ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1062/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання П`ятак А.С.

за участю представників учасників процесу:

прокурора: Ковальова І.І., посвідчення № 057340 від 09.10.2020 р.

позивача: не з`явився

першого відповідача: Балясний Р.Р., адвокат, ордер серія СА № 1010703 від 28.04.2021 р.

другого відповідача: Балясний Р.Р., адвокат, ордер серія СА № 1010943 від 30.04.2021 р.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області м. Куп`янськ в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, місто Харків,

до відповідачів:

першого відповідача Тавільжанський ліцей Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області, село Тавільжанка,

другого відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське", село Тавільжанка,

про визнання правочину недійсним та зобов`язання звільнити земельну ділянку,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/1062/21.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до господарського суду Харківської області із позовної заявою до відповідачів, Тавільжанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області, Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське", про визнання недійсним договору про співпрацю № 23-18 від 30 березня 2018 року, а також про зобов`язання звільнити займану земельну ділянку державної форми власності загальною площею 33,0594 га.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 квітня 2021 року, прийнято позовну заяву Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Під час підготовчого провадження, через реалізацію прав за статтями 42, 161, 165, 166, 167 Господарського процесуального кодексу України сторонами сформовано та представлено суду заяви по суті справи:

-пояснення позивача (вх. № 9786 від 28 квітня 2021 року), прийняті до розгляду протокольною ухвалою суду від 11 травня 2021 року

-відзив першого відповідача (вх. № 9779 та № 9778 від 28 квітня 2021 року, вх. № 10082 від 05 травня 2021 року), відзиву другого відповідача (вх. № 9777 від 28 квітня 2021 року, вх. № 10084 від 05 травня 2021 р.), прийнятий до розгляду протокольною ухвалою суду від 11 травня 2021 року;

-відповіді прокурора на відзиви (вх. № 10379 та вх. № 10380 від 07 травня 2021 року), прийняті до розгляду протокольною ухвалою суду від 11 травня 2021 року;

-заперечення відповідачів (вх. № 2804 від 21 травня 2021 року), прийнятий до розгляду ухвалою суду від 24 травня 2021 року;

07 червня 2021 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 червня 2021 року. 09 червня 2021 року суд розпочав судовий розгляд справи по суті. В засіданні суду 09 червня 2021 року оголошено перерву по розгляду справи по суті до 05 липня 2021 року.

05 липня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

Відповідно до розпорядження Дворічанської районної державної адміністрації № 170 від 25 квітня 2008 року Тавільжанський ліцей Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області отримав Державний акт на право постійного користування землею площею 33,0594 га (серії ЯЯ № 303601) для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарсьва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 632188553000005.

У подальшому, 30 березня 2018 року між Тавільжанським ліцеєм Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області (сторона 1, перший відповідач у справі) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Тавільжанське" (сторона 2, другий відповідач у справі) укладено договір про співпрацю № 23-18 (далі за текстом договір), за умовами якого сторони до 30 березня 2023 року здійснюють співпрацю у сфері сільськогосподарського виробництва для дослідних навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, здійснюють вирощування сільськогосподарських культур, з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану та зниження родючості ґрунту на земельній ділянці сторони 1, яка має площу 33,0594 га.

Прокурор вважає, що такий договір укладено з грубим порушенням вимог законодавства, не дотримано встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, а також майнові інтереси держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Питання здійснення спільної діяльності регламентуються главою 77 ЦК України. Так, відповідно до статті 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів. Частиною 2 статті 1131 ЦК України визначено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Крім того, частиною 1 статті 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб, які завдяки своїм вкладам досягають спільної мети.

Відповідно до спірного договору (пункт 1) сторони дійшли згоди проводити співпрацю у сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, здійснюють вирощування сільськогосподарських культур, з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану та зниження родючості ґрунту на земельній ділянці

Однак, перший відповідач не є сільськогосподарським прибутковим підприємством, не здійснює науково-методичну діяльність в аграрній сфері. Як на момент укладення спірного договору, так і на теперішній час ліцей не має матеріально-технічної бази, працівників, видатків, які можуть бути вкладом у сумісну діяльність. Крім того, головною метою діяльності навчального закладу є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти. Водночас, основним видом діяльності другого відповідача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Тобто мета, яку переслідують сторони договору, з урахуванням їх видів діяльності, є різною, що неприпустимо для учасників спільної діяльності та суперечить змісту спірного договору.

Суд також вважає безпідставними доводи першого відповідача, що спірний договір укладався ще й для здійснення освітнього процесу, надання теоретичних та практичних умінь і навичок, оскільки діяльність другого відповідача жодним чином не пов`язана з навчальною або науковою діяльністю.

Перший відповідач не залучав до обробітку земельної ділянки вчителів та учнів, які є неповнолітніми, а відтак обов`язки щодо вирощування та збору врожаю виконуються самостійно другим відповідачем. Навчальний заклад, як сторона спірного договору, жодної участі у спільній діяльності не приймає. Фактично єдиним обов`язком закладу, як сторони у правочині, є передача землі другому відповідачу, який повинен її обробляти.

При цьому, правочином не визначено вартість вкладів учасників спільної діяльності, що суперечить положенням статті 1139 ЦК України. Однак, незалежно від розміру вкладів, участі у спільній діяльності сторін, а також розміру прибутку, відповідно до пункту 3.2. договору навчальний заклад отримує грошові кошти у розмірі не меншому 6,8% від грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, розмір прибутку першого відповідача від сумісної діяльності визначений сторонами у чіткій сумі та не залежить від вкладів учасників. Вищевказане дає можливість дійти висновку, що сторони спірного правочину під час його укладання мали намір приховати правовідносини оренди землі, оскільки його умовами передбачено фактичну передачу права користування земельною ділянкою на платній основі для здійснення відповідачем підприємницької діяльності (виробництва сільськогосподарської продукції).

На відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки).

За змістом статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Разом з цим, щодо суті даного господарського спору слід зазначити, що відповідно до усталеної практики Касаційного господарського суду при розгляді даної категорії спорів, викладеної, зокрема у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 923/496/18 і № 920/22/18, від 21 травня 2019 року у справі № 925/550/18, від 28 березня 2018 року у справі № 915/166/17, від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельної законодавства.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

За змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з статтею 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Спірний договір містить такі істотні умови договору оренди землі: об`єкт оренди (пункт 1.1. договору), строк дії договору оренди (пункт 4.1), а також розмір орендної плати (пункт 3.2). Однак, в порушення вимог чинного законодавства в договорів не зазначено інших істотних умов (індексації орендної плати, способи та умови розрахунків, строків, порядку внесення орендної плати і її перегляду та відповідальності за несплату), передбачених діючим законодавством для договору оренди землі.

Крім цього, пунктом 64.6 статті 64 Податкового кодексу України передбачено, що на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб.

Водночас, доказів того, що спірний договір перебуває на обліку в контролюючому органі, відповідачеми не надано.

Крім того, оспорюваний договір не відповідає вимогам частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", оскільки укладений за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Зокрема, як вже були зазначено вище по тексту даного рішення, на момент укладення спірного правочину земля перебувала у державній власності. У зв`язку з цим право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області, до числа яких відноситься і спірна земельна ділянка, належить Головному управлінню Держгеокадастру в Харківській області, а не навчальному закладу.

Отже, ураховуючи, що договір про сумісну діяльність укладено відповідачами з метою приховання іншого правочину - договору оренди землі, він, відповідно до частини 1 статті 235 ЦК України, є удаваним.

Крім того, внаслідок укладення спірного договору фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення підсобного господарства на товарне сільгоспвиробництво, що не належить до повноважень навчального закладу.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Зокрема, статтею 19 ЗК України визначено таку категорію земель, як землі сільськогосподарського призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії, згідно з частини 1 статті 20 ЗК України, здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Як зазначено у правовій позиції Верховного суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею площею 33, 0594 га (серії ЯЯ № 303601) спільна земельна ділянка має цільове призначення (використання) - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарсьва

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23 липня 2010 року, спірна земельна ділянка є землею сільськогосподарського призначення (має код КВЦПЗ 01.09 та 01.10).

Відповідно до класифікації видів економічної діяльності, основним видом діяльності другого відповідача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (має КВЕД 01.11).

Відтак, другий відповідач, згідно договору, використовує земельну ділянку для ведення товарного сільгоспвиробництва (код КВЦПЗ 01.01), тоді як земельна ділянка навчальному закладу передана для ведення підсобного господарства (код КВЦПЗ 01.09 та 01.10).

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами пунктами 1, 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.

Враховуючи, що спірний правочин не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України "Про оренду землі", він не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, він підлягає визнанню недійсним на підставі статті 203, 215 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору про співпрацю № 23-18 від 30 березня 2018 року є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідачів на те, що оспорюваний договір не може вважатись договором оренди через відсутність істотних умов договору оренди землі та підписаного між сторонами акта приймання-передачі земельної ділянки, не приймаються судом до уваги, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі у користування земельної ділянки. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 924/263/17 від 10 травня 2018 року.

Поряд з цим, згідно з висновками, викладеними у вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №474/100-16-ц, як і у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6321885500:05:000:0412, площею 33,0594 га зареєстрована як державна власність та розташована на території Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 308 від 17 листопада 2016 року, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Враховуючи зазначене, а також те, що право розпорядження майном в силу статті 317 ЦК України є виключно у власника, право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області, до числа яких відноситься і спірна земельна ділянка, належить Головному управлінню Держгеокадастру в області, а не навчальному закладу, що узгоджується із нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Відтак суд визнає і те, що у першого відповідача, як постійного користувача спірною земельною ділянкою згідно з Державним актом на право постійного користування землею площею 33,0594 га (серії ЯЯ № 303601), відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування першому відповідачеві, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної форми власності наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, право розпорядження - виключна компетенція власника.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору про співпрацю № 23-18 від 30 березня 2018 року є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення.

Правовим наслідком визнання правочину недійсним, відповідно до статті 216 ЦК України, є подвійна реституція - кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Встановлені цією статтею наслідки недійсного правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, земельна ділянка державної форми власності площею 33,0594 га, яку займає другий відповідач на підставі визнаного недійсним судом договору про співпрацю № 23-18 від 30 березня 2018 року, підлягає звільненню.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати зі сплати прокурором при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про співпацю № 23-18 від 30 березня 2018 року, укладений між Тавільжанською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області (на теперішній час Тавільжанський ліцей Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Тавільжанське".

Зобов`язати Приватне сільськогосподарське підприємство "Тавільжанське" (62731, Харківська область, Дворічанський район, село Тавільжанка, вулиця Центральна, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 31368939) звільнити займану земельну ділянку державної форми власності загальною площею 33,0594 га., яку він займає на підставі договору про співпрацю № 23-18 від 30 березня 21018 р., укладеного з Тавільжанською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області (на теперішній час Тавільжанський ліцей Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Тавільжанське".

Стягнути з Тавільжанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області (62731, Харківська область, Дворічанський район, село Тавільжанка, вулиця Перемоги, будинок 172, ідентифікаційний код юридичної особи 23463801) на користь прокуратури Харківської області (61050, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 270,00 грн.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське" (62731, Харківська область, Дворічанський район, село Тавільжанка, вулиця Центральна, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 31368939) на користь прокуратури Харківської області (61050, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 270,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "08" липня 2021 р.

СуддяН.В. Калініченко

справа № 922/1062/21