ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2021 р. Справа№ 910/11883/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Янович-Бунь І.Б. (довіреність від 01.09.2020 року №37)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2021 року

у справі №910/11883/20 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

про стягнення 1 602 408, 45 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція", в якому просить стягнути з відповідача 1 602 480, 45 грн., з яких 1 476 018,04 грн. пеня та 126 390,41 грн. три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 1002/1819-ЕЕ від 01.10.2018 в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2021 року позов задоволено повністю: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 1 476 018 грн. 04 коп., 3% річних у розмірі 126 390 грн. 41 коп. та судовий збір у розмірі 24 036 грн. 13 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що позивач належним виконав зобов`язання за Договором постачання природного газу № 1002/1819-ЕЕ від 01.10.2018, поставивши відповідачу природний газ, однак в порушення умов вказаного договору, відповідач розрахунки за поставлений природний газ здійснював з порушенням строків, передбачених п. 6.1 Договору.

Судом також було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 75% та розстрочення виконання рішення суду рівними частинами щомісячно протягом року з дня ухвалення такого рішення.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2021 року у справі №910/11883/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені та 3% річних зменшити на 75%; розстрочити виконання рішення суду рівними частинами щомісячно протягом року з дня ухвалення такого рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в силу вимог розпорядження Кабінету Міністрів України № 670-р від 20.05.2015 відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання та не може визначити порядок сплати боргу. Також апелянт наголосив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та 3 % річних, не врахував майнового стану відповідача, ступінь виконання зобов`язання, незначне прострочення, та відсутності завданих позивачу збитків через порушення відповідачем зобов`язань за договором. Також суд першої інстанції безпідставно відмовив у розстроченні виконання рішення суду, не врахувавши те, що виконання даного рішення може призвести до повної зупинки Дарницької ТЕЦ, що в свою чергу спричинить негативні соціально-економічні та технічні наслідки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/11883/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 (з урахуванням ухвали від 24.05.2021 про виправлення описки) відкрито апеляційне провадження у справі № 910/11883/20 та призначено справу до розгляду на 06.07.2021.

02.06.2021 року через канцелярію суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

07.06.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшла відповідь на відзив.

Представник позивача у судове засідання 06.07.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представник позивача був повідомлений належним чином (а.с.72,73 т.2).

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.07.2021 року за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.07.2021 апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - споживач) укладено Договір постачання природного газу № 1002/1819-ЕЕ (далі - Договір) (а.с.13 т.1), відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва електричної енергії.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 5 200,000 тис. куб.м.

Згідно з п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до цього договору, якими сторони погоджували ціну, об`єм природного газу, а також продовжували дію договору.(а.с.23- 58т.1)

Крім того, додатковою угодою № 5 від 26.11.2018 сторони виклали розділи 1-12 цього договору у новій редакції.(а.с.29-39 т.1)

Так, згідно з п. 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 26.11.2018) оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1. договору (в редакції додаткової угоди № 13 від 23.05.2018) (а.с.48 т.1) передбачено, що він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.09.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 419 910 004,14 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств. (а.с. 59-66 т.1)

Як зазначає позивач, всупереч умов укладеного між сторонами договору відповідач розрахунки за переданий газ здійснив неналежним чином, у зв`язку з чим позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення 1 476 018,04 грн. пені та 126 390,41 грн. 3 % річних.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання за Договором постачання природного газу № 1002/1819-ЕЕ від 01.10.2018 належним чином, поставивши відповідачу природний газ, в обсягах передбачених умовами договору, однак в порушення умов вказаного договору, відповідач розрахунки за поставлений природний газ здійснював з порушенням строків, передбачених п. 6.1 Договору.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 75% та розстрочення виконання рішення суду рівними частинами щомісячно протягом року з дня ухвалення такого рішення у зв`язку із необґрунтованістю таких клопотань.(а.с.143-149, 169-173 т.1)

Однак, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже було зазначено вище, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за період жовтень 2018 - травень 2019 року (копії актів містяться в матеріалах справи) (а.с.59-66 т.1) продавець передав покупцю природний газ на загальну суму 419 910 004,14 грн.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, оплату отриманого природного газу на загальну суму 419 910 004,14 грн. відповідач здійснював з простроченням платежу. Так, за умовами договору споживач зобов`язаний був здійснити розрахунок за отриманий природний газ по актам приймання-передачі природного газу до 25-го числа місяця (включно), наступного за місяцем поставки газу.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

У відповідності до пункту 7.2. Договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 26.11.2018) сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про вірність здійсненого позивачем розрахунку пені загальний період з 27.11.2018 по 29.08.2019 у сумі 1 476 018,04 грн.

В той же час, відповідачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 75 % (а.с. 14 том 2).

В обґрунтування поданого клопотання заявник зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги:

- повне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором;

- незначне прострочення виконання зобов`язання, що не могло призвести до значного порушення прав позивача, відповідач є підприємством, яке здійснює надання послуг з виробництва та постачання електричної енергії та теплопостачання, зокрема населенню, а своєчасна оплата відповідачем за Договором зумовлена, зокрема, невчасними розрахунками споживачів за надані послуги теплопостачання,

- заборгованість, яка утворилась на підставі Договору за природний газ, використовується відповідачем виключно з метою вироблення електричної енергії,

- позивач не обґрунтував факту завдання йому збитків через порушення відповідачем зобов`язань по договору;

- поведінка відповідача свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків;

- сума боргу погашена в повному обсязі.

Також, за твердженням заявника, він перебуває у ситуації складного фінансово-економічного становища, основною причиною якого є значна заборгованість споживачів та їх неплатоспроможність.

На підтвердження зазначених обставин, відповідач надав звіти фінансовий стан підприємства за 2017-2019 роки (а.с.150-155т.1 ), довідку про стан дебіторської заборгованості за спожиту теплову енергію станом на 01.01.2020 (а.с. 156 т.1).

Відмовляючи в задоволенні даного клопотання, суд першої інстанції дійшов до висновку про його необґрунтованість.

Однак, колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів відзначає, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм слідує, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Аналізуючи вищевказані правові норми, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Незадовільний фінансовий стан відповідача підтверджується фінансовими звітами (баланс, звіт про фінансові результати) (т.1, а.с. 150-155).

Відповідно до наданої відповідачем довідки про стан дебіторської заборгованості за спожиту теплову енергію ТОВ "Євро-Реконструкція" станом на 01.10.2020 населення, бюджет та інші споживачі мають заборгованість перед відповідачем у розмірі 422 272,94 тис. грн. (т.1, а.с. 156)

При цьому, доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми пені позивач суду не надав. Розмір пені, яку просить позивач стягнути з відповідача є занадто великим та не співрозмірним із можливими збитками.

Також колегією суддів враховано, що предметом даного судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» і не може впливати на його господарську діяльність.

А тому, оцінивши інтереси обох сторін та ступінь виконання зобов`язання, враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій, дотримуючись справедливого балансу прав та інтересів позивача та відповідача у даному спорі, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи обмеження розміру суми пені на 50 %, а саме до 738 009,02 грн.

Вказана позиція щодо можливості зменшення розміру неустойки узгоджується з численною практикою Верховного Суду, викладеною у аналогічних спорах, зокрема, у постановах від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 23.01.2020 у справі № 920/432/19, від 18.02.2021 у справі № 916/376/19, від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Стосовно нарахованих 3 % річних колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних за загальний період з 27.11.2018 по 29.08.2019 у сумі 126 390,41 грн., погоджується з висновком суду першої інстанції про його арифметичну вірність.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно не зменшив розмір нарахованих позивачем 3 % річних у зв`язку із скрутним фінансовим становищем відповідача з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Так, норми статті 625 ЦК України, які визначають відповідальність за порушення грошового зобов`язання незалежно від наявності та відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав для звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/12517/19 викладено правову позицію, що за своєю правовою природою інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є збитками чи неустойкою.

Стосовно справи № 902/417/18 колегія суддів зазначає, що при її розгляді Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Натомість, колегія суддів зазначає, що у справі №902/417/18 судами було встановлено наявність виняткових обставин для існування підстав зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних.

По-перше, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

По-друге, суди також з`ясували, що з поставленої вартості товару на загальну суму 205538,92 грн. до подання позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар сплатив 107157,00 грн. Станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача складала 98381,92 грн. та була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі. При цьому, позивачем нараховано до стягнення 40306,19 грн. пені, 30830,83 грн. штрафу та 110887,30 грн. відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн. та перевищує майже у два рази суму прострочення.

З огляду на вищевикладене, висновки щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних, викладені у вищевказаній постанові у справі № 902/417/18, не можуть братися до уваги судом під час розгляду цієї справи з огляду на суттєві відмінності в обставинах справ.

А тому, підстав для врахування судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, при розгляді даної справи щодо зменшення розміру нарахованих 3 % річних у колегії суддів не має у зв`язку із суттєвими відмінностями в обставинах даної справи та справи № 902/417/18.

Посилання апелянта на те, що силу вимог розпорядження Кабінету Міністрів України № 670-р від 20.05.2015 відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання та не може визначити порядок сплати боргу, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" КМУ прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки".

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Постановою № 792 затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ (далі - Порядок відкриття (закриття) рахунків), та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ (далі - Порядок проведення розрахунків).

Розпорядженням № 670-р від 20.05.2015 «Про порядок розрахунків за спожитий природний газ виробниками електричної енергії, які використовують природний газ для її виробництва» встановлено порядок проведення енергогенеруючими компаніями, які використовують природний газ для виробництва електричної енергії, розрахунків за спожитий природний газ виключно через окремі поточні рахунки із спеціальним режимом використання.

В той же час, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 дійшла висновку про те, що аналіз положень Порядку відкриття (закриття) рахунків та Порядку проведення розрахунків, затверджених Постановою № 792, в сукупності з приписами ч. 6 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" дозволяє дійти висновку, що хоча Постановою № 792 і визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ, на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак, положення Постанови № 792 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 зазначила, що визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 265 ГК України щодо здійснення відповідачем господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Отже, враховуючи вказані правові позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведені вище положення чинного законодавства, а також умови укладеного між сторонами Договору, колегія суддів дійшла до висновку, що приписи розпорядження КМУ № 670-р від 20.05.2015 самі по собі не змінюють строків розрахунків за Договором, не позбавляють відповідача можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами Договору, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати наданих послуг та виникнення зобов`язань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

Твердження апелянта про безпідставність відхилення клопотання відповідача в частині розстрочення виконання судового рішення колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Так, приписами статті 331 ГПК України встановлено, що за клопотанням сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за клопотанням стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вказане свідчить про те, що підставою для розстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Разом з тим, доказів існування на момент винесення господарським судом рішення обставин, які істотно ускладнюють виконання судового рішення, або роблять його виконання неможливим (зокрема відсутності коштів на рахунках, відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення, наявності реальної загрози банкрутства тощо), - відповідачем не надано, а відповідно і не доведено наявності підстав, за яких було б можливим задоволення клопотання відповідача в частині розстрочення виконання рішення суду.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

За таких обставин справи, враховуючи вимоги та доводи сторін, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" підлягає частковому задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі підлягає зміні в частині зменшення пені.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову покладається на відповідача у зв`язку з тим, що спір у даній справі виник з неправомірних дій товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", а за подання апеляційної скарги - покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2021 року у справі № 910/11883/20 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2021 року у справі № 910/11883/20 змінити в частині стягнення пені, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, місто Київ, вулиця Гната Хоткевича, будинок 20; ідентифікаційний код 37739041) на користь Акціонерного товариства Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 738 009,02 грн., 3% річних у розмірі 126 390,41 грн. та судовий збір у розмірі 24 036,13 грн.

В решті позовних вимог відмовити.»

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, місто Київ, вулиця Гната Хоткевича, будинок 20; ідентифікаційний код 37739041) 16 605,21 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/11883/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 12.07.2021.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко