Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 193/436/17

провадження № 61-6263св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - фермерського господарства «Росана»,

представник позивача - Пліш Микола Іванович,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Росана»

на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року

у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондаря Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року фермерське господарства «Росана» (далі - ФГ «Росана») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування вчиненої незаконними діями матеріальної шкоди та стягнення неотриманого прибутку із-за неправомірних дій.

Позовну заяву мотивовано тим, що між власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 6,32 га, розташованої біля с. Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 та ним були господарські відносини щодо оренди зазначеної земельної ділянки.

ФГ «Росана» зазначало, що у 2010 році ОСОБА_3 надала ОСОБА_4 генеральну довіреність на право користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, який 01 вересня 2012 року передав зазначену земельну ділянку в оренду ФГ «Росана» строком до 2061 року.

28 вересня 2012 року ОСОБА_3 відкликала зазначену довіреність та всупереч закону, як вважав позивач, не повідомила про це ОСОБА_4 . Разом із тим, звернулась до суду з позовом до ФГ «Росана» про визнання договору оренди землі недійсним, який рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року був задоволений.

Проте рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2014 року апеляційну скаргу ФГ «Росана» було задоволено та рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня

2014 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені лише ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року.

ФГ «Росана» зазначало, що 02 вересня 2012 року ОСОБА_3 уклала письмовий договір оренди землі зі своїм родичем ОСОБА_2 , який, на думку фермерського товариства, всупереч законодавству не зареєстрували

у Держкомземі Софіївського району Дніпропетровської області.

17 вересня 2015 року ОСОБА_2 вчинив противоправне діяння, зокрема: зібрав урожай соняшника на вищевказаній земельній ділянці, який був засіяний і оброблений ФГ «Росана».

17 вересня 2015 року Софіївським відділенням поліції Жовтоводського відділу поліції Головного управління Національної поліції

в Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження

та відповідну інформацію було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015040580000506, яке 11 квітня 2017 року було закрите

у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позивач вважав, що оскільки договір оренди землі визнаний недійсним,

то ФГ «Росана» повинно було повернути земельну ділянку власнику землі. При цьому, ФГ «Росана» мало право вимагати відшкодування своїх витрат на посів та обробку зазначеної земельної ділянки.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 самоправно зібрав урожай соняшника та розпорядився ним, чим завдав шкоди ФГ «Росана», наніс прямий збиток, пов`язаний з витратами на вирощування соняшника

на земельній ділянці площею 6,32 га, кадастровий номер 1225284400020590014, розташованій поблизу с. Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області, у розмірі 267 900,00 грн,

що підтверджується висновком експерта, та позбавив можливого прибутку на суму 1 444 500,00 грн, ФГ «Росана» просило суд стягнути

з ОСОБА_2 на його користь майнову шкоду, завдану внаслідок вчинення ним неправомірних дій, у розмірі 253 500,00 грн, неотриманий прибуток у розмірі 1 325 000,00 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Шумської О. В. від 01 листопада 2018 року позовні вимоги

ФГ «Росана» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФГ «Росана» завдану шкоду

в розмірі 253 500,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФГ «Росана» суму неотриманого прибутку - 391 416,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ФГ «Росана» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2018 року скасовано, провадження у справі за позовом ФГ «Росана»

до ОСОБА_2 про відшкодування вчиненої незаконними діями матеріальної шкоди та стягнення неотриманого прибутку із-за неправомірних дій закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини виникли із земельних відносин, пов`язаних із спором між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , який здійснює використання спірної земельної ділянки для підприємницької діяльності,

та ФГ «Росана», яке теж здійснювало користуванням цією ж земельною ділянкою для здійснення господарської діяльності, тобто спір виник між суб`єктами господарювання, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду

ФГ «Росана», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

ФГ «Росана» вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки рішенням господарського суду, у яких спростовується висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач використовував спірну земельну ділянку як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності і не розглянув його апеляційну скаргу по суті.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 193/436/17

із Софіївського районного суду Дніпропетровської області.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним

та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця

від 17 червня 2008 року (а. с. 65, т. 1).

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 6,3284 га, кадастровий номер 1225284400:02:059:0014, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.

01 вересня 2012 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_4 ,

та ФГ «Росана» було укладено договір оренди землі № 34, відповідно

до умов якого ФГ «Росана» отримало в оренду зазначену земельну ділянку, строком на 49 років, який рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 вересня

2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року у справі

№ 193/1728/13, за позовом ОСОБА_3 було визнано недійсним (а. с. 48-53,

т. 1).

02 вересня 2012 року між ОСОБА_3 , як орендодавцем, та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 , як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 6,3284 га, кадастровий номер 1225284400:02:059:0014, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, який

02 листопада 2012 року було зареєстровано у Держкомзему Софіївського району Дніпропетровської області № 122528444002161 (а. с. 54-57, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ФГ «Росана» задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду

на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського

та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням

у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так

і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин

у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка

в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають

у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Проте разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний критерій.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення

до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом

до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частин першої, другої та третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення

та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність,

що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів

та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва-підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована

на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов

їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини

і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми,

що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи

у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких

є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого

є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами,

що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило,

є фізична особа).

Отже, за загальним правилом критеріями належності справи

до господарського судочинства є в сукупності суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства.

Спір між ФГ «Росана» та ФОП ОСОБА_2 виник щодо відшкодування останнім ФГ «Росана» майнової шкоди, пов`язаної із витратами на вирощування соняшника на земельній ділянці, площею 6,32 га, кадастровий номер 1225284400020590014, розташованій поблизу с. Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області, та неотриманого прибутку.

Отже, на підставі досліджених доказів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини виникли

із земельних відносин, а спір виник між ФОП ОСОБА_2 , який здійснює використання спірної земельної ділянки для підприємницької діяльності, та ФГ «Росана», яке також здійснювало користуванням цією

ж земельною ділянкою для здійснення господарської діяльності, тобто спір виник між суб`єктами господарювання.

Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла обґрунтованого висновку про те, що в силу вимог статті 1, 12, 17 ГПК України, спір має розглядатися

в порядку господарського судочинства.

Посилання позивача, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позов пред`явлено до фізичної особи

ОСОБА_2 , який без відповідних повноважень протиправно зібрав урожай на спірній ділянці, який було засіяно та оброблено ФГ «Росана», спростовуються матеріалами справи, зокрема: наявним чинним договором оренди спірної земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 використовує цю земельну ділянку саме як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності.

Виходячи із того, що спір, який виник між фермерським господарством

та фізичною особою-підприємцем, стосується здійснення сторонами господарської діяльності, відповідно до наведених норм підвідомчий господарському суду, колегія суддів суду апеляційної інстанції обґрунтовано вважала, що рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження

у справі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело

або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться

до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПКУкраїни, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання,

чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає

зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ

від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Росана» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович