ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/6670/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

за участю секретаря: Яковіна Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівькій області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 74014300005396 від 11.11.2020 про відмову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Азербайджану, місце реєстрації проживання АДРЕСА_1 у наданні дозволу на іммігріцію в Україну;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області надати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Азербайджану, місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 Дозвіл на імміграцію в Україну.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 74014300005396 від 11.11.2020 про відмову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Азербайджану, місце реєстрації проживання АДРЕСА_1 у наданні дозволу на іммігріцію в Україну.

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджану, місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Азербайджану звернувся до Управлінння Державної міграційної служби України в Чернігівській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Рішенням Управлінння Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 74014300005396 від 11.11.2020 йому було відмовлено у наданні дозволу на іммігріцію в Україну на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про іміграцію".

Вважаючи вищезазначене рішення протиправним, а свої права порушеними та з метою їх відновлення, позивач за захистом звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення УДМС України в Чернігівській області прийнято без врахування всіх обставин, а саме факт проживання позивача за адресою, вказаною ним у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну, підтверджений поясненнями свідків, наданими в суді.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком Чернігівського окружного адміністративного суду з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, урегульовано Законом України від 07.06.2001 №2491-ІІІ "Про імміграцію" (далі Закон №2491-ІІІ) та Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі Порядок №1983).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Згідно із статтею 1 Закону №2491-ІІІ іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина п`ята статті 9 Закону №2491-ІІІ).

Аналогічні вимоги містяться в пункті 11 Порядку №1983.

Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені у статті 10 Закону№2491-ІІІ, відповідно до змісту якої дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

У свою чергу, пунктом 10 Порядку №1983 встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.

Пунктом 12 Порядку №1983 передбачено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам.

Територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит (пункт14 Порядку №1983).

Аналіз викладених чинних норм законодавства свідчить про те, що особа, яка на законних підставах перебуває на території України, має право звернутись до територіального підрозділу ДМС України із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну. У свою чергу, територіальні органи ДМС України зобов`язані здійснити перевірку наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не є вичерпним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Азербайджану, в`їхав на територію України на законних підставах, одружений, дружина ОСОБА_3 , шлюб зареєстровано Дніпровським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві 20 червня 2018 року, отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , проживає на території України близько двох років, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти іммігрантів. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відмовляючи у наданні дозвоу на імміграцію, відповідач виходив з того, що надана позивачем довідка про реєстрацію місця проживання не підтверджує факт його проживання за вказаною адресою, що свідчить про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей щодо свого місця проживання, які не ґрунтуються на фактах і не відповідають дійсності, та були спростовані правоохоронним органом за запитом відповідача.

У судовому засіданні Чернігівського окружного адміністративного суду, свідок ( ОСОБА_4 ) пояснив, що позивач є родичем його доброго товариша, який звернувся до нього з проханням влаштувати пожити у нього позивача. Він поселив позивача у себе та згодом зареєстрував місце проживання. Позивач постійно проживає у нього за адресою АДРЕСА_1

Також свідок, ОСОБА_3 , повідомила, що ОСОБА_1 є її чоловіком та вона проживає разом з ним, за адресою АДРЕСА_1 . Інколи вона тимчасово перебуває у свого батька, який є інвалідом та потребує догляду.

У зв`язку з вищевикладеним суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 74014300005396 від 11.11.2020 прийнято без урахування всіх обставин.

Відповідно до пункту 14 Порядку, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до MBС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інгперполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ. Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким, дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Пункт 16 Порядку передбачає, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 'цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Матеріали справи переконливо свідчать, що УДМС України в Чернігівській області під час розгляду заяви позивача щодо надання йому дозволу на імміграцію було здійснено всі дії, передбачені вищезазначеними нормами законодавства, зокрема направлено запити до всіх органів державної влади, зазначених у пункті 14 Порядку.

Здійснивши аналіз отриманої від органів державної влади інформації, з урахуванням всіх встановлених обставин, однією з яких є повідомлення позивачем свідомо неправдивих відомостей щодо свого місця проживання, УДМС України в Чернігівській області мало всі підстави для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про неврахування відповідачем всіх обставин при прийнятті оскаржуваного рішення є наслідком неналежного дослідження судом матеріалів справи, які свідчать про повне дотримання УДМС України в Чернігівській області процедури перевірки за заявою про надання дозволу на імміграцію, та неправильного тлумачення положень пунктів 14 та 16 Порядку, які не передбачають вчинення під час перевірки будь-яких інших дій крім тих, що були здійснені УДМС України в Чернігівській області.

Суд першої інстанції, визнавши довідку про реєстрацію місця проживання позивача належним доказом його проживання у конкретному жилому приміщенні, не дослідив поняття місця проживання, місця реєстрації та співвідношення між ними, на важливість дослідження яких для правильного вирішення справи звертав увагу відповідач.

Разом з тим, з урахуванням положень законодавства місце проживання та місце реєстрації не є тотожними поняттями, тому надана позивачем довідка про реєстрацію місця проживання не є належним доказом підтвердження факту його фактичного проживання у АДРЕСА_1 , оскільки вказані відомості були спростовані перевіркою, проведеною правоохоронним органом за запитом відповідача.

Судом першої інстанції не взято до уваги повну неузгодженість між відомостями, повідомленими правоохоронному органу власником квартири, розташованої у АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , та показами цієї ж особи, наданими у судовому засіданні в якості свідка.

Отже, суд першої інстанції необгрунтовано надав перевагу показам, наданим ОСОБА_4 у суді, де він підтвердив фактичне проживання позивача у його квартирі, а не поясненням, в яких він повідомив повністю протилежні відомості (лист УСР в Чернігівській області ДСР НП України № 3448/55/124/02-2020 від 02.09.2020), що є порушенням статті 90 КАСУ, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Також, судом першої інстанції не надано жодної оцінки показам свідків на предмет їх достовірності та достатності з урахуванням того, що свідок ОСОБА_3 є дружиною позивача, а свідок ОСОБА_4 , за його словами - родичем його товариша, що надає підстави стверджувати про наявність у них заінтересованості в результаті вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 КАСУ належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 75 КАСУ достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 76 КАСУ передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, враховані судом першої інстанції докази, а саме довідка про реєстрацію місця проживання, яка не підтверджує фактичного проживання особи у конкретному жилому приміщенні, та покази свідків, які суперечать матеріалам справи та надані особами, які добре знайомі з позивачем та заінтересовані у вирішенні справи на його користь, не можуть вважатися належними, достовірними та достатніми доказами у даній справі і не спростовують інформацію правоохоронного органу щодо того, що позивач за вказаною у заяві про надання дозволу на імміграцію адресою не проживав.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівькій області - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року скасувати та прийняти нове судове рішення.

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.

Повний текст постанови виготовлено - 19 липня 2021 року.