ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/136/20

Провадження № 11-298заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Штелик С. П.

за участю:

секретаря судового засідання Яроша Д. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Нарольської Т. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення

за апеляційними скаргами Вищої ради правосуддя та ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року (у складі колегії суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9.),

УСТАНОВИЛА:

Рух справи

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення ВРП є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає вимогам частини першої статті 32, частини першої статті 58, частини першої статті 61 Конституції України, статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), зокрема у справах «Олександр Волков проти України», «Куликов та інші проти України», а також висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, з питань звільнення.

ОСОБА_1 зауважує, що ВРП порушила процедуру розгляду дисциплінарного питання щодо нього. Зокрема, позивач вважає, що ВРП усупереч вимогам Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та свого Регламенту за спрощеною процедурою прийняла рішення про його звільнення, що є неприпустимим. Унаслідок цього позивач вважає, що його було позбавлено всіх передбачених Законом № 1798-VIII та Регламентом ВРП прав і процедурних гарантій.

Окремо ОСОБА_1 зазначає, що ВРП під час вирішення питання про звільнення його з посади судді необхідно застосовувати строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Також позивач звертає увагу, що ВРП оскаржуваним рішенням двічі притягнула його до відповідальності за одне й те саме порушення.

Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що станом на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення він не був суддею, що свідчить про те, що це рішення ухвалено щодо неналежного суб`єкта, і відповідно про відсутність в його діях складу дисциплінарного проступку.

3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року позов задоволено.

Скасовано рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

Зобов'язано ВРП розглянути матеріали дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .

4. Не погодившись із таким рішенням, ВРП подала апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі ВРП просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 вересня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року.

6. 25 вересня 2020 року ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року, також подав апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у редакції, викладеній ним у позовній заяві.

7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 жовтня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року та призначила розгляд справи в судовому засіданні.

8. 13 листопада 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить залишити її без задоволення.

9. 25 червня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року.

10. Станом на 01 липня 2021 року від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу ВРП до Великої Палати Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

11. Указом Президента України від 25 грудня 2004 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. 08 листопада 2005 року позивач прийняв присягу судді.

Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 21 жовтня 2010 року № 2635-VI ОСОБА_1 обрано суддею Шевченківського районного суду міста Києва безстроково.

12. 06 грудня 2010 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), розглянувши пропозицію члена цієї ради ОСОБА_2 , прийняла рішення № 1341/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді.

13. Наведені висновки ВРЮ обґрунтовані такими порушеннями суддею ОСОБА_1 положень чинного законодавства при розгляді справ.

14. Шевченківський районний суд міста Києва вироком від 28 листопада 2005 року, постановленим під головуванням позивача, визнав підсудного винним у злочині, передбаченому частиною п`ятою статті 186 Кримінального кодексу України.

15. Ухвалою від 22 березня 2006 року Апеляційний суд міста Києва за наслідками розгляду кримінальної справи за апеляцією підсудного та його захисника вказаний вирок суду скасував через істотні порушення судом вимог Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Також Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу відносно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 Серед порушень, допущених суддею ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи, в окремій ухвалі увагу акцентовано на тому, що усупереч вимогам частини першої статті 272 КПК України (чинного на час прийняття суддею рішень) суд видалив підсудного із залу суду на весь час розгляду справи без наведення мотиву прийнятого рішення, лише з посиланням на вказану норму КПК України. Підсудного не було попереджено про те, що в разі повторного порушення ним порядку засідання або непідкорення розпорядженням головуючого його буде видалено із залу засідання. Апеляційний суд міста Києва констатував, що суд позбавив підсудного можливості брати участь у судових дебатах та звертатись до суду з останнім словом, що є порушенням його права на захист. Зазначено й про те, що суд не виконав вимог статті 87-1 КПК України про фіксування судового процесу технічними засобами. Також наголошено, що суддя ОСОБА_1 допустив й інші процесуальні порушення, пов`язані з відступом від вимог статей 88, 257, 263, 349 КПК України.

16. Також у рішенні ВРЮ зазначено про те, що 18 серпня 2008 року начальник Київського слідчого ізолятора та голова спостережної комісії при Шевченківській районній державній адміністрації міста Києва звернулись до Шевченківського районного суду міста Києва з поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого з місць позбавлення волі.

3 вересня 2008 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 у виїзному судовому засіданні в приміщенні Київського слідчого ізолятора виніс постанову про відмову в задоволенні вказаного подання.

Ухвалою від 23 січня 2009 року Апеляційний суд міста Києва зазначену постанову скасував, а матеріали направив на новий розгляд.

Крім того, Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1, в якій зазначив, що суддя при розгляді вказаної справи допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які проявились у тому, що всупереч вимогам статті 407 КПК України суддя розглянув справу без повідомлення та участі органу, що відає відбуванням покарання, подання якого розглядалося. Крім того, на порушення вимог статті 354 КПК України справа понад три місяці не передавалась до апеляційного суду для розгляду апеляції засудженого.

Верховний Суд України ухвалою від 16 березня 2010 року залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2009 року, а окрему ухвалу - без змін.

17. Окрім того, Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 19 березня 2008 року скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва під головуванням ОСОБА_1 від 17 грудня 2007 року і постановив стосовно судді окрему ухвалу у зв`язку з порушеннями вимог закону, допущеними головуючим у справі. Зокрема, всупереч вимогам статті 9 Закону України від 31 травня 2005 року № 2591-IV «Про амністію» (який діяв на час постановлення вироку в указаній справі) суд не з`ясував у підсудного питання щодо можливості застосування до нього амністії.

18. Проаналізувавши усі фактичні обставини, ВРЮ констатувала, що суддя ОСОБА_1 допускав несумлінність при розгляді справ, безвідповідально ставився до своїх посадових обов`язків, умисно порушував вимоги законодавства при здійсненні правосуддя, що спричинило негативні наслідки. У зв`язку з наведеним ВРЮ дійшла висновку, що поведінка судді викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості, що є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.

19. Крім розгляду пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 , ВРЮ того ж дня, 06 грудня 2010 року, розглянула пропозицію члена ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та прийняла ще одне рішення № 1342/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги.

20. Згідно з цим рішенням 07 вересня 2007 року співробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України склали щодо судді ОСОБА_1 протокол про порушення ним спеціального обмеження, спрямованого на запобігання корупції, встановленого пунктом «б» частини третьої статті 5 Закону України від 05 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією».

У зазначеному протоколі вказано, що 13 квітня 2007 року суддя ОСОБА_1 умисно створив перепони для здійснення правомірної діяльності посадовими особами (працівниками оперативно-слідчої групи), ускладнив їм виконання своїх повноважень (проведення обшуків) та вимагав від них прийняття незаконного рішення (припинення проведення обшуків), чим неправомірно втрутився, використовуючи своє службове становище, у діяльність посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень, тобто вчинив правопорушення.

Постановою від 12 листопада 2009 року Апеляційний суд міста Києва визнав ОСОБА_1 винним у порушенні спеціальних обмежень, спрямованих на запобігання корупції, передбачених пунктом «б» частини третьої статті 5 згаданого вище Закону; провадження у цій справі закрив у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

21. За результатами проведеної перевірки ВРЮ дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення вимог чинного законодавства і вчинки порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, відтак є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.

22. З урахуванням рішень від 06 грудня 2010 року, прийнятих за наслідками розгляду звернень членів ВРЮ ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 13 та 18 вересня 2010 року відповідно, ВРЮ внесла ВРУ подання від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.

23. На пленарному засіданні 23 грудня 2010 року ВРУ прийняла Постанову № 2865-VI «Про звільнення суддів», якою звільнила, зокрема, суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.

24. Вважаючи зазначені рішення ВРЮ та Постанову ВРУ протиправними, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просив визнати незаконними:

- рішення ВРЮ від 06 грудня 2010 року (№ 1341/0/15-10 та № 1342/0/15-10) про внесення подання до ВРУ про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді;

- подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді;

- Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ «Про звільнення суддів» у частині звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

25. Вищий адміністративний суд України постановою від 06 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовив.

26. Не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, у якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції, посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.

27. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.

28. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема й за заявою ОСОБА_1 № 68443/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

29. 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2011 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій просив скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

30. За наслідками розгляду справи за заявою ОСОБА_1 . Верховний Суд України, з огляду на зазначені вище висновки ЄСПЛ, 03 липня 2017 року прийняв постанову, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2011 року, а справу передав на новий судовий розгляд до цього ж суду.

31. З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який рішенням від 02 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року, позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 06 грудня 2010 року № 1341/0/15-10, 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Визнав протиправним та скасував подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ «Про звільнення судді з посади», за яким ВРЮ пропонувала ВРУ звільнити ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги.

Визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Передав на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року.

32. 23 квітня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 1043/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

33. Вважаючи рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

34. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що оскаржуване рішення ВРП підлягає скасуванню, оскільки його прийнято з порушенням установленої законом процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

35. На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції виходячи з аналізу пункту 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та пункту 32 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зазначив, що розгляд питання щодо судді ОСОБА_1 мав відбуватися виключно через передбачену Законом № 1798-VIII процедуру розгляду справи дисциплінарним органом ВРП у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону. Правових підстав для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді ОСОБА_1 у пленарному складі ВРП чинне законодавство не містить.

36. За висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року, необхідно передати для розгляду відповідною Дисциплінарною палатою ВРП.

37. Водночас суд першої інстанції зауважив, що під час повторного розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності необхідно врахувати строк притягнення судді до відповідальності; твердження ВРП в оскаржуваному рішенні про те, що питання, яке вона розглядала щодо судді ОСОБА_1, не є питанням дисциплінарної відповідальності (відсутність дисциплінарного провадження унеможливлює застосування встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII строків), суперечить правовому регулюванню спірних правовідносин.

38. При цьому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав необґрунтованими та відхилив доводи ОСОБА_1 з приводу того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення він не був суддею з огляду на виключення його зі штату суду, а також про притягнення його двічі до відповідальності за одне й те ж саме правопорушення.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі ВРП вимог

39. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року ВРП зазначає, що його прийнято з порушенням норм матеріального права.

40. Зокрема, відповідач вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що ВРП порушено процедуру розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

41. На переконання ВРП, у неї немає повноважень для повторного перегляду дисциплінарної справи щодо судді за результатами скасування рішень іншого органу, ніж її Дисциплінарної палати, зокрема рішень ВРЮ.

42. Оскільки ВРП не здійснювала дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 , на думку відповідача, суд першої інстанції помилково керувався при прийнятті оскаржуваного рішення пунктом 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та пунктом 32 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які стосуються розгляду дисциплінарних справ.

Також ВРП зазначає, що у неї не було підстав для передачі дисциплінарному органу ВРП для розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та прийняття відповідних рішень.

43. Окремо ВРП зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов помилкового висновку в оскаржуваному рішенні про те, що під час повторного розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності необхідно врахувати строк притягнення судді до відповідальності, оскільки звільнення судді з посади в разі порушення ним присяги не було видом дисциплінарного стягнення та застосовувалось не в результаті дисциплінарного провадження, а на виконання рішення суду. Відсутність дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 унеможливлює застосування встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII строків, у межах яких може бути застосовано дисциплінарне стягнення до судді.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вимог

44. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 зазначає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

45. На обґрунтування такого висновку позивач зазначає, що він у позовній заяві просив тільки про визнання протиправним акта індивідуальної дії відповідача і в жодному разі не заявляв позовну вимогу про направлення матеріалів на новий або черговий розгляд до ВРП чи її органів.

Однак суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, не тільки не поліпшив, а навпаки, погіршив становище позивача, оскільки передав питання вирішення його позовних вимог до позасудового органу на невизначений час.

46. Також ОСОБА_1 зазначає, що з п`яти суттєвих доводів його позовної заяви суд першої інстанції визнав обґрунтованим лише один - стосовно порушення ВРП процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, інші два - визнав необґрунтованими без належного мотивування, а ще два - поклав на вирішення ВРП.

47. Окремо позивач наголошує на тому, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

48. За твердженнями позивача, суд першої інстанції також безпідставно не застосував конституційних вимог щодо неможливості повторного притягнення до відповідальності одного й того ж виду.

49. На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції також допустив порушення статей 6 та 8 Конвенції, оскільки, ухвалюючи рішення з вищезазначеними порушеннями матеріального і процесуального закону, які є явними та істотними, суд не був і не міг бути справедливим та безстороннім. Оскаржуваним рішенням порушено також право ОСОБА_1 на повагу до приватного життя.

Позиція ВРП щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .

50. ВРП подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зокрема, наголошено, що оскаржуване рішення Ради від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 прийняте: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; добросовісно та розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

51. Доводи ОСОБА_1 про недотримання строків для його звільнення з посади судді за порушення присяги ВРП вважає безпідставними, оскільки стосовно судді ОСОБА_1 за дії, пов`язані з порушенням ним спеціального обмеження, спрямованого на запобігання корупції, допущення ним істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, дисциплінарне провадження не здійснювалося. Пропозицію звільнити ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням ним присяги судді висловлено членами ВРЮ за результатами проведеної перевірки звернення ОСОБА_4 та з власної ініціативи. Відсутність дисциплінарного провадження у цьому випадку, на переконання ВРП, унеможливлює застосування строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

52. Також ВРП вважає безпідставними доводи позивача про притягнення його до відповідальності двічі за одне й те саме порушення, оскільки після ухвалення ВРП оскаржуваного рішення існує виключно один юридичний факт про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права

53. Відповідно до положень Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ щодо позивача відповідних рішень у 2010 році) призначення/обрання суддів та прийняття рішення про їх звільнення належали до повноважень Президента України та Верховної Ради України (статті 85, 126, 128).

54. Аналогічне положення було закріплено в пункті 5 частини першої статті 15 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2862-XII).

55. Цим же законодавчим актом, який діяв на момент вчинення дій/бездіяльності, з якими ВРЮ пов`язувала підстави звільнення позивача, а також на час розгляду подання ВРЮ щодо судді ОСОБА_1 у 2010 році, були визначені підстави дисциплінарної відповідальності суддів, види дисциплінарних стягнень, строки для застосування дисциплінарного стягнення.

56. Так, частиною першою статті 36 Закону № 2862-XII було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не рахуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці.

57. Повноваження щодо внесення подання про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад належали до відання ВРЮ (стаття 131 Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ щодо позивача відповідних рішень у 2010 році).

58. Це повноваження ВРЮ конкретизувалося положеннями статей 31, 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), які регулювали розгляд питання про звільнення судді за загальними та особливими обставинами відповідно.

59. За правилами частини першої статті 32 цього Закону розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами, однією з яких є порушення суддею присяги, можливий після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

60. Згідно з приписами частини п`ятої статті 32 Закону № 22/98-ВР рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

61. Наведені норми матеріального права встановлювали повноваження ВРЮ щодо внесення за власною ініціативою подання про звільнення суддів з посади за порушення суддею присяги до органу, який їх призначив або обрав, і розгляду за власною ініціативою питання про звільнення суддів з цієї підстави, що відповідало положенням статті 131 Конституції України.

62. Порушенням суддею присяги відповідно до положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР є:

- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

63. Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, то положеннями Закону № 2862-XII передбачалося, що до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження кваліфікаційного класу (стаття 32). інших видів дисциплінарного стягнення цим Законом не передбачено.

64. Відповідно до положень частини першої статті 31 Закону № 2862-XII підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку було визначено порушення: законодавства при розгляді судових справ; вимог, передбачених статтею 5 цього Закону; обов`язків, указаних у статті 6 цього Закону.

65. Водночас на момент розгляду ВРП питання щодо судді ОСОБА_1 вже були чинні закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII.

66. Зокрема, Законом № 1401-VIII внесено зміни до статті 131 Конституції України, якою визначалося, що ухвалення рішення про звільнення судді з посади віднесено до повноважень ВРП.

67. До повноважень ВРП відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII віднесено й забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді.

68. Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

69. Структура та організація діяльності ВРП визначена статтею 26 Закону № 1798-VIII, згідно з положеннями частин першої, другої якої ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом. Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює Дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

70. Відповідно до статті 108 Закону №1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

71. Аналогічне за змістом регулювання є і в частині другій статті 42 Закону № 1798-VIII, якою передбачено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

72. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; 2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону № 1798-VIII).

73. Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги (частина четверта статті 42 Закону № 1798-VIII).

74. За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді (частина друга статті 50 Закону № 1798-VIII).

75. Пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

76. У відповідності з положеннями пункту 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VІІІ до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

77. Пунктом 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ визначено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт, що суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

78. Частина восьма вказаної статті Закону № 1402-VІІІ передбачає, що в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

79. За правилами частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

80. Пунктом 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарні справи, відкриті ВРЮ до набрання чинності Законом № 1402-VIII, Дисциплінарні палати ВРП розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням особливостей, визначених Регламентом ВРП.

81. За правилами пункту 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дисциплінарні справи, порушені ВРЮ до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам ВРП для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи ВРП застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами ВРП у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається

82. Дослідивши доводи, наведені в апеляційних скаргах та відзиві ВРП на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача у справі та пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг з таких мотивів.

83. Застосовані у цій справі правові норми свідчать про те, що до набрання чинності законами № 1402-VIII і № 1798-VIII розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами закінчувався прийняттям рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді, яке приймалось більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

84. Отже, юридичною підставою для звільнення судді з посади законодавство визначало прийняте ВРЮ рішення про внесення відповідного подання до органу, що його обрав або призначив. До внесення змін до Конституції України Законом № 1401-VIII та набрання чинності законами № 1402-VIII і № 1798-VIII повноваженнями стосовно звільнення суддів з посад були наділені Президент України та Верховна Рада України, а після цього й станом на момент прийняття відповідачем спірного рішення - ВРП.

85. Саме лише подання ВРЮ про звільнення судді з посади, без рішення про його направлення до органу, уповноваженого на звільнення судді з посади, не було самостійною підставою для вирішення цього питання, зокрема, Верховною Радою України, а згодом й ВРП у пленарному складі.

86. У справі, яка розглядається, рішення ВРЮ від 06 грудня 2010 року № 1341/0/15-10, 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги», подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ «Про звільнення судді з посади» та Постанова ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ, якою позивача звільнено з посади судді, були скасовані у судовому порядку (рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2018 року).

87. Аналіз наведених у пунктах 69-80 цієї постанови законодавчих положень дозволяє Великій Палаті Верховного Суду погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що питання стосовно наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги підлягало вирішенню дисциплінарним органом ВРП (відповідною Дисциплінарною палатою) з урахуванням особливостей, визначених Регламентом ВРП, й повинне було завершитись прийняттям одного з передбачених законом рішень.

88. Визначених законом правових підстав для розгляду у пленарному складі ВРП питання, переданого відповідачу згідно з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2018 року щодо судді ОСОБА_1, не було.

89. До того ж необхідно враховувати, що вирішення питання стосовно наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення присяги повторно передано до ВРП на підставі судового рішення - рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2018 року, прийнятого з урахуванням висновків та мотивів, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 .

90. За змістом частини першої статті 129-1 Конституції України, якій кореспондують приписи статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

91. Виконуючи вищезазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та повторно вирішуючи питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді, ВРП повинна була врахувати наведені в цьому судовому рішенні мотиви.

92. Так, передаючи на повторний розгляд до ВРП як органу, утвореного за результатами впровадження повномасштабної судової реформи та інституційних змін в Україні, вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що саме такий захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України», зокрема й за заявою ОСОБА_1 , є законним способом відновлення порушених прав позивача.

93. Розглядаючи справу «Куликов та інші проти України», ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши, що провадження, в тому числі у ВРЮ, характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув цих недоліків (пункти 135, 137 цього рішення).

94. Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Суду у справах проти України та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, регулюються положеннями Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

95. Відповідно до абзацу дев`ятого частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

96. Згідно зі статтею 10 указаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

97. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

98. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

99. Положеннями статті 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

100. Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

101. Аналіз положень статей 106, 109 Закону № 1402-VІІІ, а також частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (втратив чинність) свідчить, що із внесенням змін до законодавства вид стягнення, що підлягає застосуванню до судді у зв`язку з допущенням поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, в тому числі в питаннях чесності та дотримання стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, за своєю суттю не змінився. У разі встановлення відповідних обставин до судді застосовується стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

102. Отже, ВРП, отримавши рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2018 року, прийнятого на виконання рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України», не мала діяти інакше, ніж повторно вирішити питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді виключно через передбачену Законом № 1798-VIII процедуру розгляду справи дисциплінарним органом ВРП у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону, та застосувати до позивача в разі наявності для цього підстав стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

103. Оскільки оскаржуване рішення ВРП прийнято з порушенням встановленої законом процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що воно підлягає скасуванню.

104. Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильного зазначив, що вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року, необхідно передати для розгляду відповідною Дисциплінарною палатою ВРП у порядку, передбаченому статтею 49 Закону № 1798-VIII.

105. Суд звертає увагу, що при розгляді питання щодо наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 необхідно врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01 квітня 2021 року у справі № 9901/1/20.

106. Велика Палата Верховного Суду дотримується підходу, відповідно до якого судовому контролю первинно підлягає процедура ухвалення оскаржуваного рішення відповідача. Ураховуючи, що оскаржуване рішення ВРП скасовується через порушення процедури розгляду дисциплінарної справи, у результаті повторного розгляду якої має бути прийняте нове рішення дисциплінарного органу ВРП, то відсутні підстави для надання оцінки іншим доводам скаржника.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

107. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

108. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

109. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Висновки щодо розподілу судових витрат

110. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

111. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241-243, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційні скарги Вищої ради правосуддя та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач

О. С. Золотніков В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик