ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 380/2508/20
касаційні провадження № К/9901/3014/21, К/9901/1439/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу в порядку підготовки справи до касаційного розгляду розглянув касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс) та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» (далі - Товариство) на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 (суддя Москаль Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 (головуючий суддя - Матковська З.М., судді - Улицький В.З., Шавель Р.М.) у справі за позовом Офісу великих платників податків ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,
У С Т А Н О В И В:
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 24.09.2020 у задоволенні позову відмовив повністю.
В судовому засіданні 24.09.2020 (до початку судових дебатів) Товариство заявило клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, детальний опис правничої допомоги адвоката та акт наданих послуг зобов`язалося надати в межах строків, визначених статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
29.09.2020 Товариство подало до суду заяву про відшкодування судових витрат, згідно якої просило суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу на користь Товариства пов`язані з розглядом цієї справи витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 44364,16 грн. До заяви Товариство надало документи на підтвердження понесених витрат, а також докази скерування цієї заяви на адресу Офісу.
Офіс подав заперечення на заяву Товариства про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яку обґрунтував тим, що: у додатку № 2 до рамкового договору № 6-АА/2020 про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладеного між Товариством та Адвокатським об`єднанням «КПМГ Право Україна», передбачено погодинні ставки співробітників Адвокатського об`єднання «КПМГ Право Україна» у доларах США, тоді як у акті виконаних робіт погодинна ставка визначається в Євро, що не відповідає вимогам рамкової угоди; в акті виконаних робіт зазначається про надання Товариству послуг з 03.2020 по 09.2020, тоді як провадження у даній справі було відкрите лише 02.06.2020; відшкодування Товариству витрат на переїзд адвокатів з міста Києва до міста Львова є безпідставним, оскільки Товариство не скористалося правом на проведення засідання в режимі відеоконференції; дана справа є справою незначної складності, а сума зазначена в договорі, є неспівмірною із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних послуг.
Львівський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 12.10.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020, стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Офісу на користь Товариства судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4208,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення та задовольняючи клопотання Товариства про стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 4208,00 грн. (подвійний розмір суми судового збору, що підлягає сплаті за розгляд цієї справи судом), суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: дана справа є справою незначної складності, а значна частка аргументів представників Товариства стосувалася пошуку та цитування судової практики Верховного Суду щодо релевантних норм права та способу їх застосування до спірних правовідносин; представники Товариства знаходяться в місті Києві та прибували у судові засідання особисто, хоча суд не визнавав їх участь у судовому засіданні обов`язковою, з урахуванням того, що Кодекс адміністративного судочинства України надає можливість учаснику справи взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте Товариство також можливістю не скористалося; суд не бачить підстав для покладення на Офіс повної вартості послуг трьох високооплачуваних адвокатів, які брали участь у розгляді рядової адміністративної справи, а покладені на позивача судові витрати повинні бути співмірними з сумою коштів, що сплачені у якості судового збору за розгляд цього спору професійним суддею.
Товариство оскаржило додаткове рішення та постанову суду апеляційної інстанції до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 08.02.2021 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки: висновки судів суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18 та від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, а також додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17; суди не уповноважені зменшувати витрати з власної ініціативи, оскільки обов`язок довести належними та допустимими доказами неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу покладається на протилежну сторону; позивач не заявляв вимоги про зменшення заявленої Товариством суми відшкодування, не надавав доказів неспівмірності понесених витрат та не вказував суму судових витрат, яку він вважає співмірною, з урахуванням того, що подане Офісом заперечення на заяву Товариства щодо відшкодування витрат на правничу допомогу є неналежним процесуальним документом, оскільки в силу положень частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України позивач повинен був подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги; суди не уповноважені визначати стратегію захисту адвоката у конкретній справі та не вправі вказувати про недоцільність вчинення адвокатами певних процесуальних дій, дозволених законодавством, що підтвердила Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в якій зазначила, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту; виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України, судові засідання проводяться в залі приміщення суду, а участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції є правом сторони, а не її обов`язком, з огляду на що представники Товариства скористались своїм правом на участь у судових засіданнях у приміщенні суду у залі судових засідань, для реалізації якого витратили кошти на проїзд залізничним транспортом, а саме - оплатили вартість квитків, на підтвердження чого надали відповідні докази.
Офіс оскаржив додаткове рішення та постанову суду апеляційної інстанції до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 25.02.2021 відкрив касаційне провадження у справі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки: Товариством не було надано суду відповідного документа із посиланням на конкретні дії та/або документи, вчинені/складені адвокатом, який підписано сторонами рамкового договору, тоді як надана таблиця із зазначенням послуг не є належним доказом, оскільки підписана не сторонами, а лише адвокатом; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31.05.2021 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 01.06.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Офісу задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктами 1, 2 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам (засадам) адміністративного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 10 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 3, 6, 7, 8, 9 КАС України в узагальненому вигляді, при вирішенні адміністративного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, враховує завдання адміністративного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Згідно частини першої статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини сьомої статті 134 КАС України, відповідно до яких обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен був надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач мав заперечення, а саме - обставинам, вказаним Офісом у запереченні на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, тоді як суди першої та апеляційної інстанцій належної правової оцінки таким обставинам не надали, доказів неспівмірності понесених Товариством витрат у Офісу не витребували, суму судових витрат, яку Офіс вважає співмірною, не встановили, чим порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувані додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Офісу задоволенню не підлягає, касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» задовольнити частково.
Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова
