Закону).

81. На підставі частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

82. Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

83. Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

84. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 20 листопада 2018 року № 85 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

85. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про порушення ВРП частини другої статті 56 та частини другої статті 41 Закону № 1798-VIII з посиланням на участь у голосуванні під час прийняття оскаржуваного рішення члена ВРП ОСОБА_4 як доповідача в цій справі з таких міркувань.

86. Відповідно до частини другої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 2 частини шостої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності), ВРП розглядає в порядку розгляду справи щодо порушення вимог щодо несумісності, визначеному главою 3 розділу II цього Закону.

87. Згідно із частиною другою статті 41 Закону № 1798-VIII рішення у справі щодо несумісності ухвалюється більшістю голосів членів ВРП, які беруть участь у засіданні. Член ВРП, визначений доповідачем у справі, не бере участі у голосуванні.

88. Отже, наведеними нормами статей 41 та 56 Закону № 1798-VIII передбачено неможливість участі в голосуванні члена ВРП, визначеного доповідачем у справі, виключно під час вирішення ВРП питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 2 частини шостої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності).

89. Водночас Закон № 1798-VIII не містить застережень щодо участі доповідача (члена ВРП) у голосуванні під час вирішення питання про звільнення судді з інших підстав за особливими обставинами, у тому числі й при звільненні судді з посади на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

90. Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

91. Оцінюючи рішення ВРП від 20 листопада 2018 року № 3539/0/15-18 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

92. Так, передумовою звільнення позивача з посади судді було рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18, яким: визнано суддю Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 таким, що не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 02 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовлено судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18; визнано суддю Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести подання до ВРП про звільнення з посади судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 .

93. Як указано вище, рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто є законним і обґрунтованим.

94. Отже, рішення ВРП від 20 листопада 2018 року № 3539/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України як судді, щодо якого за результатами оцінювання виявлено невідповідність займаній посаді, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.

95. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

96. Не є слушними посилання скаржника на те, що ВРП не повідомила його належним чином про розгляд питання щодо його звільнення, призначеного на 20 листопада 2018 року, з огляду на таке.

97. Відповідно до частини п`ятої статті 30 Закону № 1798-VIII особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

98. Указаною вище частиною третьою статті 56 Закону № 1798-VIII, зокрема, визначено, що неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

99. Як убачається з матеріалів справи, листами від 31 серпня 2018 року № 30631/0/9-18, від 17 вересня 2018 року № 33102/0/9-18, від 29 жовтня 2018 року № 40382/0/9-18 та від 09 листопада 2018 року № 42747/0/9-18 ВРП повідомляла ОСОБА_1 про те, що розгляд питання про його звільнення з посади суддіпризначено на 10 годину 11, 27 вересня, 08 та 20 листопада 2018 року відповідно. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП.

100. Суд першої інстанції установив, що 11, 27 вересня, 08 листопада 2018 року ВРП відкладала розгляд питання про звільнення судді ОСОБА_1 у зв`язку з його неявкою на засідання цього органу.

101. Отже, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду ВРП питання щодо звільнення з посади судді, ОСОБА_1 20 листопада 2018 року черговий раз (повторно) не прибув на засідання ВРП, відтак цей орган правомірно розглянув указане питання за його відсутності.

102. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення відповідача про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є обґрунтованим.

103. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 був не тільки ознайомлений з вимогами законодавства щодо необхідності проходження кваліфікаційного оцінювання, а й погодився пройти відповідну процедуру оцінювання та як суддя мав передбачати, що наслідки такого оцінювання можуть бути як позитивні, так і негативні, а тому оскаржуваним рішенням відповідача не було порушено вимог статті 8 Конвенції, оскільки таке рішення в повній мірі відповідає критеріям «якості закону».

104. Велика Палата Верховного Суду відхиляє наведені в апеляційній скарзі посилання на те, що позивача було неправомірно звільнено з посади судді з підстав, не передбачених Конституцією України та будь-яким іншим законодавством України, з огляду на таке.

105. У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

106. Вказане Рішення ухвалено за результатами розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» з наступними змінами.

107. Зважаючи на реформування судової системи шляхом прийняття змін до Конституції України у 2016 році та ухвалення нового судоустрійного закону, беручи до уваги характер та природу спірних правовідносин, які виникли внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача на наведені висновки Конституційного Суду України.

108. При цьому підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді з посади в разі виявлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності за результатами проведеного відповідно до цієї норми Конституції України оцінювання чи відмови судді від такого оцінювання.

109. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 9901/31/19 (провадження № 11-423заі19), від 23 січня 2020 року у справі № 9901/433/19 (провадження № 11-1205заі19) та від 17 грудня 2020 року у справі № 9901/160/19 (провадження № 11-237заі20).

110. Необґрунтованими є також посилання скаржника на порушення ВРП статті 40 КЗпП України з таких міркувань.

111. Так, відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

112. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

113. Отже, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці.

114. Разом із цим голова місцевого суду видає на підставі акта про звільнення судді з посади відповідний наказ.

115. Аналізуючи наведене у взаємозв`язку з нормами статті 24 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова покладено на голову Московського районного суду міста Харкова шляхом видання відповідного наказу, відтак рішення ВРП від 20 листопада 2018 року № 3539/0/15-18 не порушує вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

116. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 9901/223/19 (провадження № 11-274заі20).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

117. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

118. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

119. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет

В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик