ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2021 Справа № 904/912/20

м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)

суддів: Орєшкіна Е.В., Чус О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С.М.І.Т." на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020 у справі №904/912/20 (суддя Загинайко Т.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "С.М.І.Т.", м.Дніпро

про стягнення 35839 грн. 96 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Євроінс Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 35839,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 14.08.2019 та 15.10.2019 страховою компанією на підставі Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АО/1127706 від 14.05.2019, що був укладений між ПрАТ "Страхова компанія "Євроінс Україна" та ТОВ "С.М.І.Т.", було здійснено страхове відшкодування потерпілим власникам наземних транспортних засобів у зв`язку з ДТП за участю застрахованого автотранспортного засобу, які сталися 22.07.2019 та 25.07.2019. Відповідно до чинного законодавства до позивача, як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором Страхування, з моменту такої виплати у межах фактичних витрат перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача як до особи, відповідальної за завдану шкоду, згідно матеріалів страхової справи №25163 - у розмірі 5933,13 грн. та згідно матеріалів страхової справи №25186 - у розмірі 29906,83 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020 у справі №904/912/20 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "С.М.І.Т." на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" 35839 грн. 96 коп. - майнової шкоди та 2102 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Суд встановив, що відповідач застрахував у позивача за Договором від 14.05.2019 цивільно-правову відповідальність, як власника наземного автотранспортного засобу "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ". 22.07.2019 із застрахованим автотранспортним засобом сталась ДТП, винною особою в якому визнано водія автотранспортного засобу "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ". 25.07.2019 відбулось чергове ДТП, в якому винною особою також визнано водія цього ж автотранспортного засобу. Після виплати позивачем потерпілим особам страхового відшкодування до позивача в межах фактичних витрат перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, як до особи відповідальної за завдану шкоду. Суд також встановив, що відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ", було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, а тому дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач (ТОВ "С.М.І.Т.") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020 у справі №904/912/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Позивач (апелянт) вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення по суті, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому це рішення є незаконним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач вказує, що суд першої інстанції, в порушення статей 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, повно і всебічно не з`ясував усіх обставин справи та не застосував до спірних правовідносин положення статті 33, 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що призвело до неправильного вирішення спору.

Апелянт зазначив, що за положеннями частини першої статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Таким чином, відшкодування завданої шкоди потерпілому, чи страховику потерпілого, який здійснив виплату потерпілому за договором майнового страхування, страховиком завдавача шкоди припиняє деліктне зобов`язання (частково або повністю, в залежності від того, чи перевищує сума завданої шкоди межі страхових сум, зазначених у страховому полісі).

В свою чергу, лише у передбачених законом випадках, до страховика завдавача шкоди переходить право регресної вимоги до заподіювана шкоди.

Отже, страховик завдавача шкоди не може пред`являти позов про відшкодування шкоди в порядку регресу до страхувальника за будь-яких обставин.

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у зазначених статтях Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Так, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено наявності у нього права регресної вимоги до відповідача, підстав для застосування відповідних приписів статей 33, 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та покладення на відповідача, як страхувальника обов`язку з такого регресного відшкодування на користь страховика.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач (ПрАТ "Страхова компанія "Євроінс Україна") відзив на апеляційну скаргу не надало.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "С.М.І.Т." на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020 у справі №904/912/20, ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Між позивачем - Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Євроінс Україна, як страховиком, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "С.М.І.Т.", як страхувальником, було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1127706 від 14.05.2019 (далі - Договір страхування), за яким були застраховані майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації транспортного засобу "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ".

Відповідно до умов договору (полісу) №АО/1127706, страховик зобов`язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ". Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 100000 грн. 00 коп., розмір франшизи встановлено в сумі 2000 грн. 00 коп.

22.07.2019 на Амурському мосту у м. Дніпро відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засогбу, під керуванням водія ОСОБА_1 (далі - Винуватець ДТП), який порушивши вимоги п. п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, не обрав безпечної швидкості руху і не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль "Орel Astra", д.н.з. " НОМЕР_2 ", під керуванням ОСОБА_2 , який в свою чергу після зіткнення продовжив некерований рух та скоїв наїзд на автомобіль "DAEWOO LANOS", д.н.з. " НОМЕР_3 ", під керуванням ОСОБА_3 (право розпорядження та керування згідно довіреності надано ОСОБА_4 (а.с.16), внаслідок чого всі три транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Зазначені обставини підтверджуються постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська по справі №199/6326/19 від 07.08.2019, згідно якої Винуватця ДТП було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.19).

24.07.2019 позивач отримав від ОСОБА_3 . Повідомлення №25163 (а.с.11) про настання події.

29.07.2019 ОСОБА_4 , подав Заяву на виплату страхового відшкодування до справи №25163 (а.с.13).

Позивачем, на підставі Заяви на виплату страхового відшкодування до справи №25163 від 29.07.2019, було складено Страховий акт №25163/19 (а.с.31), відповідно до якого сума страхового відшкодування за Договором страхування склала 5933,13 грн. (з врахуванням франшизи у розмірі 2000,00 грн.) та розрахунок №25163/19 від 31.07.2019 суми страхового відшкодування. На підставі цих документів вказана сума була перерахована позивачем на рахунок ОСОБА_4 ,, що підтверджується платіжним дорученням №4994 від 14.08.2019 (а.с.33).

Також 25.07.2019 водій "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 " ОСОБА_1 , керуючи застрахованим транспортним засобом рухаючись по площі Старомостовій у м. Дніпро, не вибрав безпечної швидкості руху, недотримався безпечної дистанції внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем "Volkswagen Transporter", д.н.з. НОМЕР_4 ", під керуванням водія ОСОБА_5 який зупинився попереду в попутному напрямку. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 12., 13.1. Правил дорожнього руху України, спричинивши пошкодження вказаних транспортних засобів.

Дані обставини підтверджуються постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська у справі №203/2804/19 від 03.09.2019 (а.с.39), згідно якої винуватця ДТП було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

25.07.2019 позивач отримав від ОСОБА_6 повідомлення №25186 (а.с.34) про настання події.

25.07.2019 ОСОБА_6 подав Заяву на виплату страхового відшкодування до справи №25186 (а.с.36).

На підставі висновку експертизи (Звіт №07/08/19 від 06.08.2019 (а.с.44-46)) позивачем було складено Страховий акт №25186/19 від 15.10.2019, відповідно до якого сума страхового відшкодування за Договором страхування склала 29906,83 грн. (з врахуванням франшизи у розмірі 2000,00 грн.) та розрахунок №25186/19 суми страхового відшкодування від 08.08.2019. Вказана сума була перерахована позивачем на рахунок Потерпілого, що підтверджується платіжним дорученням №6056 від 15.10.2019 (а.с.49).

Звертаючись із позовом до відповідача, позивач вказав, що у зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Також позивач вказав, що відповідно до підпункту "г" підпункту 38.1.1 пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик має право після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

За твердженням позивача, оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ", застрахована у відповідача згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1127706, то відповідно до наведених положень Закону, обов`язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП водієм ОСОБА_1 , який був працівником ТОВ "С.М.І.Т." (відповідач), покладається на відповідача.

Таким чином, за розрахунком позивача, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, з моменту такої виплати в межах фактичних витрат перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача як до особи, відповідальної за завдану шкоду: з 14.08.2019 згідно матеріалів страхової справи №25163 - у розмірі 5933,13 грн. та з 15.10.2019 згідно матеріалів страхової справи №25186 - у розмірі 29906,83 грн.

Відтак, загальна сума позовних вимог позивача, яка є предметом спору у цій справі, становить: 5933,13 грн. + 29 906,83 грн. = 35839,96 грн.

Спірні правовідносини сторін виникли з приводу відшкодування шкоди, що спричинена під час експлуатації автотранспортного засобу особою, яка на підставі договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів застрахувала свою майнову відповідальність.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1191 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, вина особи, яка керувала автомобілем марки "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ", встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до преамбули Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За статтею 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Стаття 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлює, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1.1. страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

1.2. страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування";

1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;

1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

1.5. наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи; відповідно до цього Закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну.

Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За приписами частини третьої статті 988 Цивільного кодексу України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією.

За змістом норм статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", у правовідносинах, що ними регулюються відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором майнового страхування. Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий - страхувальник за договором майнового страхування передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України "Про страхування". Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В пунктах 37 та 38 постанови Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Також у пунктах 68-70 вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик Завдавача шкоди.

Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість Завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Разом з тим, згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 у справі №910/2603/17 зазначено, що за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Колегія суддів враховує, що в силу наведених вище правових норм, деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 Цивільного кодексу України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. І лише за умов, передбачених у статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Так, за змістом статті 38.1. зазначеного Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у таких випадках:

а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником);

г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;

ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 цього Закону;

д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

Колегія суддів суду апеляційної інстанції враховує, що як правильно встановив суд першої інстанції, в матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_1 - водія автомобіля "БАЗ А079", д.н.з. " НОМЕР_1 ", в яких водій зазначає, що подія сталася в наслідок несправності гальм автобуса, якім він керував. Також зазначено, що про дану несправність він повідомляв раніше.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про дорожній рух" до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку і пройшли державний технічний огляд (за винятком транспортних засобів, що не підлягають огляду).

Статтею 33 цього ж Закону передбачено, що технічний стан транспортних засобів що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.

Отже, відповідно до підпункту г) підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху позивач мав право звернутися з регресним позовом до відповідача.

Розмір вимог позивача в даному випадку становить суму виплаченого відшкодування, як то визначено статтею 1191 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

В матеріалах справи наявні докази виплати страхового відшкодування позивачем на підставі повідомлення про ДТП, страхових актів, розрахунків суми страхового відшкодування, заяв на виплату страхового відшкодування.

В свою чергу відповідачем не надано доказів того, що ним має відшкодовуватись розмір виплаченого позивачем страхового відшкодування в іншому розмірі, ніж визначено статтею 1191 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За наведених обставин, колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідно правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача, як завдавача шкоди, на користь позивача на підставі зворотної вимоги (регресу) суми 35839,96 грн. виплаченого потерпілим страхового відшкодування.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого та правомірного висновку про доведеність позовних вимог та обов`язок відповідача сплатити позивачеві грошові кошти в сумі 35839,96 грн. у відшкодування в регресному порядку страхового відшкодування.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати позивача на оплату судового збору, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на апелянта у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С.М.І.Т." - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020 у справі №904/912/20 - залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "С.М.І.Т."

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 09.07.2021.

Головуючий суддяІ.М. Подобєд

СуддяЕ.В. Орєшкіна

СуддяО.В. Чус