Дата документу 07.07.2021 Справа № 335/5529/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№335/5529/20 Головуючий у1інстанції Гашук К.В.

Провадження № 22-ц/807/2285/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області, про зобов`язання нарахувати страхові виплати та виплатити їх в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Запорізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про зобов`язання нарахувати страхові виплати та виплатити їх в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є донькою та спадкоємицею за законом ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І.С.

За життя ОСОБА_2 перебувала на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черновогвадійському районі м. Макіївки Донецької області, де отримувала щомісячні страхові виплати. Оскільки з 2014 року м. Макіївка знаходиться на території, де органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, з 01.12.2014 по 23.07.2016, отримувала щомісячні страхові виплати у Запорізькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (далі Запорізьке відділення Фонду).

На адвокатський запит Запорізьке відділення Фонду повідомило, що 27.07.2016 нарахування та виплату сум страхових виплат припинено у зв`язку із закінченням строку дії довідки про взяття на облік ОСОБА_2 , як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

11 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримала довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

З 24 липня 2015 року термін дії вказаної довідки було продовжено до 24.01.2016, а з 25.01.2016 безстроково.

13 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ч. 1 ст. 4 якого встановлено безстроковість дії довідок внутрішньо переміщених осіб, що були видані до набрання законної сили вказаним Законом, якщо станом на день набрання ним законної сили, такі довідки були чинними. Станом на 13.01.2016 довідка ОСОБА_2 була чинною, а строк її дії було продовжено безстроково.

Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на суму страхових виплат, належних спадкодавцю, у зв`язку із неможливістю встановлення складу спадкового майна, а саме невідома сума страхових виплат. При цьому, позивач вважає, що ОСОБА_2 мала право на отримання страхових виплат з 24.07.2016 та по день смерті, оскільки її довідка була чинною та в установленим законодавством порядку не скасована. Отже, позивач, як спадкоємець ОСОБА_2 , на підставі норм ст.ст. 1216, 1220, 1227 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, має право на отримання не виплачених за життя ОСОБА_2 , сум страхових виплат. З

Просила суд зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату сум страхових виплат за період 12.01.2014 по 03.07.2019, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом, а також стягнути судовий збір у сумі 840,80 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 сум страхових виплат за період з 24 липня 2016 року по 03 липня 2019 року, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , надала суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_2 , мала право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території та надання чи не надання нової довідки внутрішньо переміщеної особи, а тому спадкоємець ОСОБА_1 , відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановленота зматеріалів справивбачається,що матір`ю ОСОБА_4 є ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Макіївка Донецької області .

09 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І.С. із заявою про прийняття спадщини за законом, внаслідок чого було заведено спадкову справу № 190/2019р.

З 18 лютого 2004 року ОСОБА_2 перебувала на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черновогвадійському районі м. Макіївки Донецької області.

Згідно листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 04.05.2020 № 01-04/15-861, встановлено, що ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, перебувала на обліку та отримувала щомісячні страхові виплати з 01.12.2014 по 23.07.2016 у Запорізькому відділені Фонду. У грудні 2015 року відділенням виплачено заборгованість за період з 01.06.2014 по 30.11.2014. З 24.07.2016 по день смерті ОСОБА_2 не набула статусу внутрішньо переміщеної особи та не зверталася із заявою для продовження щомісячних страхових виплат до будь-яких відділень управлінь.

За змістом листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області від 31.03.2020 № 03-09/1539, наданого на запит нотаріуса, у січні 2015 року Запорізьким відділенням проведено перерахунок щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 . З 01.03.2014 доплату до перерахунку за 2014 рік виплачено в повному обсязі. У грудні 2015 року на підставі довідки про суми нарахованих страхових виплат, наданої відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Червоногвардійському районі м. Маківки Донецької області, виплачено заборгованість з червня 2014 року по листопад 2014 року. Проведення виплат ОСОБА_2 припинено з 24.07.2016 у зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Запорізьким відділенням Фонду винесено постанову від 27.05.2016 № 0809/21153.2/21153.2/10 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати особі, яка має на це право у разі смерті потерпілого, з 01.03.2016 по 23.07.2016 включно.

Після 23.07.2016 страхові виплати ОСОБА_2 не нараховувалися.

ОСОБА_2 перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 11.12.2014 № 2302003884 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої увійшли у тому числі не отримана в зв`язку зі смертю пенсія в сумі 132872,38 грн., суми вкладу з належними відсотками в розмірі 11 234,07 грн., а також земельна ділянка.

13 березня 2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію, що складає 132 872,38 грн., та належала ОСОБА_2 , а також свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку.

25 травня 2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на суми вкладу з належними відсотками в розмірі 11 234,07 грн., що знаходяться на відкритому рахунку у ТБВВ № 10007/0197 філії Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк», які належали померлій ОСОБА_2 .

За змістом вказаних свідоцтв, спадкоємцем майна ОСОБА_2 , є її донька ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 117, 120, 133).

Поставною приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. від 11 липня 2020 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на страхові виплати, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з підстав неможливості встановлення складу спадкового майна, а саме суми страхових виплат, а не відсутність документів на підтвердження родинних зв`язків між спадкодавцем та позивачем (т. 1 а.с.143).

Положеннями статті 1227 ЦК України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Закон України від 23.09.1999 № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01.01.2015 діє у редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VІІ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Згідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Положеннями статі 46 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Зазначений перелік є вичерпним.

Відповідно до п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції вірно визначився з нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини, а саме:

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2014 № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання України 11.12.2014 прийняло постанову про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції № 20, зареєстрованою Міністерством юстиції України 12.01.2015 за № 6/26451 (далі Порядок № 20).

Вказаною постановою передбачена можливість отримувати страхові виплати за фактичним місцем проживання (перебування) за даними відомостей інформаційно- аналітичної системи Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду мають право проводити виплати, в тому числі нарахованих, але не виплачених щомісячних страхових виплат за наявності у потерпілих на виробництві (члени їх сімей) довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи чи відмітку в паспорті про місце проживання на території, яка контролюється органами державної влади України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно Порядку № 20 нарахування та виплата страхових коштів здійснюється управлінням (відділенням) виконавчої дирекції Фонду після переміщення одержувача на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, на підставі його заяви та усіх необхідних документів. Рішення про продовження проведення раніше призначених виплат та виплату раніше нарахованих, але не виплачених страхових сум оформлюється відповідною постановою відділення управління виконавчої дирекції Фонду, до якого звернулася внутрішньо переміщена особа. Лише такі постанови є підставою для нарахування раніше призначених страхових виплат у робочих органах виконавчої дирекції Фонду, що здійснюють свою діяльність на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що жодний з вищенаведених нормативних актів не містить такої підстави для припинення соціальних виплат, як закінчення строку дії довідки тимчасово переміщеної особи. Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595, встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Проте, вказані підзаконні акти не є законами за своєю правою природою, відтак не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 18.01.2018 № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 243/3505/16-ц (провадження №14-271цс18).

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що сплив строку дії довідки про взяття облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, а так само її відсутність, чи не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про продовження нарахування виплат, не є підставою для припинення нарахування та виплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01.01.2015 в редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інформація, викладена у відповіді головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, що надійшла до суду на виконання ухвали про витребування доказів від 27.01.2021, стосовно того, що ОСОБА_2 у період з 15.03.2016 по 31.07.2019 не перетинала лінію розмежування в межах Донецької та Луганської областей та тимчасово окупованою територією, не впливає на результат вирішення даної справи.

Крім того, суд зазначає, що 13.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до роз`яснень, які надані 20.12.2016 Міністерством соціальної політики України стосовно окремих питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам з 13.01.2016 (включно) є дійсними та діють безстроково, незважаючи на відсутність відповідної відмітки ДМС, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає. Довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13.01.2016, і які були дійсними на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», також є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає.

З огляду на вищевикладене, встановлено, що довідка ОСОБА_2 , що була видана їй, як внутрішньо переміщеній особі до 13.01.2016, однак була дійсною на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», і надалі була чинною та діяла безстроково, а тому Запорізьке відділення Фонду не мало достатніх правових підстав для припинення виплат ОСОБА_2 після 23.06.2016 по день її смерті.

Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції вірно встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 , мала право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території та надання чи не надання нової довідки внутрішньо переміщеної особи

З огляду на зазначене, і спадкоємець ОСОБА_1 , відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Вказане узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду України від 12.02.2020 у справі № 642/6946/18 (провадження № 61-12734св19).

Визначаючи період, за який слід здійснити нарахування та виплату страхових виплат, суд вірно виходив з того, що заборгованість по страхованим внескам станом на 23.07.2016 була виплачена ОСОБА_2 в повному обсязі, що підтверджується копіями постанов Запорізького відділення Фонду, щомісячними списками страхових виплат відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та банківськими виписками.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату сум страхових виплат саме за період з 24.07.2016 по 03.07.2019, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не визначено правильної предметної юрисдикції при розгляді справи та вважає, що на даний спір поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Слід зазначити, що Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя було досліджено доводи Відповідача з питання предметної юрисдикції та постановлено ухвалу від 30 листопада 2020 року, якою відмовлено Відповідачу в задоволенні його клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з віднесенням даного спору до юрисдикції адміністративних судів.

Позивачем були надані роз`яснення, які викладені в запереченні на клопотання Відповідача про закриття провадження у справі, в яких ґрунтовно роз`яснено необхідність розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень, що також визначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі №6-4787св17.

Згідно ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Взаємовідносини між сторонами регулюються нормами, що регулюють право на спадок ст.ст. 1227, 1258, 1266, 1268, 1270 Цивільного кодексу України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно ч.1ст.19Цивільного процесуальногокодексу Українисуди розглядаютьу порядкуцивільного судочинствасправи,що виникаютьз цивільних,земельних,трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Аналіз ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Спір, з яким звернулась позивач до суду випливає з цивільних (спадкових) правовідносин.

Отже, спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин. Предметом позову є майнова вимога позивача про виплату в порядку спадкування за законом сум належних спадкодавця страхових виплат, які не були їй виплачені за життя, а отже спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі стражник зазначає про те, що дії Запорізького відділення щодо припинення виплат ОСОБА_2 з 24.07.2016 року були правомірним, оскільки у Запорізького відділення відсутня можливість отримання інформації щодо місця перебування внутрішньо переміщених осіб та інформації про смерть зазначених осіб, окрім отримання відомостей від управління праці та соціального захисту населення».

Однак, довідка управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району, якою повідомлено, що довідка внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 не набула статусу безстрокової та на яку посилається відповідач в своїх доводах датована 26.05.2020 року.

Крім того, Запорізьким відділенням було винесено постанову від 27.05.2016 року № 0809/21153.2/21153.2/10 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати особі, яка має на це право у разі смерті потерпілого з 01 березня 2016 року по 23 липня 2016 року, на підставі листу від 26.05.2020 року № 12/12/3069. Тобто, згідно наданих відповідачем даних, сама постанова передувала листу на підставі якого вона винесена на чотири роки.

Рішень (постанов) про зупинення або припинення нарахування раніше призначеної щомісячної страхової виплати особі, яка має на це право, відносно ОСОБА_2 відповідачем не надано.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 липня 2021 року.

Головуючий

Судді: