Справа № 495/6451/19

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

06 липня 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку по заробітній платі при звільненні, стягнення індексації заробітної плати, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась 19 липня 2019 року до суду з позовною заявою до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку по заробітній платі при звільненні, стягнення індексації заробітної плати, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та стягнення моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що у період з 11.11.2013 року по 15.03.2019 року вона працювала на посаді кухаря в Дошкільному навчальному закладі «Зайченя» ( АДРЕСА_1 ).

15 березня 2019 року позивачку ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі ст. 36 ч.1 КЗпП України, за згодою сторін, наказ №11 від 15.03.2019 року. Як стверджує позивачка, заяву про звільнення вона написала під психологічним тиском зі сторони керівника Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя», яка погрожувала позивачці створити несприятливі умови праці та не допустити її до роботи після того, як мати однієї із дітей ОСОБА_2 зайшла на кухню, де працювала позивачка та почала з нею сварку, погрожувала на адресу позивачки. Окрім того, позивачка зазначає, що наказ №11 від 15.03.2019 року складений з порушеннями, а саме в ньому не зазначене стаття, на підставі якої її було звільнено.

Також, позивачка зазначає, що відповідачем у день її звільнення не було її повідомлено про належні їй при звільненні суми виплат, а також в порушення норм ч.1 ст.116 КЗпП України, не було здійснено повний розрахунок, а розрахунок здійснено лише через 8 днів -2 3 березня 2019 року. Окрім того, відповідно до особистих рахунків ОСОБА_1 вбачається, що за 2014-2015 роки індексація її заробітної плати не проводилась, а отже вона також підлягає до стягнення з відповідача, як і моральна шкода у розмірі 10000,00 грн., оскільки як стверджує позивачка ОСОБА_1 , незаконні дії відповідача призвели до її стресового стану, порушення душевної рівноваги та вимушених змін.

В судовому засідання позивачка ОСОБА_1 та адвокат Холудєєв Б.Є., який діє в її інтересах уточнені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні адвокат Оснач О.А., яка діє в інтересах відповідача Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» проти задоволення уточнених позовних вимог заперечувала, оскільки на момент розгляду справи відсутній сам предмет спору, адже позивачка до моменту подання позовної заяви до суду звернулась до Головного управління держпраці в Одеській області та виявлені інспекцією порушення були усунуті відповідачем. Окрім того, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності, адже позивачкою не доведено належними та допустимими доказами в чому саме полягає заподіяна їй моральна шкода та які саме дії відповідача мають причинно-наслідковий зв`язок з вимушеними стражданнями позивачки.

Дослідивши матеріалі справи, витребувані докази та заслухавши пояснення свідків та доводи сторін, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачка ОСОБА_1 у період з 11.11.2013 року по 15.03.2019 року працювала на посаді кухаря в Дошкільному навчальному закладі «Зайченя» ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , виданою 01.09.2001 року.

15 березня 2019 року позивачку ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі ст. 36 ч.1 КЗпП України, за згодою сторін, наказ №11 від 15.03.2019 року, який був зареєстрований в Книзі реєстрації наказів з кадрових питань ДНЗ «Зайченя».

З січня 2019 року позивачці ОСОБА_1 припинили виплату за шкідливі умови праці 12%, тобто 293,00 грн. на місяць, у зв`язку з відсутністю атестації робочих місць. Тобто, як зазначає сторона позивачки, відповідач повинен виплатити позивачці ОСОБА_1 586,00 грн.

З повідомлення Головного управління держпраці в Одеській області від 13.04.2019 року вбачається, що індексацію заробітньої плати за 2014-2015 роки позивачці ОСОБА_1 було нараховано та виплачено у липні 2016 року.

З січня 2019 року позивачці ОСОБА_1 було припинено виплату доплати за шкідливі умови праці 12%, у зв`язку з відсутністю атестації робочих місць (п.1 Постанови КМУ №442). Про зміну істотних умов праці, а саме систем та розмірів оплати праці, позивачку не було повідомлено за два місяці, чим порушено вимоги ч.3 ст. 32 КЗпП України та ст. 203 КЗпП України. Також, Головним управлінням держпраці в Одеській області встановлено, що відповідачем не було дотримано процедури накладення дисциплінарного стягнення на позивачку у вигляді догани. Відсутня доповідна, акт фіксації виконання посадових обов`язків працівником складено власноручно керівником ДНЗ без свідків, не вказано, які саме обов`язки передбачені посадовою інструкцією порушено позивачкою.

Також, в наказі №11 від 15.03.2019 року, яким було звільнено позивачку за угодою сторін не зазначено статтю, згідно якої її було звільнено.

15.03.2019 року позивачкою ОСОБА_1 було отримано трудову книжку, що підтверджується Книгою обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя».

Одночасно Головним управлінням держпраці в Одеській області було встановлено, що в порушення вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні позивачці ОСОБА_1 у день звільнення не було виплачено усіх сум, що належить до виплати під час звільнення.

Зазначені вище порушення були зафіксовані Приписом про усунення виявлених порушень №ОД538/1663/АВ/П від 19.04.2019 року головним інспектором праці ОСОБА_3 та складеним ним Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, фізичної особи, яка використовує найману працю №ОД538/1663/АВ.

Допитаний у якості свідка у судовому засіданні головний державний інспектор з питань зайнятості населення та працевлаштування інвалідів ОСОБА_3 підтвердив, що під час проведення перевірки в ДНЗ (ясла-садок) «Зайченя» були виявлені численні порушення, зокрема не було проведено індексацію заробітної плати позивачки, їй невчасно було виплачено повний розрахунок під час звільнення, не виплачувалась надбавка за важкі та шкідливі умови праці. За результатами перевірки на відповідача були накладені санкції у вигляді штрафу, який був сплачений, усі виявлені порушення відповідачем були усунуті.

Стороною позивачки ОСОБА_1 було подано до суду заяву про відмову про допит у якості свідка ОСОБА_4 , оскільки вона повторно не з`явилась у судове засідання.

Відповідно до Наказу №2 від 02.01.2019 року кухарю ОСОБА_1 було встановлено доплату за важкі та шкідливі умови праці згідно чинного законодавства.

Згідно повідомлень відповідача №11 від 14.05.2019 року, №№13,14 від 16.05.2019 року, які були надані позивачці ОСОБА_1 на її заяви, виплата компенсації за прострочені дні, за важкі та шкідливі умови праці 12% за період з 01.01.2019 року по 15.03.2019 року, донараховано та виплачено.

Також в матеріалах справи міститься Витяг з відомості перерахування компенсації за невикористану відпустку за результатами позапланової перевірки по гр. ОСОБА_1 , з якого вбачаться, що позивачці було виплачено 501,11 грн. компенсації.

В матеріалах справи міститься постанова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про притягнення гр. ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП України, зокрема в зазначеній постанові вказано: «15 березня 2019 року об 09:00 годині гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 в ДНЗ «Зайченя» ображала нецензурною лайкою гр. ОСОБА_1 , чим вчинила дрібне хуліганство.»

Суд критично відноситься до доводів сторони відповідача, що на даний момент відсутній предмет спору, оскільки усі виявлені Головним управлінням держпраці в Одеській області були усунуті ще до подачі позивачкою ОСОБА_1 позовної заяви до суду, адже предмет даного позову значно ширший, ніж порушення, які були виявлені під час здійснення перевірки відповідача, та порушені права позивачки ОСОБА_1 , зокрема, щодо прийняття оскаржуваного наказу про її звільнення, підлягають захисту судом.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право на працю відповідно до абзацу 2 підпункту 3.1. пункту 3Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2007 від 16 жовтня 2007 рокуозначає можливість кожного заробляти собі на життя працею, вільно вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності або самостійно забезпечувати себе роботою. А в абзаці 2 підпункту 4.1. пункту 4Рішення Конституційного Суду України № 14-рп/2004 від 7 липня 2004 рокузазначено, що право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини). Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №1-18/2013 зазначено, що право на працю є природною потребою людини своїми фізичними та розумовими здібностями забезпечувати своє життя.

Частиною 2статті 2 КЗпП України, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладання договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 1 ст.3, ст.4 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організації незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ч. 1ст. 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно пункту 18Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Статтею 147 КЗпП Українипередбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення, якими є догана і звільнення.

Відповідно достатті 148 КЗпП Українидисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зістаттею 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За змістом статей147-1,149 КЗпП України,статті 81 ЦПКу справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Для притягнення до дисциплінарної відповідальності необхідна сукупність таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця.

Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.

Оскільки Головним управлінням держпраці в Одеській області було достаменно встановлено порушення процедури накладення догани на позивачку ОСОБА_1 та стороною відповідача не заперечувались факти встановлених порушень, як і не відповідність діючому законодавству оскаржуваного Наказу №11 від 15.03.2019 року, яким було звільнено позивачку за угодою сторін, суд вважає позовні вимоги позивачки в частині визнання незаконним оскаржуваного наказу та поновлення її на роботі на посаді кухаря ДНЗ (ясла-садок) «Зайченя» такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно дост.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.2ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.2ст. 5 Закону України «Про оплату праці»суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і здійснити з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника та всіх сум. що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться ь звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нарахувані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України, заробітна гілага підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 32постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9(з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Крім того, середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою КабінетуМіністрів Українивід 8лютого 1995року №100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Отже, враховуючи що судом достеменно встановлено порушення у вчиненні розрахунку з позивачкою під час звільнення та проведення індексації заробітної плати, позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь середньої заробітної плати за затримку розрахунку по заробітній платі з дня звернення до суду з позовною заявою по дату винесення рішення, стягнення індексації заробітної плати з травня 2014 року по грудень 2016 року, з липня 2019 року по жовтень 2019 року, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивачки ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача моральної школи на її користь у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 237-1 КЗпПвідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для стягнення моральної шкоди необхідна наявність трьох обставин, які зазначені уст. 237-1 КЗпП.

ВстановленеКонституцієюта законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п.13Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпПза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з п.3Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.9Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд задовольняє позовні вимоги позивачки стосовно стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди частково, а саме в розмірі 3000, 00 грн.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).

Заст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист свого права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно дост. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідност. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст.55,124 Конституції України,ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За змістом частини першоїстатті 3 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно дост. 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами;висновками експертів;показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідност. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1ст. 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів . Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з вимогами ст.ст.124,129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Згідноч.ч. 1-4ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 263ЦПКУкраїнисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного СудуОбґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивачки з наведених вище підстав.

Позивачкою ОСОБА_1 було надано до суду розрахунок правової допомоги (роботи) адвоката Холудєєва Б.Є. та Квитанцію до прибуткового касового ордера №10, відповідно до якого позивачкою було понесено витрати на отримання правової допомоги у сумі 5500,00 грн.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд не наділений повноваженнями зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, виключно за клопотанням іншої сторони, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29 березня 2018 року у справі №907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі №910/4881/18, від 08 квітня 2019 року у справі №922/619/18.

Витрати на професійну правничу допомогу позивачки за первісним позовом у розмірі 5500,00 грн. підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи. Заява про відшкодування витрат була надана у строк, визначений ч.8ст.141 ЦПК України.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, починаючи з 2019 року, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

При цьому суд враховує відсутність заперечень сторонни відповідача з цього питання, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі №753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі №910/3929/18 та інших.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Отже з відповідача на користь позивачки підлягає до стягнення сума понесених нею витрат на правову допомогу у розмірі 5500,00 грн.

У відповідностідо ч.1,ч.2ст.141 ЦПК,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору згідно п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає до стягнення сума судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.21,23,36 КЗпП Українист. ст.2,12,13,76-83,141,263-265,273,274-279,354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку по заробітній платі при звільненні, стягнення індексації заробітної плати, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним Наказ №11 від 15.03.2019 року завідувача Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайчення». Кравченко Ірини Олександрівни про звільнення ОСОБА_1 з посади кухаря Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайчення».

Поновити ОСОБА_1 на посаді кухаря Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайчення».

Стягнути з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» (код ЄДРПОУ 37391460, місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 78, с. Підгірне, Білгород-Дністровський район, Одеської області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середню заробітню плату за затримку розрахунку по заробітній платі при звільненні за період з 15.03.2019 року по 06.07.2021 року.

Стягнути з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» (код ЄДРПОУ 37391460, місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 78, с. Підгірне, Білгород-Дністровський район, Одеської області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , індексацію заробітної плати з травня 2014 року по грудень 2016 року у розмірі 9311,49 грн.

Стягнути з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» (код ЄДРПОУ 37391460, місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 78, с. Підгірне, Білгород-Дністровський район, Одеської області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , індексацію заробітної плати з липня 2019 року по жовтень 2019 року у розмірі 248,88 грн.

Стягнути з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» (код ЄДРПОУ 37391460, місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 78, с. Підгірне, Білгород-Дністровський район, Одеської області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату у розмірі 9991,83 грн.

Стягнути з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» (код ЄДРПОУ 37391460, місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 78, с. Підгірне, Білгород-Дністровський район, Одеської області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» (код ЄДРПОУ 37391460, місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 78, с. Підгірне, Білгород-Дністровський район, Одеської області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на надання правової допомоги у розмірі 5500,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Зайченя» (код ЄДРПОУ 37391460, місцезнаходження: вул. Пушкіна, буд. 78, с. Підгірне, Білгород-Дністровський район, Одеської області, на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст даного рішення виготовлено та проголошено 15 липня 2021 року о 16 годині 00 хвилин.

Суддя