Справа № 442/3650/21

Провадження №3/442/1495/2021

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 липня 2021 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Нагірна О.Б., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького РВПГУНП уЛьвівській областіпро притягненнядо адміністративноївідповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого по АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

постановив:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАБ № 102901 від 11.05.2021, ОСОБА_1 11.05.2021 близько 12.30 год. по АДРЕСА_2 перебував у приміщенні колишнього магазину, здійснював господарську діяльність як суб`єкт господарювання без дозвільних документів, а саме, ліцензії на провадження господарської діяльності з продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також документів на провадження господарської діяльності як фізична особа підприємець.

Дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 164 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з вимогами ст.280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати:чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності(ст.245 КУпАП).

Для визнання діяння правопорушенням і, відповідно, застосування передбачених правовими нормами санкцій необхідно встановити наявність у діянні особи складу адміністративного правопорушення.

Кваліфікація того чи іншого правопорушення здійснюється шляхом встановлення його складу. Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують дане діяння як адміністративне правопорушення і відрізняють його від інших правопорушень. Іншими словами, склад правопорушення - це встановлена правом сукупність ознак, при наявності яких анти-суспільне діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Склад адміністративного правопорушення включає: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону.

Диспозиція ч. 1 ст. 164 КУАП передбачає адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов`язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно зі ч.1 та ч.2 ст.55ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, істотною ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.164 КУпАП, є не тільки факт надання послуг за винагороду, а й системний характер таких дій, їх самостійний і ініціативний характер, що і становить суть господарської діяльності.

Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 року Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності визначено, що господарська діяльність - це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов`язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська дальність) або без такої мети (некомерційна господарська дальність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов`язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність її здійснення з метою отримання прибутку.

Абзацом 2 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 року Про практику застосування судами законодавства про відповідність за окремі злочини у сфері господарської діяльності передбачено, що здійснення фізичною особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, чи зареєстрованими юридичними особами та суб`єктами підприємництва - фізичними особами діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, за умови, що отриманий доход не становить великого розміру складу злочину, передбаченого ст. 202 КК, не утворює, а є адміністративним правопорушенням, передбаченим відповідно ст. 164 чи статтями 160, 160-2, 164-3, 177-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення або Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел". Дані роз`яснення застосовуються судом під час розгляду даного адміністративного провадження.

Виходячи з наведеного, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 164 КУпАП є обов`язкове встановлення наявності в діях особи, яка притягується до відповідальності ознак господарської діяльності, зокрема систематичного характеру таких дій, їх самостійний та ініціативний характер, що охоплюється об`єктивною стороною вказаного правопорушення і повинно бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення.

Суддя зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначенихстаттею 255 цього Кодексу.

З урахуванням того, що такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки, наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Так, як стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАБ № 102901 від 11.05.2021, ОСОБА_1 11.05.2021 близько 12.30 год. по АДРЕСА_2 перебував у приміщенні колишнього магазину, здійснював господарську діяльність як суб`єкт господарювання без дозвільних документів, а саме, ліцензії на провадження господарської діяльності з продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також документів на провадження господарської діяльності як фізична особа підприємець.

Разом з цим, будь-яких доказів, що саме ОСОБА_1 систематично продає алкогольні напої та тютюнові вироби без ліцензії, не надано, факт продажу не зафіксований. Сам протокол таких даних не містить.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається систематичності (не менше ніж 3 рази протягом календарного року) реалізації продукції. Жодних даних, які б свідчили про систематичність такої діяльності, матеріали справи не містять, а тому вважати доведеним факт провадження господарської діяльності не має.

Матеріали справи не містять доказів ініціативного характеру дій ОСОБА_1 існування інших фактів реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, тобто здійснення ним такої діяльності систематично, а також доказів отримання ним за реалізацію продукції прибутку.

Отже, у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано яким чином останній здійснював господарську діяльність, кому саме він надавав такі послуги, чи існувала регулярність надання таких послуг та чи брав він оплату за надані послуги, якщо брав, то в якому розмірі.

Пояснення, які відібрані у ОСОБА_1 співробітником поліції до складання адміністративного протоколу, не є достатнім доказом здійснення ним господарської діяльності, оскільки останній свою вину в судовому засіданні не визнав.

На вимогу судді відеозапис працівниками поліції не надано.

Наявні в матеріалах справи копії водійського посвідчення та розписки про зобовязання зберігати продукцію не доводять факту провадження ОСОБА_1 господарської діяльності.

Оскільки, факт систематичного (неодноразового) здійснення господарської діяльності не встановлений, факт продажу алкогольної та тютюнової продукції певному покупцю не встановлений, в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.

Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), справа «Малофєєва проти Росії» ( заява №36673/04). справа «Карелін проти Росії» (заява №926/08. рішення від 20.09.2016 р.).

Відповідно до положень пункту третього частини другої ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому покладення на суд обов`язків ініціювати збір доказів для доказування вини особи суперечить принципам об`єктивності та неупередженості суду при розгляді справи та є неприпустимим.

Згідно з частиною другою ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161, SeriesА заява № 25).

Крім того, у справі «Paul andAudreyEdwardsv. theUnitedKingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необгрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов`язком. Також, відповідно усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, висновок суду не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.

Тим самим, з огляду на обставини, встановлені під час судового розгляду, винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.

Однак, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 164 КУпАП є сумнівними, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, а тому, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин визначених п. 1) ч. 1 ст. 247 наведеного Кодексу.

Керуючись ч. 1 ст. 164, п. 1 ч. 1 ст. 247, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя -

п о с т а н о в и в :

Справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя Нагірна О.Б.