Номер провадження: 33/813/561/21

Номер справи місцевого суду: 523/1642/21

Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2021 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Артеменко І.А.

за участю: секретаря судового засідання Фабіжевської Т.С.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2021 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає суму у розмірі 10200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 454 гривні.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здати посвідчення водія на його ім`я в Управління патрульної поліції в Одеській області.

На дану постанову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2021 року скасувати, справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити.

В обґрунтування вимог про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що повний текст постанови ОСОБА_1 не отримував, а з її текстом ознайомився лише 18.03.2021 року на сайті судової влади.

В обґрунтування своїх вимог про скасування постанови зазначає, що додані до протоколу про адміністративне правопорушення відоматеріали не можна вважати допустимими доказами, апелянт наполягає, що йому не було запропановано пройти огляд за допомогою спеціального технічного засобу та пропонувалось пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я, апелянт також вважає, що працівниками поліції не було встановлено особи свідків, чиї пояснення є загалом надуманими, а справу судом першої інстанції було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 , з урахуванням відсутності у матеріалах справи доказів направлення йому судового повідомлення.

Судовий розгляд в апеляційному суді проведено за відсутністю ОСОБА_1 , який, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, судом були створені всі умови для реалізації права особи на доступ до правосуддя, та, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 було неодноразово направлено повідомлення про виклик у судове засідання на адресу, зазначену ним у апеляційній скарзі, яка відповідно до відповіді Начальнику відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області є адресою реєстрації апелянта. Втім відповідні повідомлення повернулись на адресу апеляційного суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Так, в пункті 41 рішення Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року по справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03) зазначено, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».

Аналогічна позиція висловлена також в пункті 27 рішення Європейського Суду з прав людини від 26 квітня 2007 року по справі "Шевченко проти України" (Заява N 8371/02). Європейський Суд, де зазначив, що заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки між вереснем 2002 року та груднем 2003 року та після 2 червня 2004 року, щоб довідатись про стан провадження у його справі.

На підставі наведеного, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 належним чином сповіщено про дату час та місце судового засідання, призначеного для розгляду його апеляційної скарги, неотримання ним поштових відправлень із викликами у судові засідання є зловживанням наданими правами, враховуючи, що апелянт, як ініціатор провадження на цій стадії, повинен проявляти процесуальну зацікавленість рухом своєї скарги, і крім отримання поштового відправлення із викликом у судове засідання, має можливість отримати інформацію щодо руху апеляційної скарги в мережі Інтернет, а саме на Сайті Судової влади України.

Вивчивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити клопотання ОСОБА_1 та поновити строк на апеляційне оскарження постанови районного суду, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно дост.294КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті7та частиною першою статті287цьогоКодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Згідно положень ч. 1 ст. 268 КУпАП визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Оскільки матеріали справи не містять доказів отримання апелянтом оскаржуваної постанови, яку було винесено за його відсутності, апеляційний суд вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню для забезпечення права особи на доступ до правосуддя.

Разом з тим, апеляційний суд не в змозі погодитись із доводами апелянта щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП з огляду на наступні обставини.

Відповідно доположень ч.ч.1та 2ст.7КУпАП ніхтоне можебути підданийзаходу впливув зв`язкуз адміністративнимправопорушенням інакшеяк напідставах ів порядку,встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що провина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП України, за кваліфікуючими ознаками: керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, повністю доведена та підтверджується наступними доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 039382 від 24.12.2020р, з якого вбачається, що 4.12.2020 року о 15 годині 40 хвилин водій ОСОБА_1 в м. Одеса, вул. Миколаївська дор., 259, керував т/з Toyota, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, поведінка, що не відповідає обстановці. Від огляду на стан сп`яніння відмовився в присутності двох свідків, тим самим порушив п. 2.5 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.

При цьому, з тексту зазначеного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 відмовився надати пояснення з приводу складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також відмовився підписати протокол, що, на думку апеляційного суду, вказує на відмову останнього від надання пояснень щодо складеного відносно нього протоколу.

-письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що 24.12.2020 року вони були свідками того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці та у встановленому законом порядку в медичному закладі (а.с.4,5). Підстави для недовіри або сумнівів в правдивості та об`єктивності пояснень свідків у суду апеляційної інстанції відсутні.

-відеозаписом, який міститься в матеріалах справи (а.с.6), з якого вбачається, що працівниками поліції був зупинений автомобіль Toyota Avalon, н/з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який перебував на час зупинки з явними ознаками сп`яніння. На місці зупинки водій відмовився пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного приладу «Драгер» та у встановленому законом порядку в медичному закладі у присутності двох свідків.

Посилання ОСОБА_1 на неналежне його сповіщення судом першої інстанції про слухання справи, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки після надходження справи до суду її було призначено до розгляду на 01 березня 2020 року, про що ОСОБА_1 , у відповідності до положень ч.1 ст.277-2 КУпАП, було повідомлено шляхом направлення рекомендованим листом на його адресу, зазначену у протоколі про адміністративне правопорушення, судової повістки (а.с.9). Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що апелянта було сповіщено належним чином про час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, що дозволило ОСОБА_1 скористатись правами, передбаченими ч.1 ст. 268 КУпАП, а зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Доводи апеляційної скарги про те, що доданий до протоколу відеозапис з нагрудної камери поліцейського є недопустимим доказом, оскільки ані постанова, ані протоколі про адміністративне правопорушення не місять інформації про те, чи проводилась відеофаксація події, та не зазначено які саме технічні засоби застосовувались, апеляційний суд відхиляє як безпідставні, непереконливі та такі, що спростовуються протоколом про адміністратиіне правопорушення серії ДПР18 № 039382 від 24.12.2020 р., з якого вбачається, що відеофіксація здійснювалась на нагрудну камеру, записи якої, 1097(5); 001270 (1), додано до цього протоколу.

Відповідно до статті 31 Закону України від 2 липня 2015 року, № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 цього закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

За такого доводи апеляційної скарги, про те що відеозапис з нагрудних камер патрульних поліцейських не є належним та допустимим доказом, оскільки протокол про адміністративне правопорушення не має посилань на факт здійснення відео фіксації порушення та не має посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснювався даний відеозапис не заслуговують на увагу, оскільки не зазначення технічного засобу, за допомогою якого здійснювалася фіксація правопорушення, жодним чином не впливає на зафіксовану на відеозаписі інформацію про обставини, які мають значення для встановлення наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення, за вчинення якого ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності.

Окрім того, з оскаржуваної постанови вбачається, що суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, зокрема, виходячи зі змісту відеозапису з особистих камер працівників поліції, що спростовує посилання апелянта на відсутність у постанові суду першої інстанції інформації про те, чи проводилась відеофаксація події.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 також зазначає, що у протоколі про адміністративне правопорушення від 24.12.2020 року зазначено, що він відмовився від «продуття приладу «Драгер», втім такі доводи апелянта не відповідають матеріалам справи, адже у вищенаведеному протоколі про адміністративне правопорушення, наявного у матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 «відмовився від огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку в присутності двох свідків».

Посилання ж апелянта на те, що йому не пропонувалось пройти огляд у закладі охорони здоров`я спростовуються наявними у матеріалах справи та дослідженими під час апеляційного розгляду відеозаписами нагрудних камер, на яких достатньо повно відображені події, які зазначені в протоколі, а також поясненнями свідків.

Вказані відеозаписи свідчить про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції під час проведення її огляду та вимог ст. 266 КУпАП.

Відеозаписи є одними із об`єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення, і такі відеозаписи повністю узгоджуються з іншими доказами у справі

Зазначені вище докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КпАП України, є такими, що доповнюють одне одного, є повними, безсумнівними, належними та допустимими, оскільки у відповідності до ст.ст.251, 252КпАП України, прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, а також є такими, що зібрані в порядку, встановленому законом, та не викликають сумніву у апеляційного суду.

При цьому, слід зазначити, що свідки залучались працівниками патрульної поліції з метою виконання вимог пункту 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103, яким передбачено складання протоколу про адміністративне правопорушення в присутності двох свідків у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я. Особи залучених свідків встановлено належним чином (а.с.4, 5), що спростовує відповідні доводи апелянта.

Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що пояснення свідків не можуть братися до уваги, оскільки вони відібрані не належним чином, містяться на заздалегідь заготовлених бланках, то суд апеляційної інстанції не може погодитися з ними, оскільки, нормами чинного КУпАП, будь - яких вимог до складання пояснень свідків не містить, тоді як ці пояснення були відібрані інспектором патрульної поліції, із власними підписами свідків, та відомості, що містяться в цих поясненнях, не суперечать іншим вищезазначеним доказам у справі.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що наявними у справі доказами підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні, тобто керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а тому слід визнати, що висновок районного суду про визнання його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є законним та обґрунтованим, підтверджений наявними у матеріалах справи доказами.

Позиція ОСОБА_1 , яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання вини, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене правопорушення.

При визначені виду та міри адміністративного стягнення судом були додержані вимоги ст. 33 КУпАП.

Так, з постанови суду вбачається, що при визначенні розміру штрафу та строку позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, судом першої інстанції були враховані характер скоєного правопорушення, особа правопорушника, в зв`язку з чим судом першої інстанції було визначене адміністративне стягнення у виді розміру штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, як єдиного адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ст. 130 ч.1 КУпАП.

Враховуючи наведені обставини, вважаю, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду.

У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 на поновлення строку подання апеляційної скарги на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня.2021 року задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2021 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає суму у розмірі 10200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік; стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 454 гривні. Зобов`язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здати посвідчення водія на його ім`я в Управління патрульної поліції в Одеській області, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко