П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/66/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

08 липня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просив:

- визнати дії відповідача протиправними відносно ненарахування та невиплати заробітної плати за особливі умови праці, що включає в себе компенсацію виплат в розмірі двох мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається Державним бюджетом на відповідний рік, щомісячно відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 за період із 26.08.2010 по 18.11.2020;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за особливі умови праці, що включає в себе компенсацію виплат в розмірі двох мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається Державним бюджетом на відповідний рік, щомісячно відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 за період із 26.08.2010 по 18.11.2020, відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку.

В обґрунтування позову вказав, що має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, а у період із 26.08.2010 по 18.11.2020 проживав у м. Овруч, Житомирської області (зона гарантованого добровільного відселення) та працював в органах Пенсійного фонду України на посадах, віднесених до публічної служби. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07 2018р. № 6-р/2018 відновлено дію ст. 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII, однак відповідачем на даний час не здійснено нарахування йому доплат за минулий період .

Зазначив, що з метою дотримання вимог ст.116 КЗпП України, на адресу відповідача була направлена вимога про погашення заборгованості, однак відповіді на вимогу не отримував. Також вказав, що компенсаційні виплати, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", входять до структури заробітної плати, нараховуються роботодавцем.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 закрито провадження в адміністративній справі №240/66/21 в частині позовних вимог:

- визнати дії відповідача протиправними відносно не нарахування та не виплати заробітної плати за особливі умови праці, що включає в себе компенсацію виплат в розмірі двох мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається Державним бюджетом на відповідний рік, щомісячно відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 за період із 01.08.2010 по 31.01.2011;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за особливі умови праці, що включає в себе компенсацію виплат в розмірі двох мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається Державним бюджетом на відповідний рік, щомісячно відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 за період із 01.08.2010 по 31.01.2011, відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування ОСОБА_1 у період із 01.02.2011 по 18.06.2011 доплати, визначеної статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 26 липня 1996 р. №836.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити за період із 01.02.2011 по 18.06.2011 нарахування доплати ОСОБА_1 , як громадянину, який працює на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, встановленому статтею 39 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (дві мінімальні заробітні плати згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"), з урахуванням виплачених сум, та у Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. №936 (в редакції від 28.03.2008 та від 17.09.2011).

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування ОСОБА_1 у період із 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати, визначеної статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 26 липня 1996 р. №836.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити за період із 01.01.2014 по 02.08.2014 нарахування доплати ОСОБА_1 , як громадянину, який працює на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, встановленому статтею 39 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (дві мінімальні заробітні плати згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"), з урахуванням виплачених сум, та у Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. №936(в редакції від 18.05.2013).

В решті позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що із 26.08.2010 по 18.11.2020 ОСОБА_1 проходив публічну службу.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 :

- 26.08.2010 позивача призначено на посаду головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору Головного управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, 13 ранг державного службовця;

- 30.03.2016 звільнений з посади в порядку переведення до Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області;

- 31.03.2016 призначено на посаду головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору в порядку переведення з управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області;

- 26.07.2019 призначено на посаду начальника Овруцького відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян зі збереженням 6 рангу державного службовця;

- 02.03.2020 присвоєно черговий 5 ранг державного службовця;

- 18.11.2020 звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців, з припиненням державної служби.

Відповідно до Постанови КМУ від 23 липня 1991 р. N 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", м. Овруч згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

27.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України з вимогою про погашення заборгованості в сумі 551745,00 грн, яка виникла у зв`язку із нездійсненням роботодавцем виплат у розмірі, визначеному статтею 39 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, що працює в зоні добровільного відселення.

Листом від 29.12.2020 №20044-19975/К-05/8-0600/20 надано відповідь на запит позивача від 27.11.2020. У листі, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказує, що у період із 26.08.2010 по 31.12.2014 доплата до заробітної плати встановлювалась у порядку та у розмірах, визначених КМУ, а тому за період із 26.08.2010 по 31.12.2014 позивачу було нараховано та виплачено кошти у сумі 548,00 грн. На виконання постанови Овруцького районного суду Житомирської області від 06.04.2011 у справі №2-а-1887/11, за період із 01.08.2020 по 31.01.2011 було нараховано та виплачено 10843,00 грн (донарахування доплати до заробітної плати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Із 01.01.2015 Законом України від 28.12.2014 №76-VІІІ, статтю 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вилучено. Вказує, що пунктом 4 Порядку №936, передбачено перелік виплат, доплат, які проводяться за місцем основної роботи громадян підприємствами, установами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за затвердженою формулою, однак постановою КМУ від 26.10.2016 №759 підпункт 5 пункту 4 виключено, а саме: доплата особам за роботу (службу) на території зон радіоактивного забруднення відповідно до статтей 39, 40 Закону, пункту 2 Постанови КМУ від 26.07.1996 №836, пункт 5 змінено. Постанова КМУ №759 від 26.10.2016 є чинною, неконституційною не визнавалась. У зв`язку з відсутністю порядку нарахування, затвердженого КМУ, вимога щодо проведення нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період із 01.08.2010 по 01.12.2020 в розмірі 551745,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки суперечить встановленим обставинам та наведеному законодавству (а.с. 57-58).

Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати у період із 26.08.2010 по 18.11.2020 заробітної плати за особливі умови праці, що включає у себе компенсаційні виплати, розмір яких визначено статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", протиправними, а свої права порушеними - позивач звернувся до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу у період із 01.02.2011 по 18.06.2011 доплати у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 26 липня 1996 р. №836 та зобов`язати відповідача здійснити позивачу нарахування доплати, як громадянину, який працює на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення) - дві мінімальні заробітні плати згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", з урахуванням виплачених сум, та з урахуванням Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. №936 (в редакції від 28.03.2008 та від 17.09.2011) та обґрунтованість позовних вимог в частині періоду із 01.01.2014 по 02.08.2014.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з того, що відповідачем у періоди із 01.02.2011 по 18.06.2011, із 01.01.2014 по 02.08.2014 протиправно нараховувалась позивачу доплата, не у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в періоди за 2012 рік, за 2013 рік, з 03.08.2014 по 31.12.2014, із 01.01.2015 по 16.07.2018 та період із 17.07.2018 по 18.11.2020.

Суд також зазначив, що доплата, визначена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є складовою заробітної плати та не є заробітною платою за особливі умови праці, що включає в себе компенсаційні виплати на відповідний рік, а є соціальною гарантією.

Окрім того, суд відмітив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 не є зразковою по відношенню до даної адміністративної справи, оскільки рішення суду у справі №240/4937/18 є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Позивач не є непрацюючим пенсіонером, а Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у даному випадку є роботодавцем по відношенню до позивача.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати рішення суду негайно.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано на те, що праця в зоні гарантованого добровільного відселення є працею в умовах підвищеного ризику для здоров`я, а працівник, що працював або працює в зоні гарантованого добровільного відселення постійно перебував або перебуває в умовах підвищеного ризику для здоров`я та має право на заробітну плату за особливі умови праці, що включає в себе компенсаційні виплати, а в даному випадку, в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, що діяла до 01.01.2015.

Окрім того, позивав зазначив, що компенсаційні виплати, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", входять до структури заробітної плати, нараховуються роботодавцем. А саме, вказав, що спірні виплати є додатковою заробітною платою, адже відповідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці" додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Щодо періоду 17.07.2018 по 18.11.2020 зазначив, що позивач, який працює на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на доплату до заробітної плати у вказаний період у розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісяця. При цьому зауважив, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції поставив визначені законом права позивача в залежність від бюджетних асигнувань та правовідносин між підприємствами та уповноваженими органами, що є неправомірним та безпідставним.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що апеляційна скарга відповідача ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021 повернута у зв`язку з не усуненням недоліків, суд не вправі оцінювати судове рішення в частині задоволення позовних вимог, а судове рішення переглядається виключно в межах доводів апеляційної скарги позивача, щодо його неправомірності в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

При цьому колегія суддів зауважує, що в першому судовому засіданні у цій справі 27.05.2021 року представником відповідача було вказано про усвідомлення процесуальних наслідків неусунення недоліків поданої ним апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо належності виплат, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до структури заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР, заробітною платою визнається винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 2 статті 4 цього Закону передбачено, що для установ і організацій, які фінансуються з бюджету,- це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Із аналізу статті 39 Закону України №796-XII слідує, що доплати, в розумінні цієї статті, до структури заробітної плати не входять, оскільки відповідно до Закону України "Про формування, порядок надходження i використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" від 10.02.2000 №1445-III (далі - Закон України №1445-III), фінансування видатків на заходи, пов`язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, провадиться за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (далі - Фонд) та інших джерел, визначених законами України. Фонд утворюється у складі Державного бюджету України. Кошти Фонду зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України.

Верховний Суд України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-952цс15 висловив правову позицію, у якій зазначив, що відповідно до статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлено порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження, згідно з яким нарахування й виплата доплат за роботу в зоні відчуження проводиться через управління праці та соціального захисту населення місцевих органів виконавчої влади (пункт 4). Отже, передбачена статтею 39 вказаного Закону доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам, організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, і не входить до структури заробітної плати.

Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що доплата, визначена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є складовою заробітної плати та не є заробітною платою за особливі умови праці, що включає в себе компенсаційні виплати на відповідний рік, а є соціальною гарантією.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову за період 2012-2013 роки.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у спірний період було визначено: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами), застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік. Вказана норма діяла із 01.01.2012 по 31.12.2012.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" установлено, що у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Вказана норма діяла із 01.01.2013 по 31.12.2013.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 26 липня 1996 р. № 836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, (в редакції, чинній станом на 2012-2013 роки) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, установити доплату в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 520 тис.карбованців (5,20 грн); у зоні гарантованого добровільного відселення - 1050 тис. карбованців (10,50 грн); у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 1320 тис. карбованців (13.20 грн).

Як встановлено судом, у зазначених періодах ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась доплата до заробітної плати в розмірі 10,50 грн щомісяця, як громадянину, що працює на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення ), отже вимоги позову в зазначеній частині є безпідставними.

Щодо проведення доплати за 2014 рік колегія суддів враховує наступне.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у спірний період було визначено: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 № 1622-VII (03.08.2014 набрання чинності) у Прикінцевих положеннях: доповнити пунктом 6-7. Установити, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Отже, саме із 03.08.2014 положення статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 26 липня 1996 р. №836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, (в редакції, чинній станом на дату спірних правовідносин, 2014 рік) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, установити доплату в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 520 тис.карбованців (5,20 грн); у зоні гарантованого добровільного відселення - 1050 тис. карбованців (10,50 грн); у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 1320 тис. карбованців (13.20 грн).

Оскільки у період із 01.01.2014 по 31.12.2014 ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась доплата до заробітної плати в розмірі 10,50 грн щомісяця за роботу на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення ), а розмір доплати, визначеної статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановленої Кабінетом Міністрів України, застосовується із 03.08.2014, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у період з 03.08.2014 по 31.12.2014.

Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог за період із 01.01.2015 по 18.11.2020.

Підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року) внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147).

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року.

Отже, у період із 01.01.2015 по 16.07.2018 у відповідача не було законодавчо обґрунтованих підстав для нарахування та виплати позивачу будь яких доплат, як громадянину, що працює на території радіоактивного забруднення, у зоні гарантованого добровільного відселення, згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Із 17 липня 2018 року стаття 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має такий зміст:

громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

Статтею 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній з 17.07.2018 визначено, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

04 лютого 2016 року прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Постановою КМУ від 20 вересня 2005 р. №936 затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До 2016 року Порядком було передбачено виплату доплат особам за роботу (службу) на території зон радіоактивного забруднення відповідно до статей 39, 40 Закону, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. №836 та доплату особам, які працюють у зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів відповідно до статті 39 Закону та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 5-13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики. (п. 5 Постанови)

До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги.

У той же час, відповідно до п. 4 пп. 11 постанови у редакції Постанови КМУ №759 від 26.10.2016 (станом на момент виникнення спірних правовідносин) виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме:

доплата особам, які працюють у зоні відчуження, відповідно до статті 39 Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 р. №831 "Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження".

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин (17.07.2018 по 18.11.2020), у підприємств, установ, організацій, які знаходяться на території зон радіоактивного забруднення (крім зони відчуження) відсутній обов`язок подавати до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат на виплату доплат до зарплати відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто відсутні делеговані державою повноваження.

Крім цього, у відповідача відсутній обов`язок щодо нарахування та виплати доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність в з 17.07.2018 по 18.11.2020 підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачеві доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно приписів ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;

7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства;

4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Тобто, вказаною статтею визначено категорії адміністративних справ, рішення у яких виконуються або можуть виконуватися негайно, до набрання рішення законної сили.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення зобов`язального характеру та не охоплює випадки, визначені частинами 1 та 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже судом правомірно не застосовано порядок виконання судового рішення, визначений ст. 371 КАС України.

Доводи апеляційної скарги рішення суду в цій частині не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 08 липня 2021 року.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.