Справа № 202/32033/13-ц

Провадження № 2/202/72/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року місто Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.Ю., представника відповідача Завалькевича Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про звернення стягнення на предмет застави та стягнення суми, -

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2011 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», назву якого на час розгляду справи змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», звернулося до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У своєму позові банк зазначив, що відповідно до укладеного 29 червня 2005 року між ПриватБанком і ОСОБА_2 кредитного договору № НЕН0АЕ00000009 останній отримав кредит у розмірі 39609 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,56 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 29 червня 2010 року.

Цього ж дня у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПриватБанком та ОСОБА_2 був укладений договір застави, відповідно до якого останній передав у заставу банку рухоме майно, а саме автомобіль «Toyota», модель «Camry», 2005 року випуску, тип транспортного засобу седан, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (новий номер НОМЕР_3 ).

Крім того, 20 жовтня 2010 року між ПриватБанком і ПАТ «Акцент-Банк» був укладений договір поруки № 167, за яким поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором в межах суми 200 грн.

Відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 12 серпня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 9335,29 доларів США, яка складається з наступного: 2136,15 доларів США - заборгованість за кредитом; 1533,62 доларів США - заборгованість за процентами; 1759,69 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 3905,83 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Під час моніторингу кредиту було встановлено, що ОСОБА_2 порушив умови договору застави та без згоди банку реалізував заставний автомобіль ОСОБА_1 , тому зареєстроване обтяження зберегло силу для нового власника.

За цих підстав ПАТ КБ «ПриватБанк» просило: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № НЕН0АЕ00000009 від 29.06.2005 року в сумі 9310,20 доларів США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.11.2011 року склало 74202 грн., звернути стягнення на предмет застави - автомобіль «Toyota», модель «Camry», 2005 року випуску, тип транспортного засобу седан, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (новий номер НОМЕР_3 ), що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_2 солідарно на користь банку 200 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.09.2013 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2011 року було скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2015 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет застави було відмовлено. Провадженя по справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2016 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на заставне майно було скасовано, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно задоволені, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № НЕН0АЕ00000009 від 29 червня 2005 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , яка станом на 12 серпня 2011 року склала 75674 грн. 12 коп., звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки ТОYОТА, модель САМRY, рік випуску 2005 року, тип седан, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України. Крім того, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 743 грн.

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2016 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що, закриваючи провадження у цій справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк», місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. В свою чергу, задовольняючи позов у частині звернення стягнення на предмет застави, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість цих вимог, однак апеляційним судом неправильно визначено розмір заборгованості, в рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет застави. Апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані докази та не спростував аргументи відповідача про спірність наданого банком розрахунку заборгованості, зокрема щодо нарахованих процентів, пені і комісії без урахування позовної давності. Верховний Суд виходив з того, що згідно з абзацом 2 частини першої статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Строквиконання основного зобов`язання згідно з умовами укладеного між сторонами у цій справі кредитного договору закінчився 29 червня 2010 року, тому після зазначеної дати банк не мав правових підстав для нарахування процентів та неустойки за кредитним договором. Таким чином, вимога банку про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за процентами, пенею та комісією, нарахованими після 29 червня 2010 року, є необґрунтованою.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 9 квітня 2019 року справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, повідомлявся про розгляд справи, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі, у зв`язку з чим судом проведено розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач АТ «Акцент-Банк» повідомлявся про розгляд справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявні його письмові заперечення, в яких він просить відмовити в позові, так як при придбанні ним спірного автомобіля, останній у списку заборон на відчуження не значився. Він є добросовісним набувачем майна, яке не може бути в нього витребувано.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Завалькевич Є.В., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позов не визнав, посилаючись на те, що відповідно до частини першої та сьомої статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. Звернення стягнення на предмет застави відповідно до частини першої статті 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Порядок звернення стягнення на заставлене майно встановлений відповідно до розділу «Звернення стягнення і реалізація предмета застави» Договору застави рухомого майна № НЕН0АЕ00000009 від 29.06.2005 року, згідно з яким звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з додержанням установленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів:

- шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за Кредитним договором;

- шляхом продажу заставодержателем предмета застави з укладанням договору купівлі-продажу з третьою особою - покупцем або на публічних торгах;

- шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, у тому числі із правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмета застави від імені заставодавця;

- в разі нотаріального посвідчення цього Договору шляхом здійснення виконавчого напису нотаріуса;

- іншим незабороненим чинним законодавством способом.

На думку представника відповідача, вищенаведені умови Договору застави, свідчать, що продаж автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк», що є предметом забезпечувального обтяження, від імені ОСОБА_1 будь-якій особі у будь-який спосіб, з наданням повноважень Банку на вчинення дій, пов`язаних з його продажем, в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно, який здійснюється без звернення до суду (Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 22.07.2019 року у справі №404/2557/16-ц, (провадження 61-31323св18), Постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 758/11743/15-ц (провадження № 61-14673св18).

Крім того, згідно з розрахунком позивача, який надано з позовом, 27.06.2007 року банком збільшено суму тіла кредиту на 1829,99 доларів США, 27.06.2008року - на 163,54 доларів США, 26.06.2009 року - на 97,44 доларів США, а загалом сума тіла кредиту збільшена на 2090,97 доларів США.

З огляду на безпідставне збільшення тіла кредиту на суму 2090,97 доларів США та фактично заявлену позивачем суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2136,15 доларів США, фактична заборгованість з тіла кредиту з 02.07.2007 року складає 45,18 доларів США.

Доказів надання додаткових коштів у розмірі 2000,07 доларів США за кредитним договором № НЕН0АЕ00000009 від 29.06.2005 року позивачем не надано.

Звертає увагу, що таких доказів позивач не надав навіть на виконання ухвали суду про забезпечення доказів, а в судовому засіданні 09.06.2015 року представник банку зазначив про відсутність таких доказів у позивача.

Також відповідно до розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позову, 27.06.2007 року банком збільшено суму тіла кредиту на 1829,99 доларів США, тобто збільшено тіло кредиту з 2571,68 доларів США до 4401,67 доларів США. Згідно вказаного розрахунку 02.07.2007 року ОСОБА_2 здійснено погашення тіла кредиту у розмірі 2526,5 доларів США.

Вважає, що без урахування збільшення банком тіла кредиту, яке відбулося 27.06.2007 року, залишок заборгованості за кредитом станом на 02.07.2007 року мав становити 45,18 доларів США (2571,68 - 2526,5) та позивач повинен був здійснювати нарахування відсотків та інших передбачених платежів за договором із розрахунку залишку заборгованості за тілом кредиту 45,18 доларів США.

Враховуючи ці обставини, на думку представника відповідача, з урахуванням переплати за кредитом, що відбулася 22.06.2007 року в сумі 17506,56 доларів США, на прострочення вказана сума (45,18 доларів США) повинна була вийти лише в серпні місяці 2011 року, тобто пеня, нарахована банком з 22.06.2007 року по серпень 2011 року в сумі 3574,26 доларів США, є безпідставною.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені за період до 07.11.2010 року, а також про стягнення комісії за період до 07.11.2008 року, тобто після спливу строку позовної давності, у зв`язку з чим просить застосувати позовну давність.

Крім того, звернув увагу, що відповідно до п. 2.3.1 Кредитного договору банк має право збільшити процентну ставку за користування кредитом при зміні кон`юктури ринку ресурсів в Україні відносно курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівняні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання Договору; зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки до ставки банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про збільшення відсоткової ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої відсоткової ставки. Збільшення відсоткової ставки банком у вищевказаному порядку здійснюється в границях кількості пунктів, на яке збільшується ставка НБУ, розміру відрахувань у страховий фонд, середньозваженої ставки до кредитних ресурсів пропорційно збільшенню курсу долара США, за згодою Позичальника.

З 01.11.2008 року банком в односторонньому порядку без згоди позичальника збільшено відсотковуставку за кредитним договором до 12,6% річних на поточну заборгованість та до 32,28% річних - на прострочену заборгованість.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що сума заборгованості, яка заявлена банком, повинна складати не більше 545,85 доларів США, з яких:

- заборгованість за кредитом (тіло кредиту) 45,18 доларів США (з урахуванням погашення ОСОБА_2 02.07.07 року 2526,5 доларів США, а також безпідставності збільшення банком тіла кредиту на 2090,97 доларів США, яке мало місце 27.06.2007 року, 27.06.2008 року та 26.06.2009 року);

- заборгованість з відсотків за період з 02.07.2007 року по 12.08.2011 року 19,63 доларів США (45,18 доларів США х 10,56%) /360) х 1481 день) = 19,63 доларів США (з урахуванням погашення 2526,5 доларів США, безпідставності збільшення тіла кредиту на 2090,97 доларів США та збільшення відсоткової ставки;

- заборгованість з пені по відсотках - 1,55 доларів США (за період з 07.11.2010 по 12.08.2011 року, так як позов поданий в листопаді 2011 року та строк позовної давності складає 1 рік).

Також пеня за період до 07.11.2010 року заявлена з пропуском строку позовної давності та взагалі відсутня з урахуванням викладених заперечень та безпідставного збільшення банком відсоткової ставки.

Сума відсотків за період з 07.11.2010 року по 12.08.2011 року ((45,18 дол. США * 10,56%) /360)*280 днів ) = 3,71 дол. США.

Сума пені за період прострочення на суму боргу 3,71 дол. США за період з 07.11.2010 року по 12.08.2011 року (279 днів) складає 1,55 дол. США.

Заборгованість з пені за кредитом - 0 доларів США (тіло кредиту вийшло на прострочення лише в серпні 2011 року, коли позивач звернувся з позовом);

Заборгованість з комісії - 479,52 доларів США (комісія за період до 07.11.2008 року заявлена з пропуском строку позовної давності, про застосування якої подано відповідне клопотання.

З урахуванням зазначених пояснень представник відповідача ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні позову банку.

В матеріалах справи наявне клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Завалькевича Є.В., в якому він просить застосувати позовну давність до вимог банку про стягнення пені у розмірі 3905,83 долари США та комісії 1759,69 доларів США.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає з огляду на наступне:

Судом установлено, що 29 червня 2005 року між ПриватБанком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 39609 доларів США, з яких: 29600 доларів США - на купівлю автомобіля, 10009 доларів США - на сплату страхових платежів, зі сплатою процентів у розмірі 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, з кінцевим терміном повернення до 29 червня 2010 року.

Видача кредиту в сумі 29600 доларів США підтверджується ордером та заявою про видачу готівки (т.2 а.с. 9-10).

Відповідно до умов кредитного договору позичальник повинен щомісяця в період сплати надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 692,53 долари США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії, а таком іншим витратам банку відповідно до п. 2.2, 9.4.3.

Згідно з п. 3.2 кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,35% на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Крім того, відповідно до п. 4.1 кредитного договору при порушенні позичальником кожного із зобов`язань, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. (або в сумі у валюті кредиту, еквівалентній 1 грн. за курсом НБУ на день сплати) за кожен день прострочення.

Цього ж дня, 29 червня 2005 року, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПриватБанком та ОСОБА_2 був укладений договір застави, відповідно до якого він передав у заставу банку рухоме майно, а саме належний йому автомобіль «Toyota», модель «Camry», 2005 року випуску, тип транспортного засобу седан, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Крім того, 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» був укладений договір поруки № 167, згідно з яким ПАТ «Акцент-Банк» поручилося перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за вищевказаним кредитним договором на суму 200 грн. Пунктом 4 договору поруки від 20 жовтня 2010 року № 167 визначено, що у випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Також з матеріалів справи вбачається, що у червні 2007 року автомобіль «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який є предметом застави, був відчужений ОСОБА_2 та на підставі біржової угоди серії ОП № 00025 від 31.03.2009 року, виданої Південною товарною біржею, належить відповідачу ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави та стягнення суми, ПАТ КБ «ПриватБанк» послався на те, що ОСОБА_2 належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 12 серпня 2011 року складає 9335,29 доларів США, з яких: 2136,15 доларів США - заборгованість за кредитом; 1533,62 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1759,69 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 3905,83 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Вирішуючи позовні вимоги банку, суд враховує, що за змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, розмір позики (кредиту), розмір відсотків за користування кредитом та строк, на який передано кошти і протягом якого позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки, є істотними умовами договору.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» (далі - Закон № 2654-XII) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (стаття 3 Закону № 2654-XII).

Відповідно до статті 19 Закону № 2654-XII за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (частини перша, друга статті 20 Закону № 2654-XII).

Статтею 27 Закону № 2654-XII передбачено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Наведені правові норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статей 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13 та від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14.

Тобто у разі відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача обтяження рухомого майна, що є предметом обтяження, зберігає свою силу для нового власника (покупця) в разі, якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Отже, станом на час відчуження автомобіля ОСОБА_2 у 2007 році та придбання його ОСОБА_1 31 березня 2009 року застава автомобіля зберігала свою силу.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 590 ЦК України).

З наведеного можна зробити висновок, що підставою для звернення стягнення на предмет застави є невиконання боржником у встановлений строк своїх зобов`язань за договором.

При цьому норми статті 81 ЦПК України зобов`язують кожну сторону шляхом подання доказів довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, встановлюючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави, банк має довести факт невиконання боржником своїх зобов`язань, а також розмір заборгованості за договором.

Тобто для задоволення позову банку суд має встановити як факт невиконання боржником своїх зобов`язань, так і конкретний розмір заборгованості, в рахунок погашення якої звертається стягнення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не дотримувався умов кредитного договору, внаслідок чого у певний період мав заборгованість перед банком.

У той же час банк, як при зверненні до суду, так і протягом всього часу розгляду справи не надав належних доказів на підтвердження існування заборгованості за кредитним договором у розмірі 9335,29 доларів США, в рахунок погашення якої просить звернути стягнення на належний ОСОБА_1 автомобіль, який є предметом застави.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Суд звертає увагу, що кредит ОСОБА_2 був наданий на строк до 29 червня 2010 року.

Відтак, нарахування відсотків та пені за кредитним договором після закінчення цього строку є безпідставним.

При цьому банком позовні вимоги про стягнення з позичальника відсотків за користування кредитом на підставі статті 625 ЦК України не заявлялися.

Згідно з наявним у справі розрахунком заборгованості (т. 2 а.с. 93-95) станом на 29.06.2010 року банком за кредитним договором, укладеним 29.06.2005 року з ОСОБА_2 , нарахована наступна заборгованість: 2136,15 доларів США - заборгованість за кредитом; 750,60 доларів США - відсотки за користування кредитом, виходячи з підвищеної ставки 12,60 % річних та 32,28 % річних відповідно; 2029,81 доларів США - пеня, 1918,08 доларів США - комісія.

Між тим, суд вважає, що розмір вказаної заборгованості позивачем не доведений.

Заперечуючи проти позовних вимог банку, представник відповідача послався у судовому засіданні на те, що банком безпідставно збільшено суму тіла кредиту 27.06.2007 року на 1829,99 доларів США, 27.06.2008року - на 163,54 доларів США, 26.06.2009 року - на 97,44 доларів США, а загалом на 2090,97 доларів США, що потягло безпідставне нарахування пені та відсотків, ставка за якими була необґрунтовано збільшена банком в односторонньому порядку.

Суд погоджується з такими доводами представника відповідача, оскільки з розрахунку заборгованості (т. 2 а.с. 93-95) та виписки по рахунку (т. 1 а.с. 197-199), наданих самим банком, убачається, що станом на 21 червня 2007 року ОСОБА_2 мав заборгованість за кредитним договором у такому розмірі: 20078,24 доларів США - залишок поточної заборгованості, 1801 доларів США - залишок простроченої заборгованості, заборгованість за процентами 579,99 доларів США (470,55+88,35+21,09), комісія 106,56 доларів США, пеня - 0.

21.06.2007 року відповідачем було сплачено у рахунок погашення заборгованості 20000 доларів США, з яких банком зараховано на погашення тіла кредиту 17506,56 доларів та 1801 доларів США відповідно, на погашення процентів 443,45 доларів США та 142,43 доларів США, погашення комісії 106,56 доларів США.

Таким чином, станом на 22.06.2007 року заборгованість відповідача за кредитним договором стала складати всього 2571, 68 доларів США - поточна заборгованість за тілом кредиту.

При цьому 27.06.2007 року розмір поточної заборгованості був збільшений банком з 2571,68 доларів США до 4401,67 доларів, тобто на 1829,99 доларів США.

Аналогічним чином банком збільшено поточну заборгованість у червні 2006 року та 2008 року.

Будь-яких доказів надання позичальнику додаткових коштів, зокрема сплату страхових витрат, банк протягом усього часу розгляду справи не надав, збільшення поточної заборгованості за тілом кредиту належними доказами не обґрунтував.

Суд бере до уваги, що 02.07.2007 року ОСОБА_2 було сплачено в рахунок погашення кредиту 2526,50 доларів США.

Крім того, згідно з випискою по рахунку (т. 1 а.с. 197-199) та розрахунком заборгованості (т. 1 а.с. 184) протягом 2012-2014 року на погашення відсотків за кредитом направлено кошти в загальній сумі 420,51 доларів.

Суд також відзначає, що банком не надано будь-яких доказів на підтвердження правомірності збільшення з 01.11.2008 року відсоткової ставки за кредитом з 10,56 % річних до 12,60% річних - на поточну заборгованість та з 28,20 % річних до 32,28 % річних - на прострочену заборгованість відповідно.

Банком не доведено, що зміна відсоткової ставки за договором шляхом її підвищення відбулася правомірно із дотриманням визначеної процедури.

Як відзначено у висновку Верховного Суду України, сформульованому в постанові від 14 грудня 2016 року по справі № 6-2315цс16, підстав для відступу від якого не було встановлено Верховним Судом, у разі підвищення банком відсоткової ставки з`ясуванню підлягають дотримання визначеної договором процедури підвищення відсоткової ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Разом із тим, банк не надав доказів на підтвердження повідомлення позичальника про збільшення відсоткової ставки за кредитом, саме з урахуванням якої банком і було обраховано суму заборгованості, в рахунок якої він просить звернути стягнення на заставне майно.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що банком конкретний розмір заборгованості за кредитним договором не доведений.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого зобов`язання.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувачмає право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, звернення стягнення шляхом продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставне майно, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2019 року по справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).

Так, у договорі застави від 29.06.2005 року сторони погодили, що звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з додержанням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмета застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, іншим незабороненим чинним законодавством способом.

Таким чином, сторони відповідно до положень статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачили в договорі позасудові способи звернення стягнення на предмет застави шляхом його передачі у власність банку та продажу будь-якій третій особі в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника перед банком.

Отже, оскільки застереження в договорі про задоволення вимог шляхом продажу заставодержателем предмета застави третій особі - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, суд вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу заставодержателем предмета застави третій особі відсутні та в задоволенні цих вимог банку слід відмовити.

Також суд вважає такою, що не підлягає задоволенню вимогу банку про солідарне стягнення з АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_2 суми в розмірі 200 грн.

Суд враховує, що за змістом статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Якщо договором не встановлено інше, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, відповідальність боржника і поручителя є солідарною.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Тобто у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами: з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Зі збігом вищевказаного строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не може.

Як установлено судом, договір поруки між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» (поручитель), предметом якого є надання поруки за виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 29.06.2005 року та за яким розмір відповідальності поручителя обмежується сумою 200 грн., був укладений 20 жовтня 2010 року.

В той час як строк кредитування в кредитному договорі було погоджено сторонами до 29.06.2010 року.

Тобто договір поруки з ПАТ «Акцент-Банк» укладений після закінчення строку виконання основного зобов`язання.

В свою чергу, з дійсним позовом до суду банк взагалі звернувся у листопаді 2011 року.

Крім того, банк у своєму позові не зазначив, з чого складається сума в розмірі 200 грн. та в рахунок погашення яких складових заборгованості він просить стягнути зазначену суму, що має істотне значення з огляду на те, що банком не було доведено розмір заборгованості та її складові.

Таким чином, в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» необхідно відмовити повністю.

При цьому суд не вирішує питання щодо застосовування до позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» наслідків спливу позовної давності за заявою представника відповідача, оскільки позов є недоведеним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

У зв`язку з відмовою в позові відповідно до статті 141 ЦПК України понесені судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: Херсонська область, Каланчацький район, с. Олександрівка), Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080) про звернення стягнення на предмет застави та стягнення суми відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Ю. Марченко