РІШЕННЯ

Іменем України

14 липня 2021 року

Київ

справа №9901/96/21

адміністративне провадження №П/9901/96/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді Коваленко Н.В.,

суддів: Стародуба О.П., Кравчука В.М., Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

за участю секретаря судового засідання Буденка В.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача Лещенко О.В.

представник відповідача Гуцал Д.С.

представник третьої особи Гребінник Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Конституційний Суд України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі у тексті цього рішення також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Президента України (далі у тексті цього рішення також відповідач), третя особа - Конституційний Суд України, у якому просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 27.03.2021 №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України» (далі у тексті цього рішення також спірний, оскаржуваний Указ).

2. ОСОБА_1 вказує, що чинне законодавство України не надає відповідачеві право скасовувати прийняті ним акти індивідуальної дії.

3. Позивач вважає, що скасування акту індивідуальної дії про призначення особи на посаду судді після його реалізації та вичерпання своєї дії порушує стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

4. Отже, на думку позивача, скасування акту індивідуальної дії відповідачем після його реалізації та виконання після спливу майже восьми років є протиправним та є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного Указу й задоволення позову.

5. Посилається позивач і на те, що Закон України від 21.06.2018 №2469-VIII «Про національну безпеку України» не передбачає ні повноважень, ні права Президента України на скасування Указу про призначення судді Конституційного Суду України.

6. Позивач наголошує, що сам по собі юридичний факт призначення його суддею Конституційного Суду України ОСОБА_3 у 2013 році не є загрозою для національної безпеки чи оборони України або ж законодавчою підставою для скасування рішення про призначення ОСОБА_1 .

7. Окрім вищезазначених доводів, незаконність та протиправність оскаржуваного Указу позивач аргументує тим, що у спеціальному Законі України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» відсутні законодавчо визначений порядок і повноваження Президента України щодо скасування виданого ним як суб`єктом владних повноважень власного акту індивідуальної дії.

Позиція інших учасників справи стосовно позовної заяви

8. Відповідач висловлює аргументи про те, що наведені у позовній заяві вимоги, на його переконання, є необґрунтованими.

9. Стороною відповідача відзначено, що прийняттю оспорюваного позивачем Указу передував розгляд на засіданні Ради національної безпеки і оборони України питання розслідування справ про державну зраду. Зокрема, у зв`язку із визнанням винним експрезидента України ОСОБА_3 у вчиненні державної зради було розглянуто питання щодо проведення аудиту та аналізу усіх його указів за часи перебування на цій посаді на предмет наявності у них рішень, які можуть загрожувати безпеці та інтересам України.

10. З огляду на викладене, у Службі Безпеки України було розпочато моніторинг виданих ОСОБА_3 як колишнім Президентом України нормативно-правових актів, за наслідком якого Президента України повідомлено про доцільність скасування в рамках чинного законодавства, в тому числі, оскаржуваного у цій справі Указу щодо призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України.

11. Вищевказана пропозиція Служби безпеки України була мотивована тим, що позивач та деякі інші судді Конституційного Суду України голосували за рішення цього Суду від 27.10.2020 №13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», прийняття якого мало наслідком втрату чинності рядом норм антикорупційного законодавства та призвело до дестабілізації соціально- політичної ситуації в Україні, дискредитації нашої держави на міжнародній арені, чим створено потенційну загрозу державній безпеці України.

12. Відповідач наполягає, що спірний Указ видано ним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України з метою забезпечення національної безпеки України.

13. Президент України, який брав участь у розгляді цієї справи в порядку самопредставництва через уповноважену особу Офісу Президента України, вважає безпідставними твердження позивача стосовно протиправності спірного Указу, як такого, що прийнятий після реалізації та виконання Указу Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України», який було скасовано.

14. З цього приводу наводяться посилання на низку рішень Конституційного Суду України, які, на думку відповідача, підтверджують, що у разі наявності достатніх підстав, закріплених на законодавчому рівні, індивідуальний акт Президента України може бути скасовано.

15. Представник третьої особи у своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні, зазначив, що у зв`язку із наявністю у Конституційному Суді України конституційного провадження щодо відповідності положенням Конституції України (конституційності) цього ж самого Указу Президента України Конституційний Суд України позбавлений можливості висловлювати будь-яку позицію по суті цього спору.Вказав, що після прийняття оскаржуваного Указу на Пленарному засіданні у Конституційному суді України не приймались кадрові рішення щодо ОСОБА_1 .

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

16. Указом Президента України від 14.05.2013 №256/2013 (а.с. 15) ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України.

17. 15.05.2013 ОСОБА_1 склав присягу судді Конституційного Суду України (а.с. 16) та відповідно до розпорядження голови цього Суду вважається таким, що вступив на цю посаду з вказаної дати (а.с. 17).

18. Відповідно до витягу із протоколу спеціального пленарного засідання Конституційного Суду України від 17.09.2019 Головою Конституційного Суду України обрано суддю цього Суду ОСОБА_1 (а.с. 20).

19. З 18.09.2019 ОСОБА_1 приступив до виконання своїх службових обов`язків (розпорядження Голови Конституційного Суду України від 18.09.2019 №54/1/2019-к/тр; а.с. 21).

20. Указом Президента України від 27.03.2021 №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» (а.с. 63), який набрав чинності з дня його опублікування, скасовано, зокрема, Указ Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України».

21. Відповідно до змісту Указу Президента України від 27.03.2021 №124/2021, такий акт Глави держави видано з метою гарантування додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення державної незалежності і національної безпеки, керуючись національними інтересами України, а також беручи до уваги Заяву Верховної Ради України у зв`язку з сьомою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності, затверджену постановою Верховної Ради України від 17.02.2021 №1240-ІХ та зважаючи на те, що окремі судді Конституційного Суду України, призначені ОСОБА_3 , продовжуючи виконувати свої повноваження, створюють загрозу державній незалежності та національній безпеці України, що, на переконання відповідача, порушує Конституцію України, права і свободи людини і громадянина.

22. У якості правового обґрунтування для видання спірного Указу у його тексті наявні посилання на частину другу статті 102, пункти 1, 17 частини першої, частину третю статті 106 Конституції України, статті 3, 13 Закону України від 21.06.2018 №2469-VIII «Про національну безпеку України».

23. Вважаючи вищезгаданий Указ Президента України незаконним, та таким, що порушує право на проходження публічної служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Процесуальні дії у справі

24. Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом).

25. Позивачем до Верховного Суду подавалась заява про забезпечення позову (зареєстрована в автоматизованій системі документообігу Суду 01.06.2021), у задоволенні якої відмовлено ухвалою Верховного Суду від 17.06.2021.

26. Відповідач заявляв клопотання про закриття провадження у справі, оскільки вважав, що її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

27. Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2021 у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у цій справі відмовлено.

28. 14.07.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про витребовування інформації у Конституційного суду із підтверджуючими документами про заходи, які вжито Конституційним судом України для реалізації оскаржуваного Указу з підстав його невідповідності вимогам ч.2 статті 77, статті 80 КАС України.

Позиція Верховного Суду

Суд вирішує справу на підставі належних, допустимих доказів, наявних на момент прийняття оскаржуваного Указу та перевіряє його на відповідність критеріям, визначеним у ч.2 статті 2 КАС України.

Щодо повноважень Президента України та способу їх реалізації у спірних правовідносинах

29. Повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України передбачено статтею 106 Конституції України, у пункті 22 частини першої якої вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України.

30. За змістом пункту 31 статті 106 Конституції України Президент України, крім визначених у цій статті повноважень, здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією України.

31. Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

32. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

33. За приписами ж частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Отже, Президент України, при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це встановлено статтею 19 Основного Закону України, неодноразово наголошував й Конституційний Суд України у своїх рішеннях. При цьому відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України.

35. Юридичні позиції щодо визначення повноважень Президента України виключно Конституцією України висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13.06.2019 №5-р/2019, 15.09.2009 N21-рп/2009, від 10.04.2003 N7-рп/2003, від 07.04.2004 N9-рп/2004, від 16.05.2007 N1-рп/2007.

36. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував й на те, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.

37. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2004

№9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України визначаються Конституцією України. У Рішенні від 25.12.2003 №22-рп/2003 Конституційний Суд України вказував, що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні, а в Рішенні цього ж Суду від 10.04.2003 №7-рп/2003 наведено висновки про те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.

38. Основним Законом України передбачено обов`язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, чітко визначено суб`єктів і порядок формування кожного органу державної влади, сферу його діяльності та/або предмет відання.

39. В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо бере участь Президент України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку.

40. Визначення в Конституції України найменування органу державної влади, його кількісного складу, порядку формування, суб`єктів призначення/обрання та звільнення його членів та/або керівника тощо унеможливлює зміну засад діяльності такого органу інакше ніж шляхом внесення змін до Основного Закону України.

41. Формування Конституційного Суду України ґрунтується, зокрема, на принципі колегіальності, як це визначено у частині другій статті 147 Конституції України та статті 2 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України», до складу якого входять вісімнадцять суддів Конституційного Суду України, шістьох з яких призначає Президент України (стаття 148 Основного закону України).

42. Реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання Указів про призначення суддів Конституційного Суду України.

43. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов`язаних з формуванням Конституційного Суду України, в тому числі й шляхом скасування раніше виданих актів з кадрових питань (у даному випадку стосовно призначення судді Конституційного Суду України на цю посаду), Основним Законом України не передбачено.

44. Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача стосовно наявності у Президента України повноважень скасовувати раніше видані Главою держави Укази про призначення суддів Конституційного Суду України на підставі норм частини другої статті 102, пунктів 1, 17 частини першої, частини третьої статті 106 Конституції України.

45. Передбачені у пункті 1 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України щодо забезпечення національної безпеки повинні реалізовуватися у межах правового порядку, запровадженого статтею 19 Основного Закону України, тобто лише на підставі й у межах Конституції та законів України.

46. Вчинення ж суб`єктом владних повноважень дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, протиправними.

47. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача, як на правову підставу для прийняття спірного Указу, на норми пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України, оскільки зазначені положення Основного Закону України жодним чином не регламентують відносин стосовно формування складу Конституційного Суду України, а визначають повноваження Президента України щодо здійснення керівництва у сферах національної безпеки та оборони держави і кадрових військових питань, які належать до його відання.

48. Колегія суддів відзначає й те, що питання наявності у Президента України повноважень скасовувати Укази про призначення суддів Конституційного Суду України уже виникали і в судовій практиці судів загальної юрисдикції.

49. Зокрема, у Постанові від 15.06.2010 по справі №5/573 (2а-13995/08) про скасування Указу Президента України від 03.04.2008 №297/2008 «Про скасування Указу Президента України від 25 березня 2004 року №368» Верховний Суд України дійшов висновків про те, що Конституцією України та спеціальною нормою права, а саме Законом України «Про Конституційний Суд України», не передбачено повноважень Президента України щодо видання Указу про скасування Указу про призначення суддів Конституційного Суду України.

50. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірний Указ, яким скасовано раніше виданий акт Глави держави про призначення особи суддею Конституційного Суду України, видано Президентом України поза межами повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Щодо наявності у Президента України права на скасування раніше виданих указів, які є актами індивідуального характеру та вичерпали свою дію їх виконанням

51. Індивідуальним актом, у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

52. На тому, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію, наголошено й у абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 (справа про акти органів Верховної Ради України).

53. Правова природа оскаржуваного ОСОБА_1 . Указу Президента України вже досліджувалась у справі, що розглядається, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання стосовно закриття провадження у справі. Так, в ухвалі Верховного Суду від 17.06.2021 колегія суддів констатувала приналежність спірного Указу Президента України до актів ненормативного характеру індивідуальної дії, що також не заперечується й відповідачем у справі.

54. Про належність Указу Президента України щодо скасування раніше виданого Указу про призначення судді Конституційного Суду України до актів індивідуальної дії наголошено й в ухвалі Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №П/9901/97/21, обставини у якій є подібними до обставин у справі, яка розглядається.

55. За такого правового регулювання наявні у справі докази засвідчують, що Указ Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України» фактично реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання у зв`язку з прийняттям ОСОБА_1 присяги судді Конституційного Суду України та вступом на цю посаду з 15.05.2013.

56. Загальнотеоретичні концептуальні підходи щодо можливості скасування актів ненормативного характеру (актів індивідуальної дії разового застосування) суб`єктами їх прийняття визначені у Рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від 16.04.2009 №7-рп/2009 та від 13.05.1997 №1-зп, у яких наголошується таке: «…органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення…»; «ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання».

57. Колегія суддів не вбачає перешкод для поширення таких висновків Конституційного Суду України на спірні правовідносини, які також виникли з приводу оскарження індивідуального акта разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання.

58. Тотожний підхід був застосований й Верховним Судом України при розгляді справи №5/573 (2а-13995/08), предмет спору в якій, як і у справі, що розглядається, стосувався оскарження акта індивідуальної дії, яким скасовано Указ Президента України від 25.03.2004 №368/2004 «Про призначення ОСОБА_6 суддею Конституційного Суду України».

59. У вищезгаданій справі суд дійшов такого висновку: - «Оскільки Указ Президента України «Про призначення ОСОБА_6 суддею Конституційного Суду України» від 25.03.2004 № 368/2004, виконано, а саме: позивач прийнявши присягу, вступила на посаду судді Конституційного Суду України і приступила до виконання обов`язків, то цей Указ вичерпав свою дію і не може бути скасованим після його виконання».

60. Ці ж правові висновки знайшли підтвердження послідовній практиці Верховного суду при вирішенні подбібних справ. В тому числі й у справі №П/9901/286/19, предмет спору у якій, як і справі, що розглядається, був пов`язаний з оскарженням Указу Президента України ненормативного характеру - індивідуальним актом разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання.

61. Оскаржуваний Указ Президента України є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру, вичерпав свою дію фактом його виконання, і на його підставі виникли правовідносини щодо проходження публічної служби ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України. Скасування цього Указу після його видання та реалізації також порушує гарантії стабільності суспільних відносин.

62. Не спростовують такого висновку й посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №9-р/2020, та низку інших рішень Конституційного Суду України. З цього приводу колегія суддів зазначає, що вищезгадані Рішення Конституційного Суду України дійсно ухвалені щодо актів індивідуальної дії, однак ці справи були розглянуті КСУ у межах процедури конституційного провадження й такі акти не були скасовані, а були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень. Вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України (в тому числі й актів індивідуального характеру) прямо передбачена Основним Законом України (стаття 150) серед повноважень Конституційного Суду України, який, до того ж, на відміну від справи, що розглядається, не виступав суб`єктом прийняття таких актів і у тих випадках, коли не йшлося про скасування виданих раніше власних індивідуальних актів після їх виконання.

Щодо правових наслідків оскаржуваного Указу Президента України та його вплив на права, свободи та інтереси ОСОБА_1 щодо проходження ним публічної служби на посаді судді Конституційного Суду України

63. Передусім, колегія суддів відзначає, що за визначенням, яке міститься у пункті 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

64. Конституційний Суд України за своїм правовим статусом є державним колегіальним органом конституційної юрисдикції, а отже позивач, будучи призначеним на посаду судді Конституційного Суду України, вважається таким, що проходить публічну службу.

65. Спірний Указ впливає на права та інтереси ОСОБА_1 у правовідносинах щодо проходження ним публічної служби та створює перешкоди у реалізації ним права на працю на посаді судді Конституційного Суду України.

66. Як зазначено в оскаржуваному Указі та підтверджено поясненнями представника відповідача у судовому засіданні, основним мотивом для видання спірного Указу слугувало те, що позивач та деякі інші судді Конституційного Суду України голосували за Рішення цього Суду від 27.10.2020 №13-р/2020, прийняття якого мало наслідком втрату чинності рядом норм антикорупційного законодавства та призвело до дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні, дискредитації нашої держави на міжнародній арені.

67. Проте, колегія суддів, не вдаючись до оцінки та аналізу вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, відзначає, що видання Президентом України на цій підставі акту про скасування Указу щодо призначення особи на посаду судді Конституційного Суду України є порушенням встановлених Конституцією та законами України гарантій незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України, якого не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Висновки Верховного Суду щодо предмету спору і спірних у цій справі правовідносин

68. Перевіряючи оскаржуваний Указ Президента України на відповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи йому оцінку у ракурсі вищевикладених висновків, викладених у рішеннях Конституційного Суду України, наявної правозастосовчої практики Верховного Суду, Верховного Суду України, беручи до уваги встановлені у цій справі обставини та наявні у ній докази, досліджені у судових засіданнях, доводи і пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті та наданих під час розгляду справи у судових засіданнях, колегія суддів дійшла таких висновків.

69. Підстави і порядок звільнення судді Конституційного суду України визначені у статті 149-1 Конституції України, статті 20 Закону України «Про Конституційний Суду україни».

70. Відповідачем не надано суду належних, допустимих доказів, що підтверджують правомірність оскаржуваного Указу. В контексі вимог ч.2 ст77, ст.80 КАСУ суд критично оцінив посилання представника відповідача на ймовірну наявність невизначених за конкретними ознаками доказів, які на його думку, могли з`явитись після прийняття оскаржуваного Указу та свідчити про порушення чи непорушення прав позивача.

71. Указ Президента України від 27.03.2021 №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України» видано відповідачем поза межами повноважень.

72. Отже, спірний Указ Президента України не відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права та інтереси позивача у правовідносинах щодо проходження ним публічної служби, у зв`язку з чим його слід визнати протиправним та скасувати, а позов задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат

73. Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

74. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

75. При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 908 гривень.

76. Документів щодо понесення позивачем інших судових витрат у матеріалах справи немає.

77. Ураховуючи, що цей позов підлягає задоволенню, сплачений судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Президента України.

78. Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Конституційний Суд України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 27.03.2021 №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України».

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Президента України (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11) судовий збір у розмірі 908 гривень, сплачений згідно з квитанцією №53094 (дата здійснення операції: 29.03.2021), оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Коваленко

Судді: О.П. Стародуб

В.М. Кравчук

А.А. Єзеров

С.М. Чиркін