ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1608/21 Справа № 207/994/14-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12013040160000012 від 15 січня 2013 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2021 року, ухвалений щодо

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю секретаря - ОСОБА_6 ,

прокурора - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

захисника - адвоката ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, із покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Окрім того, судом вирішено цивільний позов та питання про стягнення процесуальних витрат.

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керую транспортним засобом, що спричинило заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, за таких обставин.

Так, 15.01.2013 року ОСОБА_5 близько 20 годині 40 хвилин в темний час доби, керуючи технічно ісправним автомобілем «ВАЗ -2105», н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 належав ОСОБА_9 , рухався в м. Дніпродзержинську по проїжджій частині вул. Чапаєва, що має двосторонню організацію руху, зі сторони пр. Ювілейного в напрямку пр. Аношкіна, з включеним ближнім світлом фар, зі швидкістю близько 20 км/год.

При русі по вул. Чапаєва в районі перетину з 1-м провулком Чапаєва, ОСОБА_5 , як водій механічного транспортного засобу, повинен був уважно стежити за розвитком дорожньої обстановки та можливими її змінами, крім того йому необхідно було вести транспортний засіб зі швидкістю, при якій довжина зупиночного шляху, з урахуванням технічного стану транспортного засобу, дорожніх і метеорологічних умов, не перевищувала видимості шляху в напрямку руху, але й не перевищуючи допустиму в даному населеному пункті швидкості руху, в разі ж виникнення небезпеки, або перешкоди для його руху, негайно вжити заходів до зниження швидкості керованого їм транспортного засобу, аж до зупинки або безпечного об`їзду виниклої перешкоди з метою уникнення скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Іншими словами, ОСОБА_5 з метою виявлення пішохода, що перебував на проїжджій частині в положенні лежачі поперек дороги, на смузі руху автомобіля «ВАЗ -2105», як водієві механічного транспортного засобу необхідно було вжити заходів до негайного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля «ВАЗ-2105», тобто він повинен був діяти у відповідності з вимогами п. п. 12.2,12.3 Правил дорожнього руху України, де вказано:

- п. 12.2. «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги».

- п. 12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, які водій об`єктивно спроможній виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди».

Однак впорушення вимогпункту 12.3.«Правил дорожньогоруху» України ОСОБА_5 ,керуючи технічноісправним транспортнимзасобом,не маючиперешкод німеханічного,ні технічногохарактеру,на прямійділянці дороги,з асфальтобетоннимпокриттям укритимсніговим накатом та двосторонньою організацією руху, по одній смузі руху в кожному напрямку, зі спуском за напрямком руху, при відсутності штучного освітлення, проявляючи злочинну недбалість, своєчасно виявивши на проїжджій частині дороги лежачого пішохода, якого сприйняв зв купу речей, однак при подальшому зближенні розглядівши, що це є чоловік, дану обстановку як небезпечну не сприйняв, своєчасно заходи до зниження швидкості руху автомобіля «ВАЗ-2105» аж до зупинки транспортного засобу, або застосування маневрування з метою об`їзду лежачого пішохода не вжив, в результаті чого допустив наїзд передньою правою частиною керованого ним автомобіля на лежачого на проїжджій частині пішохода ОСОБА_10 ..

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу, ОСОБА_10 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 2340-Е від 17.04.2013 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно - мозкової травми з ранами у потиличній ділянці вуха ліворуч, з переломом нижньої щелепи на рівні 1-го зубу праворуч та ліворуч, яка супроводжувалась явищами забою головного мозку 2-го ступеню (з порушенням дихання та знаходження на штучній вентиляції легень на протязі 3-х діб); тупої травми грудної клітки з садном праворуч, з компрессійно осколковим переломом 6-го, 7-го, 8-го, грудних хребців, переломом оститих відростків 7-го шийного, 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5 грудних хребців, переломом дужки 6 грудного хребця, праворуч, переломом голівок 6-го, 7-го 8-го, ребер праворуч, переломом рукоятки на тілі грудини, які ускладнилися лівобічним пневматороксом та після травматичним кіфозом грудного відділу хребта; внутрішньо ниркова гематома праворуч; садно на правому плечі- відноситься до тяжких тілесних пошкоджень, по ознаці небезпеки для життя. При потраплянні у лікарню о 22 годині 00 хвилин, взяті кров та сеча на наявність алкоголю, концентрація алкоголю в крові 3, 52 % 0 відповідає сильному алкогольну сп`янінні.

Згідно висновку додаткової судово-медичної експертизи № 150-Е від 18.02.2014 тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_10 утворились при механізмі ДТП, вказаному при проведенні слідчого експерименту з водієм ОСОБА_5 .

Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи № 44/27026 від 03.067.2013 в даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ -2105» ОСОБА_5 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 12.2. та 12.3. Правил дорожнього руху України. В умовах місця події водія автомобіля «ВАЗ 2105» ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода застосуванням екстреного гальмування з зупинкою автомобіля «ВАЗ -2105» до місця знаходження пішохода на проїжджій частині дороги, при заданих вихідних даних. При заданому механізмі події, дії водія автомобіля «ВАЗ -2105» ОСОБА_5 не відповідали вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху

У прямому причинному зв`язку з зазначеним подією, що спричинило настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, знаходиться порушення водієм ОСОБА_5 вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, оскільки вказане порушення безпосередньо спричинило настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Не погоджуючись з ухваленим вироком, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким його виправдати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений посилається на те, що ухвалений вирок є незаконним та необґрунтованим, винесеним з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На думку сторони захисту, суд першої інстанції поклав в основу вироку докази, які зібрані з порушенням вимог КПК України, зокрема судова - автотехнічна експертиза № 44/27-26 від 03.06.2013, оскільки вона була проведена на підставі даних наданих ОСОБА_5 у статусі свідка. Крім того, наголошує на тому, що всі докази у справі, були отримані коли ОСОБА_5 був свідком.

Також, на думку сторони захисту слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_5 від 24.03.2013 проведений з порушенням вимог ч. 1 ст. 240 КПК України, так як погодні умови в ході його проведення не відповідали тим, що мали місце при цій події.

В апеляційній скарзі наголошується й на тому, що в цьому кримінальному провадженні не має жодних свідків самої події. Таким чином, на переконання сторони захисту, в матеріалах провадження відсутні достатні, належні докази винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого діяння.

01.07.2021 до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга, уточнена ОСОБА_5 , в якій він просить вирок скасувати і закрити кримінальне провадження, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_5 в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту про однобічність і необ`єктивність судового розгляду, безпідставність висновків суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, покладення в основу вироку недопустимих доказів, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженню підлягають доказуванню:подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

З положень ст. 94 КПК України вбачається, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Апеляційним переглядом кримінального провадження встановлено, що цих вимог закону суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.

Як видно з матеріалів кримінального провадження та журналів судових засідань, судом досліджені всі обставини, які могли мати значення для кримінального провадження.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України підтверджені викладеними у вироку доказами, зокрема:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 15.01.2013 та фототаблицею до нього, з слідує як саме ОСОБА_5 вчинив наїзд на ОСОБА_10 ;

- протоколом огляду транспортного засобу від 15.01.2013, автомобіля ВАЗ 2105 д.з. НОМЕР_1 ;

- актом обстеження дорожніх умов на ділянці автомобільної дороги по вул. Чапаєва, з якого видно, що під час події були несприятливі дорожні умови;

- протоколом огляду транспортного засобу від 30.01.2013, з якого вбачається, що з картеру автомобіля було вилучено волосся;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 24.03.2013 в результаті якого було встановлено, що відстань між видимості елементів дороги, з включеним ближнім світлом фар становить, 79, 60 м;

- висновком судово-медичної експертизи 234-Е від 17.04.2013, відповідно до якого у ОСОБА_10 виявлена сумісна травма тіла: відкрита черепно-мозкова травма з ранами у потиличній ділянці та в ділянці вуха ліворуч, яка супроводжувалась явищами забою головного мозку 2-го ступеню, тупа травма грудної клітини з садном праворуч, з компрессійно осколковим переломом 6-го, 7-го, 8-го грудних хребців, переломом оститих відростків 7-го шийного, 1-го, 2-го, 3-шл, 4-го, 5-го грудних хребців, переломом дужки 6 грудного хребця праворуч, переломом голівок 6-го, 7-го, 8-го ребер праворуч, переломом рукоятки та тіла грудини, які ускладнились лівобічним пневматороксом та після травматичним кіфозом грудного відділу хребта; внутрішньо ниркова гематома праворуч; садно на правому плечі які відносяться до тяжких тілесних пошкоджень. Вищезазначені пошкодження, утворились в наслідок дії твердого предмета, предметів або об ударів о подібні, давність утворення пошкоджень незадовго до потрапляння у лікарню. Пошкодження утворились внаслідок дії твердого предмета, предметів, якими могли бути виступаючи частини автомобілю. При потрапляння у лікарню о 22.00. годин, взяті кров та сеча на наявність алкоголю, концентрація алкоголю у крові 3,52% 0 відповідає, сильному алкогольному сп`янінню (а.с. 112-114 Том № 1);

- висновком експерта № 44/27-26 від 03.06.2013, відповідно до якого в даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ 2105» ОСОБА_5 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 12.2. та 12.3. Правил дорожнього руху України. В умовах місця події водій автомобіля «ВАЗ 2105» ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода застосуванням екстреного гальмування з зупинкою автомобіля «ВАЗ 2105» до місця знаходження на проїжджий частині дороги, при заданих вихідних даних. При заданому механізмі події, в діях водія «ВАЗ 2105» ОСОБА_5 не вбачається невідповідностей вимогам п 12.2. Правил дорожнього руху України. При заданому механізмі події, дії водія автомобіля «ВАЗ 2105» ОСОБА_5 не відповідали вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору, знаходилося в причинному зв`язку з настанням події даного ДТП;

- протокол проведення слідчого експерименту від 17.01.2014 за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_10 де останні вказали яким був механізм контактування з пішоходом ОСОБА_11 , встановлення напрямку травмуючого впливу на тіло;

- висновком експерта № 150-Е від 18.02.2014 року, яким встановлено, що враховуючи наявність пошкоджень переважно по задній поверхні тулубу та голови виявлені у потерпілого пошкодження виникли в наслідок дії тупого твердого предмета, предметів, можливо виступаючими передніми чи передньо-нижніми частинами автомобіля, с заду наперед відносно тіла. Виявлені у ОСОБА_10 сумісні травми тіла могли утворитись при механізмі, як вказано у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 . Експертних даних які б свідчили про переїзд колесом чи подвійний наїзд транспортним засобом не мається. Виявлені у ОСОБА_10 пошкодження, у сукупності не характерний для утворення при падінні з висоти власного зросту на плоскість, чи при нанесенні ударів руками та ногами.

Аналізуючи доводи апеляційної скарг сторони захисту щодо недопустимості доказів у кримінальному провадженню, на які послався суд у вироку, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки порушень кримінального процесуального закону під час зібрання доказів, а також під час розгляду провадження судом першої інстанції, перевіркою матеріалів кримінального провадження та прослуховуванням запису судових засідань, не встановлено.

Зазначені докази у кримінальному провадженні є достатньо вагомими, чіткими, узгодженими між собою, а тому є достовірними і відповідають критеріям якості доказів, встановленим п. 150 рішення ЄСПЛ в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та п. 57 рішення ЄСПЛ в справі «Яременко проти України».

Пунктом 1 частини 3 статті 87 КПК України встановлено, що недопустимими є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Доводи сторони захисту про безпідставне визнання судом першої інстанції належними та допустимим доказами протоколу слідчого експерименту від 23.03.2013 за участі ОСОБА_5 та висновку експертизи № 44/27-36 - від 03.06.2013, проведеної на його основі, з тих підстав, що вказані докази бути отримані з його показань як свідка, є необґрунтованими.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, процесуальна дія у вигляді слідчого експерименту проводилася з дотриманням вимог ст. 240 КПК України, а участь під час вказаної дії ОСОБА_5 , як свідка, котрий надалі визнаний підозрюваний, не є порушенням ст. 87 КПК України.

Крім того, слідчий експеримент проведено з метою відтворення обставин ДТП, а не одержання від свідка ОСОБА_5 викривальних показань.

З матеріалів кримінального провадження видно, що свідок ОСОБА_5 допитувався органом досудового розслідування, які і інші свідки у кримінальному провадженні, з дотриманням встановлених КПК України гарантій допиту свідка. Сторона захисту жодним чином не була обмежена а реалізації свого права оспорювати докази, отримані в результаті таких дій, а відтак на думку колегії суддів., під час проведення вказаної слідчої дії не було порушено права ОСОБА_5 на захист.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.10.2018 у справі 654/1573/14-к.

Поряд з цим, висновок експертизи № 44/27-36- від 03.06.2013, відповідає вимогам ст. ст. 101, 102 КПК України, тому підстав вважати його недопустимим доказом, як про це зазначено в апеляційній скарзі, не має.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо заперечення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку.

Не можна погодитись і з доводами скарги про те, що слідчий експеримент, за участі ОСОБА_5 24.03.2013 був проведений з порушенням закону, оскільки його проведено у відповідності до вимог ст. 240 КПК України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в ході досудового розслідування та судового розгляду були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало значення для правильного вирішення провадження, а тому висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і з достатньою повнотою досліджених судом.

Оцінивши всі зібрані докази, відповідно до ст. 94 КПК України, з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, суд, здійснивши судовий розгляд у межах обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд достатньою мірою взяв до уваги обставини, що підлягають врахуванню, відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, особу обвинуваченого та обставини вчиненого злочину, зокрема неправомірні дії потерпілого та несприятливі погодні умови, і призначив покарання, яке на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування оскаржуваного вироку, колегія суддів не убачає.

За викладених обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а вироку суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргуобвинуваченого ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2021 року, ухвалений щодо ОСОБА_5 , залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4