Єдиний унікальний номер 234/13373/20

Номер провадження 22-ц/804/1603/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Азевича В.Б., Новікової Г.В.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу № 234/13373/20 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2021 року (суддя Ткачова С.М., повний текст рішення складений 19 березня 2021 року),

в с т а н о в и в :

24 вересня 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 01 вересня 2007 року між банком та відповідачкою ОСОБА_1 було підписано заяву № б/н про отримання банківських послуг, відповідно до умов якої остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між ним та банком договір, про що свідчить підпис відповідачки у заяві. Відповідачка належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 12 квітня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 132852,14 грн., яка складається з: 89753,88 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 89753,88 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 24564,76 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 18533,50 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нарахована комісія. Просив стягнути з відповідачки на його користь зазначену суму заборгованості за кредитним договором, судові витрати в сумі 2102 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2021 року в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «Приватбанк» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції доволі формально підійшов до розгляду справи. На даний час за результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні жодну особу не було визнано винною у вчиненні злочину, а отже доводи відповідачки є безпідставними, оскільки факт шахрайський дій не встановлений. Про втрату картки відповідачка не заявляла, грошові кошти знімалися за допомогою банкомату особою, яка мала в наявності платіжну карту і знала ПІН-код властивий даній карті, який відомий лише держателю карти та необхідний для здійснення операцій з платіжною картою. Відсутність доказів звернення відповідачки в банк із заявою про внесення картки в стоп-лист платіжної системи, а також будь-яких звернень відповідачки про втрату карти. З виписки по рахункам вбачається, що відповідачка активно користувалася послугами банку, також користувалася послугами «Миттєва розстрочка», здійснювала погашення заборгованості, після здійснення переказу 21 лютого 2019 року. Саме відповідачка повинна нести відповідальність за здійснення платіжних операцій. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач. Оскільки проведення операцій з кредитними коштами стало можливим у зв`язку з розголошенням відповідачкою персональних даних третім особам та до повідомлення про блокування рахунку, то АТ КБ «Приватбанк» не повинен нести відповідальність за дану операцію.

Відповідачкою ОСОБА_1 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на додержання судом норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання апеляційної інстанції не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надав лист, згідно якого просить справу розглянути за відсутності представника, доводи апеляційної скарги підтримує.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник відповідачки ОСОБА_2 , який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що 01 вересня 2007 року відповідачкою ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої выдповыдачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, відповідачцы ОСОБА_1 видано банківську (кредитну) картку.

21 лютого 2019 року з картки № НОМЕР_1 , виданої на ім`я відповідачки ОСОБА_1 , було здійснено транзакцію щодо оплати товару у магазині електроніки COMFY м. Кривий Ріг на суму 46496,00 грн.

Того ж дня, з картки № НОМЕР_2 , виданої на ім`я відповідачки ОСОБА_1 , було здійснено транзакцію щодо оплати товару у магазині електроніки ApplleHouse м. Кривий Ріг на суму 19673,00 грн.

Про вказані транзакції відповідачка дізналася, коли прийшло повідомлення на її номер мобільного телефону, до якого було здійснено приєднання банківської картки. Після виявлення фактів переказу коштів, відповідачка 22 лютого 2019 року звернулася до відділення банку у м. Краматорську, повідомила співробітників про те, що їй надійшло повідомлення на мобільний телефон про списання коштів з рахунків. Співробітниками банку було зафіксовано повідомлення ОСОБА_1 , вилучено та заблоковано картки на її ім`я, після чого видано нові.

23 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження № 12019050390000724 від 23 лютого 2019 року за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України. Досудове розслідування за даним фактом триває.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, наведені стороною відповідачки, знайшли своє підтвердження і заслуговують на увагу суду, оскільки свідчать про те, що дійсно ОСОБА_1 особисто не здійснювала переказ коштів з власного рахунку, а виявивши списання коштів вжила заходів щодо негайного повідомлення банку про дані факти. Вказані обставини підтверджуються письмовими зверненнями до правоохоронних органів та установи банку, а також тим, що за вказаним фактом порушено кримінальне провадження. В той же час, позивачем, не надано доказів, які б свідчили про здійснення операцій щодо переказу грошових коштів з карткового рахунку відповідачки саме відповідачкою ОСОБА_1 , чи про повідомлення нею стороннім особам своїх особистих даних та даних персональної картки. Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність обставин, які безспірно підтверджують доводи позивача.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

На підставі частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до пункту 6.11. Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати карти, ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищевказаних випадків необхідно звернутися до відділення банку, в якому обслуговується карта, або за телефонами (безкоштовно).

Згідно пункту 6.12. Умов та правил клієнт зобов`язаний протягом трьох днів після усної заяви щодо втрати карти, ПІНу надати письмову заяву до банку, яка повинна містити докладний виклад обставин втрати карти, або відомі утримувачу відомості щодо їх незаконного використання.

Пунктом 4.7. Умов та правил передбачено, що банк зобов`язаний в разі виникнення овердрафта або одержання усного або письмового повідомлення власника або довіреної особи, переданого у порядку, передбаченому Правилами, про втрату/крадіжку картки або про можливість несанкціонованого використання картки третіми особами забезпечити призупинення розрахунків з використанням картки.

Згідно пунктів 6.1. Умов та правил клієнт дає свою згоду на те, що за замовчуванням при видачі картки банк блокує можливість використання карти в мережі інтернет, а також при здійсненні ризикових операцій у країні та за кордоном.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до вимог пункту 6 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом, банк як на підставу позовних вимог посилався на неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, який було укладено шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «Приватбанку», а також необхідність стягнення заборгованості за тілу кредиту, відсоткам за користування кредитними коштами, а також штрафних санкцій, визначених відповідно до вказаних Умов та правил. Також позивач зазначав, що за згодою відповідачки 21 лютого 2019 року банком їй було підключено сервіс «Миттєва розстрочка» та з карток, виданих на ім`я відповідачки, було здійснено транзакції щодо оплати товару у магазинах.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, четвертою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно положень статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

АТ КБ «Приватбанк» під час розгляду справи не надало належні і допустимі докази на підтвердження надання відповідачкою згоди на підключення сервісу «Миттєва розстрочка». Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 як користувач картки послуг щодо збільшення ліміту та замовлення послуги «Миттєва розстрочка» не замовляла та для їх виконання банком жодних дій не вчиняла, одразу звернувшись до найближчого відділення АТ КБ «Приватбанк» для з`ясування питання щодо зняття з її картки значної суми коштів без її розпорядження, а також звернулася до поліції з приводу шахрайських дій, проведених за її карткою. При цьому, АТ КБ «Приватбанк» за допомогою належних і допустимих доказів не довело, що сума боргу у 132852,14 грн. виникла у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за зазначеним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При вирішенні спору суд першої інстанції правильно застосував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) та від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (касаційне провадження № 61-16504св18) вказану правову позицію підтримав.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення № 705, правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, дійшов обґрунтованого висновку про відмови у задоволенні позову банку, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачкою дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитними картками.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду, суду апеляційної інстанції не надано.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, № 49684/99, § 2)).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 липня 2021 року.

Судді І.В. Кішкіна

В.Б. Азевич

Г.В. Новікова